ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
06 січня 2026 року Справа № 906/1182/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Саврій В.А. , суддя Розізнана І.В.
секретар судового засідання Соколовська О.В.
за участю представників:
позивача - Хитрик В.А.
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фобос" на рішення Господарського суду Житомирської області від 13.11.2025 у справі №906/1182/25
за позовом Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України
до Приватного підприємства "Фобос"
про стягнення 697 840 грн
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 13.11.2025 у справі №906/1182/25 позов задоволено.
Стягнуто з Приватного підприємства "Фобос" на користь Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України 697 840,00 грн штрафу, 8374,08 грн судового збору.
Суд першої інстанції, врахувавши пункт 7.6. Договору, виснував, що позовні вимоги Департаменту щодо стягнення з відповідача штрафу в сумі 697 840,00 грн за непоставку Товару є правомірними та обґрунтованими. Також місцевий господарський суд повважав, що відсутні підстави для задоволення заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.
Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Приватне підприємство "Фобос" звернулося 03.12.2025 до суду із апеляційною скаргою через Електронний суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 13.11.2025 у справі № 906/1182/25. Ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України. Стягнути з Позивача витрати на судовий збір за апеляцію, залишити за Позивачем витрати на судовий збір за подачу позовної заяви.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає наступне:
- про істотну зміну обставин ДЗ Держспецзв'язку було обізнано ще до отримання Висновку ТПП і відповідач всупереч висновкам місцевого господарського суду не позбавлений доводити існування таких обставин іншими доказами, які були доведені до позивача;
- суд першої інстанції невірно визначив зміст спірних правовідносин сторін, оскільки позивач заявив до стягнення з відповідача штраф на підставі п.7.6 Договору, який передбачає відповідальність у разі безпідставної відмови від поставки (не поставки) товару. Натомість за порушення строків поставки відповідальність передбачена п. 7.3 Договору, на підставі якого позивач вимоги не заявляв;
- суд першої інстанції не надав оцінки обставинам виконання договірного зобов'язання відповідачем, які підтверджені матеріалами справи, хоча саме наведені відповідачем обставини є визначальними для з'ясування наявності підстав для відповідальності відповідача та можливого розміру такої відповідальності;
- наявними у справі доказами підтверджено, що неможливість своєчасної поставки товару відповідачем викликано форс-мажорними обставинами та істотною зміною обставин. В діях ПП "ФОБОС" відсутня вина, як елемент цивільної відповідальності;
- відповідач вжив залежних від нього заходів з метою належного виконання зобов'язання, а за відсутності вини позивача, невиконання зобов'язання не вважається безпідставним, а штраф передбачений Договором не підлягає стягненню у заявленому розмірі;
- враховуючи характер завдань та діяльності відповідача, відсутність доказів понесення позивачем чи іншими учасниками господарських відносин негативних наслідків (збитків) внаслідок недотримання відповідачем договірних зобов'язань у спірних правовідносинах, виходячи із принципів збалансованості інтересів, справедливості і розумності у контексті обставин даної справи у місцевого господарського суду були підстави для зменшення розміру штрафних санкцій.
03.12.2025 на адресу суду надійшла справа №906/1182/25.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Фобос" на рішення Господарського суду Житомирської області від 13.11.2025 у справі №906/1182/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на "06" січня 2026 р. об 11:30год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №3. Запропоновано учасникам справи у строк до 02.01.2026 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмові відзиви на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст. 263 ГПК України, та докази надсилання копії відзивів та доданих до них документів іншим учасникам справи.
В судовому засіданні у режимі відеоконференції представник позивача заперечила доводи апеляційної скарги.
Представник скаржника не з'явився у судове засідання, однак 06.01.2026 на адресу суду від останнього надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Обґрунтовуючи вказане клопотання, відповідач зазначає, що 01.01.2026 з боку представника ПП "ФОБОС" подано клопотання про надання можливості взяти участь у справі в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів. Станом на 05.01.2026 таке клопотання не розглянуто, у зв'язку з чим представник відповідача просить суд відкласти розгляд справи, з метою забезпечення участі представника в судовому засіданні, в тому числі і в режимі відеоконференції. Крім того, просить відкласти розгляд справи №906/1182/25 у зв'язку з участю представника відповідача в іншій справі, що розглядається також 06.01.2026 Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області за №303/6909/25.
Щодо вказаного клопотання суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд звертає увагу, що 02.01.2026 (припадає на п'ятницю) на адресу суду від представника Приватного підприємства "Фобос" Радя І.І. надійшла заява про участь у судовому засіданні у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою суду 05.01.2026 (наступний робочий день, що припадає на понеділок) постановлено заяви представника Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України Хитрик В.А. та представника Приватного підприємства "Фобос" Радя І.І. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №906/1182/25 поза приміщенням суду задоволити. Забезпечити представникам заявників участь в судовому засіданні у справі №906/1182/25, призначеному на "06" січня 2026 р. об 11:30год., в режимі відеоконференції. Проведення судового засідання в режимі відеоконференції здійснити за допомогою системи відеоконференцзв'язку "EаsyCon" (https://vkz.court.gov.ua/).
Вказана ухвала суду отримана Приватним підприємством "Фобос" 05.01.2026 об 14:09 год., що підтверджується довідкою про доставку до електронного кабінету.
Клопотання відповідача сформоване в системі Електронний суд 06.01.2026 та зареєстроване канцелярією суду 06.01.2026, тобто на момент формування та подання клопотання про відкладення Приватне підприємство "Фобос" отримало ухвалу суду від 05.01.2026.
Щодо участі представника відповідача в іншій справі, що розглядається також 06.01.2026 Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області, колегія суддів враховує, що відповідач як юридична особа не позбавлений можливості скористатися правовою допомогою необмеженої кількості представників.
Конституційне право на суд є правом, а його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків, має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Розумність строків розгляду справи повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформованих у практиці Суду, зокрема складності справи, поведінки сторін та відповідних державних органів (рішення Європейського суду з прав людини від 29.05.2008 "Якименко проти України"; рішення Європейського суду з прав людини від 21.12.2006 "Мороз та інші проти України" та інші).
Також суд при розгляді клопотання судом бере до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.07.2020 у справі №924/369/19 та від 01.10.2020 у справі №361/8331/18, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів враховуючи, що відповідач як юридична особа не позбавлений можливості скористатися правовою допомогою необмеженої кількості представників, а також те, що явка сторін у справі обов'язковою не визнавалась, їх неявка в свою чергу не перешкоджає вирішенню спору, беручи до уваги те, що відкладення є правом суду, а не обов'язком, з метою недопущення безпідставного затягування розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що заявлене клопотання про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами за відсутності представника відповідача.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, вважає за необхідне зазначити наступне.
Судом встановлено, що 19.11.2024 між Департаментом забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (замовник/позивач) та Приватним підприємством "Фобос" (виконавець/відповідач) укладено Договір на поставку Товару №271, за умовами якого Виконавець зобов'язався виготовити та поставити Департаменту Товар на загальну суму 3 489 200,00 грн згідно Специфікації. Кінцевий строк поставки Товару - до 15.12.2024 (а.с.5).
22.11.2024 відповідач звернувся до Департаменту із листом № 1501, яким просив продовжити строк поставки Товару до 15.01.2025, оскільки Відповідачу необхідно вжити заходів щодо зміни кінцевого споживача Товару в Державній службі експортного контролю України та надання відповідних документів іноземному контрагенту для отримання транзитних дозволів на перевезення Товару країнами Європи.
27.12.2024 сторонами укладено Додаткову угоду № 778/1 до Договору, якою продовжено строк поставки Товару до 01.05.2025.
На визначену Договором дату відповідач товар не поставив.
Департамент застосував до відповідача штрафні санкції за порушення строків поставки товару та направив відповідачу Претензію № 85 від 19.05.25 на суму 48848,80 грн (а.с.15,16).
27.05.2025 відповідач звернувся до Департаменту з листом № 473, яким повідомляв про істотну зміну обставин, просив перенести строки поставки товару та не застосовувати штрафні санкції. На підтвердження істотної зміни обставин надав Висновок Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати від 27.05.2025 № 255/03.23 (а.с.32,33).
За результатами дослідження порушеного питання Департаментом було встановлено, що Відповідачем пропущено визначені п. 8.2. Договору строки для повідомлення про настання обставин непереборної сили, а тому вимоги Відповідача залишено без задоволення. Про зазначені обставини Відповідача повідомлено листом від 16.06.2025 №13/15-1093/ 2025.
Отже сторони не досягли взаємної згоди для укладення додаткової угоди на продовження строку поставки, як передбачено п.12.1 Договору.
18.07.2025 листом № 674 Відповідач запропонував Департаменту розірвати Договір за згодою сторін та надав проєкт відповідної додаткової угоди (а.с.41).
22.07.2025 Департамент направив Відповідачу Повідомлення про дострокове розірвання договору з 02.08.2025 з вимогою сплатити штраф у розмірі 697840,00 грн за непоставку Товару (а.с.46).
Штраф відповідач не сплатив, що стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 525 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлено, що договірні відносини, що склалися між сторонами у справі, за своєю правовою природою мають ознаки договору поставки.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець - прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтями 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.
В статті 691 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
За змістом статей 663, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Стаття 693 ЦК України передбачає, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
В частині першій статті 631 ЦК України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Статтями 598, 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як зазначалося вище, між Департаментом забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України укладено Договір на поставку №271 від 19.11.2024.
27.12.2024 сторонами укладено Додаткову угоду № 778/1 до Договору, якою продовжено строк поставки Товару до 01.05.2025.
Однак, на визначену Договором дату відповідач товар не поставив.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, але не виключно розірвання договору.
Умовами п. 6.4.1. Договору, Департаменту надано право на розірвання Договору в односторонньому порядку у випадку невиконання або неналежного виконання Відповідачем зобов'язань, передбачених Договором, повідомивши останнього про припинення дії Договору у письмовій формі за 10 календарних днів.
22.07.2025 Департаментом направлено Відповідачу Повідомлення про розірвання договору з 02.08.2025.
Департаментом дотримано вимоги законодавства та Договору щодо одностороннього порядку розірвання договору, а тому Договір вважається розірваним з 02.08.2025.
Відповідно до ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У той же час розірвання договору не звільняє боржника від відповідальності за раніше допущені порушення своїх зобов'язань за договором. Це випливає з аналогії права з ч. 4 ст. 631 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, але не виключно сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно пункту 7.6. Договору, у разі безпідставної відмови від поставки (не поставки) товару, виконавець сплачує штраф у розмірі 20% від суми непереданого товару.
Таким чином, позовні вимоги Департаменту щодо стягнення з Відповідача штрафу в сумі 697 840,00 грн (3489200,00х20%=697840) за непоставку Товару є правомірними та обґрунтованими.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на неправильне застосування судом першої інстанції умов договору, оскільки п. 7.3 Договору застосовується за порушення строків поставки товару. Водночас, як встановлено у даній справі, товар не був поставлений позивачу, що є підставою для застосування саме п. 7.6 Договору.
Крім того, є необгрунтованими твердження скаржника, що неможливість своєчасної поставки товару відповідачем викликане форс-мажорними обставинами.
Як вбачається із листа-відповіді позивача від 02.12.2024, відповідача поінформовано, що питання внесення змін до Договору в частині продовження строку поставки товару буде розглянуте після надходження до Департаменту відповідного сертифікату (висновку) ТПП.
В подальшому, 16.12.2024 листом надає відповідачу Сертифікат №3200-24-2290 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 13.12.2025 №636/03.23.
27.12.2024 сторонами укладено Додаткову угоду № 778/1 до Договору, якою продовжено строк поставки Товару до 01.05.2025.
Отже, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вже були враховані сторонами при укладенні Додаткової угоди № 778/1 до Договору, якою продовжено строк поставки Товару до 01.05.2025.
Також є безпідставними твердження скаржника про істотну зміну обставин.
За загальним правилом у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, його можна змінити чи розірвати за згодою сторін. Можливість такої зміни або розірвання може бути обмежена, коли інше передбачає договір або випливає із суті зобов'язання (абзац перший частини першої статті 652 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 2 ст. 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Припис абзацу другого частини першої статті 652 Цивільного кодексу України встановлює критерій, за яким для зміни чи розірванні договору на підставі цієї статті обставини, якими, укладаючи його, керувалися сторони, мають змінитися настільки, що, якби останні могли це передбачити, то б узагалі не уклали договір чи уклали б його на інших умовах. За відсутності істотної зміни обставин, зокрема за незначної їх зміни або за виникнення труднощів у виконанні договору, які сторони могли розумно передбачити, на підставі статті 652 Цивільного кодексу України договір не можна змінити ні за згодою сторін, ні за рішенням суду.
Істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв'язку між ними.
Можливість внесення змін до договору відповідно до положень статті 652 Цивільного кодексу України пов'язується не лише з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю при цьому усіх чотирьох умов, визначених частиною другою цієї норми. Водночас зміна обставин вважається істотною тільки тоді, коли вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не укладали б договору або уклали його на інших умовах.
У постанові від 06.06.2023 у справі № 910/21100/21 Верховний Суд звернув увагу на те, що при дослідженні істотності зміни обставин суди мають оцінювати саме ті обставини, якими сторони керувалися під час укладення договору, та момент їх виникнення. За позицією Верховного Суду, якщо буде встановлено, що такі обставини існували вже на час укладення договору, то вони не можуть розглядатися як "істотна зміна обставин", яка надає сторонам право вимагати зміни умов договору.
Водночас, станом на день підписання Договору №778 від 19.11.2024, в порушення умов даного договору, відповідач не мав у власності товару, який зобов'язався поставити позивачу, не міг ним вільно розпоряджатися, а тому посилання на невиконання або неналежне виконання зобов'язання контрагентами апелянта, у тому числі іноземними, не можуть розглядатися як "істотна зміна обставин", яка надає сторонам право вимагати зміни умов договору.
Щодо зменшення неустойки колегія суддів зазначає наступне.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 ЦК України).
Застосоване у статті 551 ЦК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 01.02.2023 у справі №914/3203/21, від 22.05.2024 у справі №911/95/20, від 18.12.2024 у справі №921/320/24).
У постанові від 04.05.2018 у справі №908/1453/17 Верховний Суд зауважив, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі (пункт 8.22).
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків (пункт 8.23).
Водночас у пункті 8.24 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду наголосила, що для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.09.2023 у справі №907/583/22, від 28.11.2023 у справі №916/1504/22, від 03.12.2024 у справі №904/872/24, від 03.12.2024 у справі №909/321/24 тощо.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 ГК і частини третьої статті 551 ЦК, а також досліджуватися й оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Отже, висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 ЦК є усталеними та загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) у залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.
Заперечуючи проти позову та заявивши про зменшення розміру штрафу, відповідач посилається на те, що неможливість поставки товару виникла не з вини відповідача, позивач повідомлявся про усі дії відповідача щодо затримки поставки, позивач не поніс збитків внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань.
Вирішуючи у цій справі питання зменшення розміру штрафу, судом враховано наступне:
- підписавши Договір та скріпивши його відбитком своєї печатки відповідач фактично вчинив дії, які свідчать про те, що він погодився з викладеними у Договорі умовами;
- підписуючи Договір позивач розраховував на отримання товару у строки , які вказані у договорі. Строк поставки відкладався неодноразово і був відкладений на п'ять місяців в умовах воєнного стану в державі щодо поставки товару оборонного призначення;
- станом на день підписання Договору №778 від 19.11.2024, в порушення умов даного договору, відповідач не мав у власності товару, яку зобов'язався поставити позивачу, не міг ним вільно розпоряджатися, що свідчить про введення позивача в оману, який розраховував на порядність, добросовісність відповідача, та на своєчасне здійснення ним поставки товару, який до того ж використовується у сфері оборони, про що знав відповідач;
- не є виключною обставиною для зменшення штрафних санкцій посилання відповідача на затримку поставки товару з вини іншої особи, оскільки правовідносини з іншою юридичною особою перебувають за межами договору №778 від 19.11.2024.
Згідно висновку Касаційного господарського суду викладеного у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду.
Також суд звертає увагу, що згідно з ст. 1 Закону України "Про підприємництво" підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами.
Як позивач, так і відповідач несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики, оскільки господарська діяльність здійснюється на власний ризик, за власним комерційним розрахунком щодо наслідків вчинення відповідних дій, суб'єкт господарювання повинен самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.
Також є безпідставними посилання скаржника на відсутність збитків у позивача беручи до уваги предмет поставки за договором.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених обставини, рішення Господарського суду Житомирської області від 13.11.2025 у справі №906/1182/25 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фобос" - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фобос" на рішення Господарського суду Житомирської області від 13.11.2025 у справі №906/1182/25 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 13.11.2025 у справі №906/1182/25 - без змін.
2. Справу №906/1182/25 повернути до Господарського суду Житомирської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Повний текст постанови складений "08" січня 2026 р.
Головуючий суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Саврій В.А.
Суддя Розізнана І.В.