Cправа №991/11137/25
Провадження №11-сс/991/34/26
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
05 січня 2026 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого-судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретар судового засідання ОСОБА_4 ,
за участю:
підозрюваного ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
прокурора ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу захисників ОСОБА_5 - адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 31 жовтня 2025 року про арешт майна,
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду (далі - ВАКС) від 31.10.2025 клопотання детектива задоволено. Накладено арешт у вигляді заборони відчуження та розпорядження на майно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , а саме на:
- нежитлове приміщення, LXXI (43), загальною площею 4 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1332994246101).
Накладено арешт у вигляді заборони відчуження та розпорядження на майно ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , що належить підозрюваному ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності, а саме на:
- 1/4 частину квартири, загальною площею 38.7, кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1293493446101).
Заборонено будь-яким реєстраторам органів державної реєстрації, приватним та державним нотаріусам, вчиняти будь-які дії, пов'язані із проведенням державної реєстрації (перереєстрації, поділу, виділу, тощо) права власності на зазначені об'єкти нерухомого майна.
Не погодившись з вказаним рішенням захисниками подано апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження.
У клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження вказують, що стороною захисту отримано копію ухвали слідчого судді від 31.10.2025 про арешт майна ОСОБА_5 , яка була постановлена у закритому судовому засіданні, без виклику підозрюваного, 09.12.2025, а тому просять поновити строк на апеляційне оскарження.
У апеляційній скарзі посилаються на таке.
Детективом не надано жодних доказів набуття ОСОБА_5 права власності на нежиле приміщення LXXI (43) пл. 4 кв. м, за адресою АДРЕСА_1 , за рахунок коштів, одержаних від наявної, за версією слідства, протиправної діяльності, та не указано, що таке майно було безпосереднім об'єктом протиправних посягань, шо вказує на неповноту судового розгляду.
Накладаючи арешт на половину належної ОСОБА_9 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_3 , а саме на 1/4 її частку, слідчий суддя не провів повного і всебічного дослідження поданих доказів, не з'ясував правову природу і підстави виникнення і припинення права власності на указану квартиру, внаслідок чого дійшов хибних висновків про належність цього майна і можливість накладення на нього арешту. Фактично, слідчим суддею накладено арешт на частку у майні, яке не виділено в натурі і яке належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_9 , яка не є фігурантом кримінального провадження та неповнолітньої ОСОБА_10 .
У кримінальному провадженні № 52023000000000600, у якому ОСОБА_5 повідомлено про підозру, майно що належить членам сім'ї ОСОБА_5 та йому самому (квартира АДРЕСА_4 ) виступає у двох заходах забезпечення кримінального провадження одночасно: і як підстава визначення розміру застави понад вказаний у п. З ч. 5 ст. 182 КПК України розмір та гарантія її внесення та звільнення з-під варти, і як засіб забезпечення конфіскації.
Одночасне і взаємовиключне використання одного і того ж майна у двох видах заходів забезпечення одного кримінального провадження порушує принцип юридичної визначеності та права ОСОБА_5 на справедливий суд. Накладення арешту на майно, яке вже визначено судом як достатня гарантія внесення застави, фактично унеможливлює її внесення та призводить до безальтернативного тримання під вартою, тобто до грубого порушення права на свободу.
Просять скасувати ухвалу слідчого судді ВАКС від 31.10.2025 про арешт майна та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання детектива про арешт майна ОСОБА_5 у кримінальному провадженні ЄРДР № 52023000000000600 від 01.12.2023.
У судовому засіданні підозрюваний ОСОБА_5 , його захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтримали вимоги поданої апеляційної скарги, прокурор САП заперечив проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення підозрюваного ОСОБА_5 , його захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , прокурора САП, перевіривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що у задоволенні клопотання захисників про поновлення строку на апеляційне оскарження слід відмовити, а апеляційну скаргу визнати необґрунтованою.
У клопотанні про поновлення строку на апеляційне провадження захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зазначено, що копію ухвали слідчого судді від 31.10.2025 про арешт майна отримано 09.12.2025. Оскаржувана ухвала постановлена у закритому судовому засіданні, без виклику ОСОБА_5 .
Пунктом 3 ч. 2 ст. 395 КПК України передбачено, що апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана на ухвалу слідчого судді - протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 395 КПК України якщо ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, або якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому статтею 382 цього Кодексу, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Встановлено, що ухвала слідчого судді від 31.10.2025 про арешт майна в межах кримінального провадження № 52023000000000600 постановлена у закритому судовому засіданні без виклику підозрюваного.
Із матеріалів провадження вбачається, що захисником ОСОБА_6 копію оскаржуваної ухвали отримано 09.12.2025 (т. 1 а. с. 166).
Захисниками ОСОБА_6 , ОСОБА_7 направлено апеляційну скаргу до Апеляційної палати ВАКС 15.12.2025.
Згідно з положеннями ч 7 ст. 115 КПК України якщо закінчення строку, який обчислюється днями або місяцями, припадає на неробочий день, останнім днем цього строку вважається наступний за ним робочий день, за винятком обчислення строків тримання під вартою та перебування в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи.
Отже, п'ятий день апеляційного оскарження припав на неробочий день - 14 грудня 2025 року, а тому останнім днем цього строку є наступний за ним робочий день, тобто 15 грудня 2025 року.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до переконання, що захисниками не пропущено строк апеляційного оскарження, а відтак клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволенню не підлягає.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає ухвалу слідчого судді в межах поданої апеляційної скарги.
У вказаному кримінальному провадженні встановлено такі обставини.
Детективами Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52023000000000600 від 01.12.2023.
Органом досудового розслідування розслідуються факти можливого вчинення службовими особами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - ДССЗЗІ) за попередньою змовою із рядом суб'єктів підприємницької діяльності розтрати грошових коштів державного бюджету України в особливо великих розмірах під час закупівлі у 2023 році безпілотних літальних апаратів (далі - БПЛА) марки «Autel EVO Max 4T» та безпілотних авіаційних комплексів (далі - БПАК) «DJI Mavic 3» за завищеними цінами, а також подальшої легалізації (відмивання) коштів, одержаних злочинним шляхом, тобто за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 368 КК України.
У межах вказаного кримінального провадження ОСОБА_5 28.10.2025 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, зокрема пособництво у вчиненні розтрати чужого майна, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем у особливо великих розмірах, за попередньою змовою групою осіб, в умова воєнного стану.
Старшим детективом НАБУ подано до ВАКС клопотання, погоджене прокурором САП, про арешт майна ОСОБА_5 та ОСОБА_9 з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
Задовольняючи клопотання детектива, слідчий суддя дійшов до таких висновків: можлива причетність ОСОБА_5 до вчинення кримінального правопорушення є обґрунтованою, що може слугувати підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; майно, набуте ОСОБА_5 та ОСОБА_11 за час перебування у шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя; на майно, зареєстроване за ОСОБА_9 , поширюється правовий статус спільного сумісного майна, оскільки вказане майно було оформлене у власність у період зареєстрованого шлюбу із ОСОБА_5 , а тому належить і підозрюваному ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності, про що зазначено і в свідоцтві про право власності на частку в спільному майні подружжя; доцільним є накладення арешту на частину майна, що зареєстроване за ОСОБА_9 , а саме в межах частки, що належить ОСОБА_5 , з огляду на презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя; накладення арешту є пропорційним та співрозмірним завданням кримінального провадження та переслідує легітимну мету.
Колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, такі відповідають вимогам закону та обставинам кримінального провадження.
Положеннями ч. 1 ст. 170 КПК України визначено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, можливої конфіскації майна.
Пунктом 3 ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.
Згідно з ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.
Як убачається із матеріалів кримінального провадження ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України.
У випадку ухвалення обвинувального вироку з призначенням ОСОБА_5 покарання за вказаною статтею, останньому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
Призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна є безальтернативним.
Встановлено, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_12 укладено шлюб (актовий запис про шлюб від 20.02.2014 № 184).
За період перебування у шлюбі з ОСОБА_9 підозрюваний ОСОБА_5 набув у власність:
-нежитлове приміщення, LXXI (43), загальною площею 4 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1332994246101);
-квартиру загальною площею 38.7, кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 (Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1293493446101), до 23.09.2025.
Із матеріалів провадження вбачається, що 23.09.2025 на підставі свідоцтва про право власності № 2055, виданого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_13 , ОСОБА_9 належить 1/2 частка у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу (а. с. 134).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 1/2 частка квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , належить ОСОБА_10 (доньці) на підставі договору дарування № 2057 від 23.09.2025.
Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді щодо необхідності накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_5 :
- нежитлове приміщення, LXXI (43), загальною площею 4 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1332994246101);
та на майно ОСОБА_9 , що належить підозрюваному ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності, а саме на:
- 1/4 частину квартири, загальною площею 38.7, кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1293493446101).
Враховуючи, що 1/2 частка, квартири АДРЕСА_3 , належна ОСОБА_9 , є спільною сумісною власністю, правильним є висновок слідчого судді, що на таке поширюється режим спільної сумісної власності.
При цьому, захисниками не надано суду доказів, які б спростували вищевказане.
Відтак, оскільки вказане майно перебуває у спільній сумісній власності, з метою дотримання прав та інтересів особи, яка не є підозрюваною, обвинуваченою у кримінальному провадженні, накладення арешту на 1/4 частки квартири, як такої, що є у спільній сумісній власності подружжя не порушує прав ОСОБА_9 .
Оскільки накладення арешту на майно з підстави, визначеної п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, не вимагає встановлення зв'язку майна зі злочином чи його набуття злочинним шляхом, неспроможним є посилання апеляційної скарги щодо ненадання детективом доказів набуття ОСОБА_5 права власності на нежиле приміщення LXXI (43) пл. 4 кв. м, за адресою АДРЕСА_1 , за рахунок коштів, одержаних від наявної, за версією слідства, протиправної діяльності, та не указано, що таке майно було безпосереднім об'єктом протиправних посягань.
Одночасне врахування наявності майна у підозрюваного при визначення розміру застави в ході розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів та накладення арешту на майно підозрюваного з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання не порушує право підозрюваного на справедливий суд.
Накладення арешту на майно не позбавляє таке майно економічної цінності, не припиняє права власності та не виключає можливості внесення застави іншою особою.
Окрім того, при визначенні розміру застави слідчий суддя у сукупності оцінює майновий та сімейний стан, обставини кримінального правопорушення.
Крім того, КПК України не містить заборони на врахування такого майна, а різні правові наслідки в межах різних процесуальних інститутів не свідчать про суперечливість чи непередбачуваність правозастосування.
Із положень ст.1 Протоколу 1 до Конвенції вбачається, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Будь-яке втручання державного органу в права осіб повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (п.69, 73 рішення ЄСПЛ від 23.09.1982 у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції»). Тобто повинне існувати обґрунтоване співвідношення між засобами, що застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Оскільки досудове розслідування здійснюється, у тому числі, за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, слід визнати, що арешт вищенаведеного майна забезпечує справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, відповідає принципу розумності, є співрозмірним, виходячи із завдань кримінального провадження, не покладає індивідуальний та надмірний тягар на власників, а також не стверджує порушення приписів ст.1 Першого протоколу до Конвенції, як зазначають у апеляційній скарзі захисники.
За вказаних обставин апеляційну скаргу захисників ОСОБА_5 - адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 слід залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді від 31.10.2025 - без змін.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 418, 419, 422, 424, 532 КПК України, колегія суддів
У задоволенні клопотання захисників ОСОБА_5 - адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 відмовити.
Апеляційну скаргу захисників ОСОБА_5 - адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 31 жовтня 2025 року - без змін.
Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3