вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"06" січня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/1067/25
Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,
розглянув матеріали справи
за позовом: керівника Здолбунівської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі: Острозької міської ради
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "НБК-Рівне"
про: стягнення 22 199.29 грн
секретар судового засідання:
від органу прокуратури: І.Немкович
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Керівник Здолбунівської окружної прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Острозької міської ради до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НБК-Рівне" про стягнення 22 199,29 грн, з яких: 12 400,00 грн пайової участі, 8 167,58 грн інфляційних втрат та 1 631,70 грн відсотків.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 11.11.2020 року Управлінням ДАБІ у Рівненській області зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт РВ051201111285 на об'єкті: "Нове будівництво мийки самообслуговування" за адресою: Рівненська обл., м. Острог, вул. Кривоноса, 32.
Згідно з декларацію про готовність до експлуатації об'єкта РВ101210429187, вартість об'єкта 310 000 грн. Замовником будівництва є ТОВ "НБК-Рівне". Будівельні роботи виконувались у строк з 15.11.2020 до 27.04.2021. У розділі "Пайова участь" вказано про звільнення від сплати пайової участі з посиланням на статтю 13 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-ІХ від 20.09.2019.
Всупереч вимогам законодавства, відповідач із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва до Острозької міської ради не звертався.
У зв'язку із несплатою забудовником коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними, і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Прокурор вказує, що відповідно до декларації про готовність до експлуатації об'єкта, загальна кошторисна вартість будівництва мийки самообслуговування становить 310 000 грн, отже розмір пайової участі, що підлягає сплаті становить 12 400 грн (310 000 грн. * 4%)
Також прокурор просить суд стягнути з відповідача за період з 01.05.2021 року по 18.09.2025 року інфляційні втрати та відсотки річних.
У своєму відзиві на позов відповідач підтверджує, що він був замовником будівництва згідно з повідомленням про початок виконання будівельних робіт за номером РВ051201111285
щодо об'єкту: "Нове будівництво мийки самообслуговування в м.Острог, вул.Кривоноса, 32, Рівненська область", проте вказує, що згідно з укладеним договором підряду №1017-2616/142005 від 05.11.2020 року, відомості про який зазначено у повідомленні про початок виконання будівельних робіт за номером РВ051201111285, виконання будівельних робіт розпочалось з 01.01.2021 року.
Враховуючи, що повідомлення про початок будівництва надає лише право на здійснення будівництва, а ніяким чином не регламентує термін його здійснення (в тому числі початок), а також те, що відомості про термін здійснення будівництва зазначаються у самому договорі підряду, укладеним замовником будівництва із підрядником, у цьому випадку у замовника відсутній обов'язок щодо сплати пайового внеску, оскільки будівництво об'єкта розпочалось у 2021 році.
Відповідач вказує, що з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 1 січня 2020 року.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою від 17 листопада 2025 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначив на 9 грудня 2025 року.
1 грудня 2025 року відповідач подав відзив на позов.
8 грудня 2025 року прокурор подав відповідь на відзив.
У судовому засіданні 9 грудня 2025 року суд оголосив перерву до 06 січня 2026 року.
13 грудня 2025 року відповідач подав відповідь на відзив.
В судовому засіданні прокурор та позивач підтримали позов.
В судове засідання представники органу місцевого самоварядування та відповідача не з'явились, про місце, дату та час розгляду справи вказані учасники справи повідомлені належним чином.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Господарський суд установив наступне.
Відповідно до інформації з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (https://e-construction.gov.ua/), слідує що 11.11.2020 Управлінням ДАБІ у Рівненській області зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт РВ051201111285 на об'єкті: "Нове будівництво мийки самообслуговування" за адресою: Рівненська обл., м. Острог, вул. Кривоноса, 32. Земельна ділянка з кадастровим номером 5610900000:03:001:0627. Замовник - Товариство з обмеженою відповідальністю "НБК-Рівне". Спосіб будівництва - з залученням підрядника. Договір з підрядником від 05.11.2020 року. Генеральний підрядник - ТзОВ "Компанія Барбакан".
30.04.2021 року Управлінням ДАБІ у Рівненській області зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об'єкта РВ101210429187. Згідно з вказаною декларацією, об'єктом будівництва є: "Нове будівництво мийки самообслуговування" за адресою: Рівненська обл., м. Острог, вул. Кривоноса 32. Загальна вартість 310 000 грн. Замовником будівництва є Товариство з обмеженою відповідальністю "НБК-Рівне". Спосіб будівництва - з залученням підрядника. Договір з підрядником від 05.11.2020 року. Генеральний підрядник - ТзОВ "Компанія Барбакан". Будівництво здійснювалось на земельній ділянці з кадастровим номером 5610900000:03:001:0627.
У розділі "терміни будівництва" вказано початок будівництва: 15.11.2020 року, завершення будівництва: 27.04.2021 року, строк введення в експлуатацію: 27.04.2021 року.
У розділі "пайова участь" вказано про звільнення від сплати пайової участі з посиланням на статтю 13 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні № 132-ІХ від 20.09.2019 року.
Звертаючись з даним позовом прокурор вказує, що всупереч вимогам законодавства, відповідачем не сплачено пайову участь щодо об'єкта будівництва, яка становить 4% від вартості будівництва, що складає 12 400,00 грн, а тому вказані кошти безпідставно збережені відповідачем, та підлягають до стягнення на користь територіальної громади.
Також прокурор просить суд стягнути з відповідача за період з 01.05.2021 року по 18.09.2025 року інфляційні втрати та відсотки річних.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін
З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими та стосуються стягнення коштів, збережених без достатньої правової підстави.
Спірний характер правовідносин базується на тому, що прокурор вважає, що у відповідача існує зобов'язання зі сплати пайової участі у розвитку інфраструктури міста.
Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Як встановив суд, 11.11.2020 року зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт РВ051201111285 на об'єкті: "Нове будівництво мийки самообслуговування" за адресою: Рівненська обл., м. Острог, вул. Кривоноса, 32. Земельна ділянка з кадастровим номером 5610900000:03:001:0627. Замовник - Товариство з обмеженою відповідальністю "НБК-Рівне".
30.04.2021 року зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об'єкта РВ101210429187. Згідно з вказаною декларацією, початок будівництва: 15.11.2020 року, завершення будівництва: 27.04.2021 року, строк введення в експлуатацію: 27.04.2021 року.
Отже вказане будівництво розпочалося у листопаді 2020 року та було завершене у квітні 2021 року.
Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, а саме згідно з вказаною нормою закону, порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.
Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.
Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати:
1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд;
2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для житлових будинків.
Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками.
У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін.
Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.
Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту
Інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Відповідно до пункту 13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX статтю 40 виключено із Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Пункт 13 розділу І Закону № 132-IX набрав чинності з 1 січня 2020 року.
Також, згідно з положеннями Закону № 132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання (абзац перший пункту 2 розділу ІІ).
Окрім цього пунктом 2 розділу ІІ Закону № 132-IX установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
2) пайова участь не сплачується у разі будівництва:
об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;
будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення;
будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;
індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках;
об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів;
об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури;
об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;
об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів;
об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу);
об'єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції);
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Вказані норми на підставі положень пункту 1 розділу ІІ Закону № 132-IX набрали чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме: 17.10.2019.
Суд констатує, що на об'єкт будівництва, що входить до предмету даного спору, не поширюють дію положення які містять виключення щодо об'єктів за які пайова участь не сплачується.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Таким чином, на час початку будівельних робіт у відповідача виник обов'язок - взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури територіальної громади шляхом перерахування відповідних коштів до місцевого бюджету в силу положень розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20 вересня 2019 року № 132-IX.
Разом з тим, у розділі "пайова участь" декларації про готовність до експлуатації об'єкта вказано про звільнення від сплати пайової участі з посиланням на статтю 13 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-ІХ від 20.09.2019.
У своїй постанові від 14 грудня 2021 року Велика Палата Верховного Суду у справі №643/21744/19 вказує, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Відповідно до статті 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 № 3038-VI визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а тому і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 20 липня 2022 року у справі №910/9548/21, законодавцем під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко визначено підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об'єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:
- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону № 3038-VI, залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац перший пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;
- якщо станом на 01.01.2020 такі об'єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону № 3038-VI обов'язок щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов'язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавцем було визначено нормативне регулювання таких правовідносин прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX. Зокрема абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено розмір та порядок пайової участі замовників будівництва.
Отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" закону № 132-IX, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь, який згідно з абзацом першого вказаного пункту Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" закону № 132-IX є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання.
Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" закону № 132-IX не перебувають у взаємозв'язку та не є взаємодоповнюючими.
Так, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" закону № 132-IX встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва.
Зі змісту наведених норм видно, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
(1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
(2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає зокрема для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені. Такий обов'язок замовника має бути виконаний до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Верховний Суд у постановах, зокрема від 17.12.2024 у справі №903/283/24, від 03.12.2024 у справі №910/6226/23, від 20.08.2024 у справі №910/7707/19, від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 вказував, що системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
1) для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
2) для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Підсумовуючи наведене, оскільки як установлено судом будівництво розпочате у 2020 році, аналізуючи наведені вище законодавчі норми у світлі практики Верховного Суду, місцевий господарський суд приходить до висновку про виникнення у відповідача обов'язку з пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту на підставі пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" закону № 132-IX.
Так, відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" закону № 132-IX, розмір пайової участі для нежитлових будівель та споруд становить 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, з розрахунку якого виходив прокурор обраховуючи розмір пайової участі.
Разом з тим, пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" закону № 132-IX містить застереження про те, що визначений законом розмір застосовується у випадку, якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом.
Водночас суд ураховує, що рішенням Острозької міської ради від 29 листопада 2013 року №543 "Про пайову участь (внесок) у розвитку інфраструктури міста Острога", на виконання ч.5 ст.30, ст.40 Закону України ,"Про регулювання містобудівної діяльності", ч.5 ст.3 Закону України ,"Про запобігання впливу світової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" щодо залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів, керуючись ст. 144 Конституції України, ст.25, пп.2,7 п.а ст.27, пп.4,8 п.а ч.1 ст.31, ст.68 Закону України ,"Про місцеве самоврядування в Україні", з метою забезпечення збалансованого економічного і соціального розвитку міста та залучення замовників до пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, Острозька міська рада затвердила: Порядок залучення, розрахунок розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Острога, що додається (додаток 1); Порядок розрахунку пайової участі (замовників) у розвитку інфраструктури міста Острога у разі будівництва об'єктів, загальна кошторисна вартість яких згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами не визначена (додаток 2); Примірну форму договору про пайову участь (внесок) замовника (фізичною і юридичною особою) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Острога. (додаток 3); Положення "Про Цільовий фонд розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури спеціального фонду м. Острога " (додаток 4).
Окрім того, пунктом 6 міська рада також затвердила розмір пайової участі замовника в розвитку інфраструктури міста Острога (у відсотках від загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта): для будівництва житла - 2 відсотки; для об'єктів реконструкції - 1,5 відсотка; для об'єктів реставрації - 1,5 відсотка; для будівництва комерційних та промислових об'єктів - 3 відсотки; для будівництва автозаправних станцій, аптек, кафе, ресторанів - 10 відсотків.
Вказане рішення міської ради було чинним на час набрання чинності Законом № 132-IX (17.10.2019) та втратило чинність 24 вересня 2021 року згідно з рішенням Острозької міської ради від 24 вересня 2021 року № 409 "Про визнання такими, що втратили чинність рішення Острозької міської ради № 543 від 29.11.2013 "Про пайову участь (внесок) у розвитку інфраструктури міста Острога" та № 252 від 28.10.2016 "Про внесення змін до рішення міської ради № 543 від 29.11.2013 "Про пайову участь (внесок) у розвитку інфраструктури міста Острога".
Наведені вище рішення Острозької міської ради розміщені на сайті міської ради (https://old.ostroh-rada.gov.ua/documents/decisions).
Отже на час набрання чинності законом № 132-IX (17.10.2019), чинним залишалося рішення органу місцевого самоврядування яким встановлено інший розмір пайової участі, тому застосовуватись має саме розмір визначений рішенням Острозької міської ради від 29 листопада 2013 року № 543 (3% від загальної кошторисної вартості будівництва).
Схожа правова позиція щодо застосування положень законодавства що регулює спірні правовідносини відображена у постанові Верховного Суду від 17 вересня 2025 року за результатом розгляду спору у справі № 918/1207/24.
Відповідно до декларації про готовність до експлуатації об'єкта РВ101210429187 від 30.04.2021, загальна кошторисна вартість будівництва мийки самообслуговування становить 310 000 грн, отже розмір пайової участі, що підлягає сплаті становить 9 300 грн (310 000 грн. * 3%).
Натомість прокурор у позові помилково розраховує розмір пайової участі обраховуючи 4 % від загальної кошторисної вартості.
Таким чином законодавець передбачив можливість застосування іншого розміру ніж розмір передбачений положеннями абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ, та навів умови такого застосування.
У своїй постанові від 14 грудня 2021 року Велика Палата Верховного Суду у справі №643/21744/19 вказує, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Захист цивільних прав - це застосування компетентним органом передбачених законом способів захисту цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Як способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.
У зв'язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом.
У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Тобто зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 23 травня 2018 року у справі №629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.
Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
За таких обставин у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов'язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.
Подібний висновок викладений у пунктах 66, 67 постанови Касаційного господарського суду від 1 вересня 2022 року у справі № 910/9544/19, на яку посилається колегія суддів Касаційного господарського суду в цій справі. За обставинами цієї справи особа отримала кошти за нікчемним правочином, відповідно обов'язок повернути ці кошти виник у неї з моменту їх безпідставного отримання, оскільки недійсність нікчемного правочину встановлена законом і визнання його недійсним судом не вимагається. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду вважає правильним у своїй постанові від 7 лютого 2024 року у справі №910/3831/22
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За розрахунком суду, інфляційні за період заявлений прокурором (із 01.05.2021 - день наступний за днем реєстрації декларації про готовність до експлуатації об'єкта, до 18.09.2025 - дату, яка передує зверненню прокурора до суду із позовом), становлять 6 171,96 грн. Проценти річні за цей же період становлять 1 223,78 грн.
Щодо представництва прокуратурою інтересів держави суд відзначає наступне.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Такі випадки передбачено частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", за приписами якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
У пунктах 3, 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 №3-рп/ 99 зазначається, що в основі інтересів держави є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі, як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, тощо.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України, надають прокуророві право звертатися до суду з позовами про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.
У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) оспорюваних додаткових угод, на підставі яких ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.
Окремо необхідно зазначити, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.
Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з нормами частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Доходи місцевих бюджетів, інші кошти, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст.142 Конституції України, ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"), Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на доходи місцевих бюджетів, інші кошти (ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Тобто, органи місцевого самоврядування мають широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. У статті 143 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.
Таким чином, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.
Суд робить висновок про те, що рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів бюджету, а також контролю за їх сплатою, а тому є належним позивачем у цій справі. Схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21.
Як видно з матеріалів справи, окружною прокуратурою було скеровано до Острозької міської ради лист № 54/2-763вих-25 від 22.09.2025 щодо вжиття заходів, спрямованих на стягнення з ТОВ "НБК-Рівне" коштів пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту, а також інфляційних та 3 % річних.
Острозька міська рада листом № вих-4725/01-17-25 від 02.10.2025 повідомила окружну прокуратуру, що 01.10.2025 скеровано відповідачу за адресою місцезнаходження об'єкта будівництва: Рівненська обл., м. Острог, вул. Кривоноса, 32, претензію з вимогою про сплату коштів пайової участі.
Згодом Острозька міська рада листом № вих-5077/01-17-25 від 27.10.2025 року повідомила, що відповідачем претензію не отримано. У той же час, Острозька міська рада не заперечує щодо вжиття окружною прокуратурою заходів, спрямованих на захист її інтересів шляхом звернення до суду з цим позовом.
Здолбунівська окружна прокуратура, відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", скерувала на адресу Острозької міської ради відповідний лист від 12 листопада 2025 року, яким повідомила про наявність підстав для захисту інтересів територіальної громади, та звернення до суду з позовом в інтересах міської ради.
Отже, підсумовуючи зазначене, прокурор обґрунтував правомірність звернення до суду із цим позовом.
Висновки суду
За результатом розгляду спору суд встановив наявність підстав для часткового задоволення позову.
Зокрема суд встановив, що станом на початок будівництва, закон передбачав участь замовника, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Відповідач не уклав договір щодо пайової участі.
Однак, невчинення дій з укладення договору щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не скасовує обов'язок забудовника у сплаті відповідного внеску, який існував від початку будівельних робіт. На час завершення будівельних робіт відповідач не виконав свого обов'язку щодо сплати пайової участі.
Суд установив наявність підстав для часткового задоволення позову з розрахунку розміру пайової участі у відсотковому відношенні від загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, яке затверджене рішенням органу місцевого самоврядування.
Також судом здійснено перерахунок нарахованих відсотків річних та інфляційних втрат.
Розподіл судових витрат
Згідно з положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Загальний розмір судового збору за даним позовом складає 2 422,40 грн.
Таким чином, судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог, а саме 1 821,85 грн судового збору покладається на відповідача, решта 600,55 грн покладається на позивача.
Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НБК-Рівне" (35808, Рівненська обл., Острозький р-н, село Межиріч, вулиця Вигін, будинок 1А, кімната 2, ідентифікаційний код 33723902) на користь Острозької міської ради (35800, Рівненська обл., Рівненський р-н, місто Острог, вул.Героїв Майдану, будинок 4, ідентифікаційний код 05391005) безпідставно збережені кошти в сумі 9 300 (дев'ять тисяч триста) грн 00 коп пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, 6 171 (шість тисяч сто сімдесят один) грн 96 коп інфляційних втрат, 1 223 (одна тисяча двісті двадцять три) грн 78 коп відсотків річних.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НБК-Рівне" (35808, Рівненська обл., Острозький р-н, село Межиріч, вулиця Вигін, будинок 1А, кімната 2, ідентифікаційний код 33723902) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, м. Рівне, вул. 16 липня 52, ідентифікаційний код 02910077) 1 821 (одна тисяча вісімсот двадцять один) грн 85 коп судового збору.
4. У задоволенні вимог про стягнення 3 100,00 грн безпідставно збережених коштів, 1 995,62 грн інфляційних втрат та 407,98 грн відсотків річних відмовити.
5. Судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 600,55 грн покласти на позивача.
Позивач (Стягувач): Острозька міська рада (35800, Рівненська обл., Рівненський р-н, місто Острог, вул.Героїв Майдану, будинок 4, ідентифікаційний код 05391005).
Позивач (Стягувач за судовим збором): Рівненська обласна прокуратура (33028, м. Рівне, вул. 16 липня 52, ідентифікаційний код 02910077).
Відповідач (Боржник): Товариство з обмеженою відповідальністю "НБК-Рівне" (35808, Рівненська обл., Острозький р-н, село Межиріч, вулиця Вигін, будинок 1А, кімната 2, ідентифікаційний код 33723902).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повне рішення складено 09 січня 2026 року.
Суддя Андрій КАЧУР