номер провадження справи 5/109/25
18.12.2025 Справа № 908/2477/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбухової В.О., розглянув матеріали справи
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІК «Хітлайн» (Мороховецька набережна, буд. 2, м. Харків, 61004; код ЄДРПОУ 37999261)
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АПЕЛЬМОН ПРАЙМ» (вул. Червона, буд. 34, м. Запоріжжя, 69010; код ЄДРПОУ 41696968)
про стягнення 913 708,11 грн.
За участю представників сторін:
Від позивача: Козуб О.І. (в режимі відеоконференції) - довіреність б/н від 17.01.2024;
Від відповідача: Пошелюзний С.В. (в режимі відеоконференції) - довіреність б/н від 18.09.2025;
Від відповідача: Українець М.П. (в режимі відеоконференції) - довіреність б/н від 08.10.2025;
13.08.2025 через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІК» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АПЕЛЬМОН ПРАЙМ» про стягнення 920 482,37 грн.
13.08.2025 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.
Ухвалою суду від 18.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/2477/25 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Розгляд справи по суті вирішено розпочати з 09.09.2025 та запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.
04.09.2025 від ТОВ "АПЕЛЬМОН ПРАЙМ" до суду надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Крім цього, 04.09.2025 від ТОВ "АПЕЛЬМОН ПРАЙМ" до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позовних вимог та просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. У разі задоволенні позовних вимог - зменшити розмір штрафних санкцій на 99%.
09.09.2025 від ТОВ «ВІК «ХІТЛАЙН» до суду надійшли заперечення на клопотання (заяву) ТОВ "АПЕЛЬМОН ПРАЙМ" про розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Просить суд продовжити розгляд справи № 908/2477/25 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи.
Також, 09.09.2025 від ТОВ «ВІК «ХІТЛАЙН» до суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з ТОВ "АПЕЛЬМОН ПРАЙМ" на користь ТОВ «ВІК «ХІТЛАЙН» 913 708,11 грн., з яких: штраф на суму 176 136,35 грн.; пеня у розмірі 188 793,15 грн.; інфляційні витрати на суму 460 486,90 грн.; 3 % річних у розмірі 460 486,90 грн., а також стягнути всі судові витрати, зокрема судовий збір у розмірі 10 964,50 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.09.2025 № 908/2477/25 виправлені описки, допущені у вступній та абзаці 1 описовій частинах ухвали господарського суду Запорізької області від 18.08.2025 № 908/2477/25 зазначивши правильну назву позивача - "Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІК "ХІТЛАЙН" замість: "Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІК". Клопотання ТОВ "АПЕЛЬМОН ПРАЙМ" задоволено, розгляд справи № 908/2477/25 вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Відкрите провадження у справі № 908/2477/25 в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 09.10.2025 о 10 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов'язковою.
29.09.2025 від ТОВ "ВІК "ХІТЛАЙН" до суду надійшла заява про проведення судового засідання 09.10.2025 о 10 год. 30 хв. та усіх наступних судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Крім цього, 03.10.2025 від ТОВ "АПЕЛЬМОН ПРАЙМ" до суду надійшла заява про проведення судового засідання 09.10.2025 о 10 год. 30 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
У судовому засіданні 09.10.2025 за участю представників позивача та відповідача суд відклав розгляд справи № 908/2477/25 на 29.10.2025 об 11 год. 30 хв., яке ухвалив проводити в режимі відеоконференції та запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.
21.10.2025 через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС до суду надійшла зустрічна позовна заява ТОВ "АПЕЛЬМОН ПРАЙМ" до ТОВ "ВІК "ХІТЛАЙН" про стягнення 184 199,89 грн., яка відповідно до Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 21.10.2025 була розподілена для розгляду судді ПроскуряковуК.В.
Ухвалою від 24.10.2025 зустрічний позов ТОВ "АПЕЛЬМОН ПРАЙМ" до ТОВ "ВІК "ХІТЛАЙН" про стягнення 184 199,89 грн., з доданими документами судом повернуто заявнику.
Ухвалою суду від 29.10.2025 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті та перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 19.11.2025 о 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов'язковою. Призначене судове засідання вирішено здійснювати в режимі відеоконференцзв'язку з використанням підсистеми "Електронний суд" ЄСІКС.
У судовому засіданні 19.11.2025 відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України судом прийнято до розгляду заяву ТОВ "ВІК "ХІТЛАЙН" від 09.09.2025 про зменшення розміру заявлених позовних вимог, згідно якої позивач просить суд стягнути з відповідача суму в розмірі 913 708,11 грн., яка складається зі штрафу в сумі 176 136,35 грн., пені в сумі 188 793,15 грн., інфляційного збільшення в сумі 460 486,90 грн., 3% річних в сумі 88 291,71 грн.
Також в судовому засіданні 19.11.2025 оголошено перерву з розгляду справи по суті до 03.12.2025 об 11 год. 30 хв., яке вирішено проводити в режимі відеоконференції.
В судовому засіданні 03.12.2025р. суд продовжив розглядати справу по суті, з'ясовувати обставини справи та досліджувати докази. Представник позивача зазначив про надання до матеріалів справи додаткових письмових пояснень від 02.12.2025, відповідно до яких просить суд залучити до справи Специфікацію №42 від 26.02.2024, електронний лист від 19.04.2024 та довіреність №68 від 23.04.2024 на спростування тверджень відповідача. Представники відповідача зазначили про надання до матеріалів справи додаткових письмових пояснень від 02.12.2025 та від 03.12.2025. Також представники відповідача надали письмове клопотання від 03.12.2025 про долучення доказів у зв'язку з чим просять поновити строк на подання до суду нових доказів та долучити до матеріалів справи № 908/2477/25 копії товарно-транспортних накладних №1056 від 11.06.24 та №1057 від 11.06.2024. Крім того, представниками відповідача подано клопотання про витребування доказів від 03.12.2025 в
Суд встановив, що клопотання ТОВ "ВІК "ХІТЛАЙН" про долучення доказів та клопотання ТОВ "АПЕЛЬМОН ПРАЙМ" від 03.12.2025 про долучення доказів подані з порушенням порядку визначеного ч.ч. 2, 3 ст. 80 ГПК без належного обґрунтування неможливості їх подання разом відповідно з позовом та відзивом на позовну заяву, а тому суд вказані клопотання залишив без розгляду. Також, оскільки докази подані ТОВ "ВІК "ХІТЛАЙН" разом з додатковими письмовими поясненнями від 02.12.2025 не прийняті судом до розгляду, то суд відмовив у задоволенні клопотання ТОВ "АПЕЛЬМОН ПРАЙМ" від 03.12.2025 про витребування доказів.
Ухвалою від 03.12.20225р. суд залишив без розгляду клопотання ТОВ "ВІК "ХІТЛАЙН" про долучення доказів та клопотання ТОВ "АПЕЛЬМОН ПРАЙМ" від 03.12.2025 про долучення доказів; відмовив у задоволенні клопотання ТОВ "АПЕЛЬМОН ПРАЙМ" від 03.12.2025 про витребування доказів . Суд оголосив перерву з розгляду справи по суті до 18.12.2025 об 11 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін, яке проводити в режимі відеоконференції. Явку представників сторін у судове засідання визнати обов'язковою.
В судовому засіданні з розгляду справи по суті 18.12.2025 судом оголошувалася перерва до 18.12.2025р. о 16 год. 00 хв.
Судове засідання 18.12.2025 відповідно до ст. 197 Господарського процесуального кодексу України проводилося в режимі відеоконференцзв'язку і фіксувалось з використанням підсистеми «Електронний суд» ЄСІКС.
Як вбачається з позовної заяви Позивач посилається на те, що ТОВ «ВІК «ХІТЛАЙН» (Постачальник, Позивач) та ТОВ «АПЕЛЬМОН ПРАЙМ» (Покупець, Відповідач) уклали Договір поставки № 2097 від 18.09.2020 року. та Специфікацію № 42 від 26.02.2024 на суму понад 2,5 млн. грн., яка передбачала поетапну оплату обладнання. Відповідач порушив строки оплати другого, третього та четвертого етапів за цією Специфікацією, прострочивши платежі більше ніж на 10 днів. Окрім того, затримав оплати за товари та транспортні послуги, надані за окремими рахунками без укладання специфікацій. На момент звернення до суду основна заборгованість за товар та послуги була повністю погашена відповідачем, хоча й із запізненням, а тому Позивач на підставі ст.ст. 11, 205 (ч.2), 638, 640, 642,655, 662, 693, 712 (ч.2) ЦК України, нарахував штрафні санкції згідно з умовами договору, оскільки суми несвоєчасно оплаченого обладнання перевищували 200 000 грн., та просить стягнути з Відповідача 920 482,37 грн. , в т.ч. 176 136,35 грн. штрафу, 188 793,15 грн. пені, 466 230,22 грн. інфляційних втрат та 89 322,65 грн. - 3% річних. Також позивач просить суд стягнути судовий збір та орієнтовно 50 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, вказавши що документи на підтвердження судових витрат та витрат на професійну правничу допомогу будуть подані протягом 5 днів з дня винесення рішення.
Відповідач проти позову заперечив, вказавши у позові, що сторони в досудовому порядку змінили умови розрахунків. Зокрема, шляхом обміну листами у лютому 2025 року Позивач погодив графік погашення боргу частинами по 300 000 грн. щотижнево, який Відповідач повністю виконав. Посилаючись на ч. 1 ст. 599 ЦК України стверджує про належне виконання ним зобов'язання, яке припинилося його виконанням згідно з погодженим графіком. Так, у відповідь на вимогу позивача погасити борг, відповідач запропонував виплачувати заборгованість частинами по 300 000 грн. щотижнево, на що позивач погодився у своєму листі від 18.02.2025 року. Відповідач стверджує, що чітко дотримався цього узгодженого графіку, що підтверджується випискою з особового рахунку. Оскільки він сплатив кошти відповідно до змінених домовленостей, зобов'язання вважається припиненим виконанням, проведеним належним чином, у розумінні ч. 1 ст. 599 ЦК України. Згідно зі ст. 534 ЦК України, кредитор мав право зарахувати отримані кошти в першу чергу як неустойку, проте всі платежі були зараховані позивачем як основний борг, а не як сплату неустойки, що, на думку відповідача, свідчить про схвалення позивачем виконання зобов'язання саме на таких умовах. При цьому підписання позивачем Акту звірки взаємних розрахунків без зауважень свідчить про відсутність претензій на момент розрахунку. Також Відповідач посилається на доктрину venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) та постанову Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, і наголошує, що дії Позивача є недобросовісними: він погодив графік, прийняв виконання, підписав «нульовий» акт звірки, а потім подав позов про стягнення санкцій. Крім цього ТОВ «АПЕЛЬМОН ПРАЙМ» заперечив проти розрахунку штрафних санкцій оскільки заявлена у позові сума (920 482,37 грн.) не відповідає сумі доданих Позивачем розрахунків (755 149,31 грн.), а різниця у розмірі 165 333,06 грн. заявлена без жодного правового обґрунтування. Оплата другого етапу (40%) мала відбутися протягом 2 банківських днів після отримання повідомлення від Постачальника. Оскільки доказів надсилання такого повідомлення немає, Відповідач вважає, що строк оплати не настав, а прострочення виникло з вини кредитора (Позивача) згідно з ч. 2 ст. 613 ЦК України, тому штрафні санкції за цей етап є безпідставними. Щодо поставок, здійснених за видатковими накладними без укладання специфікацій, Відповідач наголошує, що Договір не встановлює обов'язку оплати в день отримання товару. Оскільки строки оплати для цих випадків не були визначені у специфікаціях, нарахування інфляційних втрат та 3% річних є протиправним, адже факт прострочення відсутній. Стягнення інфляційних втрат та 3% річних за рахунками без підписаних специфікацій вважається безпідставним, оскільки юридично не виник факт прострочення, який є необхідною умовою для нарахування цих санкцій. Так, згідно з пунктом 2.1 Договору, для вказаних рахунків Специфікації не укладалися, то строки розрахунків не були встановлені. Позивач помилково розраховував санкції, виходячи з того, що оплата мала відбутися в день отримання товару або послуги. Проте норми Договору не передбачають обов'язку оплати обладнання безпосередньо в день його поставки. Законодавство (ч. 2 ст. 625 ЦК) передбачає відповідальність у вигляді інфляційних втрат та 3% річних виключно для боржника, який прострочив виконання зобов'язання. Оскільки через відсутність Специфікацій строк оплати не настав і не був визначений, прострочення не виникло, тому вимоги за цими рахунками є протиправними. У випадку ж задоволення позовних вимог вважає, що наявні підстави для зменшення штрафних санкцій на 99%, беручи до уваги факт повного та добровільного погашення Відповідачем заборгованості згідно погодженого Позивачем графіку платежів. Вважає, що вимога про стягнення з Відповідача штрафних санкцій порушує баланс інтересів сторін, диктується наміром отримання додаткового прибутку за рахунок Відповідача та є наслідком недобросовісної поведінки Позивача. На виконання п. 7 ч. 3 ст. 165 ГПК, Відповідач повідомив про свою незгоду із заявленим розміром судових витрат, які поніс та очікує понести Позивач, вказавши, що Позовну заяву підписано директором ТОВ "ВІК "ХІТЛАЙН", Позивачем не долучено ані ордеру, ані договору про надання правової допомоги. Відтак, надання правової допомоги Позивачу на момент подання позовної заяви у даній справі є недоведеним, а розмір орієнтовних витрат на правничу допомогу є непропорційним до складності справи. Враховуючи викладене, ТОВ "АПЕЛЬМОН ПРАЙМ" вважає, що на відповідача не може бути покладено тягар з компенсації зазначених вище витрат.
У своїй відповіді на відзив Позивач наполягає на тому, що листування сторін про графік платежів не змінило договірних строків виконання зобов'язань, а лише свідчило про згоду не стягувати основний борг примусово в той момент. Підписання Акту звірки підтверджує погашення тіла боргу, але не є відмовою від права на стягнення неустойки та інфляційних втрат. Позивач відкидає посилання відповідача на статтю 534 ЦК України (яка регулює черговість погашення вимог, де неустойка зазвичай погашається у першу чергу). Він вказує, що ця норма застосовується лише до безспірних зобов'язань. Оскільки відповідач взагалі не погоджується з нарахуванням санкцій, позивач мав законні підстави зараховувати отримані кошти саме як погашення основного боргу, як це і було вказано у платіжних інструкціях. Підписання «чистого» Акту звірки розрахунків свідчить лише про погашення основного боргу. Це не є відмовою позивача від права на стягнення санкцій за прострочення, яке мало місце в минулому. Щодо Специфікації № 42, заперечення про прострочення кредитора за ч. 2 ст. 613 ЦК України відхиляє, оскільки факт отримання товару свідчить про обізнаність відповідача з відвантаженням, а отже, строки оплати настали. Позивач наголошує, що за поставками без специфікацій строки не були визначені договором, тому згідно зі ст. 692 ЦК України оплата мала відбутися після прийняття товару. Також Позивач наголошує, що повідомлення контрагента про нарахування штрафів, пені та інших санкцій є його правом, а не обов'язком. На ці правовідносини не поширюється порядок обов'язкового досудового врегулювання спорів (претензійний порядок), а тому позивач мав право звернутися до суду без попереднього надсилання претензій чи розрахунків санкцій. Щодо клопотання відповідача про зменшення штрафу, позивач вказує, що ст. 233 ГК України не застосовується через втрату нею чинності, а керуватися слід ч. 3 ст. 551 ЦК України. Відповідач не довів підстав для зменшення санкцій і не надав розрахунку збитків. Заявлений штраф становить менше 1% від загального обігу коштів за договором, тому його зменшення на 99% стимулюватиме безкарність боржника. Крім цього, Позивач визнав помилки в первинних розрахунках (невірні дати та неврахування часткових оплат) та подав заяву про зменшення позовних вимог, яка прийнята судом, а саме зменшив загальну суму вимог до 913 708,11 грн., в т.ч.: штраф: 176 136,35 грн., пеня: 188 793,15 грн., інфляційні втрати: 460 486,90 грн., 3% річних: 88 291,71 грн. Крім цього позивач до початку розгляду справи по суті разом з цією на відзив подав докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн., яких він зазнав станом на 08.09.2025р.
У своїх запереченнях на відповідь на відзив Відповідач наполягав на тому, що шляхом обміну листами (оферта №1702 та акцепт №3404) сторони дійшли згоди змінити умови розрахунків, встановивши графік погашення боргу частинами, що відповідає вимогам статей 638, 642, 654 ЦК України. Таке погодження відповідач трактує як домовленість про розстрочення платежу в розумінні ст. 692 ЦК України. Оскільки відповідач дотримувався цього графіку, факт «несвоєчасної оплати» відсутній, а отже, у позивача не виникло права на стягнення штрафних санкцій за пунктом 4.2 Договору. Відповідач наголошує, що Договір є «генеральним» і лише визначає загальні рамки співпраці сторін. Оскільки пункти 2.1 та 2.4 чітко прив'язують строки та порядок оплати до Специфікацій, то у випадках поставок без укладених Специфікацій (наприклад, за окремими рахунками) договірний строк оплати не був встановлений. Це унеможливлює нарахування штрафних санкцій за «несвоєчасну оплату», оскільки за відсутності Специфікації не існує погодженого графіку, який можна було б порушити. Щодо нарахувань за поставками без специфікацій, відповідач заперечує застосування ст. 692 ЦК України (оплата після прийняття), оскільки Договір (п. 2.4) вимагає визначення строків оплати саме у специфікаціях, обов'язок складання яких лежав на позивачеві. Також відповідач відкидає вимоги про оплату транспортних послуг, посилаючись на п. 3.4 Договору, згідно з яким за відсутності специфікації доставка здійснюється за рахунок постачальника (умови DAP). Також зазначає, що обов'язок складання та надіслання Специфікації щодо кожної з поставок покладається саме на Продавця (Постачальника), оскільки саме Продавець визначає терміни виготовлення замовленого обладнання та його подальшої поставки. Позивач намагається використати власне порушення умов Договору (нескладання специфікацій) як підґрунтя для позову, оскільки саме через бездіяльність Продавця сторони не мали чітко визначених договірних умов оплати щодо спірних поставок. За відсутності специфікації, умови поставки та розподілу витрат на доставку регулюються «замовчуванням», передбаченим пункті 3.4 Договору: якщо у Специфікації не визначено іншого порядку, поставка обладнання здійснюється на умовах DAP - м. Запоріжжя (Україна) Інкотермс 2010. У такому випадку оплата за доставку та розвантаження обладнання здійснюється за рахунок та силами Постачальника. Вважає безпідставними вимоги позивача щодо оплати окремих рахунків за транспортні послуги (№ 802, № 1248, № 1249) на загальну суму 30 800 грн. Згідно з умовами п. 4.2 Додаткової угоди № 2/23 від 20.03.2023 року, штраф у розмірі 10% від загальної вартості неоплаченого обладнання нараховується за сукупності двох конкретних умов: порушення строку оплати має становити більше ніж 10 (десять) днів, вартість несвоєчасно оплаченого обладнання повинна перевищувати 200 000,00 гривень. Отже, передумовою для нарахування цієї санкції є сам факт «несвоєчасної оплати Обладнання в строки, передбачені відповідною Специфікацією», а тому у позивача не виникло права на стягнення цього штрафу, оскільки: сторони погодили новий графік платежів (через листування), тому факт «несвоєчасної оплати» відсутній; за окремими поставками (де не було Специфікацій) договірні строки оплати взагалі не були встановлені, тому неможливо порушити те, чого не існує. Крім цього відповідач повідомив, що 16 вересня 2025 року між ТОВ «АПЕЛЬМОН ПРАЙМ» та АБ «СЕРГІЯ ПОШЕЛЮЗНОГО» укладено Договір № 16/09-25-1 про надання правничої допомоги, а 09 жовтня 2025 року укладено Додаткову угоду № 3 до вказаного договору, відповідно до умов якої вартість правничої допомоги у суді першої інстанції у даній справі № 908/2477/25 складає 83 000,00 грн., також надано наявні докази оплати правничої допомоги. Документи про зміст та обсяг наданої правничої допомоги будуть надані Суду та учасникам справи в порядку, встановленому ГПК України. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Крім цього Позивач надавав суду додаткові пояснення щодо спору 28.10.2025р., 02.12.2025р., 18.12.2025р., загальній зміст яких полягає в тому, що Позивач ще раз виклав свою позицію щодо спірних правовідносин та наголосив на тому, що листування сторін (листи № 1702 та № 3404) не є угодою про зміну строків оплати, а гарантійний лист відповідача не звільняє його від відповідальності за прострочення, яке вже існувало. Щодо Акту звірки взаєморозрахунків, позивач наголошує, що цей документ є технічним і не припиняє зобов'язань щодо сплати санкцій, посилаючись на постанови Верховного Суду у справах № 916/499/20, № 910/1389/18, № 916/1727/17, № 905/1198/17 та № 905/3062/17. Стосовно поставок без Специфікацій, позивач наполягає, що строк оплати настав у момент прийняття товару згідно з вимогами ст. 692 ЦК України. Позивач заперечує застосування ч.2 ст. 530 ЦК України (виконання у семиденний строк на вимогу), оскільки спеціальна норма ст. 692 ЦК України зобов'язує покупця платити одразу після прийняття товару. Таку позицію щодо пріоритету ст. 692 ЦК України підтверджують постанови Верховного Суду у справах № 910/32579/15, № 927/626/17, № 910/19702/17, № 918/537/18, № 905/2245/17, № 908/2258/18, № 915/641/19, № 922/1467/19, № 910/8612/19, № 911/2795/20, № 922/3274/20 та № 910/17281/21. Твердження щодо прострочення кредитора за ст. 613 ЦК України через ненадання рахунків чи специфікацій відхиляються, оскільки це не звільняє від обов'язку платити за фактично отриманий товар. Відповідальність за несвоєчасну оплату транспортних послуг та товару, зокрема 3% річних та інфляційні, нараховано на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. Позивач також вважає посилання відповідача на справу № 913/102/18 нерелевантним, оскільки в ній йшлося про відсутність доказів існування специфікацій, тоді як у цій справі сторони визнають факт поставок без них.
В свою чергу Відповідач також надавав суду додаткові пояснення 17.11.2025, 18.11.2025, 02.12.2025, 03.12.2025, 17.12.20225, зміст яких зводиться до викладених вище позицій у заявах по суті справи з додатковим посиланням на судову практику. Зокрема, повторно наголосив, що Договір поставки є рамковим, тому посилання позивача на обов'язок негайної оплати товару за ч. 1 ст.692 ЦК України є помилковим, оскільки фактична поведінка сторін (часткові оплати до і після поставки) свідчить про погодження розстрочення платежу в розумінні ч. 2 ст. 692 ЦК України. За відсутності Специфікацій, строк виконання грошового зобов'язання мав визначатися за вимогою кредитора згідно з ч. 2 ст.530 ЦК України (у семиденний строк), якої позивач не заявляв до лютого 2025 року. Щодо розрахунку строків відповідач посилається на ст. 252 ЦК України, стверджуючи, що сторони правомірно змінили їх шляхом листування. Відповідач погоджується з практикою Верховного Суду, наведеною позивачем (справи № 916/499/20, № 910/1389/18, № 916/1727/17, № 905/1198/17, № 905/3062/17), лише в тій частині, що Акт звірки фіксує стан заборгованості, підтверджуючи її відсутність на момент підписання. Такий Акт є належним доказом згідно зі ст. 76 ГПК України. Стосовно Специфікації № 42 відповідач вказує на відсутність повідомлення про готовність товару, що є простроченням кредитора відповідно до ч. 2 ст.613 ЦК України. Також наголошується, що ненадання специфікацій позивачем не звільняє його від обов'язків, а виконання зобов'язань має відповідати ст. 526 ЦК України та ст. 712 ЦК України. Відповідач заперечує наявність підстав для застосування ст. 625 ЦК України, оскільки прострочення не настало через узгодження нового графіку. Поведінку позивача, який прийняв виконання за графіком, а згодом подав позов, відповідач вважає такою, що суперечить принципам добросовісності (ст. 3, 13 ЦК України). Щодо попередньої оплати відповідач згадує положення ст. 693 ЦК України та ст. 538 ЦК України. Враховуючи відсутність боргу, відповідач просить відмовити у позові та покласти судові витрати на позивача. Також навів посилання на чисельну судову практику Верховного Суду щодо співвідношення та застосування норм ст. ст. 530 та 692 ЦК України.
У судовому засіданні 18.12.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, заслухавши представників сторін, суд
18 вересня 2020 року між ТОВ «ВІК «ХІТЛАЙН» (Позивач/Постачальник) та ТОВ «АПЕЛЬМОН ПРАЙМ» (Відповідач/Покупець) укладено Договір поставки № 2097, умовами якого Постачальник зобов'язувався передати у власність Покупця торгівельне, холодильне та технологічне обладнання, а Покупець зобов'язувався прийняти Обладнання в кількості і асортименті узгоджених Сторонами і сплатити його вартість на умовах даного Договору:
2.1. Обладнання, що поставляється, оплачується по узгодженим Сторонами цінам, згідно кожної окремої Специфікації до даного Договору (далі за текстом - Специфікація), які є невід'ємними частинами даного Договору.
2.2. При здійсненні оплати за Обладнання по Специфікації в графі платіжного доручення "Призначення платежу" Покупець зобов'язаний вказати номер та дату Договору, Специфікації та рахунку по яких здійснюється даний платіж, а також у день здійснення платежу повідомити Постачальника про даний платіж та його розмір.
2.3. Загальна сума Договору визначається сумою усіх підписаних Специфікацій.
2.4. Умови оплати обладнання за цим Договором вказуються в кожній Специфікації окремо, які є невід'ємними частинами даного Договору.
2.4.1. Постачальник зобов'язаний повідомити Покупця про готовність Обладнання до відвантаження та дату поставки Обладнання Покупцю. Покупець зобов'язаний в день отримання від Постачальника повідомлення про дату поставки Обладнання підтвердити Постачальнику свою готовність прийняти Обладнання в термін вказаний Постачальником або повідомити Постачальника про неможливість прийняти Обладнання (із зазначенням причин) і погодити іншу дату поставки. Постачальник має право дострокової та/або часткової передачі Обладнання Покупцю, але не пізніше строку вказаного у Специфікації, а Покупець зобов'язаний його прийняти за накладною Постачальника. Повідомлення про готовність обладнання здійснюється за допомогою листа, що направляється Покупцю на електронну адресу A.Kikot@apelmon.ua та info@apelmon.ua або шляхом поштової відправки за адресою, зазначеною у цьому Договорі.
3.4. У випадку відсутності у Специфікації порядку доставки та передачі товару поставка Обладнання здійснюється на умовах DAP - м. Запоріжжя (Україна) Інкотермс 2010. Оплата за доставку та розвантаження Обладнання здійснюється за рахунок та силами Постачальника.
4.1. Поставка Обладнання вважається виконаною належним чином за умови своєчасного та у повному обсязі, згідно номенклатури усіх підписаних Специфікацій, відвантаження Обладнання Покупцю у порядку, визначеному розділом 3 цього Договору.
4.2. За порушення Покупцем строків оплати встановлених п. 2.4. даного Договору, окрім суми передплати, Покупець сплачує на користь Постачальника пеню, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент порушення зобов'язання, від несплаченої суми, за кожний день прострочення виконання зобов'язання по оплаті Обладнання.
4.4. У випадках не передбачених цим Договором Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Протоколом узгодження розбіжностей від 18.09.2020 до Договору поставки №2097 від 18.09.2020 сторонами змінено лише пункт 4.3, який стосується відповідальності Постачальника за несвоєчасну поставку.
На виконання умов Договору 26 лютого 2024 р. сторони підписали спірну Специфікацію № 42 щодо постачання Позивачем на адресу Відповідача обладнання у кількості 19 одиниць на суму 2 516 233,64 грн., а також наступні умови оплати:
1. 30% (754 870,09 грн.) - протягом 2 банківських днів з моменту підписання.
2. 40% (1 006 493,45 грн.) - протягом 2 банківських днів з моменту повідомлення про готовність.
3. 15% (377 435,05 грн.) - протягом 30 днів після отримання.
4. 15% (377 435,05 грн.) - протягом 60 днів після отримання.
З матеріалів справи вбачається, що 27 лютого 2024 Відповідач здійснив оплату за першим етапом (передплату) у розмірі 754 870,09 грн.
За твердженнями позивача він на виконання вимог п. 2.4.1 Договору 22 березня 2024 року надіслав електронний лист на адресу kiev@tehnoholod.com.ua з повідомленням про готовність обладнання на 15.04.2024.
Відповідач заперечує належність такого повідомлення, оскільки вказана електронна адреса kiev@tehnoholod.com.ua належить київській компанії «Технохолод» та пов'язана з особою на ім'я «Андрей Мищенко», а не з Відповідачем. У п. 2.4.1 Договору поставки № 2097 визначені адреси для листування з боку Покупця: A.Kikot@apelmon.ua або info@apelmon.ua. . Також у реквізитах договору зазначена адреса Відповідача як info@apelmon.ua
Разом з тим, в подальшому згідно з умовами Специфікації № 42 від 26.02.2024 року, Позивач здійснив поставку товару за видатковими накладними № 724 від 24.04.2024, № 771 від 01.05.2024 та № 823 від 16.05.2024 на загальну суму 2 516 233,64 грн.
Оскільки поставка товару позивачем здійснювалась партіями та завершилась 16.05.2024, то Покупець, за умовами специфікації № 42, мав здійснити остаточний розрахунок за поставлене обладнання не пізніше 16.07.2024 року.
Покупець здійснював оплату за вказаною Специфікацією на загальну суму 2 516 233,64 грн. наступними платежами, що підтверджується банківською випискою: - 254 870,09 грн. від 27.02.2024р.; - 250 000,00 грн. від 27.02.2024р.; - 250 000,00 грн. від 27.02.2024р. ; - 200 000,00 грн. від 09.09.2024р.; - 177 435,05 грн. від 09.09.2024р.; - 200 000,00 грн. від 21.01.2025р. ; - 100 000,00 грн. від 28.01.2025р.; - 150 000,00 грн. від 18.02.2025р.; - 150 000,00 грн. від 18.02.2025р.; - 200 000,00 грн. від 21.02.2025р.; - 150 000,00 грн. від 24.02.2025р.; - 150 000,00 грн. від 18.02.2025р. - 283 928,50 грн. від 04.03.2025р.
Отже, Відповідач зобов'язання з оплати отриманого товару відповідно до порядку, зазначеного в Договорі, своєчасно не здійснив, але станом на дату звернення позивача до суду оплата за поставлене Обладнання за вказаною Специфікацією здійснена Відповідачем у повному обсязі, що не заперечується обома сторонами.
Крім цього сторони здійснювали господарські операції на підставі рахунків та видаткових накладних без складання та підписання специфікацій:
12.08.2021 Позивачем було виставлено рахунок № 1826. Поставка відбулася за видатковою накладною № 3370 від 25.10.2021 на суму 102 993,67 грн. Часткова оплата здійснена Відповідачем 31.08.2021 та 18.10.2021 на суму 51 587,83 грн. (сукупно кількома платежами). Погашення залишку боргу (51 405,84 грн.) здійснено: 25.11.2021 - 4 291,40 грн.; 15.12.2021 - 4 291,40 грн.; 19.01.2022 - 4 291,40 грн.; 17.02.2022 - 4 291,40 грн.; 04.04.2025 - 34 240,24 грн.
16.08.2021 - рахунок № 1855: поставка за накладною № 3275 від 19.10.2021 на суму 259 900,44 грн. Часткові оплати здійснені Відповідачем 26.08.2021 та 18.10.2021 - сплачено 129 950,22 грн. (сукупно кількома платежами). Погашення залишку боргу (129 950,22 грн.): 26.11.2021 - 10 829,19 грн.; 17.12.2021 - 10 829,19 грн.; 13.01.2022 - 10 829,19 грн.; 17.02.2022 - 10 829,19 грн.; 06.02.2023 - 25 000,00 грн.; 13.02.2023 - 25 000,00 грн.; 26.05.2023 - 25 000,00 грн.; 05.06.2024 - 11 133,77 грн.; 04.04.2025 - 11 633,46 грн.
30.08.2021 - рахунок № 1982. Поставка за накладними № 3673 та № 3674 від 22.11.2021 на суму 863 335,18 грн. Часткові оплати здійснювалися Відповідачем: 31.08.2021 та 17.11.2021 - сплачено 340 881,77 грн. (сукупно кількома платежами). Погашення залишку боргу (522 453,41 грн.): 20.12.2021 - 90 785,82 грн.; 14.01.2022 - 35 972,30 грн.; 27.01.2022 - 35 972,30 грн.; 11.02.2022 - 35 972,30 грн.; 12.07.2023 - 125 000,00 грн.; 10.08.2023 - 25 000,00 грн.; 10.08.2023 - 25 000,00 грн.; 24.03.2025 - 148 750,69 грн.
31.08.2021 - рахунок № 1990. Поставка за накладною № 3676 від 22.11.2021 на суму 113 391,14 грн. Часткові оплати здійснювалися Відповідачем 31.08.2021 та 01.11.2021 - сплачено 56 695,57 грн. (сукупно кількома платежами). Погашення залишку боргу (56 695,57 грн.): 13.01.2022 - 4 724,63 грн.; 26.01.2022 - 4 724,63 грн.; 18.02.2022 - 4 724,63 грн.; 04.04.2025 - 42 521,68 грн.
Також Позивач виставив Відповідачу рахунки на транспортні послуги: 05.10.2022 - № 802 (Акт № 987) на суму 3 600,00 грн.; 12.10.2023 - № 1248 (Акт № 1415) на суму 16 200,00 грн. ; № 1249 (Акт № 1416) на суму 11 000,00 грн., які були оплачені Відповідачем трьома платежами 04.04.2025 - 3 600,00 грн. (за Рахунком № 802); - 16 200,00 грн. (за Рахунком № 1248); - 11 000,00 грн. (за Рахунком № 1249).
Крім цього, 11 червня 2024 року позивачем здійснено поставку товару за рахунком № 446 від 22.03.2024р. , без підписання окремої Специфікації, згідно з видатковими накладними № 1056 та № 1057 на загальну суму 2 637 504,19 грн. Поставка здійснювалася до магазину «АПЕЛЬМОН» за адресою: м. Запоріжжя, пр. Соборний, 226.
Відповідач за вказаним рахунком здійснив платежі 25.03.2024 (через 3 дні після виставлення рахунку) та 11.06.2024 (в день поставки) на загальну суму 1 846 252,93 грн., тобто здійснив передоплату та часткову оплату за фактом поставки товару.
Таким чином, сума заборгованості, що виникла з 12.06.2024, складала 791 251,26 грн., та була погашена Відповідачем лише у березні 2025 року кількома платежами: 04.03.2025 - 16 071,50 грн.; 10.03.2025 - 300 000,00 грн. (два платежі по 150 тис.); 17.03.2025 - 300 000,00 грн. (два платежі по 150 тис.); 24.03.2025 - 175 179,76 грн. Станом на дату звернення позивача до суду платежі за цією поставкою здійснені були Відповідачем у повному обсязі.
Разом з тим, Позивач вважає, що оскільки Специфікація за цією поставкою не укладалася, то строк оплати не був визначений договором, а тому, згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, оплата мала відбутися не пізніше наступного дня після прийняття товару, тобто борг виник вже 12.06.2024 року. Позивач нарахував 3% річних та інфляційні втрати на суму боргу 791 251,26 грн. за період прострочення з 12.06.2024 по дату повного погашення
Зі свого боку Відповідач стверджує, що саме Позивач ухилився від складання Специфікації, хоча Відповідач на ній наполягав. Наголошує, що передоплата та подальша оплата частинами свідчать про фактичну домовленість про розстрочення платежу, як це практикувалося між сторонами роками, тому застосування штрафних санкцій за «негайну несплату» суперечить суті їхніх відносин. Оскільки Специфікації не було, а договір є рамковим, а тому Відповідач вважає безпідставним нарахування санкцій за прострочення, адже строк оплати (який мав бути в Специфікації) так і не був узгоджений з вини Постачальника.
Також з матеріалів справи вбачається, що 17 лютого 2025 року Позивач надіслав Відповідачу Лист-претензію № 3403, в якому повідомив про наявність боргу у сумі 2 153 710,74 грн. та вимагав його погасити до 20.02.2025, попередивши про звернення до суду.
17 лютого 2025 року Відповідач надіслав Позивачу Лист № 1702, в якому визнав наявність вказаної заборгованості та запропонував графік її погашення: по 300 000 грн. щотижня до повної сплати.
Позивач 18 лютого 2025 року надіслав Лист № 3404, в погодився на запропонований відповідачем графік за умови, що перший платіж від 18.02.2025 складе 500 000,00 грн., а подальші - по 300 000,00 грн. щотижня.
Як свідчать наведені вище матеріали справи, на виконання домовленостей Відповідач здійснив платежі згідно з узгодженим графіком:
- Платежі за Специфікацією № 42: 18.02.2025 (150 тис. + 150 тис.), 21.02.2025 (200 тис.), 24.02.2025 (150 тис.), 04.03.2025 (283 928,50 грн. - остаточний розрахунок за Специфікацією).
- Платежі за рахунком № 446: завершено 24.03.2025.
- Платежі за рахунками № 1826, 1855, 1990, 802, 1248, 1249): остаточне погашення відбулося 04.04.2025.
- Платіж за рахунком № 1982 завершено 24.03.2025.
30 червня 2025 року: Сторони підписали Акт звірки взаєморозрахунків, який зафіксував відсутність заборгованості Відповідача перед Позивачем станом на цю дату.
Таким чином, з урахуванням заяви позивач про зменшення розміру позовних вимог, предметом спору у цій справі є стягнення з Відповідача суми у розмірі 913 708,11 грн., яка складається зі штрафу - 176 136,35 грн., пені - 188 793,15 грн., інфляційного збільшення - 460 486,90 грн., 3% річних - 88 291,71 грн.
Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши норми чинного законодавства України, приймаючи рішення суд враховує наступне.
Згідно з положеннями ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.
Статтями 6 та 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту.
Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Зокрема, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст.509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Пунктом 1 ст.691 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1-2 ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За змістом ч. 1 ст. 662 і ч. 1 ст. 691 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, а покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов,- за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України).
Суд приймає до уваги, що Верховним Судом неодноразово у своїх постановах проаналізовано наведені норми та зроблено висновок, що договір поставки товару за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. У таких правовідносинах обов'язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов'язок покупця з прийняття та оплати цього товару (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 910/8612/19).
Обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.
Так, у постанові Верховного Суду від 21.10.2019 у справі № 908/2258/18 зазначено: Відсутність специфікації до договору та рахунків-фактур, за наявності в матеріалах справи інших доказів, якими підтверджується постачання позивачем відповідачу товару за договором № 03/19-12/18 від 19.12.2018 на суму 3 927 210,00 грн. та неоплату його відповідачем на суму 1 891 100,00 грн., не є підставою для невиконання відповідачем свого грошового зобов'язання з оплати поставленого йому товару. Рахунок-фактура за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа в розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції), а має лише інформаційний характер. Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, що передбачає тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за поставлені (фактично поставлені) товари чи надані (фактично надані) послуги. Факт отримання товарів (послуг) повинен бути підтверджений видатковою накладною постачальника або актом приймання-передачі виконаних робіт (послуг).
Згідно з ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.05.2020 у справі № 910/12517/19).
Встановивши порушення відповідачем умов договору в частині оплати поставленого йому товару у сумі 1 891 100,00 грн., суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 3 % річних і інфляційних втрат відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України та, здійснивши їх перерахунок, обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача 26 808, 09 грн. 3 % річних, 33 161, 82 грн. інфляційних втрат.
Також суд враховує, що за приписами ст.692, ст.693 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проаналізувавши фактичні обставин справи та умови укладеного між сторонам Договору суд дійшов висновку, що Відповідач (Покупець) допустив порушення умов оплати за Специфікацією № 42, а саме: прострочив виконання грошового зобов'язання.
Його доводи про відсутність прострочення через «неотримання повідомлення про готовність» та «узгодження нового графіку у 2025 році» не звільняє його від відповідальності за період фактичної затримки оплати за отриманий від Позивача товар.
Так, згідно зі Специфікацією № 42 від 26.02.2024 р., сторони погодили чотири етапи оплати, з яких Відповідач вчасно сплатив лише перший етап (аванс). Встановлені судом порушення стосуються наступних етапів:
Другий етап (40% вартості), за умовами якого оплата мала здійснюватися Відповідачем протягом 2 банківських днів з моменту повідомлення про готовність.
Позивач стверджує, що повідомив про готовність електронним листом 22.03.2024, тому строк оплати сплив 26.03.2024. Відповідач заперечує отримання належного повідомлення, вказуючи, що лист надіслано третій особі.
Суд констатує, що на стадії підготовчого провадження Позивач, з урахуванням положень ст. 185 ГПК України, повідомив про надання усіх наявних у нього доказів, що стосуються предмету спору.
Разом з тим, вже під час розгляду справи по суті перед судовим засідання 03.12.2025р. позивач надав до матеріалів справи додаткові письмові пояснення від 02.12.2025, відповідно до яких просив суд залучити до справи Специфікацію №42 від 26.02.2024, електронний лист від 19.04.2024 та довіреність №68 від 23.04.2024 на спростування тверджень відповідача.
Суд встановив, що клопотання ТОВ "ВІК "ХІТЛАЙН" про долучення доказів та клопотання ТОВ "АПЕЛЬМОН ПРАЙМ"від 03.12.2025 про долучення доказів подані з порушенням порядку визначеного ч.ч. 2, 3 ст. 80 ГПК без належного обґрунтування неможливості їх подання разом відповідно з позовом та відзивом на позовну заяву, а тому суд ухвалою від 03.12.2025р. вказані клопотання залишив без розгляду.
При цьому специфікація № 42 була подана Позивач разом з позовною заявою, а тому є належним та допустимим доказом узгодження між сторонами суттєвих умов договору.
Щодо вказаних обставин суд погоджується з доводами Позивача, що навіть за відсутності формального повідомлення, обов'язок оплати виник у Відповідача в момент фактичного отримання товару, що само по собі є беззаперечним доказом обізнаності Покупця не тільки готовність товару але й про фактичну дату його отримання. Крім цього, Позивач розраховував неустойку та інші нарахування не від дати гіпотетичного повідомлення, а від дати фактичної поставки товару.
Наведене свідчить, що ненадання позивачем доказів вказаного повідомлення жодним чином не впливає на предмет позову у цій справі, оскільки Позивач не нараховував спірні суми за період з березня по 16.05.2024 (до моменту фактичної поставки). З моменту прийняття товару у Покупця виник безумовний обов'язок сплатити його повну вартість в силу положень ст. 692 ЦК України
Матеріалами справи підтверджено, що оплату цієї частини Відповідач почав здійснювати лише 09.09.2024, тобто через 4 місяці після отримання товару, що безумовно засвідчує прострочення ним оплати другого етапу.
Щодо третього (15%) та четвертого (15%) етапів, за умовами яких оплата мала бути здійснена протягом 30 та 60 днів з моменту отримання обладнання, судом встановлено, та не заперечується сторонами, що оскільки Поставка товару Позивачем завершена 16.05.2024, то граничним строком оплати за 3-м етапом є 15.06.2024., а за 4-м етапом - 16.07.2024.
Однак, Відповідач здійснив перші платежі в рахунок погашення цих сум лише 09.09.2024 і частково продовжував сплачувати заборгованість до 04.03.2025, що також свідчить про порушення ним строків оплати отриманого товару, визначених Договором та специфікацією № 42, та які залежали від факту поставки, дату якої Відповідач не заперечує.
Таким чином, Відповідач припустився порушення:
- ст. 526 ЦК України, оскільки зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а Відповідач порушив погоджені у Специфікації № 42 строки оплати фактично отриманого товару.
- ст. 530 ЦК України, оскільки, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк: Відповідач не дотримався строків визначених Договором та Специфікацією № 42 (30 та 60 днів після поставки).
Крім цього Відповідачем допущені порушення ст. ст. 610, 612, ч. 1 ст. 692 ЦК України, а саме: порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором; договір є обов'язковим для виконання сторонами. Несплата у встановлені Специфікацією строки є ігноруванням цієї норми. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття (або в строк, встановлений договором).
Суд відхиляє доводи Відповідача щодо відсутності підстав для застосування штрафних санкцій з огляду на наступне.
Домовленість з Позивачем про погодження графіку розстрочки платежів у лютому 2025 року не скасовує допущеного Відповідачем попереднього прострочення.
Твердження Відповідача про те, що листування у лютому 2025 року (листи № 1702 та № 3404) змінило умови договору, є безпідставним, оскільки вказане листування стосувалося виключно порядку погашення вже існуючої простроченої заборгованості. Згода кредитора прийняти борг частинами, щоб уникнути можливого на той момент суду щодо стягнення основного боргу, не означає прощення всього боргу та відмову від нарахування та стягнення штрафних санкцій за те, що ця заборгованість не була своєчасно сплачена Відповідачем у 2024 році.
Законодавство України не передбачає автоматичного припинення нарахування пені та інфляційних при реструктуризації боргу, якщо про це прямо не вказано в угоді. Доказів зворотного відповідач суду не надав.
Також суд враховує, що ст. 605 ЦК України передбачає можливість припинення зобов'язання внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Отже, звільнення від боргу виражається у формі звільнення кредитором боржника від майнового обов'язку. Оскільки звільнення від боргу є різновидом припинення зобов'язання угодою сторін, то можливе воно тільки зі згоди кредитора.
Проте, з листування сторін у лютому 2025р. не вбачається волевиявлення Позивача на прощення наявної на той час заборгованості Відповідача, а навпаки була висунута вимога про негайне її погашення. Сам Відповідач визнав наявність боргу і не просив його просити, а лише здійснити його погашення згідно запропонованого ним графіку.
Також суд зауважує, що оскільки відповідно до ст. 55 Конституції України відмова від права на звернення до суду є недійсною, то твердження Відповідача про те, що Позивач, внаслідок погодження сторонами Договору графіку розстрочення погашення заборгованості , не мав права нараховувати та стягувати у судовому порядку неустойку, інфляційні втрати та 3% річних, є безпідставними, нормативно необґрунтованими та неправомірними.
Крім цього суд зазначає, що підписаний сторонами Акт звірки розрахунків станом на 30.06.2025 не є доказом відсутності порушень, на чому наполягає Відповідач, оскільки згідно зі сталою правовою позицією Верховного Суду (зокрема у справах № 916/499/20, № 910/1389/18) акт звірки є технічним бухгалтерським документом, що фіксує сальдо розрахунків на конкретну дату. Він лише підтвердив, що станом на 30.06.2025 основний борг погашено, але не свідчить про відсутність порушення строків оплати в минулому і не позбавляє кредитора права вимагати санкції за період прострочення.
Підписання акту звірки, в якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 911/2731/20).
Також суд виходить з того, що навіть за умови, що Позивач не надіслав коректне повідомлення для 2-го етапу оплати, то Відповідач в будь-якому випадку отримав товар 16.05.2024 і до нього перейшло право власності на товар, який він міг використовувати на власний розсуд. Тому утримання Відповідачем товару без оплати протягом 4- 10 місяців після його отримання суперечить принципам добросовісності (ст. 3 ЦК України) та суті договору поставки (ст. 712 ЦК України).
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що Відповідач порушив умови Специфікації № 42 та вимоги ст. 526, 530 ЦК України. Факт повного розрахунку у 2025 році припинив лише обов'язок сплати основного боргу, але це не звільняє Відповідача від сплати неустойки, 3% річних, інфляційних втрат за період фактичного користування чужими грошовими коштами (ст. 625 ЦК України).
Також суд не погоджується з доводами Відповідача, що узгодження сторонами графіку погашення заборгованості у лютому 2025 року є новацією договору поставки в розумінні статті 604 Цивільного кодексу України, оскільки таке узгодження є юридичним фактом, який кваліфікується як зміна порядку виконання існуючого зобов'язання (реструктуризація боргу) або домовленість про розстрочення, але не як припинення первісного зобов'язання шляхом заміни його новим.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 604 Цивільного кодексу України, новація - це домовленість сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами.
Отже, ключовою ознакою новації є припинення первісного зобов'язання.
Судом встановлено, що у спірному випадку було збережено суть зобов'язання: листування сторін (лист Відповідача № 1702 та лист Позивача № 3404) стосувалося погашення вже існуючої заборгованості за Договором № 2097, яка виникла внаслідок поставки товару. Сторони не замінили зобов'язання з оплати товару на інше (наприклад, на позикове), а лише домовилися про погашення тієї самої заборгованості частинами.
У цьому листування не йшлося про намір припинити дію договору, листи не змінювали строків виконання зобов'язань, визначених Договором та Специфікаціями, а лише свідчили про згоду кредитора не звертатися до суду за умови дотримання боржником узгодженого графіку платежів. Гарантійний лист Відповідача лише підтверджував намір виконати зобов'язання, що вже існувало.
При цьому суд дійшов висновку, що узгодження вказаного графіка є зміною порядку виконання господарського зобов'язання, а саме наданням відстрочення/розстрочення платежу (ст. 692, 654 ЦК України).
Сам Відповідач у своїх заявах по суті справи та поясненнях також класифікував це як домовленість про розстрочку оплати товару, посилаючись на ч. 2 ст. 692 ЦК України («Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу»).
Згода Позивача прийняти виконання частинами (лист № 3404) є реалізацією права кредитора прийняти виконання зобов'язання, що прострочене, але не скасовує факту попереднього порушення строків, встановлених Договором та Специфікацією № 42 до нього, або законом.
Таким чином, оскільки первісне зобов'язання не припинилося (не відбулася новація), то і акцесорні (додаткові) зобов'язання, такі як сплата пені, штрафу та річних, також не припинилися. Погашення основного боргу за графіком у 2025 році не звільняє боржника від відповідальності за прострочення, яке мало місце у 2024 році, оскільки кредитор не відмовлявся від права на стягнення санкцій.
Щодо поставок без специфікацій.
Між сторонами відсутній спір щодо самих фактів таких поставок та оплат за них. Матеріалами справи підтверджується, що остаточні платежі за такими поставки здійснені відповідачем 04.04.2025, а тому основна заборгованість за всіма вказаними поставками та послугами без специфікацій погашена відповідачем повністю.
При цьому, предметом спору за цими поставками є також стягнення 3% річних та інфляційних втрат і визначення строків оплати за відсутності підписаної Специфікації (яка мала б встановлювати ці строки згідно з договором) є предметом основної суперечки між сторонами у цій справі, у контексті тлумачення і застосування ст. 692 та ст. 530 Цивільного кодексу України.
Так, Позивач вважає, що оскільки специфікації не укладалися, то сторонами не визначено договірний строк оплати, а тому, відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, Відповідач був зобов'язаний оплатити товар та послуги одразу після їх прийняття (не пізніше наступного дня). Факт прийняття товару без зауважень підтверджується підписаними накладними та актами, що створює обов'язок оплати в силу закону. Оскільки оплата відбулася із затримкою (остаточний розрахунок проведено лише у 2025 році), Позивач нарахував інфляційні втрати та 3% річних за весь період прострочення згідно зі ст. 625 ЦК України.
Відповідач не погоджується з доводами Позивача та вказує на наявність вини Позивача, оскільки саме на нього було покладено обов'язок складати Специфікації як Постачальника товару. За цими поставками Відповідач здійснював часткові передплати, а решту платив пізніше. Вказане свідчить про те, що фактично сторони застосовували модель розстрочення платежу (ч. 2 ст. 692 ЦК України), а не "негайну оплату". Також Відповідач заперечує обов'язок платити за доставку (пункти 6-8 переліку), оскільки п. 3.4 Договору передбачено, що у разі відсутності Специфікації доставка здійснюється за рахунок та силами Постачальника, а тому вважає, що нарахування боргу та санкцій за транспортні послуги є безпідставним. Крім цього вказує на неможливість застосування до спірних правовідносин ст. 692 ЦК, оскільки неналежне виконання Позивачем обов'язку з оформлення Специфікацій не повинно створювати для Покупця обов'язок платити "день у день", оскільки це суперечить рамковому характеру договору та усталеній практиці сторін.
Оцінюючи доводи сторін в цій частині суд відзначає, що згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Отже цей обов'язок Покупця виникає в силу закону з моменту підписання первинних документів (видаткових накладних, актів здачі-приймання), які фіксують факт здійснення господарської операції.
З матеріалів справи вбачається, що товар та послуги були отримані відповідачем без будь-яких зауважень, що підтверджується відповідними видатковими накладними, які підписані повноважними представниками відповідача .
Суд враховує, що згідно зі сталою судовою практикою Верховного Суду, який неодноразово виснував, що якщо сторони уклали договір поставки, але не погодили строк оплати (наприклад, не підписали Специфікацію, де цей строк мав бути визначений), то застосовується спеціальна норма закону - ч. 1 ст. 692 ЦК України (висновки Верховного Суду у справах 927/626/17, № 910/19702/17, № 911/2795/20 та ін.)
Таким чином, щодо співвідношення застосування ст. 530 та ст. 692 ЦК України суд дійшов висновку, що строк виконання грошового зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки, встановлений спеціальною нормою (ст. 692 ЦК) і не може ставитися в залежність від звернення кредитора з вимогою в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК. Тобто, за відсутності іншого погодженого строку (Специфікації), закон встановлює імператив: отримавши товар Покупець має сплатити його вартість одразу, а у випадку несплати вже з наступного дня починається строк нарахування санкцій, передбачений законом та/або договором.
Щодо транспортних послуг суд зазначає наступне.
За умовами п. 3.4 Договору поставки № 2097, якщо у Специфікації не визначено спеціального порядку доставки та передачі товару, поставка здійснюється на умовах DAP - м. Запоріжжя (Україна) згідно з Інкотермс 2010. Оплата за доставку та розвантаження обладнання здійснюється за рахунок та силами Постачальника (Позивача), а тому Відповідач заперечує щодо вимог про стягнення плати за транспортні послуги (за рахунками № 802, № 1248, № 1249), вказуючи на те, що оскільки Специфікації на ці перевезення не укладалися, а окремої письмової угоди про зміну розподілу транспортних витрат не було, то діє саме п. 3.4 Договору. Отже, Відповідач не зобов'язаний оплачувати ці послуги, оскільки за Договором ці витрати несе Постачальник, а сам факт виставлення рахунків не створює зобов'язання їх оплачувати, якщо це суперечить умовам Договору.
Позивач в цій частині наполягає на тому, що транспортні послуги були фактично надані та прийняті Відповідачем без зауважень (підписані акти здачі-приймання робіт), тому вони підлягають оплаті згідно зі ст. 692 ЦК України, незалежно від наявності Специфікації.
Оцінивши доводи сторін, суд погоджується з доводами Відповідача в цій частині, оскільки Позивач не надав суду доказів визначення особливих умов поставки у специфікаціях до договору щодо транспортування товару, то в цьому випадку має застосовуватись умова поставки передбачена п. 3.4 Договору, яка передбачає транспортування товару Постачальником за власний рахунок.
Той факт, що Відповідач сплатив вартість доставки за рахунками та актами від 05.10.2022 - № 802 (Акт № 987) на суму 3 600,00 грн.; 12.10.2023 - № 1248 (Акт № 1415) на суму 16 200,00 грн. ; № 1249 (Акт № 1416) на суму 11 000,00 грн., свідчить про його добросовісність, але не покладає на нього обов'язок з оплати 3% річних та інфляційних втрат за порушення строків розрахунків на підставі ст. 625 ЦК України, оскільки у нього фактично був відсутній обов'язок з оплати самих транспортних послуг за поставками без специфікацій.
Щодо здійснених Позивачем розрахунків неустойки, 3 % річних та інфляційного збільшення суд враховує наступне.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що:
Стаття 1. Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно п. 4.2. Договору за порушення Покупцем строків оплати встановлених п. 2.4. даного Договору, окрім суми передплати, Покупець сплачує на користь Постачальника пеню, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент порушення зобов'язання, від несплаченої суми, за кожний день прострочення виконання зобов'язання по оплаті Обладнання.
Також згідно з умовами п. 4.2 Додаткової угоди № 2/23 від 20.03.2023 року, штраф у розмірі 10% від загальної вартості неоплаченого обладнання нараховується за сукупності двох конкретних умов: порушення строку оплати має становити більше ніж 10 (десять) днів, вартість несвоєчасно оплаченого обладнання повинна перевищувати 200 000,00 гривень.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 Цивільного кодексу України, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 19.07.2023 у справі №910/16820/21 зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (такі висновки наведено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
З огляду на те, що за спірними господарськими операціями інший розмір процентів сторонами не узгоджувався, то розрахунок 3 % річних та інфляційного збільшення здійснювався Позивачем за період, починаючи з моменту отримання відповідачем обладнання за кожною окремою видатковою накладною та підписаним актом здачі-приймання робіт (надання послуг) і до моменту повного погашення заборгованості. При цьому, у розрахунках враховано зміну індексу інфляції, а також поступове зменшення суми заборгованості у зв'язку з її оплатою частинами (а не одноразовим платежем).
Окрім цього, предметом позову у цій справі є стягнення з відповідача штрафу, пені, 3 % річних та інфляційного збільшення, нараховані позивачем у зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати за обладнання, отримане ним згідно Специфікації № 42 від 26.02.2024р.
Згідно Додаткової угоди №2/23 від 20.03.2023р. до Договору поставки № 2097 від 18.09.2020р., пункт 4.2. Договору викладено в такій редакції: За несвоєчасну оплату Обладнання в строки, передбачені відповідною Специфікацією, Покупець сплачує на користь Постачальника : - пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого Обладнання за кожний день прострочення платежу; - штраф у розмірі 10% від загальної вартості неоплаченого Обладнання, в разі порушення строку оплати більше ніж на 10 (десять) днів, якщо вартість несвоєчасно оплаченого Обладнання перевищує 200 000,00 гривень.
За другим етапом оплата у розмірі 40% від суми Специфікації склала 1 006 493,45 грн. Покупець зобов'язаний перерахувати на поточний рахунок Постачальника протягом 2 (двох) банківських днів з моменту отриманням від Постачальника повідомлення, згідно п.2.4.1 Договору.
Третій етап - оплата у розмірі 15% від суми Специфікації, що складає 377 435,05 грн. Покупець зобов'язаний перерахувати на поточний рахунок Постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання Покупцем обладнання за цією Специфікацією.
Враховуючи те, що покупець отримав обладнання повністю 16.05.2024 року, то за другим етапом він повинен був здійснити оплату в сумі 377 435,05 грн. в строк до 15.06.2024 року включно, тобто протягом тридцяти календарних днів з моменту отримання обладнання.
Четвертий етап - оплата у розмірі 15% від суми Специфікації, що складає 377 435,05 грн. Покупець зобов'язаний перерахувати на поточний рахунок Постачальника протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту отримання Покупцем обладнання за цією Специфікацією.
Враховуючи те, що покупець отримав обладнання повністю 16.05.2024 року, то за другим етапом він повинен був здійснити оплату в сумі 377 435,05 грн. в строк до 15.07.2024 року включно, тобто протягом шістдесяти календарних днів з моменту отримання обладнання.
Однак після здійснення відповідачем передплати 27.02.2024 року наступний платіж він зробив лише 09.09.2024 року і то лише частковий в сумі 377 435,05 грн., у зв'язку з чим допустив прострочення оплат за другим, третім та четвертим етапами більше ніж на 10 календарних днів.
Враховуючи те, що сума простроченої заборгованості за кожним з етапів (другий, третій, четвертий) перевищувала 200 000,00 грн., то штраф за несвоєчасну оплату обладнання розраховано Позивачем в наступному розмірі:
- за прострочення другого етапу: 100 649,35 грн. (10 % від заборгованості в сумі 1 006 493,45 грн.);
- за прострочення третього етапу: 37 743,50 грн. (10 % від заборгованості в сумі 377 435,05 грн.);
- за прострочення четвертого етапу: 37 743,50 грн. (10 % від заборгованості в сумі 377 435,05 грн.).
Таким чином загальна сума штрафу за несвоєчасну оплату обладнання, отриманого відповідачем за Специфікацією № 42 від 26.02.2024р., складає 176 136,35 грн.
Також за прострочення відповідачем оплати за другим етапом позивач здійснив нарахування пені, 3 % річних та інфляційного збільшення, починаючи з 21.05.2024 року (з третього банківського дня після повного отримання відповідачем обладнання 16.05.2024 року).
Також судом з'ясовано, що розрахунок пені за несвоєчасну оплату обладнання, отриманого відповідачем за Специфікацією № 42 від 26.02.2024р., здійснено позивачем за 6 календарних місяців, починаючи з 21.05.2024 року (з третього банківського дня після повного отримання відповідачем обладнання 16.05.2024 року) і по 20.11.2024 року включно, враховуючи строки платежів, які настали відповідно до другого, третього та четвертого етапів, а також з урахуванням зменшення суми заборгованості у зв'язку з її частковою оплатою відповідачем у цей період 09.09.2024р.
Таким чином загальна сума пені за несвоєчасну оплату обладнання, отриманого відповідачем за Специфікацією № 42 від 26.02.2024р., складає 188 793,15 грн.
Розрахунок 3 % річних та інфляційного збільшення за несвоєчасну оплату обладнання, отриманого відповідачем за Специфікацією № 42 від 26.02.2024р., здійснено позивачем також за період, починаючи з 21.05.2024 року і по 04.03.2025 року включно (до моменту повного погашення заборгованості). При цьому, у розрахунках враховано зміну індексу інфляції, а також поступове зменшення суми заборгованості у зв'язку з її оплатою частинами (а не одноразовим платежем) у цей період.
Отже, за прострочення виконання грошового зобов'язання щодо оплати обладнання, отриманого відповідачем за Специфікацією № 42 від 26.02.2024р., відповідач має сплати позивачу суму інфляційного збільшення в розмірі 152 725,71 грн. та 3% річних в сумі 31 792,35 грн.
Щодо поставок без специфікацій, то позивач, з огляду на наведені вище висновки суду, також правомірно визначив початком строку відліку періоду для нарахування 3% річних та інфляційне збільшення - наступний день після отримання відповідачем відповідної партії товару:
- за Рахунком на оплату № 446 від 22.03.2024р. складає: 99,619.45 (інфляційне збільшення) + 17,924.11 (3% річних) = 117 543,56 грн.
- за Рахунком на оплату № 1826 від 25.10.2021 р. складає: 18,662.83 (інфляційне збільшення) + 3,639.22 (3% річних) = 22 302,05 грн.
- за Рахунком на оплату № 1855 від 16.08.2021 р. складає: 28,488.68 (інфляційне збільшення) + 4,654.40 (штрафні санкції) = 33 143,08 грн.
- за Рахунком на оплату № 1982 від 30.08.2021 р. складає: 132,080.67 (інфляційне збільшення) + 24,428.51 (3% річних) = 156 509,18 грн.
- за Рахунком на оплату № 1990 від 31.08.2021 р. складає: 22,978.92 (інфляційне збільшення) + 4,376.04 (3% річних) = 27 354,96 грн.
При цьому суд з викладених вище підстав не вбачає підстав для стягнення з відповідача нарахованих сум за прострочення оплати транспортних послуг а саме:
- за Рахунком на оплату № 1248 від 12.10.2023 р.: 2,961.05 (інфляційне збільшення) + 719.01 (3% річних) = 3 680,06 грн.
- за Рахунком на оплату № 1249 від 12.10.2023 р.: 2010.59 (інфляційне збільшення) + 488.22 (3% річних) = 2 498,81 грн.
- за Рахунком на оплату № 802 від 05.10.2022р.: 959.00 (інфляційне збільшення) + 269.85 (3% річних) = 1 228,85 грн.
Здійснивши перевірку усіх здійснених позивачем розрахунків за допомогою ІПС «Законодавство» суд дійшов висновку, що вони відповідають умовам Договору та закону, є вірними, арифметично правильними і підлягають задоволенню частково, а саме з Відповідача підлягають стягненню: 176 136,35 грн. - штрафу; 188 793,15 грн. - пені, 455 018,26 грн. - інфляційних втрат, 86 913,36 грн. - 3% річних. В іншій частині позову суд відмовляє.
Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання Відповідача про зменшення суми штрафних санкцій на 99%, враховуючи вимоги ч. 3 ст. 551 ЦК України , якою передбачено, що розмір неустойки може бути зменшеним за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Верховний Суд неодноразово наголошував у свої постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень Суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК та 233 ГК щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавство, передбачені статтею 3 ЦК (справедливість, добросовісність розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК визначати конкретні обставини (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора, тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без достатніх правових підстав.
Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом у постановах від 20.10.2021 року по справі №910/8396/20, від 14.09.2021 року по справі № 910/7256/20, від 19.08.2021 року у справі № 910/11889/20.
Вирішуючи питання стосовно зменшення неустойки (відхилення відповідного клопотання про зменшення), суди мають враховувати, серед іншого, її мету, яка полягає у стимулюванні боржника до виконання основного зобов'язання та не покликана на отримання кредитором внаслідок стягнення штрафних санкцій невиправданих додаткових прибутків. (ВС КГС в постанові від 17.10.2023 року по справі № 913/162/22).
Враховуючи наведене суд зазначає, що сам по собі лише факт повного та добровільного погашення Відповідачем заборгованості згідно погодженого з Позивачем графіку платежів, без належного обґрунтування інших обставин, з якими закон та правозастосовна практика пов'язують можливість зменшення судом штрафних санкцій, до яких до того ж не відносяться інфляційні нарахування та 3% річних, а також не наданих доказів на їх підтвердження, не спростовує того, що Відповідач в порушення умов Договору протягом довгого часу не розраховувався з Позивачем за фактично поставлений товар, використовуючи його у власній господарській діяльності, що свідчить про його недобросовісність. Його доводи, що вимога про стягнення з Відповідача штрафних санкцій порушує баланс інтересів сторін, диктується наміром отримання додаткового прибутку за рахунок Відповідача та є наслідком недобросовісної поведінки Позивача є хибними, оскільки розмір штрафу та пені, присуджені до стягнення судом у цій справі у загальному розмірі 364 929,50 грн., визначений у відповідності до умов Договору, не порушує чинне законодавства України та є цілком співмірним та адекватним тим сумам заборгованості, які Відповідач сплатив з порушення строків розрахунків.
Таким чином, вказана неустойка має компенсаційний характер, не є каральною та необґрунтованою санкцію за порушення Договору, а також не має ознак надмірного збагачення за рахунок Відповідача. Навпаки, суд погоджується з аргументами Позивача в цій частині, що зменшення штрафу на 99 %, буде стимулювати Відповідача до безкарності і подальших порушень господарських зобов'язань, а не до добросовісної поведінки.
Вказане стосується також і 3% річних, які нараховані у розмірі, який передбачено ст. 625 ЦК України, а тому у будь-якому разі не може бути зменшений судом на підставі ст. 551 ЦК України, як і інфляційні втрати, які також не є неустойкою.
Інші доводи сторін у відповідних частинах судом відхиляються, оскільки вони не спростовують наведених висновків суду.
Підсумовуючи викладене суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд відзначає, що у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20, наголосив на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом досліджено усі обставини даної справи та надано оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам, а тому враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є частково обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами та підлягають задоволенню частково.
Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Також суд зазначає, що при поданні позову позивачем сплачено 11045,79 грн. судового збору. У зв'язку із зменшенням суми позовних вимог загальна сума судового збору, яку мав сплатити позивач за подання позову у меншому розмірі, становить 10 964,50 грн., а тому різниця у сумі 81,29 грн. може бути повернута йому з Державного бюджету України за відповідним клопотанням.
Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АПЕЛЬМОН ПРАЙМ» (вул. Червона, буд. 34, м. Запоріжжя, 69010; код ЄДРПОУ 41696968) нат користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІК «Хітлайн» (Мороховецька набережна, буд. 2, м. Харків, 61004; код ЄДРПОУ 37999261): 176 136 (сто сімдесят шість тисяч сто тридцять шість) грн. 35 коп. - штрафу; 188 793 (сто вісімдесят вісім тисяч сімсот дев'яносто три) грн. 15 коп. - пені, 455 018 (чотириста п'ятдесят п'ять тисяч вісімнадцять) грн. 26 коп. - інфляційних втрат, 86 913 (вісімдесят шість тисяч дев'ятсот тринадцять) грн. 36 коп. - 3% річних, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 10 882 (десять тисяч вісімсот вісімдесят дві) грн. 34 коп. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
У зв'язку із запровадженням у м. Запоріжжі графіків погодинних відключень електроенергії повне рішення складено та підписано: 08.01.2026.
Суддя К.В. Проскуряков
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.