номер провадження справи 6/199/25
09.01.2026 Справа № 908/3399/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Федько Олександри Анатоліївни, розглянув у спрощеному позовному провадженні без виклику представників сторін справу № 908/3399/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТУРИСТИЧНА КОМПАНІЯ СІЧ ТРЕВЕЛ» (69006, м. Запоріжжя, вул. Лобановського буд. 19)
до відповідача: Акціонерного товариства «МОТОР СІЧ» (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 15)
про стягнення грошової суми.
Процесуальнідії по справі.
07.11.2025 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вх. №3735/08-07/25 (документ сформований в системі «Електронний суд» 07.11.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю «ТУРИСТИЧНА КОМПАНІЯ СІЧ ТРЕВЕЛ» до відповідача: Акціонерного товариства «МОТОР СІЧ» про стягнення суми 620 036,66 грн, яка складається з: 302 888,66 грн - інфляційні втрати, 86 720,16 грн - 3% річних та 230 427,84 грн - пеня.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 07.11.2025, здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3399/25 та визначено до розгляду судді Федько О.А.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 10.11.2025 у справі № 908/3399/25 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, постановлено розгляд справи проводити без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.(ч. 7 ст. 6 ГПК України).
Згідно з положеннями п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі №908/3399/25 від 10.11.2025 була направлена учасникам справи до їхніх електронних кабінетів в підсистемі Електронний суд та отримана ними 10.11.2025 о 15 год. 08 хв. (позивач) та о 15 год. 00 хв. (відповідач),про що свідчать довідки про доставку електронних листів.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже, 10.12.2025 сплив тридцятиденний строк наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, а тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.
Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд визнав надані документи достатніми для всебічного та об'єктивного розгляду спору.
Ураховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує повне рішення без його проголошення - 09.01.2026.
Оскільки розгляд справи здійснювався без виклику представників сторін, фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України не проводилось.
Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
В якості підстави для звернення з позовом позивач зазначив про наявність у відповідача заборгованості за надані послуги з організації авіаперевезень (бронювання авіаквитків), готельне обслуговування (бронювання проживання в готелях) в сумі 1 370 253,53 грн, яка стягнута рішенням Господарського суду Запорізької області від 12.03.2024 по справі №908/3249/23. Вказаним рішенням суду з відповідача на користь позивача стягнуто суму заборгованості в розмірі 1 370 253,53 грн, 1801,98 грн - 3% річних, 20580,83 грн - витрати по сплаті судового збору та 46 438,58 грн витрати на професійну правничу допомогу. Рішення набрало законної сили 08.01.2025. Постановою Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 20.05.2025 відкрито виконавче провадження №78052452 з примусового виконання наказу від 03.04.2025 у справі №908/3249/23. Зазначені вище грошові зобов'язання відповідачем ані в добровільному порядку, ані в примусовому, не виконані. Ураховуючи наявність у відповідача грошового зобов'язання позивач, керуючись положеннями ст.ст. 549, 625 ЦК України, нарахував та просить стягнути з АТ «МОТОР СІЧ»: 302 888,66 грн - інфляційні втрати за період з 07.09.2023 по 30.06.2025, 86 720,16 грн - 3% річних за період з 23.09.2023 по 01.11.2025 та 230 427,84 грн - пеню за період з 09.01.2025 по 01.11.2025. Правові підстави позову: ст. ст. 16, 549, 625 Цивільного кодексу України. На виконання ст. 124 ГПК України позивачем наведений попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.
У відзиві, який надійшов до суду 24.11.2025 (вх. №23719/08-08/25, документ сформований в системі Електронний суд 24.11.2025), відповідач заперечив проти позову. Обґрунтовуючи заперечення зазначив, що відповідно до наказу Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України, Публічне акціонерне товариство «МОТОР СІЧ» (код ЄДРПОУ 14307794) включено до переліку підприємств, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється на період воєнного стану. Державний виконавець,керуючись абз. 12 п. 10-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» постановив зупинити вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу № 908/3249/23, виданого 03.04.2025 Господарським судом Запорізької області. Зазначає, що чинним законодавством України введено мораторій на виконання рішень суду в частині стягнення сум заборгованості стосовно визначеного переліку юридичних осіб. Оскільки 3% річних та інфляційні втрати є акцесорним, додатковим до основного зобов'язання, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю, то вважає, що нарахування 3 процентів річних, інфляційних втрат, пені на суму заборгованості, стягнення якої зупинено законодавством, є протиправним.
Відповідач зазначив про відсутність підстав для нарахування штрафних санкцій, оскільки відсутній склад правопорушення (порушення зобов'язання з вини боржника). Окремо зауважив, що згідно Наказу командувача сил логістики Збройних Сил України №291 від 06.11.2022 100% акцій АТ «Мотор Січ» належать державі. Наказом Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України №143-КВ від 01.05.2024 АТ «Мотор Січ» визнано таким, що має важливе значення для національної економіки у сфері оборонно-промислового комплексу, та є критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період у сфері оборонно-промислового комплексу.
Також відповідач заперечив проти нарахування пені внаслідок неузгодження сторонами спору її розміру та порядку застосування за відсутності письмових двосторонніх документів, зокрема, агентського договору.
Посилаючись на приписи ст.ст. 253, 256, 258, 266 ЦК України відповідач зазначив про сплив позовної давності. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Позивач у відповіді на відзив, яка надійшла до суду 01.12.2025 (документ сформований в системі Електронний суд 29.11.2025, вх. №24154/08-08/25), заперечив проти доводів відповідача. Так, зазначив, що боржник не позбавлений права та можливості добровільно виконати рішення суду як до, так і після зупинення виконавчих дій. Вважає, що можливість стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат до остаточного погашення боргу передбачено законом і не обмежено, в тому числі, на час зупинення виконавчого провадження. На переконання позивача, підставою для нарахування пені є не договір, а приписи ст.549 ЦК України. Посилання відповідача на застосування строків позовної давності щодо вимоги про нарахування пені вважає безпідставним, оскільки право на її нарахування і стягнення виникло тільки з 09.01.2025. Будь-який строк позовної давності як загальний, так і спеціальний, станом на дату звернення до суду з цим позовом не сплив.
04.12.2025 до суду від АТ «МОТОР СІЧ» надійшли заперечення на відповідь на відзив вих. №311/2/СПЗ (вх. №24542/08-08/25, документ сформований в системі Електронний суд 04.12.2025). Відповідач зазначив, що добровільне виконання рішення суду в умовах мораторію на це є неможливим. Також підтримав заперечення щодо відсутності правових підстав для нарахування та стягнення неустойки з огляду на відсутність між сторонами підписаного двостороннього документа, яким передбачено нарахування пені. Щодо строку розрахунку пені зазначив, що позивач розраховує пеню з 09.01.2025 року, тобто з дати прийняття Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно - правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб», а не з дати набрання ним чинності - 04.09.2025 р. Таким чином зазначає, що Позивачем включено період нарахування пені з січня по вересень 2025 року, тобто період, коли зазначені норми ще не діяли, тобто не мали законної сили.
06.01.2026 до суду від позивача надійшла заява (вх. №216/08-08/26, сформована в системі Електронний суд 05.01.2026) про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн.
09.01.2026 від АТ «МОТОР СІЧ» надійшли додаткові пояснення у справі (сформовані в системі Електронний суд 08.01.2026), за змістом яких відповідач, посилаючись на ст.ст. 123, 126 ГПК України, зазначив про наявність підстав для відмови у стягненні витрат на оплату правничої допомоги адвоката у розмірі 15 000 грн.
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) від сторін до суду не надходило.
Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
12.03.2024 року господарським судом Запорізької області було ухвалено рішення у справі 908/3249/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТУРИСТИЧНА КОМПАНІЯ СІЧ ТРЕВЕЛ» до відповідача: Публічного акціонерного товариства «МОТОР СІЧ», яким стягнуто з Публічного акціонерного товариства «МОТОР СІЧ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТУРИСТИЧНА КОМПАНІЯ СІЧ ТРЕВЕЛ» 1 370 253 (один мільйон триста сімдесят тисяч двісті п'ятдесят три) грн. 53 коп. основного боргу за надані послуги, 1 801 (одну тисяч вісімсот одну) грн. 98 коп. 3 % річних, 20 580 (двадцять тисяч п'ятсот вісімдесят) грн. 83 коп. витрат на сплату судового збору та 46 438 (сорок шість тисяч чотириста тридцять вісім) грн. 58 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 08.01.2025 рішення суду першої інстанції залишено без змін. Отже, рішення господарського суду Запорізької області від 12.03.2024 у справі №908/3249/23 набрало законної сили 08.01.2025.
03.04.2025 на виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 12.03.2024 у справі №908/3249/23 видано наказ.
Постановою головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 20.05.2025 ВП №78052452 відкрито виконавче провадження з виконання наказу №908/3249/23 від 03.04.2025 Господарського суду Запорізької області про стягнення з Публічного акціонерного товариства «МОТОР СІЧ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТУРИСТИЧНА КОМПАНІЯ СІЧ ТРЕВЕЛ» 1 370 253,53 грн основного боргу за надані послуги, 1 801,98 грн 3% річних, 20580,83 грн витрат на сплату судового збору та 46 438,58 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Цього ж дня постановою головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у ВП №78052452 зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу №908/3249/23, виданого 03.04.2025 Господарським судом Запорізької області.
Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 3 ст. 75 ГПК України).
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 у справі №910/9823/17.
Оскільки рішення господарського суду Запорізької області від 12.03.2024 року у справі №908/3249/23 набрало законної сили 08.01.2025, таке судове рішення має преюдиціальне значення, а встановлені в ньому факти повторного доведення не потребують.
Так, рішенням господарського суду Запорізької області від 12.03.2024 встановлено, зокрема, що між позивачем та відповідачем на підставі ст. ст. 11, 202, 509, 642 ЦК України, ст. 181 ГК України у спрощений спосіб укладено договір про надання послуг.
Господарським судом під час розгляду справи №908/3249/23 встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за Договором, а саме надав у період жовтень-грудень 2022 року послуги з організації авіаперевезення (бронювання авіаквитків), готельного обслуговування (бронювання проживання в готелях) працівникам АТ «МОТОР СІЧ» на суму 1 370 253,53 грн.
Таким чином, Господарський суд Запорізької області у справі №908/3249/23 визнав доведеним факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем за надані послуги на дату постановлення судового рішення в розмірі 1 370 253,53 грн.
Також Господарський суд Запорізької області встановив, що позивачем була направлена відповідачеві претензія вих. № 31 від 25.08.2023 з вимогою про погашення заборгованості 28.08.2023. Разом з цією претензію позивач скерував на адресу відповідача акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) та рахунки за спірний період для подальшої оплати. Зазначена претензія з доданими до неї документами отримана відповідачем 30.08.2023. Відтак суд дійшов висновку, що строк оплати наданих позивачем послуг настає 06.09.2023, прострочення виконання грошового зобов'язання починається з 07.09.2023. З урахуванням встановленої дати прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з 07.09.2023, суд зазначив, що до стягнення з відповідача підлягала сума 3 % річних за загальний період прострочення з 07.09.2023 по 22.09.2023 (16 днів) в загальному розмірі 1 801,98 грн,
Доказів часткового або повного погашення заборгованості, розмір якої встановлений в рішенні Господарського суду Запорізької області від 12.03.2024 №908/3249/23, суду не надано.
У зв'язку з не виконанням відповідачем обов'язку щодо своєчасної оплати наданих послуг, Позивач, керуючись приписами ч. 3 ст. 549, ст. 625 ЦК України нарахував та заявив до стягнення з відповідача пеню за період прострочення з 09.01.2025 по 01.11.2025 в розмірі 230 427,84 грн, 3% річних за період прострочення з 23.09.2023 по 01.11.2025, інфляційні втрати за період з 07.09.2023 по 30.06.2025.
Зазначене стало підставою для звернення позивача до господарського суду за захистом порушених прав з позовом про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Відповідно до 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; інші юридичні факти (частина 2 ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі аналізу зазначених правових норм суд дійшов висновку, що прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань, пені та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до правової позиції, викладеної в п.4.31 Постанови Верховного Суду від 22.04.2020 у справі №922/795/19, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання із наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права отримати передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України суми. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18 та від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц.
Як убачається з обставин спору, відповідач грошове зобов'язання перед позивачем за надані послуги у період жовтень-грудень 2022 року на суму 1 370 253,53 грн, що встановлено рішенням Господарського суду Запорізької області у справі №908/3249/23 від 12.03.2024, яке набрало законної сили, не виконав.
Відтак, ураховуючи порушення відповідачем господарського зобов'язання з оплати за надані послуги, наявні правові підстави для нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Суд звертає увагу, що під час розгляду справи №908/3249/23 судом розглядались позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 33 630,71 грн за загальний період прострочення з 25.10.2022 по 22.09.2023 та інфляційні втрати у розмірі 73 395,40 грн за загальний період прострочення з листопада 2022 по червень 2023. За результатами надання оцінки правомірності заявлених позивачем компенсаційних витрат, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних витрат за вказаний у позові період прострочення та про стягнення з відповідача суми 3 % річних за загальний період прострочення з 07.09.2023 по 22.09.2023 (16 днів) в загальному розмірі 1 801,98 грн, в решті вимог про стягнення 3 % річних судом відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю.
Відтак, заявлені у справі № 908/3399/25 суми 3% річних, що нараховані на суму основного боргу за період прострочення з 23.09.2023 по 01.11.2025 та інфляційних втрат за період з 07.09.2023 по 30.06.2025, не охоплені рішенням суду у справі № 908/3249/23.
Господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі, якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Так, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача суму трьох процентів річних за період з 23.09.2023 по 01.11.2025 на суму основного боргу в розмірі 1 370 253,53 грн та інфляційні втрати за період з вересня 2023 по червень 2025.
Перевіривши за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» наданий позивачем розрахунок 3% річних, який виконано позивачем правильно, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 86720,16 грн.
Стосовно наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат в сумі 302888,66 грн за загальний період вересень 2023 - червень 2025 суд зазначає, що позивач правомірно визначив початок порушення відповідачем грошового зобов'язання - вересень 2023, оскільки в рішенні суду від 12.03.2024 по справі №908/3249/23 суд дійшов висновку, що саме з 07.09.2023 починається прострочення виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати наданих йому послуг.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 виклав правову позицію щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць.
В наведеній постанові об'єднана палата Касаційного господарського суду роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Згідно з перерахунком, здійсненим судом за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», сума інфляційних втрат за вказаний позивачем період прострочення складає 304576,87 грн. Оскільки заявлена позивачем до стягнення сума є меншою, ніж розрахована судом, вказана вимога позивача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 302 888,66 грн підлягає задоволенню повністю, що відповідає принципу диспозитивності господарського судочинства.
Стосовно посилання відповідача на відсутність правових підстав для нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат у зв'язку з зупиненням вчинення виконавчих дій суд зазначає таке.
Згідно з абзацом пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що зупиняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Як свідчать матеріали справи, постановою головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 20.05.2025 ВП №78052452 відповідно до приписів абз. 12 п. 10-2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» було зупинено вчинення виконавчих дій.
Законом України «Про виконавче провадження» передбачено необхідність зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень, відтак заборона стосується вчинення органами виконання примусових дій, зокрема, щодо стягнення заборгованості з визначених Кабінетом Міністрів України підприємств оборонно-промислового комплексу. Однак чинним законодавством не передбачено заборони стягувати заборгованість у судовому порядку в разі невиконання боржником грошового зобов'язання, у т.ч. підприємством, яке в установленому законом порядком віднесено до оборонно-промислового комплексу. Так само чинним законодавством не заборонено таким підприємствам виконувати судові рішення у добровільному порядку.
Доводи відповідача про сплив позовної давності за заявленими вимогами та необхідність застосування наслідків спливу позовної давності господарський суд не вважає слушними з огляду на таке.
Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (частина 2 ст.258 ЦК України).
Оскільки інфляційні втрати та три проценти річних не є штрафними санкціями, а є частиною грошового зобов'язання та носять компенсаційний характер, до таких вимог застосовується позовна давність три роки.
Позивач заявив до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період з вересня 2023 по червень 2025, три проценти річних за період з 23.09.2023 по 01.11.2025, а з позовом до суду звернувся 07.11.2025, отже в межах трирічного строку з моменту виникнення права вимоги.
Крім того, Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану перебіг строку звернення до суду (позовна давність) після 30 січня 2024 року зупинився і такий стан триває дотепер.
Ураховуючи зазначені обставини господарський суд дійшов висновку, що поданий ТОВ «ТУРИСТИЧНА КОМПАНІЯ СІЧ ТРЕВЕЛ» 07.11.2025 позов є таким, що пред'явлений в межах загальної позовної давності, а тому відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених статтею 267 ЦК.
Стосовно вимоги позивача про стягнення пені за період прострочення з 09.01.2025 по 01.11.2025 у сумі 230 427,84 грн суд зазначає таке.
Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно зі ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 547 ЦК України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Частиною 1 ст. 548 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
На підставі аналізу зазначених приписів ЦК України суд зазначає, що неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов'язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов'язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов'язань неустойка встановлюється законом, іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідного зобов'язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору. Такий висновок викладений у Постанові ОП КГС ВС від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22.
Також суд звертається до правової позиції, викладеної у пункті 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 та у постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21, згідно якої господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Суд зазначає, що чинним законодавством до правовідносин, що виникли між сторонами, не визначено застосування до зобов'язаної сторони штрафних санкцій і їх конкретного розміру.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено рішенням Господарського суду Запорізької області у справі №908/3249/23, між позивачем і відповідачем договір про надання послуг укладено у спрощений спосіб. Матеріали справи не містять доказів узгодження сторонами в письмовій формі можливості сплати пені та визначення її розміру.
З огляду на наведене суд не вбачає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.
Щодо посилання позивача на положення ч. 3 ст. 549 ЦК України як на підставу для стягнення пені суд зазначає, що законодавець, доповнюючи абзацом другим частину 3 ст. 549 ЦК України, конкретизував граничний розмір пені - подвійна облікова ставка Національного банку України, яка на вимогу кредитора підлягає до сплати. Втім, така норма не вказує на наявність безумовного права у кредитора на стягнення неустойки у вигляді пені за порушення боржником грошового зобов'язання за відсутності погодженої в договорі умови про її стягнення.
Крім того, суд зазначає, що Закон № 4196-ІХ від 09.01.2025, на який посилається позивач як на підставу для нарахування неустойки, набрав чинності 28.02.2025, введено в дію 28.08.2025. Отже, нарахування пені у визначеному в законі розмірі повинно застосовуватися з 28.08.2025.
На підставі наведено, у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 230427,84 грн за період прострочення з 09.01.2025 по 01.11.2025 суд відмовляє, оскільки такі вимоги заявлені безпідставно.
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
За приписами ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.ст. 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ураховуючи встановлені обставини у даній справі, предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку про задоволення позову частково, стягнення з відповідача суми інфляційних втрат в розмірі 302888,66 грн та 3% річних в розмірі 86720,16 грн. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 230427,84 грн суд відмовляє.
Щодо розподілу судових витрат.
Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства, віднесено, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
За результатами вирішення спору судові витрати щодо судового збору у справі покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до частини 4 ст. 129 ГПК України.
Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 4675,31 грн. В інші частині витрати на сплату судового збору покладаються на позивача.
У позові позивачем наведено орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн. У позові викладено вимогу про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат, які складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
06.01.2026 до суду надійшла заява ТОВ «Туристична компанія Січ Тревел» (вх. №216/08-08/26, документ сформований в системі Електронний суд 05.01.2026) про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.
Відповідач 09.01.2026 подав до суду додаткові пояснення, за змістом яких просив відмовити позивачеві у стягненні витрат на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Частиною 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.ч.1, 2, ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічна за змістом позиція викладена Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, у постанові від 19.01.2022 у справі № 910/1344/19).
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано копію Договору про надання правової допомоги б/н від 01.08.2023, укладеного між адвокатом Кузнецовим Іллею Сергійовичем (Адвокат) та ТОВ «Січ Тревел» (Клієнт), за умовами якого адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки, обумовлені Сторонами.
Відповідно до п. 2.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до виконання сторонами своїх зобов'язань.
10.11.2025 між Адвокатом та Клієнтом підписано Додаткову угоду б/н до договору про надання правничої допомоги б/н від 01.08.2023, за умовами якої сторони узгодили, що оплата правничої допомоги Адвоката у справі №908/3399/25 в межах розгляду справи в суді першої інстанції (Господарському суді Запорізької області) здійснюється на банківський рахунок або готівкою у фіксованому розмірі 15000,00 грн протягом 30 календарних днів з дати отримання або стягнення з відповідача присудженої правничої допомоги у цій справі.
У п. 2 Додаткової угоди від 10.11.2025 зазначено, що ця додаткова угода вступає в силу з моменту підписання, діє до закінчення дії договору і є його невід'ємною частиною.
У розрахунку вартості наданих послуг з правничої допомоги до договору про надання правничої допомоги б/н від 01.08.2023, який складено сторонами 10.11.2025 вказано, що цей Розрахунок погоджено сторонами і вартість наданої правничої допомоги Адвокатом у справі №908/3399/25 в межах розгляду справи в суді першої інстанції (Господарському суді Запорізької області) визначена у фіксованому розмірі 15000,00 грн незалежно від витраченого часу та вартості кожної наданої послуги (вчиненої дії) в детальному описі робіт (наданих послуг) або в акті приймання-передачі наданих послуг.
04.01.2026 між учасниками правочину складено та підписано Акт приймання-передачі наданої правничої допомоги з детальним описом проведених робіт до Договору про надання правової допомоги б/н від 01.08.2023, зі змісту якого вбачається, що Адвокат надав Клієнту наступні послуги:
- 07.11.2025 - підготовка і відправка через систему «Електронний суд» позовної заяви до Господарського суду Запорізької області, за якою відкрито провадження у справі №908/3399/25 за позовом ТОВ «ТУРИСТИЧНА КОМПАНІЯ СІЧ ТРЕВЕЛ» до АТ «МОТОР СІЧ» про стягнення грошових коштів;
- 24.11.2025 - аналіз відзиву у справі №908/3399/25, консультація Клієнта та роз'яснення з правничих питань по здійсненому аналізу відзиву з додатками;
- 29.11.2025 - підготовка і відправка через систему «Електронний суд» до Господарського суду Запорізької області відповіді на відзив на позовну заяву у справі №908/3399/25;
- 04.12.2025 - аналіз заперечення на відповідь на відзив у справі №908/3399/25, консультація Клієнта та роз'яснення з правничих питань по здійсненому аналізу відзиву з додатками.
Вартість наданої правничої допомоги за цим актом підлягає оплаті у фіксованому розмірі 15000,00 грн.
У матеріалах справи наявні копія ордеру серії АР №1143295, виданого 23.10.2023 за договором б/н від 01.08.2023 Адвокатом Кузнецовим І.С., на надання правничої (правової) допомоги ТОВ «ТУРИСТИЧНА КОМПАНІЯ СІЧ ТРЕВЕЛ», копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗП №002030 від 12.02.2019, виданого Кузнецову І.С.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу суд виходить з такого.
За змістом пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України, до основних засад (принципів) господарського судочинства, віднесено, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Частина четверта статті 126 ГПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
Відповідач заперечуючи проти стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу за змістом письмових пояснень зазначив про наявність підстав для відмови у стягненні таких витрат.
Відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, згідно зі статтею 74 ГПК України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Втім, АТ «МОТОР СІЧ» не навів жодного аргументу щодо неспівмірності заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а обмежився лише посиланням на приписи ст. 123, 126 ГПК України та практику Верховного Суду.
На підставі наведеного суд не вбачає підстав для зменшення заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідно до приписів частин 4, 5 ст. 126 ГПК України.
За частиною п'ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з частиною восьмою статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлює суд на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подають до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначеними нормами права передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати. Так, у пункті 154 рішення від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат ЄСПЛ зазначив, що за статтею 41 Конвенції він відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
Суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд установив, що заявлені витрати на правничу допомогу пов'язані з розглядом цієї справи та підтверджуються наданими доказами.
При вирішенні питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд враховує категорію та складність справи, предмет спору, заявлену до стягнення суму, здійснені адвокатом дії зі складення процесуальних документів у цій справі.
Розмір витрат на професійну правничу допомогу у даній справі в сумі 15000,00 грн доведений та документально підтверджений. Понесення таких витрат стало наслідком необхідності захисту позивачем своїх законних прав та охоронюваних майнових інтересів, внаслідок їх порушення з боку відповідача та, відповідно, звернення з позовом до суду.
Керуючись, зокрема, такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також ураховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу відповідають зазначеним вище критеріям.
Згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
За результатами вирішення спору в даній справі позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача суму інфляційних втрат в розмірі 302888,66 грн та суму 3% річних в розмірі 86720,16 грн, що становить 62,84% від заявленої до стягнення суми.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн, які визнані судом обґрунтованими, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно вимогам, які були задоволенні судом, виходячи з такого розрахунку: 15000,00 грн х 62,84% = 9426,00 грн.
В іншій частині витрати на професійну правничу допомогу покладаються на позивача.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «МОТОР СІЧ» (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 15, ідентифікаційний код юридичної особи 14307794) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТУРИСТИЧНА КОМПАНІЯ СІЧ ТРЕВЕЛ» (69006, м. Запоріжжя, вул. Лобановського буд. 19, ідентифікаційний код юридичної особи 39924360) суму інфляційних втрат в розмірі 302888,66 грн (триста дві тисячі вісімсот вісімдесят вісім гривень 66 коп.), 3% річних в розмірі 86720,16 грн (вісімдесят шість тисяч сімсот двадцять гривень 16 коп.).
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «МОТОР СІЧ» (69068, м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 15, ідентифікаційний код юридичної особи 14307794) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТУРИСТИЧНА КОМПАНІЯ СІЧ ТРЕВЕЛ» (69006, м. Запоріжжя, вул. Лобановського буд. 19, ідентифікаційний код юридичної особи 39924360) суму судового збору в розмірі 4675,31 грн (чотири тисячі шістсот сімдесят п'ять гривень 31 коп.) та суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9426,00 грн (дев'ять тисяч чотириста двадцять шість гривень 00 коп.).
Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено згідно з вимогами ст. 238 ГПК Українита підписано - 09.01.2026.
Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за вебадресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя О.А. Федько