справа№380/24632/25
08 січня 2026 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі: головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 про скасування постанови, -
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (адреса місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; ЄДРПОУ: 13814885) звернулось до суду із позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (адреса місцезнаходження: 79000, м. Львів, пл. Шашкевича, 1; ЄДРПОУ: 43316386), Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (адреса місцезнаходження: 79000, м. Львів, пл. Шашкевича, 1; ЄДРПОУ: 45813957), в якому просить:
визнати дії Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо винесення постанови про накладення штрафу ВП № 79224355 від 02.12.2025 протиправними;
скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 02.12.2025 ВП №79224355 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постанова старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 02.12.2025 ВП №79224355 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн. за невиконання рішення суду є протиправною, оскільки при її винесенні державним виконавцем належним чином не перевірено факт виконання судового рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області. Позивач зазначає, що на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду 11.02.2025 у справі №260/58/25 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області було поновлено виплату ОСОБА_1 та винесено рішення про призначення пенсії № 172350005449 від 22.08.2025. Надалі електронна пенсійна справа ОСОБА_1 була передана до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання, а саме, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, для здійснення виплати пенсії. Отже, Головним управлінням виконано в добровільному порядку, в межах своїх повноважень, рішення суду у справі №260/58/25. Позивач покликається на те, що умовами для накладення на боржника у виконавчому провадженні штрафу є невиконання судового рішення та відсутність поважних причин невиконання судового рішення. Просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою від 22.12.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом сторін) сторін згідно із особливостями, встановленими статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України. Судове засідання призначено на 08 січня 2026 року. Залучено третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ). Зобов'язано Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції матеріали виконавчого провадження ВП №79224355 щодо примусового виконання виконавчого листа №260/58/25 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за вислугу років згідно з Законом України №2262-ХІI з 26.06.2024.
Відповідач 08.01.2026 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду № 260/58/25 від 15.07.2025 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за вислугу років згідно з Законом України №2262-ХІI з 26.06.2024. Згідно з відповідю ГУ ПФУ у Львівській області від 19.11.2025 №1300-5306-5/156183 зазначено, що рішення №260/58/25 від 15.07.2025 виконано згідно виконавчого документу, однак відповідно до заяви стягувача від 03.11.2025 зазначено, що пенсійну виплату не поновлено та не вчинено жодних дій щодо перерахунку коштів. Також у відповіді від 29.10.2025, наданій через портал ПФУ України, боржник зазначив, що «електронну пенсійну справу передано до ГУ ПФУ у Закарпатській області для здійснення виплати пенсій». Слід зазначити, що у резолютивній частині рішення № 260/58/25 від 15.07.2025 не передбачено вчинення жодних дій ГУ ПФУ у Закарпатській області. Отже, станом на 02.12.2025 рішення суду боржником не виконано. Відповідач зазначає, що законом чітко визначено дії, які повинен проводити державний виконавець. З аналізу норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо примусового виконання рішень вбачається, що єдиними заходами зобов'язального характеру є застосування штрафних санкцій до боржника та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності, згідно з вищезазначеним Законом. Постанова державного виконавця про накладення штрафу належить до видів відповідальності за невиконання рішення суду самостійно та за невиконання без поважних причин рішення суду, що зобов'язує боржника вчинити певні дії.
Разом з відзивом відповідач подав до суду витребувані матеріали виконавчого провадження.
08.01.2026 представник позивача подала суду додаткові докази.
З врахуванням думки представника позивача суд відповідно до положень ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України розглянув справу в письмовому провадженні.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.02.2025 у справі №260/58/25 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №172350005449 від 04.07.2024 про відмову у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за вислугу років згідно з Законом України №2262-ХІI з 26.06.2024.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2025 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишено без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року в справі № 260/58/25 - без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 15.07.2025 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.02.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2025 у справі №260/58/25.
Рішення суду набрало законної сили 25.06.2025.
На підставі вказаного рішення Закарпатським окружним адміністративним судом було виготовлено виконавчий лист, який видано 15 липня 2025 року.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.07.2025 виправлено описку допущену в п.3 резолютивної частини рішення суду від 11.02.2025 у адміністративній справі №260/58/25, шляхом зазначення вірного словосполучення «поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком».
Державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Павлівом Давидом Йосиповичем на підставі заяви стягувача винесено постанову від 02.10.2025 про відкриття виконавчого провадження №79224355 з виконання виконавчого листа №260/58/25, виданого Закарпатським окружним адміністративним судом 15.07.2025 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за вислугу років згідно з Законом України №2262-ХІI з 26.06.2024.
Також 02.10.2025 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Павлівом Давидом Йосиповичем винесено постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 12.11.2025 внесено зміни (доповнення) в автоматизованій системі виконавчого провадження, а саме, зазначено резолютивну частину у наступній редакції:
«Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком згідно з Законом України №2262-ХІI з 26.06.2024».
12.11.2025 державним виконавцем підготовлено та скеровано на адресу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області вимогу виконавця про надання вичерпної інформації про виконання рішення суду з відповідним документальним підтвердженням протягом 3-ьох робочих днів з моменту отримання.
Як вбачається із листа-відповіді Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 27.11.2025 №29033-31466/І-53/8-1300/25 на адресу ОСОБА_1 , на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду у справі № 260/58/25 від 11.02.2025 та ухвали Закарпатського окружного адміністративного суду у справі № 260/58/25 від 29.07.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області поновлено виплату пенсії за віком з 26.06.2024 та винесено рішення про призначення пенсії № 172350005449 від 22.08.2025. Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області рішення Закарпатського окружного адміністративного суду у справі № 260/58/25 від 11.02.2025 виконано згідно зобов'язань в повному обсязі. Електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передана до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання, а саме, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, для здійснення виплати пенсії.
02.12.2025 за невиконання рішення суду та відсутність в державного виконавця будь-яких документальних підтверджень щодо виконання в повному обсязі виконавчого документа старшим державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 5100,00 грн, та зобов'язано виконати рішення суду. Одночасно зобов'язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність.
Підставою прийняття оскаржуваної постанови державним виконавцем зазначено, що згідно відповіді ГУ ПФУ у Львівській області від 19.11.2025 №1300-5306-5/156183 зазначено, що рішення №260/58/25 від 15.07.2025 виконано згідно виконавчого документу, однак відповідно до заяви стягувана від 03.11.2025 зазначено, що пенсійну виплату не поновлено та не вчинено жодних дій щодо перерахунку коштів. Також у відповіді від 29.10.2025 наданій через портал ПФУ України, боржник зазначив, що «електронну пенсійну справу передано до ГУ ПФУ у Закарпатській області для здійснення виплати пенсій». Слід зазначити, що у резолютивній частині рішення № 260/58/25 від 15.07.2025 не передбачено вчинення жодних дій ГУ ПФУ у Закарпатській області. Отже, станом на 02.12.2025 рішення суду боржником не виконано. Окрім того, 03.11.2025 на адресу відділу надійшла заява стягувана від 03.11.2025 зареєстрована у відділі за вхідним №12173, якою повідомлено про невиконання рішення суду. На день винесення постанови у виконавця відсутні будь які заборони щодо вчинення дій примусового характеру, а саме накладення штрафу за невиконання рішення. Також відсутні будь які підстави для зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки чи розстрочки виконання, передбачені Законом України "Про виконавче провадження". Відповідно до положень ч.ч. 4, 5 статті 19 Закону встановлено, що сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи. Згідно частини 2 статті 63 Закону України "Про виконавче провадження", у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Відповідно до частини 1 статті 75 Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Вважаючи постанову від 02.12.2025 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн протиправною, позивач звернувся до суду.
Даючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, судом враховано такі обставини та норми права.
Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Частинами першою, другою статті 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
За приписами статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб i підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або з принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з частинами 2, 4 статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Статтею 1 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п.1 ч.1 ст.3 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.
Так, завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3 цього Закону).
Відповідно до пункту 1 частини 1 та частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, за заявою стягувана про примусове виконання рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з пунктами 1 та 16 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до вказаного Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 вказаного Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга статті 63 Закону №1404-VIII).
Приписами статті 75 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних доходів громадян; на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
З системного аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VIII слідує, що єдиними заходами примусового виконання рішень зобов'язального характеру є застосування штрафних санкцій до боржника та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно з вищезазначеним Законом.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Постанова державного виконавця про накладення штрафу належить до видів відповідальності за невиконання рішення суду самостійно та за невиконання без поважних причин рішення суду, що зобов'язує боржника вчинити певні дії.
Аналіз наведених положень чинного законодавства щодо порядку виконання судових рішень в цілому свідчить про те, що законодавець встановив певні процедури (етапи), основна спрямованість яких націлена на максимально швидке, без надмірного зволікання та найменших зусиль виконання судового рішення.
Так, спочатку законодавець надає можливість боржнику добровільно виконати судове рішення.
Після початкової стадії виконавчого провадження законодавець надає боржнику можливість виконати судове рішення за вимогою виконавця.
В подальшому, якщо боржник ухиляється від виконання судового рішення, законодавець наділяє виконавця певними повноваженнями, які він може використати в процесі примусового виконання судового рішення.
Такими повноваженнями, зокрема, є застосування штрафних санкцій до боржника. У разі якщо наведені заходи не спонукали боржника до виконання судового рішення, тобто його фактичне ухилення від виконання такого, законодавець наділив виконавця повноваженнями повідомити відповідний орган досудового розслідування про наявність в діях боржника ознак складу кримінального правопорушення.
Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону №1404-VIII. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону №1404-VIII, можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Отже, постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом в постановах від 10.09.2019 по справі №0840/3476/18, від 19.09.2019 по справі №686/22631/17, від 07.11.2019 по справі №420/70/19 та від 20.05.2021 по справі №420/5465/18.
Судом встановлено з матеріалів справи, що підставою накладення на Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області штрафу у розмірі 5100 грн стало невиконання рішення суду та відсутність в державного виконавця будь-яких документальних підтверджень щодо виконання в повному обсязі виконавчого документа. Зокрема, відповідач зазначає, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду № 260/58/25 від 15.07.2025 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за вислугу років згідно з Законом України №2262-ХІІ з 26.06.2024. Згідно відповіді ГУ ПФУ у Львівській області від 19.11.2025 №1300-5306-5/156183 зазначено, що рішення №260/58/25 від 15.07.2025 виконано згідно виконавчого документу, однак відповідно до заяви стягувана від 03.11.2025 зазначено, що пенсійну виплату не поновлено та не вчинено жодних дій щодо перерахунку коштів. Також у відповіді від 29.10.2025 наданій через портал ПФУ України, боржник зазначив, що «електронну пенсійну справу передано до ГУ ПФУ у Закарпатській області для здійснення виплати пенсій». Слід зазначити, що у резолютивній частині рішення № 260/58/25 від 15.07.2025 не передбачено вчинення жодних дій ГУ ПФУ у Закарпатській області. Отже, станом на 02.12.2025 рішення суду боржником не виконано.
Судом у свою чергу встановлено, що на виконання рішення суду від 11.02.2025 у справі №260/58/25 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення від 22.08.2025 №172350005449 про призначення пенсії за віком. У вказаному рішенні зазначено, що виплату пенсії ОСОБА_1 було поновлено з 26.06.2024 за віком довічно. Отже, у вказаній частині рішення суду Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області було виконано у належному обсязі.
Щодо доводів відповідача про те, що рішенням суду від 11.02.2025 не передбачено вчинення жодних дій щодо Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області суд зазначає таке.
Порядок надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до абзацу 1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб.
Згідно з пунктом 4.1 Порядку №22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Згідно з пунктом 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами п. 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Суд вважає, що аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 зумовлює такі висновки:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає/перераховує пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення/перерахунок пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.02.2025 у справі №260/58/25 було встановлено, що згідно з пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій за принципом екстериторіальності заява ОСОБА_1 , та додані документи були направлені на розгляд до ГУ ПФУ у Львівській області, яким і було прийнято оскаржуване рішення, яке в подальшому було скасоване вказаним рішенням суду. При цьому, місце проживання пенсіонера - ОСОБА_1 зареєстроване у м. Ужгород Закарпатської області. Отже, пенсійним органом, який здійснюватиме виплату пенсії в подальшому, є орган ПФУ за місцем фактичного проживання/перебування особи, тобто у даному випадку - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області. Таким чином, дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо направлення матеріалів електронної пенсійної справи до органу ПФУ за місцем проживання пенсіонера після прийняття рішення про поновлення виплати пенсії за віком відповідали вимогам пенсійного законодавства.
Щодо зазначених у заяві стягувача, поданої до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зауважень щодо невиплати пенсії за минулий період, нездійснення поточної виплати пенсії та відмови у поновленні позивачу виплати пенсії за місцем проживання, то суд зазначає, що з огляду на вищенаведені висновки суду, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області є відповідальним за подальші дії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії за віком, а позивач по справі більше не уповноважений на вчинення жодних дій щодо пенсійного забезпечення стягувача. Водночас, дії пенсійного органу за місцем проживання пенсіонера, у разі незгоди з ними, можуть бути предметом розгляду в окремому судовому провадженні.
За таких обставин суд доходить висновку, що державний виконавець передчасно прийняв постанову про накладення штрафу від 02.12.2025 у виконавчому провадженні №79224355 щодо примусового виконання виконавчого листа №260/58/25, виданого Закарпатським окружним адміністративним судом 15 липня 2025 року, не переконавшись у виконанні Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області рішення суду.
Окрім цього, суд враховує, що визначальною умовою для накладення зазначеного штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин.
У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 360/3573/20, від 13.10.2021 у справі № 360/4705/20 та у справі № 360/4708/20, від 31.05.2022 у справі № 360/940/20 та відповідно до ч. 5 с. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Отже, на момент прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановлений факт невиконання боржником рішення суду у встановлений законодавством строк, з приводу якого здійснюються заходи на його виконання. При цьому обов'язковою умовою накладення державним виконавцем штрафу є невиконання судового рішення боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати судове рішення, проте не зробив цього. Поважними причинами невиконання рішення суду в розумінні норм України «Про виконавче провадження» можуть вважатися обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення особи, і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій. Крім цього, встановлення таких обставин як: - невиконання судового рішення; - наявність поважних причин такого невиконання, необхідно здійснювати в кожному конкретному випадку індивідуально. Обов'язок з'ясування цих обставин покладено на державного виконавця.
Притягаючи боржника до відповідальності за невиконання рішення у виконавчому провадженні і накладаючи на нього штраф, виконавець зобов'язаний ретельно дослідити всі обставини справи, зокрема належним чином перевірити факт невиконання боржником його обов'язків та встановити причини їх невиконання або неналежного виконання.
Верховний Суд у постанові від 07.11.2019 по справі № 420/70/19 зазначив, що умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. В залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
У постанові Верховного Суду від 21.01.2020 по справі № 640/9234/19 суд дійшов висновку про те, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення). Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв'язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII. Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Проте, як вбачається з оскаржуваної постанови державного виконавця про накладення штрафу у виконавчому провадженні, останню винесено лише у зв'язку з фактичним невиконанням судового рішення та без з'ясування і оцінки причин цього невиконання, якщо таке встановлено.
Будь-яких заходів щодо з'ясування та оцінки причин невиконання рішення суду відповідачем не вжито.
Зважаючи на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для накладення на Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області штрафу за невиконання судового рішення.
При цьому суд зазначає, що вказане не виключає існування принципу обов'язковості виконання судового рішення.
Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Положення частини 1 статті 9 КАС України передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Отже, розглянувши усі подані документи і матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Щодо способу захисту порушеного права позивача, то суд вважає, що з огляду на передчасність винесеної постанови суд вважає, що дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо винесення постанови про накладення штрафу ВП №79224355 від 02.12.2025 не можуть бути визнані протиправними, вказана постанова від 02.12.2025 у виконавчому провадженні №79224355 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн лише підлягає скасуванню.
Відповідно до частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.. Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн. Відтак, беручи до уваги, що позивач в даній справі виступає не як суб'єкт владних повноважень а як сторона виконавчого провадження, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 3028,00 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 287 підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 02.12.2025 у виконавчому провадженні №79224355 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн.
Стягнути на користь Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (адреса місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; ЄДРПОУ: 13814885) за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (адреса місцезнаходження: 79000, м. Львів, пл. Шашкевича, 1; ЄДРПОУ: 45813957) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст.287 КАС України, протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст.255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Чаплик І.Д.