ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.01.2026Справа № 910/2195/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,
справу № 910/2195/25
за позовом Державного підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії Державного підприємство "Адміністрація морських портів України" (адміністрація морського порту Південний);
до Державного агентства резерву України в особі Комісії з ліквідації Державного агентства резерву України;
про стягнення 118 426,90 грн.
Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії Державного підприємство "Адміністрація морських портів України" (адміністрація морського порту Південний) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з Державного агентства резерву України в особі Комісії з ліквідації Державного агентства резерву України кошти за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 19.10.2015 № 0.61/2-83/1-П-ЮЖФ-15 у розмірі 118 426,90 грн зі зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у 2024 році відповідно до затвердженого кошторису.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 вирішено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/2195/25, а справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
19.03.2025 до господарського суду від Державного агентства резерву України в особі Комісії з ліквідації Державного агентства резерву України надійшов відзив на позовну заяву.
27.03.2025 від Державного підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії Державного підприємство "Адміністрація морських портів України" (адміністрація морського порту Південний) до господарського суду надійшла відповідь на відзив.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
19.10.2015 між державним підприємством "Адміністрація морських портів України" (далі - Позивач, ДП "АМПУ") та Державним агентством резерву України (далі - відповідач, Держрезерв) укладений договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 0.61/2-83/1-П-ЮЖФ-15 (далі - договір).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 341 "Про перейменування морського порту Южний та внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" та наказу державного підприємства "Адміністрація морських портів України" від 05.06.2019 № 94/10 "Щодо зміни найменування і реквізитів місцезнаходження деяких філій ДП "АМПУ" (адміністрацій морських портів)" Южненська філія державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація морського порту "Южний") змінила найменування на Південну філію Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрацію морського порту Південний) (далі - Адміністрація, Позивач, Зберігач). Зміни інших реквізитів не відбулось.
Вищезазначений договір укладений сторонами у відповідності до вимог Закону України "Про державний матеріальний резерв", який втратив чинність 16.12.2023. Разом з цим, 16.12.2023 набрав чинності Закон України "Про державні резерви" (надалі - Закон).
Абзацом 5 частини 1 статті 11 Закону передбачено, що для державних підприємств, установ та організацій, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, а також для суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, визнаних відповідно до законодавства України суб'єктами господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку, відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву є обов'язковим.
Форма укладеного договору відповідає формі договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженій Порядком відшкодування підприємствам, установам та організація витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 (надалі - Порядок).
Відповідно до п. 1.1. договору, зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (надалі - цінності) здійснюється у складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах Зберігача.
Пунктом 1.2. договору встановлено, що Держрезерв передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1 мр. Передбачені цим договором форми актів затверджуються Держрезервом.
Згідно п. 2.8 Договору, Зберігач зобов'язаний щороку разом з річним звітом форми № 12 мр подавати кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік згідно з додатком № 2 до Порядку.
Згідно з пунктами 3.1., 3.2. договору, Держрезерв зобов'язаний відшкодовувати Зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі; оплачувати Зберігачу вартість робіт із закладення (поставки) цінностей за узгодженими регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки).
Згідно п. 4.1 договору, вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам, організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 4.2. договору передбачено, що відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється за узгодженням між Держрезервом та Зберігачем згідно з поданими документами (узгодженим з Держрезервом кошторисом витрат). У разі, коли Держрезерв визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року.
Відповідно до п. 7.3. договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє протягом усього терміну зберігання цінностей (до повного виконання нарядів Держрезерву на відпуск матеріальних цінностей).
Як стверджує позивач, Держрезервом проігноровано вимоги чинного законодавства, а саме п. 7 Порядку, згідно якого відшкодування витрат здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1 за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Звертаючись до суду із позовом, позивач вказує, що він у повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання за договором, однак відповідач ухиляється від здійснення оплати за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у загальному розмірі 118 426,90 грн за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2024 рік відповідно до затвердженого кошторису.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що в порушення умов Договору та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Південною філією ДП «АМПУ» не надано первинних підтверджуючих документів щодо суми та дійсності понесених витрат.
При цьому, як зазначає відповідач, наданий позивачем розрахунок заробітної плати робітника задіяного у процесі зберігання матеріальних цінностей державного резерву у Південній філії ДП «АМПУ (адміністрації МП «Південний») за січень - грудень 2024 року не підтверджує саме виплату працівникам вказаної у ньому заробітної плати, оскільки не є платіжним документом, а також відсутня платіжна відомість на виплату заробітну плати (дані про перерахування заробітної плати на картковий рахунок працівника), а позивач не дотримався вимог Порядку, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, оскільки позивачем при розрахунку позовних вимог в порушення норм Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», так і Податкового кодексу України, оскільки до складу витрат було неправомірно включено суми податку на додану вартість, який нараховано на заробітну плату.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно зі ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
Порядок укладання та виконання договорів, пов'язаних зі зберіганням матеріальних цінностей державного резерву регулюється Законом.
Статтею 1 Закону визначено, що відповідальне зберігання державного матеріального резерву - послуга із зберігання з дотриманням необхідних умов для забезпечення належної якості відповідної кількості закладених до державних резервів матеріальних цінностей у суб'єктів господарювання незалежно від форми власності (резидентів та нерезидентів), у тому числі поза межами території України, відповідно до порядку та умов, визначених цим Законом та договором; відповідальне зберігання мобілізаційного резерву - зберігання з дотриманням необхідних умов для забезпечення належної якості відповідної кількості закладених до державних резервів матеріальних цінностей у суб'єктів господарювання, які залучаються до виконання мобілізаційних завдань (замовлень).
Державні резерви складаються з державного матеріального резерву та мобілізаційного резерву. Державний матеріальний резерв призначається для: забезпечення потреб України в особливий період; забезпечення стратегічних потреб України; надання гуманітарної допомоги. Мобілізаційний резерв призначається для забезпечення потреб України в особливий період (ст. 2 Закону).
Відповідно до ч. 6 ст. 10 Закону, мобілізаційні резерви створюються на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності відповідно до завдань, визначених Кабінетом Міністрів України міністерствам, іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних резервів.
За змістом частин 1 та 2 ст. 946 Цивільного кодексу України, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону, фінансове та матеріально-технічне забезпечення державних резервів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, інших не заборонених законодавством джерел.
Згідно з пунктами 3.1., 3.2. договору, Держрезерв зобов'язаний відшкодовувати Зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі; оплачувати Зберігачу вартість робіт із закладення (поставки) цінностей за узгодженими регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки).
Згідно п. 4.1 договору, вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам, організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Отже, відповідач (поклажодавець) зобов'язаний оплатити витрати позивача (зберігача) на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за весь час зберігання такого майна.
За приписами частин 1 та 2 статті 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Пунктом 4.2., 4.3. договору передбачено, що відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється за узгодженням між Держрезервом та Зберігачем згідно з поданими документами (узгодженим з Держрезервом кошторисом витрат). У разі, коли Держрезерв визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року. Оплата робіт із закладення (поставки) цінностей до мобілізаційного резерву проводиться безпосередньо після отримання та підписання Держрезервом акта встановленої форми.
Відповідно до п. 5 Порядку, Держрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тони зернових культур в зерносховищі.
Згідно з п. 7 Порядку, відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Таким чином, у даному випадку до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як встановлено судом, на виконання зазначених вимог договору та законодавства України, Адміністрація листом від 12.01.2024 № 76/27-01-04/Вих направила Держрезерву на погодження затверджений Адміністрацією кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву у складському приміщенні закритого опалювального типу, яке розташоване у корпусі № 607, на 2024 рік на суму 123 881,45 грн., з урахуванням ПДВ у розмірі 20 646,91 грн., та Додаткову угоду до Договору про погодження розміру коштів на відшкодування витрат Зберігача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2024 рік в сумі 123 881,45 грн., у тому числі ПДВ - 20 646,91 грн.
Додатками до вищезазначеного листа Адміністрація також надала підтверджуючі документи: розрахунок заробітної плати; довідку про амортизацію основних виробничих фондів, задіяних у процесі зберігання Південної філії ДП «АМПУ» (адміністрації МП Південний); розрахунок відсотка зайнятості фахівця (з мобілізаційної роботи) згідно з довідкою щодо витраченого часу відповідальної особи (10 хвилин/день); хронологію подій щодо витраченого часу відповідальної особи за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву; розрахунок витрат електроенергії на вироблення теплової енергії електричним котлом для опалення; довідку щодо амортизаційних відрахувань; копію колективного договору; копію посадової інструкції фахівця з мобілізаційної роботи; копію договору про постачання електричної енергії; копію плану виробничого будинку; копію схематичного плану земельної ділянки.
Наведений лист отриманий відповідачем 25.01.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення АТ «Укрпошта».
12.03.2024 на адресу Адміністрації надійшов лист Державного агентства резерву України від 23.02.2024 № 573/0/4-24 про непогодження кошторису витрат на 2024 рік та акту за 2023 рік.
У зазначеному листі відповідач просив надати ґрунтовні пояснення стосовно нарахування суми витрат на електроенергію в сумі 90 743,86 грн. без урахування ПДВ, за тарифом на послуги II класу напруги (чому саме цей клас напруги), а також щодо необхідності опалення складу для зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву.
Листом від 21.03.2024 № 886/27-01-04/Вих Адміністрація надала відповідачу ґрунтовні роз'яснення стосовно порушених у вищевказаній відповіді питань, та направила повторно кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву на 2024 рік на суму 123 881,45 грн, з урахуванням ПДВ, Додаткову угоду до Договору про погодження розміру коштів на відшкодування витрат Зберігача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2024 рік в сумі 123 881,45 грн, з урахуванням ПДВ, а також всі підтверджуючі документи.
Лист було вручено відповідачу 26.03.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення АТ «Укрпошта».
Надалі, 07.10.2024 на адресу Адміністрації надійшов лист Держрезерву від 24.09.2024 № 2465/0/4-24 про внесення змін до додаткової угоди, в якій Державне агентство резерву України повідомило, що кошторис витрат на 2024 рік опрацьований Держрезервом без зауважень, та просив внести доповнення до додаткової угоди в частині зміни юридичної адреси та підписанта.
У відповідь на зазначений лист, Адміністрація внесла запропоновані відповідачем зміни до додаткової угоди до Договору, та разом з кошторисом витрат (оскільки він так і не був оформлений Держрезервом належним чином) надіслала відповідачу листом від 14.10.2024 № 3002/27-01-04/Вих, який був отриманий відповідачем 23.10.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення АТ «Укрпошта».
Проте, у подальшому, ані затверджений та оформлений належним чином Кошторис витрат на 2024 рік, ані підписана додаткова угода до договору на адресу Адміністрації не повертались, будь-яких заперечень від Держрезерву також не надходило.
Надалі, позивач скерував лист від 14.01.2025 року №45/14-01-06/Вих, до якого долучено Звіт по витратам на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву ІФ ДП "АМПУ" (Адміністрація Ізмаїльського МП) за 2024 рік (надалі - Звіт), який було отримано Відповідачем 24.01.2025 року, про факт чого свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Крім того, позивач листом від 27.03.2025 року №324/14-01-04/Вих повторно направив запит щодо погодження Звіту по витратам на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву ІФ ДП "АМПУ" (Адміністрація Ізмаїльського МП) за 2024 рік в розмірі 115 751,10 грн.
Листом від 08.04.2025 №282/0/4-25 відповідач повідомив про ліквідацію Державного агентства резерву України та відсутність повноважень щодо погодження зведеного Кошторису витрат на зберігання розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 26.09.2024 № 1117 «Про ліквідацію Державного агентства резерву», яка набрала чинності 03.10.2024.
Пунктом 3 зазначеної постанови утворено комісію з ліквідації Державного агентства резерву (надалі ліквідаційна комісія), головою якої затверджено начальника Управління фінансового забезпечення, бухгалтерського обліку та взаємовідносин між державними підприємствами - головного бухгалтера Державного агентства резерву Ковальчука Олександра Леонідовича.
Крім того, цією ж постановою встановлено строк для заявлення кредиторами своїх вимог до Державного агентства резерву, який становить два місяці з дня набрання чинності постанови.
Так, з урахуванням вищезазначеної постанови, Адміністрація звернулася до Комісії з ліквідації Державного агентства резерву із заявою про визнання кредитором та заявлення вимог від 20.11.2024 № 3478/27-01-04/Вих, у якій Адміністрація заявила про свої грошові вимоги до Державного агентства резерву України на підставі договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 19.10.2015 № 0.61/2-83/1-ПЮЖФ-15, зокрема, в межах узгодженого Адміністрацією та Держрезервом кошторису витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву на 2024 рік на суму 123 881,45 грн. (з урахуванням ПДВ).
Вказаний лист отриманий відповідачем 28.11.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення АТ «Укрпошта».
Надалі, відповідно до умов договору, Адміністрація направила на адресу відповідача лист від 09.01.2025 № 104/27-01-04/Вих, яким надала звіт за 2024 рік про витрати за зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву на суму 118 426,90 грн., з урахуванням ПДВ, Акт відшкодування витрат по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву адміністрації морського порту Південний за 2024 рік на суму 118 426,90 грн., з урахуванням ПДВ.
Вказаний лист отриманий відповідачем 17.01.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення АТ «Укрпошта».
Однак, 28.01.2025 на адресу Адміністрації від Державного агентства резерву України надійшла відповідь від 22.01.2025 № 67/0/4-25 на заяву Адміністрації про визнання кредитором та заявлення вимог, якою Держрезерв зазначив про відсутність законних підстав та бюджетних асигнувань для погодження звіту про витрати за 2024 рік у зв'язку із закінченням бюджетного 2024 року та втратою чинності усіх бюджетних призначень.
Листом від 31.01.2025 № 332/27-01-04/Вих Адміністрація просила ліквідаційну комісію повідомити про необхідність подальшого зберігання Адміністрацією ввірених матеріальних цінностей, та у випадку відсутності необхідності у такому зберіганні, запропонувала порушити питання про списання та зняття з обліку в Адміністрації розброньованих матеріальних цінностей як застарілих та непридатних до використання, або ж щодо передачі таких цінностей іншим центральним або місцевим органам виконавчої влади, із подальшим розірванням договору від 19.10.2015 № 0.61/2-83/1-П-ЮЖФ-1, з метою економії бюджетних коштів.
Цим же листом Адміністрація повідомила відповідачу, що оскільки заборгованість Державного агентства резерву України за зберігання матеріальних цінностей у 2024 році не сплачена, та враховуючи відмову відповідача від сплати зазначеної заборгованості, викладену у листі від 22.01.2025 № 67/0/4-25, Адміністрація звертатиметься до господарського суду з відповідною позовною заявою. 12.02.2025 на адресу Адміністрації надійшла відповідь ліквідаційної комісії від 12.02.2025 № 137/0/4-25, в якій відповідач повідомив, що питання про списання та зняття з обліку матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в адміністрації морського порту Південний не належить до повноважень ліквідаційної комісії Держрезерву.
Разом з цим, відповідач повідомив, що звернувся до відповідних центральних та місцевих органів виконавчої влади з метою здійснення передачі розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Таким чином, з наведеного вбачається, що у 2024 році позивач у повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання за договором та продовжує їх надалі виконувати у 2025 році, однак відповідач ухиляється від здійснення оплати за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, зокрема, за 2024 рік у розмірі 118 426,90 грн, з урахуванням ПДВ, відповідно до умов договору, узгодженого кошторису витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву на 2024 рік та звіту про фактичні витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 2024 рік у розмірі 118 426,90 грн, з урахуванням ПДВ.
Суд відзначає, що доказів сплати грошових коштів у розмірі 118 426,90 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Наявність та обсяг заборгованості Державного агентства резерву України за договором у розмірі 118 426,90 грн підтверджуються наявними матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, зокрема відповідачем не надано суду доказів сплати позивачу грошових коштів у розмірі 118 426,90 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про стягнення з Державного агентства резерву України суми основного боргу у розмірі 118 426,90 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.
Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Чикаленка Євгена, буд. 28/9; ідентифікаційний код: 37472392) на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (01135, м. Київ, проспект Берестейський, буд. 14; ідентифікаційний код: 38727770) заборгованість у розмірі 118 426 (сто вісімнадцять тисяч чотириста двадцять шість) грн 90 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) 00 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Мандриченко