Справа № 420/36163/25
07 січня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщені суду в м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач) щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати пенсії за віком ОСОБА_1 , із застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2022, 2023, 2024 роки починаючи з 28.08.2025 року та скасувати рішення №951230128613 від 05.09.2025 року про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 у перерахунку пенсії;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з 28.08.2025 року здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2022, 2023, 2024 роки. В обґрунтування позовних вимог позивача зазначив, що при розрахунку розміру її пенсії при призначенні пенсії за віком Головне управління ПФУ в Донецькій області застосував показник середньої заробітної плати у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески та яка відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» враховується для розрахунку пенсії за три роки, що передували її зверненню за призначенням пенсії за вислугу років в 2017 році. Позивач вважає даний розрахунок неправомірним, оскільки позивач не звертався із заявою про переведення з одного виду пенсії на інший, а просив призначити іншу пенсію за іншим законом. Управлінням ПФУ були ототожнені поняття «перехід» та «переведення», так як в ч. 3 ст. 45 Закону мова йде про розрахунок пенсії при переведенні з одного виду пенсії на інший по матеріалах пенсійної справи в межах даного Закону. При призначенні позивачу пенсії за віком відсутнє переведення з одного виду пенсії на інший, а має місце перехід на іншу пенсію по іншому закону.
Ухвалою судді від 28.10.2025 відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
До суду від ГУ ПФУ в Донецькій області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та в 2017 році була отримувачем пенсію за вислугу років у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення» а з 28.08.2025 року переведена на пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону № 1058. Разом із цим, статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (надалі - Закон № 1788-ХІІ) (у редакції, чинній на момент призначення позивачу пенсії за вислугу років) було передбачено призначення трудових пенсій: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років. Аналіз зазначених норм законодавства свідчить, що переведенням з одного виду пенсії на інший є зміна виду пенсії, що визначені законодавством. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в ч. 1 ст. 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Пенсія позивачу обчислена з урахуванням норм пенсійного законодавства. При переведенні позивача з пенсії за вислугу років на пенсію за віком в 2025 році необхідно застосовувати показник середньої заробітної плати працівників в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні у розмірі 3764,40 грн, який проіндексовано у відповідності до наведених актів Кабінету Міністрів України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.
Судом встановлено, що 23.10.2017 року ОСОБА_1 було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» за вислугу років як працівнику освіти.
Після працевлаштування до закладу освіти в листопаді 2017 року по її заяві виплата пенсії була припинена.
28.08.2025 року позивач звернулась до Балтського об'єднаного управління ПФУ України із заявою у якій просила призначити її на пенсію за віком та застосувати нову середню заробітну плату.
За принципом екстериторіальності її заяву було розглянуто ГУ ПФУ в Донецькій області яке, рішенням від 05.09.2025 року відмовило у застосуванні показників середньої заробітної плати в Україні з якої сплачені стразові внески за 2022-2025 роки через відсутність підстав.
При цьому згідно перерахунку пенсії позивача виконаним Балтським об'єднаним ПФУ від 05.09.2025 року її переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком та розмір пенсії за віком визначено в розмірі 5142,33грн. із застосуванням середнього заробітку за три попередні календарні роки 2014-2016 -3764,40грн.
Позивач вважає даний розрахунок неправомірним, оскільки він не звертався із заявою про переведення з одного виду пенсії на інший, а просив призначити іншу пенсію за іншим законом, що зумовило його звернутись за судовим захистом із даним адміністративним позовом.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (ст. 44 Основного Закону).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-ІV за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За приписами ч. 2 ст. 40 Закону № 1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп -заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується ПФУ за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Згідно з п. 2, 16 розд. ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, які працювали на посадах, що дають право на пенсію за вислугою років, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом № 1788-XII. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до ст. 27 та з урахуванням норм ст. 28 цього Закону. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону № 1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію (…) за вислугу років.
Водночас ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV установлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший у пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в ч. 1 ст. 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
З аналізу зазначених вище норм законодавства вбачається, що ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV установлюється порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV. Однак у випадку із заявою позивача мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а тому має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії (пенсії за віком).
Згідно з п. 11 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, пенсія за вислугу років призначається у разі звільнення з роботи, що дає право на цей вид пенсії. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсії припиняється і поновлюється з дня, що слідує за днем звільнення з роботи.
Таким чином, позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників у галузі економіки України за три календарні роки, що передують року звернення.
У випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV.
При цьому ст. 9 Закону № 1058-ІV не передбачено такого виду пенсії, як пенсія за вислугу років. Разом з тим, ч. 3 ст. 45 зазначеного Закону регламентує порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший.
Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, зокрема виклавши висновок у постанові від 31.10.2018 по справі № 577/2576/17.
Таким чином, лише при переведенні з одного виду пенсії на інший можуть застосовуватись норми частини третьої статті 45 Закону № 1058-ІV щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Також зазначені висновки Верховного Суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду України, який у постанові від 29.11.2016 у справі № 133/476/15-а (№ 21-6331а15) обґрунтовано зазначив, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV.
Зазначена правова позиція Верховного Суду України була підтримана і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у праві № 876/5312/17.
На думку суду, суб'єктом владних повноважень порушено принцип захисту обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов'язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.
Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ("Лелас проти Хорватії", п. 74).
Вирішуючи спір, суд враховує, що право на виплати у сфері соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Однак, наведені у відзиві аргументи відповідача на увагу не заслуговують, оскільки прямо суперечать чинному законодавству, а також сучасній судовій практиці Верховного Суду, яка є обов'язковою для врахування у роботі суб'єктами владних повноважень.
Також в низці рішень Верховний Суд відзначив, що на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Вирішуючи спір, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Також відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі викладеного суд, використовуючи власну компетенцію по здійсненню правосуддя відповідно до наданих Конституцією та законами України повноважень, вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 05.09.2025 року та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити позивачу розрахунок пенсії за віком з дати призначення пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески за три календарних роки, а саме за 2022-2024 рр., що передували року звернення про призначення пенсії.
З урахуванням викладеного, за результатами з'ясування обставини у справі та їх правової оцінки суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.
Враховуючи те, що позивач при подачі позову сплатив судовий збір у сумі 968,96грн, то відповідно до ст.139 КАС України з відповідача слід стягнути на користь позивача 968,96грн.
Керуючись ст. ст. 9, 243-246, 263 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 05.09.2025 року о/р 951230128613 щодо відмови у здійсненні розрахунку та виплати пенсії за віком ОСОБА_1 , із застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2022, 2023, 2024 роки.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з 28.08.2025 року здійснити розрахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2022, 2023, 2024 роки, тобто за три роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком, з урахуванням вже отриманих сум пенсії.
Стягнути за Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 968,96грн.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) рнокпп НОМЕР_1 .
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3) код ЄДРПОУ 13486010.
Суддя Е.А.Іванов