09 січня 2026 року Справа № 915/1520/25
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Семенчук Н.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, справу
за позовом: Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль», Каботажний узвіз, 18, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 30083966
електронна пошта: kanc_nach@ntec.mk.ua
до відповідача: Приватного підприємства «Монтірей», вул. Михайлівська, 24В, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 42238077
про: стягнення 2 173,74 грн.
Приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 01-09/2367 від 20.10.2025 (вх. № 14840/25 від 21.10.2025), в якій просить суд:
1. Прийняти позовну заяву до розгляду.
2. Розгляд справи провести у порядку спрощеного позовного провадження.
3. Стягнути з Приватного підприємства «Монтірей» основний борг в сумі 2173,74 грн на користь ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» на р/р НОМЕР_1 в ПАТ «АБ Укргазбанк», МФО 320478, ЄДРПОУ 30083966.
4. Стягнути з Приватного підприємства «Монтірей» 3028,00 грн судового збору на користь ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» на р/р НОМЕР_2 в ПАТ «АБ Укргазбанк», МФО 320478, ЄДРПОУ 30083966.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що квартира 20 по вул. Космонавтів 62 площею 54,7 кв.м. з 1997 року до 22.06.2023 належала ПП «Монтірей». За даними позивача, з 01.11.2021 між ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» та ПП «Монтірей» укладено індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії № 6049, який є публічним договором приєднання. Позивач зазначає, що в опалювальний період 2022-2023 (до 22.06.2023) відповідачу постачалась теплова енергія з метою теплозабезпечення приміщень та квартири, які знаходяться в м. Миколаєві за адресою вул. Космонавтів, 62. Так, за даними позивача, за період з листопада 2022 року по червень 2023 року включно відповідачу нараховано за теплову енергію загальнобудинкових потреб (МКЗ та допоміжних приміщень) та абонплата на загальну суму 2173,74 грн, за яку відповідач не сплатив.
Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст.ст. 11, 509, 526, 610, 612, 624, 626-628, 630, 633, 634, 638 Цивільного кодексу України, ст.ст. 24, 25 Закону України «Про теплопостачання», ст.ст. 1, 2, 4, 6, 12-14, 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», приписами Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 та Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою наказом Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 315 від 22.11.2018 (зі змінами), а також умовами Договору.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.11.2025, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, останню було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1520/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання за наявними матеріалами справи. Ухвалено провести розгляд справи № 915/1520/25 поза межами встановленого Господарським процесуальним кодексом України строку у розумний строк, тривалість якого визначається з урахуванням існування в Україні воєнного стану. Встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
Копія вказаної ухвали була направлена учасникам справи у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України.
Так, копію ухвали було надіслано позивачу в електронний кабінет в системі «Електронний суд». Документ доставлено до електронного кабінету одержувача 06.11.2025 о 13:30, що підтверджується наявною в матеріалах справи відповідною довідкою. За змістом ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення. Враховуючи наведене, слід вважати, що копію ухвали Господарського суду Миколаївської області від 05.11.2025 у справі № 915/1520/25 позивач отримав 06.11.2025.
Копія ухвали Господарського суду Миколаївської області від 05.11.2025, направлена на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Михайлівська, 24В, м. Київ, 01001, повернута поштовим відділенням зв'язку за зворотною адресою (поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором R067033476270). За даними з офіційного вебсайту Акціонерного товариства «Укрпошта» щодо трекінгу поштових відправлень судом встановлено, що відповідне поштове відправлення було повернуто відправнику 25.11.2025 за закінченням встановленого терміну зберігання.
Господарським судом Миколаївської області було постановлено ухвалу від 02.12.2025 про повторне направлення на поштову адресу місцезнаходження відповідача, із проставленням на ній відмітки «Судова повістка» ухвали Господарського суду Миколаївської області від 05.11.2025 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі (поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором R067051466958).
Копія ухвали Господарського суду Миколаївської області від 05.11.2025, повторно направлена на адресу місцезнаходження відповідача (вул. Михайлівська, 24В, м. Київ, 01001), встановлену судом за даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 14.12.2025 повернута поштовим відділенням зв'язку до суду із відміткою про причину невручення: «адресат відсутній».
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У відповідності до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Крім того, судом взято до уваги висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.09.2024 у справі № 990/152/24, відповідно до яких день проставлення у поштовому повідомленні відмітки «про відсутність адресата за вказаним нею місцем проживання (перебування)», може вважатися днем вручення копії ухвали.
За такого, суд дійшов висновку про те, що копію ухвали від 05.11.2025 про відкриття провадження у справі слід вважати врученою відповідачу 14.12.2025.
Також, необхідно зауважити, що за змістом ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Ухвали Господарського суду Миколаївської області від 05.11.2025 та від 02.12.2025 були оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України»).
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про належне повідомлення відповідача у даній справі.
Разом із тим, відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов оформлений згідно вимог ст.165 Господарського процесуального кодексу України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення не скористався.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За приписами ч. 1 ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив таке.
У відповідності з метою і предметом діяльності (встановлених в статуті товариства) Приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль» є суб'єктом господарської діяльності з постачання теплової енергії споживачам м. Миколаєва, а також є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України «Про теплопостачання» як суб'єкт господарської діяльності, який має у користуванні теплогенеруюче обладнання та постачає споживачам теплову енергію.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігрів питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Вказаним Законом також передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (ч.ч. 4, 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання»).
Виконавцем послуги з постачання теплової енергії для будинку за адресою м. Миколаїв, вул. Космонавтів 62 є позивач - Приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль».
Як стверджує позивач, квартира 20 по вул. Космонавтів 62 площею 54,7 кв.м. з 1997 року до 22.06.2023 належала відповідачу - Приватному підприємству «Монтірей».
На підтвердження відповідних обставини позивач посилається на Інформаційну довідку № 430219361 від 06.06.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, зокрема, вказуючи, що про право власності відповідача на квартиру з 1997 року до 22.06.2023 зазначено у відомостях з деталізованої інформації про речове право №430219361 та №351947402 (договір купівлі-продажу, серія і номер 324 виданий 12.12.1997, рішення суду від 29.10.2012). Позивач також надає роздруківку з Єдиного державного реєстру судових рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 29.10.2012 у справі № 2/1416/2318/2012 (категорія справи № 1416/4188/12) про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 12.12.1997 за №324, яке на переконання позивача ще раз підтверджує право власності за відповідачем.
За змістом ст. 13 Конституції України передбачено, зокрема, що власність зобов'язує.
Вказана норма кореспондується зі ст. 322 ЦК України - власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд також зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
Приватним акціонерним товариством «Миколаївська теплоелектроцентраль» як виконавцем послуг на своєму офіційному сайті було розміщено Типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання.
Таким чином, позивач посилається на те, що у Приватного акціонерного товариства Миколаївська теплоелектроцентраль» із Приватним підприємством «Монтірей», яке у період з 1997 року до 22.06.2023 було власником квартири № 20 за адресою м. Миколаїв, вул. Космонавтів 62, діяв індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, відповідно до якого в опалювальний період 2022-2023 (до 22.06.2023) відповідачу постачалась теплова енергія.
Так, з метою забезпечення теплом об'єктів з початку опалювального сезону 2022-2023 після зниження середньодобової температури зовнішнього повітря до + 8°С і нижче, на виконання рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 626 від 17.11.2022 позивачем було розпочато опалювальний сезон 2022-2023 та підписано наряд з управляючою компанією КЖЕПММР «Зоря», що свідчать про підключення опалення у будинку по вул. Космонавтів, 62 (копія наряду від 22.11.2022 надано позивачем до матеріалів справи).
За даними позивача, відповідно до законодавства відповідачу нараховується оплата за частини обсягу теплової енергії, яка складається із загальнобудинкових потреб та абонентської плати.
На підтвердження вказаних обставин позивачем було подано до матеріалів справи виставлені відповідачу за спірний період (01.11.2022 - 30.06.2023):
- рахунок № 6049 за послугу з постачання теплової енергії на суму 2 173,74 грн;
- акт № 6049 надання послуг на суму 2 173,74 грн.
Вищевказані рахунок та акт позивач направив відповідачу з претензією № 421-Ю від 18.09.2025 листом з описом вкладення 19.09.2025. Вказана претензія залишилася без реагування відповідача.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як на підставу виникнення між сторонами спірних правовідносин позивач посилається на укладання між виконавцем послуг з постачання теплової енергії (позивачем) та споживачем, як власником приміщень (відповідачем), індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії.
Разом із тим, за результатами дослідження наданих до матеріалів справи доказів, суд вважає за необхідне зауважити таке.
Як вбачається з наданої позивачем Інформаційної довідки № 351947402 від 26.10.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, власником нерухомого майна (однокімнатна квартира загальною площею 54,7 кв.м.), розташованого за адресою Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Космонавтів, буд. 62, кв. 20 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2754676748060) станом на дату отримання довідки є ОСОБА_1 , державна реєстрація речового права (права власності) якого на відповідне майно проведена 27.06.2023.
При цьому, зі змісту деталізованої інформації про речове право (Інформаційні довідки № 351947402 від 26.10.2023, № 430219361 від 06.06.2025) щодо об'єкту нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2754676748060) вбачається, що станом на 22.06.2023 власником квартири за адресою Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Космонавтів, буд. 62, кв. 20 було Приватне підприємство «Монтірей», код ЄДРПОУ 42238077.
Як було наведено вище, позивач зазначає, що Приватне підприємство «Монтірей» виступало власником квартири № 20 за адресою Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Космонавтів, буд. 62, з 1997 року до 22.06.2023, посилаючись на відображені у вищевказаних інформаційних довідках відомості про договір купівлі-продажу, серія і номер 324 виданий 12.12.1997, рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29.10.2012.
Суд зауважує, що у деталізованій інформації про речове право (право власності Приватного підприємства «Монтірей» на відповідне майно) наявні дані про документи, подані для державної реєстрації такого речового права, а саме: договір купівлі-продажу, серія та номер: 324, виданий 12.12.1997, видавник: Біржа нерухомості «Едвайс-Консульт»; рішення суду, серія та номер: б/н, виданий 29.10.2012, видавник: Ленінський районний суд м. Миколаєва; акт приймання-передачі, серія та номер: б/н, виданий 22.06.2023, видавник: ОСОБА_2 /ПП «Монтірей».
Позивачем не надано до матеріалів справи договору купівлі-продажу за № 324 від 12.12.1997, водночас, долучено до заяви про усунення недоліків роздруківку з Єдиного державного реєстру судових рішень рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 29.10.2012 у справі № 2/1416/2318/2012 (категорія справи № 1416/4188/12) про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 12.12.1997 за №324.
Відповідно до вказаного рішення було визнано дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладений 12 грудня 1997 року між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, та зареєстрований Біржею нерухомістю Едвайс-Консульт» в журналі реєстрації біржових угод з нерухомим майном 12 грудня 1997 року за № 324 та ММБТІ 15 грудня 1997 року за реєстровим № 18322.
Перевіривши відповідні обставини за даними Єдиного державного реєстру судових рішень в режимі «повний доступ», суд встановив, що «АДРЕСА_2» - це квартира № 20 по вул. Космонавтів, 62 в м. Миколаєві, а «ОСОБА_3», «ОСОБА_4» та «ОСОБА_2» - це фізичні особи, які виступали сторонами вказаного договору договір купівлі-продажу.
Суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.
Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено ст. 42 Господарського процесуального кодексу України до обов'язку учасників справи.
Водночас, згідно ч. 2 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.
Згідно зі ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
У пунктах 1-3 ч. 1 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин. Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
З урахуванням наведеного, суд зауважує, що Приватне підприємство «Монтірей» не було учасником справи № 2/1416/2318/2012 (категорія справи № 1416/4188/12), в якій Ленінським районним судом м. Миколаєва ухвалено рішення від 29.10.2012; крім того, виходячи зі змісту вказаного рішення Приватне підприємство «Монтірей» не було також стороною договору купівлі-продажу квартири № 20 по вул. Космонавтів, 62 в м. Миколаєві, зареєстрованого Біржею нерухомості «Едвайс-Консульт» в журналі реєстрації біржових угод з нерухомим майном 12 грудня 1997 року за № 324.
Таким чином, доводи позивача про те, що Приватне підприємство «Монтірей» було власником квартири 20 по вул. Космонавтів 62 площею 54,7 кв.м. з 1997 року оцінюються судом критично.
Крім того, суд також звертає увагу на те, що беручи до уваги дату державної реєстрації права власності Приватного підприємства «Монтірей» на спірну квартиру - 22.06.2023, а також перелік документів поданих для державної реєстрації такого речового права (договір купівлі-продажу, серія та номер: 324, виданий 12.12.1997, видавник: Біржа нерухомості «Едвайс-Консульт»; рішення суду, серія та номер: б/н, виданий 29.10.2012, видавник: Ленінський районний суд м. Миколаєва; акт приймання-передачі, серія та номер: б/н, виданий 22.06.2023, видавник: Рафес А.М./ПП «Монтірей»), з огляду на викладене вище, єдиним документом на підставі якого відповідач міг набути право власності на спірну квартиру є акт приймання-передачі, серія та номер: б/н, виданий 22.06.2023.
Враховуючи вищенаведене, суд виснує, що в порушення вищевказаних приписів, позивачем не надано доказів на підтвердження обставин перебування квартири № 20 по вул. Космонавтів, 62 в м. Миколаєві у власності відповідача, ні починаючи з 1997 року, ні у період щодо якого позивачем заявлені позовні вимоги у даній справі (опалювальний період 2022-2023 (до 22.06.2023)), а відтак і належних доказів щодо наявності обставин, які б зумовлювали наявність саме у відповідача обов'язку здійснювати оплату за частини обсягу теплової енергії, яка складається із загальнобудинкових потреб та абонентської плати щодо приміщень по вул. Космонавтів, 62 в м. Миколаєві.
Суд також зауважує на тому, що через брак у матеріалах справи належних та допустимих доказів суд не може достеменно встановити всі обставини справи та беззаперечно констатувати наявність порушень з боку відповідача. Натомість висновок суду не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994).
Судом були досліджені всі документи, які надані до матеріалів справи та надана їм правова оцінка. Водночас, доводи позивача, що висвітлені у позові, не знайшли свого підтвердження при дослідженні доказів та встановленні обставин справи.
Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за теплову енергію в сумі 2173,74 грн є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Так, за правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного, та з огляду на відмову в задоволенні позовних вимог, судовий збір у даній справі підлягає покладенню на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 11, 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 165, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 09.01.2026.
Суддя Н.О. Семенчук