Справа № 420/25424/25
08 січня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
В провадженні суду знаходиться справа за позовом (вх. від 29.07.2025 року) ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (далі в/ч НОМЕР_1 ), Військової частини НОМЕР_2 (далі в/ч НОМЕР_2 ), в якому позивач, з урахуванням подання позову на виконання ухвали щодо залишення позову без руху (вх. від 07.08.2025 року), заяви про збільшення позовних вимог (вх. від 17.11.2025 року), просить суд:
визнати протиправними дії в/ч НОМЕР_1 , які полягають у визначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням йому - ОСОБА_1 , шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14, за період з 29.01.2020 по 19.05.2023;
зобов'язати в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату йому - ОСОБА_1 , грошового забезпечення (щомісячні основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020, «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений згідно з додатками 1 і 14 до постанови КМУ від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб»;
визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 що полягає у не нарахуванні та невиплаті йому - ОСОБА_1 , індексації-різницю за періоди з 01.03.2018 по 28.01.2020 у розмірі у розмірі 102220,53 грн, з урахуванням вимог абз. 4 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078;
зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати і виплатити йому - ОСОБА_1 , індексацію-різницю за періоди 01.03.2018 по 28.01.2020 у розмірі 102220,53 грн, з урахуванням вимог абз.4 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078;
визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 , що полягає у ненарахуванні та невиплаті йому - ОСОБА_1 , додаткової винагороди у розмірі 30000 грн на місяць за період з 24.02.2022 по 29.01.2023;
зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати і виплатити йому - ОСОБА_1 , додаткову винагороду у розмірі 30000 грн на місяць за період з 24.02.2022 по 29.01.2023;
визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо невиплати йому - ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення позивача за період з 01.12.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на його - ОСОБА_1 , користь індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Ухвалою суду від 04.08.2025 року позов залишено без руху, надано строк на усунення недоліків позову.
Ухвалою суду від 25.08.2025 року, з урахуванням ухвали суду від 29.08.2025 року про виправлення описки, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, та вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 надати до суду копії наказів про включення і виключення позивача зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 .
Ухвалою суду від 15.09.2025 року зобов'язано в/ч НОМЕР_1 надати до суду до 06.10.2025 року докази: картки особового рахунку позивача за весь період проходження служби; відомості про розмір прожиткового мінімуму, який враховано при обчисленні позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023; витяги з наказів про призначення позивача на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, за весь період проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 .
Ухвалою суду від 22.10.2025 року залучено до участі у справі у якості співвідповідача в/ч НОМЕР_2 . Розпочато розгляд адміністративної справи спочатку. Вирішено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Зобов'язано в/ч НОМЕР_2 надати до суду: докази перебування в/ч НОМЕР_1 на фінансовому забезпеченні у в/ч НОМЕР_2 ; картки особового рахунку позивача за весь період проходження ним військової служби під час перебування на фінансовому забезпеченні у в/ч НОМЕР_2 ; відомості про розмір прожиткового мінімуму, який було враховано при обчисленні позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023; відомості про розмір виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2016 по 28.02.2018 року; відомості про виплату позивачу за період з 24.02.2022 по 29.01.2023 додаткової винагороди у розмірі 30000 грн на місяць. Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 надати до суду копії витягу з наказу про першочергове зарахування позивача до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 , та витягів з наказів про призначення його на посади за весь період проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 .
Ухвалою суду від 12.11.2025 року відмовлено ОСОБА_1 у прийнятті заяви позивача про зміну предмета позову в частині на визнання протиправним та скасування наказу №37 від 24.02.2023 по справі №420/25424/25. Прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 щодо позовних вимог в частині виплати індексації-різниці. Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 надати суду у строк до 05.12.2025 року: копію наказу командира в/ч НОМЕР_1 №37 про призупинення з 24.02.2022 року виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за самовільне залишення військової частини; відомості про внесення до наказу №37 змін щодо виправлення описок (технічних помилок); копію наказу командира в/ч НОМЕР_1 про поновлення ОСОБА_1 виплати грошового забезпечення; розрахункові відомості про нараховане та виплачене ОСОБА_1 грошове забезпечення за період його служби у в/ч НОМЕР_1 , окрім періоду з 01.04.2019 по 23.02.2022 року (довідка надана військовою частиною НОМЕР_2 ); копію особової справи ОСОБА_1 . Зупинено провадження у справі до надання доказів.
Ухвалою суду від 12.12.2025 року поновлено провадження у справі.
Позивач зазначив, що він проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 починаючи з грудня 2016 року, проте докази вказаних обставин у нього відсутні та не може точно зазначити дату початку проходження військової служби. Військовий квиток ним був втрачений, потім виданий новий, в якому вказано початок служби 09.11.2019 року.
Під час проходження служби відповідач здійснював помилковий розрахунок його грошового забезпечення, оскільки: - в період з 29.01.2020 по 19.05.2023 виплачувалось грошове забезпечення із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2018, а не на 1 січня відповідного календарного року; - в період з 24.02.2022 по 29.01.2023 додаткової винагороди у розмірі 30000 грн на місяць; - в період з 01.12.2016 по 28.01.2020 не нараховувалась та не виплачувалась у повному обсязі індексація грошового забезпечення та індексація - різниця.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що пункт 6 Постанови №103 втратив чинність, у зв'язку з чим відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у редакції до внесення скасованих судом змін, згідно якої розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та розміру окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти. Таким чином, у зв'язку із щорічною зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, позивачка вважає, що має право на перерахунок її грошового забезпечення.
Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21, позивач вважає, що має право на перерахунок посадового окладу та окладу за військове звання з 29.01.2020, а саме: з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18.
Також позивач вважає, що має право на виплату додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн, оскільки в пункті 1 Постанови №168 (в редакції, що діяла в період з 24.02.2022 по 29.01.2023) встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно.
Крім того, відповідач не нараховував та не виплачував індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, а також з 09.11.2020 року індексації-різниці в розмірі 4463,15 грн щомісячно, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Позивач просить задовольнити позовні вимоги.
Представник в/ч НОМЕР_1 подав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позову, зазначивши, що в/ч НОМЕР_1 стала розпорядником бюджетних коштів 3 рівня та сформувала самостійну фінансово-економічну службу з 01.04.2023. До 01.04.2023 в/ч НОМЕР_1 знаходилась на фінансовому забезпеченні у в/ч НОМЕР_2 , відповідно належний відповідачем до частини позовних вимог є в/ч НОМЕР_2 .
Також зазначив, що за період проходження військової служби ОСОБА_1 у в/ч НОМЕР_1 з 29.01.2020 по 19.05.2023 року при розрахунку грошового забезпечення, а також належних одноразових додаткових видів грошового забезпечення застосовувався розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року, як це установлено у рішеннях та окремих дорученнях Міністра оборони України.
Спірні правовідносини щодо розміру посадового окладу, є наслідком здійснення делегованих повноважень Кабінетом Міністрів України та не належать до компетенції Відповідача. Визначення розміру посадових окладів для розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців належить до делегованих та дискреційних повноважень Кабінету міністрів України, а не до повноважень Міністерства оборони України (МОУ).
У даному разі виникла правова колізія, яка полягає в тому, що пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 скасований в повному обсязі за рішенням суду, в тому числі і пункт 3 змін, яким були внесені зміни в пункт 4 та пункт 10 Постанови №704. На переконання відповідача, відповідна правова колізія має фундаментальне значення та була вирішена за наслідками прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №481 від 12.05.2023, якою прямо установлено розмір посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи на рівні 1762 гривні.
В свою чергу викладені Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 та від 12.09.2022 у справі №500/1813/21 правові позиції не можуть застосовуватись до спірних правовідносин виходячи з факту відступлення України в умовах воєнного стану від своїх зобов'язань за статтею 1 «Захист власності» Додаткового протоколу до Конвенції.
Представник відповідача в/ч НОМЕР_2 подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позову, оскільки в/ч НОМЕР_2 не є належним відповідачем по справі. Представник не заперечував, що в/ч НОМЕР_1 зарахована на фінансове забезпечення до в/ч НОМЕР_2 з 01.05.2019, що підтверджується листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.04.2019 № 437 та перебувала на фінансовому забезпеченні в/ч НОМЕР_2 у період з 01.05.2019 до 01.04.2023 року.
Проте виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалися в/ч НОМЕР_2 на підставі документів, які готує і подає для подальшого виконання в/ч НОМЕР_1 .
Згідно абз. 5 п.1.2 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280 (далі за тестом - Правила №280), фінансове забезпечення - система заходів, що включає фінансове планування, отримання, зберігання, економне, ефективне і цільове використання коштів відповідно до вимог чинного законодавства, організацію обліку та звітності з метою виконання військовою частиною покладених на неї завдань.
Поняття фінансового господарства військової частини розкривається положеннями абз. 4 п. 1.2 Правил №280, зокрема це - сукупність процесів щодо управління фінансовими ресурсами, які є в розпорядженні військової частини з метою виконання покладених на неї завдань.
У відповідності до п.1.5 Правил №280 військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень).
Відповідно абз. 4, 6 п. 1.5 Правил №280 командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.
Первинні документи, розрахунки фондів оплати праці, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів та посадові особи (командир та інша, визначена командиром, відповідальна посадова особа) військової частини, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні.
Згідно п.6.3. Положення про організацію спільного фінансового господарства військової частини НОМЕР_2 та військових частин НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_1 , затвердженого командиром військової частини НОМЕР_2 , яке додається до відзиву, командири (начальники) військових частин НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_1 відповідають за організацію своєчасного, правильного оформлення та подання до фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_2 документів, необхідних для здійснення фінансового забезпечення, ведення бухгалтерського обліку, нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям та заробітної плати працівникам.
Таким чином, позивач отримував грошове забезпечення у військовій частині НОМЕР_1 , де и проходив військову службу, через військову частину НОМЕР_2 .
Виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалися в/ч НОМЕР_2 на підставі документів, які готує і подає для подальшого виконання в/ч НОМЕР_1 .
Також представник зауважив, що з 24.02.2022 позивачу призупинено виплату грошового забезпечення за самовільне залишення ним військової частини. Однак наказ про поновлення виплати грошового забезпечення відсутній. Отже підстави для задоволення позовних вимог щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 01.04.2023 - відсутні. Витяг надавався до в/ч НОМЕР_2 у 2022 році та був долучений до меморіального ордеру №5/1 за березень 2022, що може вказувати на допущену орфографічну помилку в його даті, а саме в році.
В подальшому до 01.04.2023 жодних витягів із наказів командира військової частини НОМЕР_1 , інших документів (розрахунків, заявок, розрахунково-платіжних відомостей) про поновлення виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 від військової частини НОМЕР_1 не надходило. На думку представника це є беззаперечними підставами у відмові у задоволенні його позовних вимог з 24.02.2022 по 01.04.2023 щодо перерахунку грошового забезпечення.
Щодо спірних правовідносин представник зазначив, що у постанові Верховного Суду України від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а викладена правова позиція, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим званням), як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.
Представник наголошує, що прийняття актів Кабінету Міністрів України, внесення до них змін, відновлення їх дії тощо відноситься до виключної компетенції Уряду та не може здійснюватися судом. В/ч НОМЕР_2 в даному випадку наділений повноваженнями на видання лише розпорядчих документів (наказів, бойових розпоряджень, тощо), а не на прийняття нормотворчих актів як внесення змін до п. 4 Постанови № 704, відновлення дії її попередньої редакції і тому подібне. Прогалини законодавства, юридична колізія норм права, можлива бездіяльність Кабінету Міністрів України, не можуть бути підставою для визнання поведінки відповідача протиправною в таких випадках. У суду також відсутні повноваження вирішувати питання, які віднесені до виключної компетенції Кабінету Міністрів України. Визнання нормативно-правового акта таким, що втратив чинність, не поновлює дію актів, які в свою чергу визнані ним такими, що втратили чинність. Чинне законодавство України не передбачає жодних випадків поняття “відновлення» в силі нормативних актів Уряду, які у встановленому порядку втратили чинність
Щодо індексації різниці представник в/ч НОМЕР_2 зазначив, що оскільки величина індексу споживчих цін з 01.03.2018 до жовтня 2018 року не перевищила порогу інфляції у розмірі 103 відсотка, вважаємо, що необхідно застосувати до спірних правовідносин пункт 1-1 Порядку №1078, згідно з яким у такому разі індексація грошових доходів населення не проводиться.
Крім того, у разі задоволення позовних вимог позивача в цій справі, щодо перерахунку грошового забезпечення (у тому числі посадового окладу) у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 у позивача відбудеться зміна посадового окладу (а саме його підвищення), що в свою чергу є підставою для припинення нарахування й виплати індексації-різниці за період з 29.01.2020 по 31.12.2022, з 01.01.2024 по 30.06.2025, як це вказано в п.108 постанови Верховного Суду від 23.03.2023 №400/3826/21.
Також представник в/ч НОМЕР_2 вважає, що відсутні підстави для виплати за період з 24.02.2022 по 01.04.2023 додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн, оскільки відсутній наказ про поновлення позивачу виплати грошової забезпечення.
Позивач надав додаткові пояснення у справі, в яких зазначив, що йому не було відомо, що його оголошували таким, що самовільно залишив місце несення служби, не було відомо про зареєстроване кримінальне провадження № 62022150010000224 від 13.06.2022 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст.407 (Самовільне залишення військової частини або місця служби) КК України та яке закрито 31.08.2022 на підставі п. 2 ч.1 ст.284 КПК України.
Справа розглянута в письмовому провадженні.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (паспорт серії НОМЕР_5 ) є громадянином України. Згідно з копією військового квитка серії НОМЕР_6 виданого 15.01.2025 року позивач на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_1 прийнятий на військову службу за контрактом. Інших відомостей (доказів) щодо проходження позивачем військової служби до 09.11.2019 року учасниками справи не надано.
У період з 01.05.2019 до 01.04.2023 року в/ч НОМЕР_1 перебувала на фінансовому забезпеченні в/ч НОМЕР_2 , що підтверджується листами ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.04.2019 №437 та від 27.03.2023 №154/181/2-379.
Суд вважає обґрунтованими доводи представника відповідача в/ч НОМЕР_2 , що зарахування в/ч НОМЕР_1 на фінансове забезпечення до в/ч НОМЕР_2 не змінює місця служби позивача та обов'язку оформлення та подання всіх документів, необхідних для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям в/ч НОМЕР_1 командиром вказаної в/ч або іншою, визначеною командиром, відповідальною посадовою особою. Вказаний висновок підтверджується Правилами №280, Положенням про організацію спільного фінансового господарства військової частини НОМЕР_2 та військових частин НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_1 , затвердженого командиром військової частини НОМЕР_2 .
Отже нарахування грошового забезпечення позивачу здійснювалося в/ч НОМЕР_1 та виплачувалось вказаною в/ч через розпорядника бюджетних коштів - в/ч НОМЕР_2 .
Відповідачі на виконання ухвал суду надали копії наказів, згідно з якими:
з 24.02.2022 року позивач вважався таким, що відсутні відомості про місце його перебування (наказ командира в/ч НОМЕР_1 №33/1 від 24.02.2022)
з 24.02.2022 року призупинено виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за самовільне залишення військової частини (наказ командира в/ч НОМЕР_1 №37 від 24.02.2023);
04.09.2023 року позивача призначено на посаду водія взводу забезпечення навчального процесу роти матеріально-технічного забезпечення в/ч НОМЕР_1 (наказ командира в/ч НОМЕР_1 №62-РС від 04.09.2023);
з 05.09.2023 року позивач вважається таким, що справу та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою водія взводу забезпечення навчального процесу роти матеріально-технічного забезпечення в/ч НОМЕР_1 (наказ командира в/ч НОМЕР_1 від 05.09.2023 № 251)
26.09.2023 року продовжено строк дії контракту про проходження військової служби до оголошення демобілізації (наказ командира в/ч НОМЕР_1 №273 від 26.09.2023);
23.07.2024 року позивача увільнено з займаної посади та призначено на посаду водія взводу забезпечення навчального процесу в/ч НОМЕР_1 (наказ командира в/ч НОМЕР_1 №104-РС від 23.07.2024);
28.02.2025 року позивача звільнено з займаної посади та призначено на посаду водія взводу забезпечення навчального процесу роти забезпечення навчального процесу в/ч НОМЕР_1 (наказ командира в/ч НОМЕР_1 №57-РС від 28.02.2025);
28.03.2025 року позивача звільнено з займаної посади та призначено на посаду водія автомобільного відділення автомобільного взводу роти матеріально-технічного забезпечення в/ч НОМЕР_1 (наказ командира в/ч НОМЕР_1 №82-РС від 28.03.2025).
Отже згідно наданих до суду копій наказів з 24.02.2022 року позивач вважався таким, щодо якого відсутні відомості про місце його перебування та йому з 24.02.2022 року призупинено виплату грошового забезпечення.
Поновлена виплата грошового забезпечення з 04.09.2023 року.
Постановою ТУ ДБР, розташованого у місті Миколаєві від 31.08.2022 кримінальне провадження № 62022150010000224 від 13.06.2022 у зв'язку з встановленою відсутністю в діянні військовослужбовців військової служби за контрактом військової частини НОМЕР_1 Морської піхоти ВМС ЗСУ санітарного інструктора медичного пункту ОСОБА_2 , водія автомобільного відділення ОСОБА_1 , водія автомобільного відділення взводу МТЗ ОСОБА_3 та механіка-водія відділення обслуговування та ремонту техніки взводу МТЗ ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення. передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України закрито. Згідно з вказаною постановою під час зміни дислокації в/ч та поломкою автомобілю ОСОБА_1 з іншими військовослужбовцями опинились на тимчасово окупованій рф території.
Вказані обставини позивачем у позові не спростовувались.
Лише за наказом від 04.09.2023 року позивача призначено на посаду водія взводу забезпечення навчального процесу роти матеріально-технічного забезпечення в/ч НОМЕР_1 та поновлена виплата грошового забезпечення.
Отже за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, який зазначається позивачем таким, що йому не в повному обсязі виплачувалось грошове забезпечення, фактично позивачу з 24.02.2022 по 04.09.23 року грошове забезпечення не нараховувалась та не виплачувалось з підстав досліджених у кримінальному провадженні № 62022150010000224 від 13.06.2022 року.
Ухвалою суду від 12.11.2025 року відмовлено ОСОБА_1 у прийнятті заяви позивача про зміну предмета позову в частині на визнання протиправним та скасування наказу №37 від 24.02.2023 по справі №420/25424/25, оскільки фактично змінювались предмет та підстава позову.
Згідно з даними автоматизованої системи діловодства суду в Одеському окружному адміністративному суді позивач не оскаржує наказ №37 від 24.02.2023 по справі №420/25424/25 та не ставить питання про нарахування та виплату йому грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 04.09.23 року.
Отже суд дійшов висновку, що у даній справі не є предметом розгляду неправильне нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення та додаткової винагороди 30000 грн за період з 24.02.2022 по 04.09.23 року, оскільки за вказаний період йому взагалі не нараховувалась та не виплачувалось грошове забезпечення на підставі наказу №37 від 24.02.2023. Виплата вказаних сум за вказаний період залежить від правомірності наказу №37 від 24.02.2023 та встановлення обставин незнаходження (знаходження) на служби позивача та підстав здійснення йому будь-яких виплат. Тобто вказані вимоги є передчасними та не можуть бути розглянуті в межах цієї справи.
Що стосується дій відповідача в/ч НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 23.02.2022 включно з розрахунку посадового окладу шляхом множення 1762грн на відповідний тарифний коефіцієнт, то в цієї частини позовні вимоги позивача підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон №2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч.1-3 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Частиною 4 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову №103 пунктом 6 якої внесено зміни, зокрема до постанови Кабінету Міністрів України №704, пункт 4 якої викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд в постанові від 02.08.2022 року №440/6017/21 зазначив, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.
Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій. Відтак, на думку колегії суддів зазначення у п.4 постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ.
Разом з цим, колегія суддів наголосила на тому на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому колегія суддів зазначила, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 року №2629-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 року №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі Закон №294-ІХ) та Закон №1082-ІХ таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Закон №294-ІХ не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Так, ч.3 ст.1-1 Закону №2262-ХІІ містить безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 09.07.2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.
У справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в ч.3 ст.7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закону №1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Верховний Суд наголосив на тому, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема згідно із Законом №1082-ІХ виникли підстави для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з постановою №704 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону и №2262-ХІІ та ст.9 Закону №2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
При цьому, колегія суддів звернула увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
В подальшому вказана правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 19.10.2022 у справі №400/6214/21, від 28.02.2023 у справі №380/18850/21, від 06.04.2023 у справі №380/10075/21. Отже, практика Верховного Суду у цій категорії справ є усталеною та послідовною.
Також Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі №380/13603/21 зазначив, що позивач по даній справі оскаржує врахований при обчисленні грошового забезпечення військовослужбовця розмір прожиткового мінімуму, а не розмір мінімальної заробітної плати.
Колегія суддів у контексті наведеного дійшла висновку, що для правильного вирішення вимог позивача, суди повинні встановити відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 на який позивач має право виплати, розмір прожиткового мінімуму, згідно з пунктом 4 Постанови №704 за період з 30.01.2020 до 31.12.2020, з 01.01.2021 до 01.02.2021, з урахуванням раніше виплачених сум.
Суд на підставі ч.5 ст.242 КАС України враховує правову позицію, викладену Верховним Судом у спірних правовідносинах.
На підставі наведених у рішенні висновків Верховного Суду, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, суд дійшов висновку, що застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, відповідач в/ч НОМЕР_1 в період з 29.01.2020 по 23.02.2022 року включно діяв протиправно.
При цьому, суд також вважає, що у відповідача в/ч НОМЕР_1 відсутній обов'язок щодо обчислення з 20.05.2023 року посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, враховуючи наступне.
12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481, що набрала законної сили 20.05.5023, якою скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов КМУ, затверджених постановою №103, та внесено зміни до пункту 4 постанови №704, відповідно до яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Тобто, з 20.05.2023 у зв'язку із внесенням постановою КМУ №481 змін до постанови КМУ, затверджених постановою №103, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 грн та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, а не виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 залишено без змін.
Згідно вимог ч.2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
За вказаних обставин, пункт 2 Постанови КМУ від 12.05.2023 №481, в частині внесення змін до пункту 4 постанови КМУ від 30.08.2017 №704, втратив чинність лише 18.06.2025 року.
Отже в межах періоду з 29.01.2020 по 23.02.2022 року включно відповідачем протиправно застосовано при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про протиправність дій відповідачів в/ч НОМЕР_1 в період з 29.01.2020 по 23.02.2022 року щодо обчислення позивачу у заниженому розмірі грошового забезпечення без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX, «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ відповідно до періоду на відповідний тарифний коефіцієнт.
Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання відповідачів в/ч НОМЕР_1 в період з 29.01.2020 по 23.02.2022 року здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX, «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ відповідно до періоду на відповідний тарифний коефіцієнт.
Щодо спірних правовідносин в частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу, то дослідивши надані учасниками справи докази суд дійшов висновку по відсутність підстав для задоволення позовних вимог в межах цієї справи до відповідачів - в/ч НОМЕР_1 та в/ч НОМЕР_7 , виходячи з наступного.
За сталою судовою практикою військовослужбовцям, які проходили службу станом на 01.01.2016 року індексація грошового забезпечення повинна була розраховуватися з вказаного періоду з базового місяця - січень 2008 рік до 28.02.2018 року, а з 01.03.2018 року у разі наявності підстав - виплати індексації-різниці.
Вказана практика ґрунтується на законодавстві, яке зазнало змін.
Згідно з статтею 1 Закону України від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі Закон №1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст.2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Частиною 2 ст.5 Закону №1282-ХІІ встановлено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Законом України №76-VIII від 28.12.2014 року статтю 5 доповнено частиною шостою, якою визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Вказана частина ст.5 діє в редакції Закону України №2148-VIII від 03.10.2017 року, а саме проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно з пунктом 2 Порядку №1078 (в редакції Постанови КМ №1013 від 09.12.2015) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 року по справі №825/874/17, який зазначив, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. При цьому відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Верховний Суд зазначив, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Вказана правова позиція є сталою судовою практикою та визначена у постановах Верховного Суду від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18, від 7 серпня 2019 року у справі №825/694/17, від 20 листопада 2019 року у справі №620/1892/19 та інших.
Отже період щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям за сталою судовою практикою поділяється на два періоди до з 01.01.2016 року до 28.02.2018 року (із застосуванням базового місяця січень 2008 року) та з 01.03.2018 року (із застосуванням базового місяця березень 2018 року).
Позивач не надав будь-яких належних та допустимих доказів у твердження, яке вказане у позові, що він проходив службу у в/ч НОМЕР_1 з грудня 2016 року.
Згідно з наданими картками особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 йому в/ч НОМЕР_1 самостійно та через в/ч НОМЕР_2 виплачували грошове забезпечення з квітня 2019 року.
Судом самостійно отримані відомості з державного реєстру фізичних осіб-платників податків про отримані та утримані податки ОСОБА_1 з 4 кварталу 2016 по 3 квартал 2025 року. За вказаними відомостями позивач почав військову службу 23.12.2016 року у військовій частині НОМЕР_8 та отримував дохід у вказаній військовій частині до 2019 року.
Отже твердження позивача, що він проходив службу з грудня 2016 року у в/ч НОМЕР_1 є неспроможними. Також позивачем не надано доказів невиплати йому індексації грошового забезпечення у в/ч НОМЕР_8 та доказів його звернення до вказаної військової частині щодо усунення порушень у разі їх наявності та відмови вказаної частини усунути порушення у разі їх наявності. Між тим, відповідно до ст.2 КАС України судовому захисту підлягають саме порушені права фізичної особи з боку суб'єкта владних повноважень. Позивачем не надано будь-яких доказів проходження його служби в в/ч НОМЕР_8 та порушення вказаною в/ч його прав.
Викладене стосується також нарахування та виплати позивачу індексації-різниці, оскільки сума вказаної індексації-різниці залежить від нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення за лютий-березень 2018 року, враховуючи застосування способу правильного застосування абзаців 3,4,5,6 пункту 5 Порядку №1078, викладеного Верховним Судом у справі №400/3826/21.
Позивач же посилаючись на таки висновки Верховного Суду просить фактично зобов'язати нарахувати йому 4463,15грн, тобто суму можливої індексації в березні 2018 року, без зазначення та надання доказів того, що розмір доходу у березні 2018 року у порівнянні з лютим 2018 року у нього не збільшився.
Крім того, набрання законної сили рішення по цій справі щодо перерахунку грошового забезпечення позивачу з 29.01.2020 року по 24.02.2022 року у зв'язку з підвищенням посадового окладу, виключає нарахування та виплати індексації - різниці, навіть при наявності на неї права з 01.03.2028 року.
Таким чином, вимоги щодо індексації грошового забезпечення позивача заявлені передчасно, без належних доказів порушення прав, без звернення до в/ч НОМЕР_8 , а тому задоволенню не підлягають.
Частиною 1 ст.72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст.ст.73,74,75,76 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Позивач просить суд стягнути з відповідача 42 000 грн правничої допомоги.
Згідно з п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.5-7 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
У той же час відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на який такі дії вчинялись.
Вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд має враховувати складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.
На підтвердження розміру витрат зі сплати професійної правничої допомоги у зв'язку з розглядом справи позивачем надані укладені між ним та адвокатом Шиловим В.Ю. копії договору про надання правничої допомоги №95 від 11.06.2025, акту про надані послуги від 28.07.2025, платіжних інструкцій №8381-6557-5672-1600 від 13.06.2025 та №8384-9480-6323-9142 від 16.07.2025.
Згідно з п.1.1 договору про надання правничої допомоги №95 від 11.06.2025 за умовами цього договору клієнт доручає, а адвокат приймає на себе обов'язок здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
28.07.2025 сторонами укладено акт про надані послуги до договору про надання правничої допомоги від 11.06.2025 №95, згідно якого послуги адвоката у загальній вартості склали 42 000 грн, з яких: 1) підготовка та направлення запиту до в/ч НОМЕР_1 від 12.06.2025 вартістю 1 000 грн за 1 год; 2) ознайомлення із законодавством, що регулює порядок виплати грошового забезпечення, ознайомлення з судовою практикою вартістю 10 000 грн за 10 год; 3) підготовка позовної заяви вартістю 30 000 грн за 30 год; 4) підготовка клопотання про витребування доказів вартістю 1 000 грн за 1 год.
ОСОБА_1 сплачено на користь адвоката Шилова В.Ю. 13.06.2025 року 22 000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №8381-6557-5672-1600 від 13.06.2025 року, та 16.07.2025 року 20 000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №8384-9480-6323-9142 від 16.07.2025.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послу.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Суд вважає, що відсутня дійсна необхідність у наданні окремої послуги з ознайомлення із законодавством, що регулює порядок виплати грошового забезпечення та ознайомлення з судовою практикою, оскільки вказана послуга охоплюється іншою - підготовкою позову.
На підставі вищезазначеного, враховуючи часткове задоволення позову, складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін) час, який об'єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг, та їх обсяг, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, суд вважає, що співмірним розміром судових витрат пов'язаних з витратами на професійну правничу допомогу є 3 000 грн, які необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в/ч НОМЕР_1 на користь позивача.
У прохальній частині позову представник позивача заявив клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, а саме: зобов'язати командира Військової частини НОМЕР_1 подати звіт про виконання рішення суду впродовж 10 днів з дня набрання ним законної сили.
Питання встановлення судового контролю під час ухвалення рішення суду регламентовані ч. 5 ст. 382 КАС України, відповідно до якої за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання. Отже встановлення судового контролю під час ухвалення рішення суду є правом суду.
При розгляді цієї справи суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви представника позивача про встановлення судового контролю за відсутністю відомостей, які би свідчили про уникнення відповідача обов'язку виконати рішення суду.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 7, 9, 241-246 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_9 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_10 ), Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_11 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення ОСОБА_1 у заниженому розмірі з 29.01.2020 по 23.02.2022 року грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX, «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ, відповідно до періоду, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 23.02.2022 року включно перерахунок грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX, «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ відповідно до періоду на відповідний тарифний коефіцієнт.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн.
Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва