07 січня 2026 року м.Київ справа №320/52047/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ПАТ "МЕБЛІСАМ" до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось ПАТ "МЕБЛІСАМ" з позовом до Головного управління ДПС у м.Києві в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове-повідомлення рішення від 28.10.2024 року №1233522303, прийнятого Головним управлінням ДПС України у Місті Києві.
В обґрнутування позовних вимог позивач вказує на процесуальні порушення під час прийняття спірного рішення, зазначає, що відповідач помилково визначив наявність постійного представництва на території України "BIESEF INVESTMENTS LIMITED", також позивач стверджує, що відповідачем зроблено помилковий висновок, що іноземний компетентний орган підтверджує, що кінцевим бенефіціарним власником доходу "BIESEF INVESTMENTS LIMITED" є пан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ).
Від відповідача надійшов відзив в якому він заперечує проти позовних вимог. Аргументи відповідача у відзиві ідентичні за змістом до акту перевірки на підставі якого було прийнято спірне рішення.
Від позивача надійшла відповідь на відзив в якій позивач підтримав заявлені вимоги.
Дослідивши обставини справи та оцінивши доводи сторін суд зазначає наступне.
Головним управлінням ДПС України у місті Києві (далі - Відповідач, Контролюючий орган) проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «МЕБЛІСАМ» (далі AT «Меблісам», ЄДРПОУ 31901105) (далі - Позивач), з питань дотримання вимог податкового законодавства при виплаті доходу у вигляді процентів із джерелом походження з України нерезиденту BIESEF INVESTMENTS LIMITED (Республіка Кіпр) за період з 01.04.2018 по 31.12.2020.
За результатами вказаної перевірки ГУ ДПС у Місті Києві встановлено здійснення виплат доходів нерезиденту із джерелом походження з України, компанії ВІЕSЕF INVESTMENTS LIMITED (Республіка Кіпр) проценти за договором позики у сумі 53 519 199,31 гри. (1 934 262,04 дол.США).
Перевіркою повноти та достовірності задекларованих AT «МЕБЛІСАМ» показників у додатку ПН Податкової декларації з податку на прибуток підприємств не встановлено його заниження або завищення.
Перевіркою встановлено заниження задекларованих платником податків показників у поданій звітності всього на загальну суму 6 778 877 грн, у т.ч. за 2018 рік - у сумі 4 913 389 грн., за 2019 рік- у сумі 633 344 грн. та за 2020 рік-у сумі 1 232 144 грн.
Результати зазначеної перевірки викладено у акті від 25.09.2024 № 107262/ж5/26-15-23-03- 21/31901105, згідно якого встановлено порушення AT «МЕБЛІСАМ» вимог п.п.141.4.2 п.141.4 ст.141 Податкового кодексу України, в частині неутримання та неперерахування до бюджету податку від суми сплаченого доходу нерезиденту , в результаті чого занижено податок з доходу нерезидента у сумі 6 778 877 грн, у т.ч. за 2018 рік - у сумі 4 913 389 грн., за 2019 рік- у сумі 633 344 грн. та за 2020 рік - у сумі 1 232 144 грн.
09 жовтня 2024 року Позивачем направлено заперечення на вищезазначений акт від 25.09.2024 № 107262/ж5/26-15-23-03-21/31901105 до Головного управління ДПС України у Місті Києві.
28 жовтня 2024 року відповідачем, на підставі акту перевірки від 25.09.2024 № 107262/ж5/26-15-23-03-21/31901105, було складено податкове повідомлення-рішення №1233522303.
У вказаному податковому повідомленні-рішенні збільшено податкове зобов'язання у розмірі 6 778 877 грн. та розраховано штрафні санкції у розмірі 1 386 683,25 грн. Отже, загальна сума до сплати, що визначена оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням складає 8 165 560,25 грн.
Суд вважає помилковими висновки ГУ ДПС України у Місті Києві, викладені в рішенні-повідомлені від 28.10.2024 року №1233522303, з огляду на таке.
Відповідно до Наказу Головного управління ДПС у м. Києві № 5991-п від 10.09.2024 року позапланова перевірка АТ «МЕБЛІСАМ» призначена на підставі в т.ч. пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, листа ДПС України від 18.07.2022 року № 7388/7/99-00-23-01-01-07 (вх. Головного управління ДПС у м. Києві від 19.07.2022 № 3085/8) щодо отриманої інформації від компетентного органу Республіки Кіпр, яка стосується виплат доходу у вигляді процентів на користь нерезидента «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» (Республіка Кіпр) та у зв'язку з наданням пояснень та їх документальних підтверджень в неповному обсязі на запит ГУ ДПС у м. Києві від 18.12.2023 року №112457/6/26-15-23-03-08.
Проте, матеріали справи не містять доказів про наявність законодавчих підстав для проведення Головним управлінням ДПС у м. Києві позапланової перевірки АТ «МЕБЛІСАМ».
По-перше, Головне управління ДПС у м. Києві не надало лист ДПС України від 22.12.2021 року № 3.10.43.2/А V.215 Р.819 щодо отриманої інформації від компетентного органу Республіки Кіпр, яка стосується виплат доходу у вигляді процентів на користь нерезидента «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» (Республіка Кіпр).
По-друге, відповідно до пп. 83.1.6. п. 83.1. ст. 83 Податкового кодексу України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.
Згідно Порядку обміну податковою інформацією за спеціальними письмовими запитами з компетентними органами іноземних країн, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 30.11.2012 № 1247, що діяв станом на 22.12.2021, спеціальний запит, який направляється до компетентного органу іноземних країн, повинен містити дані щодо суб'єкта господарювання - резидента, пояснення (опис) справи, щодо якої необхідна інформація, детальний опис інформації, яка є предметом спеціального запиту, обґрунтування підстав та сумнівів з питань, порушених у спеціальному запиті, викладені чіткими та лаконічними формулюваннями.
Тобто відповідь на спеціальний запит стосується виключно відносно того суб'єкта господарювання - резидента України, який зазначений в спеціальному запиті.
Відповідно до п. 1 ст. 5 Конвенції про взаємну адміністративну допомогу у податкових справах на прохання запитуючої держави запитувана держава надає запитуючій державі будь-яку інформацію, що згадується в статті 4 та стосується конкретних осіб чи операцій.
Як слідує з наданого Відповідачем листа Управління міжнародних податкових справ Міністерства фінансів Республіки Кіпр від 22.12.2021 №D.T.3.10.43.2/A V.215 P.819 запит ДПС України до іноземного компетентного органу стосувався українських підприємств ТОВ «Євротекстиль» і ПрАТ «Магазин Киянка».
Вказане свідчить про те, що Відповідачем використано як підставу для проведення перевірки АТ «МЕБЛІСАМ» та прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення документи, які суперечать пп. 83.1.6. п. 83.1. ст. 83 Податкового кодексу України.
Відповідно до п.п. 78.1.1. п. 78.1. ст. 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав:
- отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.
По-перше, як зазначено вище, запит ДПС України та відповідь Податкового Департаменту Міністерства фінансів Республіки Кіпр від 22.12.2021 №D.T.3.10.43.2/A V.215 Р.819 не стосувалася АТ «МЕБЛІСАМ».
По-друге, Головним управління ДПС у м. Києві не надано доказів звернення до АТ «МЕБЛІСАМ» з обов'язковим письмовим запитом, в якому були б зазначені порушення Позивачем валютного, податкового та іншого не врегульованого Податковим кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, на який би АТ «МЕБЛІСАМ» не надало би пояснень протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання такого запиту.
Що стосується запиту № 112457/6/26-15-23-03-08 від 18.12.2023, на який посилається Відповідач у Відзиві на позовну заяву, то в ньому Відповідач запитував документи та відомості, і аж ніяк не повідомляв АТ «МЕБЛІСАМ» про порушення відповідних норм податкового законодавства. Більш того, посилання Відповідача у Відзиві на позовну заяву, що підставою для перевірки є не надання Позивачем структури власності компанії «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» (Республіка Кіпр) не є порушенням Позивачем валютного, податкового та іншого законодавства.
АТ «МЕБЛІСАМ» було надано повну і вичерпну відповідь на такий запит контролюючого органу Листом від 09.01.2024 року вих. № 09/12 до якого додано весь об'єм наявних у АТ «МЕБЛІСАМ» документів.
За вказаних обставин у Відповідача були відсутні правові підстави для призначення перевірки АТ «МЕБЛІСАМ».
У відповідності до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 21.02.2020 року по справі № 826/17123/18, незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (не допуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатися на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень рішень.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 08.09.2021 року у справі № 816/228/17, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки (формальна підстава). Аналізованими нормами ПК з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів установлено умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Отже, у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права.
Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.
При цьому підставами для скасування таких рішень є небудь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Зазначений правовий висновок узгоджується з правовими висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі№ 826/17123/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021року у справі № 816/228/17.
Крім того, у відповідності до ч.1 ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Доктрина «плодів отруйного дерева» (fruit of the poisonoustree) сформульована Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України» «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України». Відповідно до цієї доктрини, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж («Гефгенпроти Німеччини»). Недопустимими є докази, здобуті із суттєвим порушенням прав та свобод людини. На думку ЄСПЛ, надається оцінка допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу автономно. У рішеннях у справах «Балицький проти України», «Тейксейраде Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України» ЄСПЛ застосував різновид доктрини «плодів отруйного дерева», яка полягає в тому, що визнаються недопустимими не лише докази, безпосередньо отримані з порушеннями, а також докази, яких не були б отримано, якби не було отримано перших. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимим.
Згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 04.03.2021 року у справі № 640/18411/16 не виконання вимог закону щодо наявності підстав для призначення та проведення документальної перевірки та не спростування відповідачем обставин незаконності рішення про призначення перевірки, призводять до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, акт перевірки, отриманий в результаті такої перевірки, виходячи з положень допустимості доказів, закріплених частиною 2 статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення рішення та інші рішення, прийняті за наслідками такої перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не можуть вважатися правомірними та підлягають скасуванню. Такі висновки суду обґрунтовані сталою практикою Верховного Суду у постановах від 15.01.2020 року у справі № 820/609/18, від 29.10.2020року у справі № 520/11034/18, від 24.12.2020 року у справі № 320/6463/18, від09.02.2021 року у справі № 804/3329/15.
За вказаних обставин у Відповідача були відсутні правові підстави для призначення перевірки Позивача.
З огляду на зазначене, проведена документальна позапланова виїзна перевірка не породжує правових наслідків, зокрема у вигляді оформлення результатів перевірки.
Акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки АТ «МЕБЛІСАМ» від 25.09.2024 № 107262/ж5/26-15-23-03-21/31901105, відповідно до ч. 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України, є недопустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.
В свою чергу, Податкове повідомлення-рішення від 28.10.2024 року №1233522303, не може вважатись правомірним, що є підставою для визнання його протиправним та скасування, з огляду на що, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Щодо доданих до Відзиву на позовну заяву документів:
Позивач, керуючись ч. 1 ст. 80 Кодексу адміністративного судочинства України, просив в своїй Позовній заяві витребувати суд у Відповідача:
1. Копію відповіді від Іноземного компетентного органу Республіки Кіпр від 22.12.2021 року № D. T. 3.10.43.2/А V.215P.819 щодо компанії BIESEF INVESTMENTS LIMITED з додатками (абзац 3 сторінки 14 Акту перевірки);
2.1. Відповідач надав разом з Відзивом на повну заяву - не легалізований Лист Податкового Департаменту Міністерства фінансів Республіки Кіпр від 22.12.2021 року № D. T. 3.10.43.2/А V.215P.819 щодо компанії BIESEF INVESTMENTS LIMITED з додатками.
Судом встановлено, що вказаний лист взагалі не стосується АТ «МЕБЛІСАМ».
Відповідно до ч. 8 ст. 94 КАС України іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, визначених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За змістом ст. 13 Закону України "Про міжнародне приватне право" документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Ні Конвенція про взаємну адміністративну допомогу в податкових справах, ні Конвенція між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи, ні Порядком обміну податковою інформацією за спеціальними письмовими запитами з компетентними органами іноземних країн, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 30.11.2012 N 1247 (діяв станом на 22.12.2021), не передбачено звільнення від легалізації відповіді на спеціальний запит.
Жодних угод між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу у адміністративних справах, котрі б звільняли від легалізації відповіді на спеціальний запит також відсутні.
Стаття 3 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.61 (яка набула чинності для України з 22.12.2003 року та учасниками якої, у тому числі є і Республіка Кіпр), встановлює, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Абзацом четвертим пункту 8 Розділу І Інструкції з діловодства в місцевих та адміністративних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації від 20.08.2019 №814, передбачено, що у діловодстві суду можуть використовуватися вхідні документи, викладені іноземною мовою, забезпечені офіційним перекладом відповідно до вимог чинного законодавства.
Згідно частини 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Статтею 79 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» із змінами та доповненнями та главою 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, визначено порядок нотаріального засвідчення вірності перекладу документа.
Зокрема, нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови.
Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус. При цьому, перекладач разом з документом, що встановлює його особу, повинен надати документ, який підтверджує його кваліфікацію.
Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається і закінчуватися підписами. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.
В порушення вказаного, використаний Відповідачем при проведенні документальної перевірки АТ «МЕБЛІСАМ» тексту неофіційного перекладу відповіді компетентного органу іноземної країни не містить офіційного перекладу, а тому не може бути використані у якості доказів на підтвердження наведених в акті перевірки висновків.
Крім того, Відповідачем взагалі не надано докази, на яких ґрунтується переважна більшість його висновків про нібито порушення АТ «МЕБЛІСАМ» податкового законодавства, а саме:
- отримані офісом Генерального прокурора від Міністерства юстиції та громадського порядку Республіки Кіпр документи, - матеріали досудового розслідування, які контролюючий орган використав під час проведення перевірки.
Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Частина 3 та 4 ст. 79 КАС України визначено, що Відповідач повинен подати суду докази разом із поданням відзиву.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.
Проте, до Відзиву на позовну заяву Головне управління ДПС у м. Києві не надало всі документи отримані офісом Генерального прокурора від Міністерства юстиції та громадського порядку Республіки Кіпр та копії матеріалів досудового розслідування, які контролюючий орган використав під час проведення перевірки, про об'єктивні причини неподання цих документів у строк не зазначило.
З огляду на вказане, матеріали даної судової справи не містять жодних доказів на підтвердження тверджень і висновків Відповідача, на яких ґрунтується і Акт перевірки і Відзив на позовну заяву.
Відносно не надання Позивачем оригіналів довідок про резидентність компанії BIESEF INVESTMENTS LIMITED за 2018 - 2020 роки:
Пунктом 103.4 Податкового кодексу України визначено, що підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.
Відповідно до п. 103.5 ПК України довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.
Пунктом 103.6 ПК України визначено, що у разі потреби така довідка може бути затребувана у нерезидента особою, яка виплачує йому доходи, або контролюючим органом під час розгляду питання про повернення сум надміру сплачених грошових зобов'язань на іншу дату, що передує даті виплати доходів.
У разі потреби особа, яка виплачує доходи нерезидентові, може звернутися до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) щодо здійснення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, запиту до компетентного органу країни, з якою укладено міжнародний договір України, про підтвердження зазначеної у довідці інформації.
АТ «МЕБЛІСАМ» надало Головному управлінні ДПС у м. Києві сертифікати, що підтверджують податкове резиденство Кіпру компанії BIESEF INVESTMENTS LIMITED за 2018, 2019, 2020 роки, які апостильовані, перекладені та нотаріально посвідчені, тобто в повній мірі відповідають всім вимогам, визначеним пунктами 103.4 - 103.6 ПК України.
Таким чином, твердження Відповідача у Відповіді на відзив про відсутність у АТ «МЕБЛІСАМ» оригіналів таких довідок є абсолютно безпідставним, а також жодним чином не впливає на право АТ «МЕБЛІСАМ» застосувати Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування.
Крім того, є стала правова позиція Верховного Суду (справи № 160/2959/20, 817/1045/17, 826/10189/18), що у момент виплати доходу на користь нерезидента достатньою підставою для застосування зниженої ставки податку є наявність довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, і така довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.
Більш того, згідно правової позиції Верховного Суду (постанова від 25.05.2022р. у справі № 420/5859/19) у разі виникнення суперечностей щодо відповідності фактичним обставинам змісту документа про резиденцію, на підставі якого особа, яка виплатила доходи нерезиденту із джерелом їх походження з України, застосувала пільгові правила оподаткування, встановлені міжнародним договором, допустимим доказом, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, є відповідна інформація компетентного органу цієї країни на запит центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.
Щодо тверджень Відповідача про те, що компанія «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» має на території України постійне представництво:
Як зазначає сам Відповідач під час цитування тексту довіреностей компанії «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» в акті перевірки, ОСОБА_3 діяв від імені нерезидента на підставі спеціальних довіреностей. Усі дії та документи вчинялися і укладалися ОСОБА_4 згідно з умовами тих договорів, що вже були укладені з компаніями раніше.
Крім того, рішення про укладання правочинів приймалося на Кіпрі уповноваженою особою компанії «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» - директором, про що було складено Резолюції, в яких визначено чіткі умови правочинів та які підписано директором компанії «BIESEF INVESTMENTS LIMITED».
При цьому твердження Відповідача на те, що у договорах відсутнє посилання на зазначені Резолюції, не нівелює їх наявність та значення.
Вказане свідчить про те, що у Вадима Григор'єва були чіткі обмеження на представництво та підписання документів від імені компанії нерезидента «BIESEF INVESTMENTS LIMITED».
Крім того, Відповідач не навів жодного факту здійснення ОСОБА_4 будь-яких дій чи прийняття рішень, які б свідчили про прийняття ним участі у вчиненні грошових переказів з рахунків компанії «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» на рахунки позичальника (Позивача).
Так само жодним доказом не підтверджене твердження Відповідача про те, що ОСОБА_1 приймав якісь рішення про управління коштами на рахунках компанії «BIESEF INVESTMENTS LIMITED».
З огляду на вищевказане, а також відповідно до аналізу положень статті 5 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи (далі - Конвенція) та підпункту 14.1.193 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України про постійне представництво, висновки Відповідача про наявність в діях Вадима Григор'єва ознак здійснення діяльності постійного представництва є абсолютно хибними та такими, що не підтверджені жодним належним доказом, оскільки самі лише факти видачі нерезидентом довіреності фізичній особі не можуть свідчити про здійснення повіреним діяльності постійного представництва у розумінні положень Конвенції.
Головним управлінням ДПС у м. Києві не спростовано того факту, що повіреним «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» - Григор'євим Вадимом - вчинялися виключно підготовчі та/або допоміжні функції, а саме: підписання договорів позики, без здійснення господарської діяльності компанії нерезидента.
Згідно п. 141.4.2 ПКУ резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3- 141.4.6 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.
Згідно п. 103.2 ст. 103 ПКУ особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.
Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.
Таким чином, застосування Конвенції про уникнення подвійного оподаткуваннят можливе лише за умови виконання наступних вимог:
1) отримання довідки, що підтверджує податкове резиденство отримувача доходу - нерезидента;
2) отримувач доходу - нерезидент повинен бути бенефіціарним власником доходу.
Як зазначалося вище, АТ «МЕБЛІСАМ» має (і надало до перевірки) довідки, що підтверджують податкове резиденство Кіпру компанії «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» за 2018 - 2020 роки.
В підтвердження того, що компанія «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» є бенефіціарним власником доходів АТ «МЕБЛІСАМ» отримало (і надало до перевірки) лист-відповідь компанії «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» № 247/03 від 12.12.2018 р. на запит АТ «МЕБЛІСАМ», з наступними твердженнями:
- компанія в жодному разі не може вважатись номінальним утримувачем доходів або агентом та на власний розсуд розпоряджається отриманими доходами, зокрема, на покриття власних витрат, сплату податків, фінансування інших перспективних проектів;
- компанія в жодному разі не може вважатись посередником щодо отриманих доходів та не діє в інтересах та/або за рахунок інших осіб, беручи на себе всі ризики від здійснюваної господарської діяльності;
- компанія не має жодних обмежень у використанні/розпорядженні отриманих процентних доходів;
- компанія не має жодних зобов'язань перераховувати отримані процентні доходи за договорами позики з АТ «МЕБЛІСАМ» іншим особам.
Виходячи з вищенаведеного, компанія «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» відповідає визначенню бенефіціарного власника доходів та, відповідно, АТ «МЕБЛІСАМ» мало право на застосування положень Конвенції в частині пониженої ставки податку з доходів нерезидента у вигляді відсотків, а тому оскаржуване по даній судовій справі податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.
Суд вказує, що самі по собі вище перелічені факти не можуть свідчити про наявність у Вадима Григор'єва статусу представництва компанії нерезидента «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» на території України і не утворюють постійного представництва цієї компанії нерезидента на території України, оскільки Відповідачем не наведено жодного факту регулярної діяльності Вадима Григор'єва, яка була б пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводилася такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами, що відповідає визначенню господарської діяльності, відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України Верховний Суд у постанові від 21.12.2022 у справі № 200/7051/20-а, зазначив, що « …видача довіреності із широким колом повноважень не є достатньою підставою для висновку щодо здійснення повіреним діяльності постійного представництва.
Скаржник в обґрунтування своїх доводів посилається на те, що зазначеними довіреностями повіреному компанії-нерезидента делеговано широке коло повноважень, у тому числі на укладення будь-яких договорів щодо діяльності компанії нерезидента. Водночас, як обґрунтовано зазначено судами попередніх інстанцій, сам зміст довіреностей не є достатньою підставою для висновку щодо здійснення повіреним діяльності постійного представництва. Пунктом 5 статті 5 Конвенції передбачено, що особа, яка діє в інтересах компанії має мати та зазвичай реалізовувати повноваження визначені в довіреностях. Колегія суддів вважає помилковими доводи контролюючого органу щодо постійного представництва повіреного компанії-нерезидента, оскільки сам факт видачі нерезидентом довіреностей фізичній особі положеннями Конвенції не визначається як вчинення повіреним дій, які в будь-якому випадку свідчать про здійснення повіреним діяльності постійного представництва у розумінні положень Конвенції. Висновки про вчинення функцій постійного представництва мають ґрунтуватися на аналізі фактично вчинених дій такого представника …».
Відповідачем в акті перевірки не надано доказів вчинення Вадимом Григор'євим діяльності постійного представництва «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» в Україні, а сам факт надання повноважень йому і їх реалізація для підготовчої діяльності нерезидента не підтверджує факту діяльності постійного представництва на території України.
Верховним Судом у постанові від 21.12.2022 у справі № 200/7051/20-а зазначено, що «… підписання договорів позик містить підготовчий/допоміжний характер. Вказано, що фактично суми позики надходили до позивача з рахунків компанії нерезидента.
Обставини здійснення повіреною компанії - нерезидента будь-яких дій чи прийняття рішень, які б свідчили про прийняття нею участі у вчиненні грошових переказів з рахунків позикодавця на рахунки позичальника (позивача) під час проведення перевірки та розгляду справи не встановлено.
Будь-яких обставин, що стосуються отримання позивачем позики на умовах договорів позики під час перевірки не встановлювалося.
Віднесення договору позики до різновидів реальних договорів, які вважаються укладеними після передачі майна, також спростовує доводи відповідача щодо розпорядження повіреною особою нерезидента активами (коштами) позикодавця шляхом укладення договорів позики та, водночас, свідчить про відсутність другої з двох обов'язкових умов незастосування пунктів 1, 2 статті 11 Конвенції, що передбачені пунктом 4 цієї статті - віднесення боргової вимоги на підставі якої сплачуються відсотки до діяльності такого постійного представництва.
Тобто, якщо основний вид діяльності представництва є тотожнім з видом діяльності нерезидента (материнської компанії), визначеним у статутним документах нерезидента, представництво в цілях оподаткування розглядається як постійне представництво.
Для розмежування «постійного» представництва від «непостійного» (некомерційного), слід виділити ключові характеристики, які слугують базою для їх розмежування. Насамперед, діяльність непостійного представництва має виключно підготовчий або допоміжний характер щодо діяльності компанії нерезидента і має бути відмінною від статутних функцій материнської компанії.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що наведені вище обставини підтверджують доводи позивача про вчинення повіреним нерезидента виключно підготовчих та/або допоміжних функцій - у вигляді підписання договорів позики, для забезпечення основної діяльності материнської компанії-нерезидента - фінансування, не здійснюючи при цьому господарської діяльності материнської компанії …».
Крім того, є сталою правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 19.03.2019 у справі N 809/1718/15, відповідно до якої, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав й обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) у майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Тож господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків і руху його капіталу. Тож підписання представником нерезидента договорів позики є лише підготовчими діями для здійснення господарської операції (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 08.12.2021 № 805/1872/17-а, від 27.07.2023 № 808/3833/15, від 20.12.2023 № 340/768/22, від 11.07.2024 № 360/4169/21).
Пунктом 7 ст. 5 Конвенції визначено, що той факт, що компанія, яка є резидентом Договірної Держави, контролює чи контролюється компанією, яка є резидентом іншої Договірної Держави або яка здійснює підприємницьку діяльність у цій іншій Державі (через постійне представництво чи будь-яким іншим чином), сам по собі не перетворює одну з цих компаній у постійне представництво іншої.
Про те, що податковим органом не встановлювався факт наявності постійного представництва компанії «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» у порядку та на виконання вимог законодавства України, свідчить й наступне:
Абз. 13-14 п. 64.5 ст. 64 ПК України визначено, що у разі встановлення контролюючим органом за результатами податкового контролю ознак ведення нерезидентом господарської діяльності на території України, зазначеної в абзацах третьому - п'ятому цього пункту, без взяття на податковий облік нерезидента, зокрема здійснення резидентом діяльності в інтересах нерезидента через відокремлені підрозділи, у тому числі, що має ознаки постійного представництва, контролюючим органом призначається перевірка такої діяльності.
Порядок проведення перевірки для цілей цього пункту визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з урахуванням особливостей, визначених цим Кодексом.
Якщо перевіркою встановлено ведення нерезидентом діяльності через відокремлені підрозділи, у тому числі постійне представництво в Україні без взяття на податковий облік, контролюючий орган складає акт перевірки, який надсилається нерезиденту в порядку, визначеному пунктом 86.13 статті 86 цього Кодексу.
На підставі акту перевірки контролюючим органом може бути прийнято рішення про взяття на облік такого нерезидента в Україні без заяви нерезидента та отримання заперечення до акту перевірки.
Положеннями пп. 78.1.22 п. 78.1 ст. 78 ПК України передбачено, що документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, у разі отримання інформації, що свідчить про ведення нерезидентом господарської діяльності через постійне представництво на території України, відповідно до вимог підпункту 14.1.193 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, без взяття на податковий облік.
Проте, інформації про вчинення дій, передбачених статтями 64, 78 ПК України щодо здійснення відповідної документальної позапланової перевірки щодо створення і виявлення на території України постійного представництва компанії «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» Відповідачем не надано.
Проте, стверджуючи про ведення компанії «BIESEF INVESTMENTS LIMITED» на території України основної комерційної діяльності через постійне представництво, Відповідач не вказав на обставини й не підтвердив документально вжиття ним зазначених вище заходів, передбачених статтями 64, 78 ПК України, з метою проведення документальної позапланової перевірки такого постійного представництва нерезидента та взяття його на податковий облік.
Щодо Кримінального провадження №42022000000001113 від 17.08.2022 року відносно АТ «МЕБЛІСАМ».
ПРИЙНЯТТЯ ОСКАРЖУВАНОГО ПОВІДОМЛЕННЯ-РІШЕННЯ ВІД 28.10.2024 РОКУ №1233522303 НА ПІДСТАВІ ДОКУМЕНТІВ, ЯКІ СУПЕРЕЧАТЬ П. 83.1. СТ. 83 ПОДАТКОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ
Відповідно до п. 83.1. ст. 83 Податкового кодексу України Для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є:
83.1.1. документи, визначені цим Кодексом;
83.1.2. податкова інформація;
83.1.3. експертні висновки, надані відповідно до статті 84 цього Кодексу та інших законів України;
83.1.4. судові рішення;
83.1.6. податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи;
83.1.7. мультимедійна інформація (фото, відео-, звукозапис), отримана (виготовлена) контролюючими органами.
В даному випадку, Відповідач не міг ґрунтувати свої висновки в акті перевірки на матеріалах незавершеного кримінального провадження за відсутності вироків суду, які б набрали законної сили, Відповідач зробив свої висновки передчасно, з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 84, 86, 87, 89 Кримінально-процесуального кодексу України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
Сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими. Таким чином, докази, які добуті під час кримінального провадження мають бути оцінені судом на предмет допустимості, що вирішується в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення, а недопустимі докази не можуть використовуватися при прийнятті рішення судом, однак Відповідач фактично посилається під час проведення перевірки на докази, без оцінки їх допустимості та посилається на них як на безперечні докази, які підтверджують фактично вчинення кримінальних правопорушень під час здійснення утримання та перерахування до бюджету податку від суми сплаченого доходу нерезиденту.
Визнання доказів кримінального провадження допустимими або не допустимими належить до виключної компетенції кримінального суду при розгляді кримінальної справи, а тому ані Відповідач ані адміністративний суд не може оцінити правомірність отримання доказів в кримінальному провадженні, дотримання при цьому норм кримінально-процесуального законодавства, тощо, та в подальшому такі докази можуть бути визнані кримінальним судом недопустимими.
При цьому, виключно нормами КПК України регулюється порядок проведення обшуків, огляду речей, зняття інформації з електронних інформаційних систем під час досудового слідства, складання протоколів, такі докази оцінюються судом з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, при цьому не можуть бути визнані доказами відомості, які не були предметом дослідження суду (ст. 23, 94, 98, 99, 223, 234, 237 КПК України).
Також, не можуть бути доказом повідомлення особі про підозру, оскільки відповідно до положень ч. 2 ст. 2 КК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Відповідно до положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
При цьому, небезпека застосування в адміністративному судочинстві доказів з кримінального провадження полягає в неможливості оцінити всі докази кримінального провадження в сукупності та суд має опиратися на докази, які на думку слідчого мають доводити провину особи без дослідження доказів, які б могли виправдати особу, тобто, в даному випадку відповідач та суд позбавлені можливості оцінити всі наявні докази кримінального провадження та таку оцінку має надавати суд в кримінальному судочинстві.
Відповідно до положень ст. 72, 74, 78 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, суд не може оцінити докази з кримінального провадження на предмет дотримання порядку їх одержання, обставини вчинення кримінальних правопорушень, та ці обставини мають бути підтверджені виключно вироком кримінального суду, який набрав законної сили та тільки такий вирок є обов'язковим для адміністративного суду в частині обставин чи мали місце такі обставини та чи вчинені вони певною особою.
При прийнятті рішення по цій справі суд враховує висновки Верховного Суду, викладені в рішенні від 27.03.2018 року у справі №816/809/17, в рішенні від 20.03.2020 року у справі №520/399/19, від 02.12.2020 року у справі №160/2758/19, від 02.12.2020 року у справі 420/5368/18, від 03.02.2021 року у справі №826/14004/17, від 27.05.2021 року у справі №822/1386/18, які свідчать, що матеріали кримінального провадження не можуть бути прийняті до уваги при прийнятті рішення у справі за відсутності вироку суду в кримінальному провадженні, а у відповідності до положень ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, враховуючи відсутність вироків суду в кримінальному проваджені №42022000000001113 від 17.08.2022 року, матеріали якого стали підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, враховуючи передчасність висновків Відповідача, порушення ним презумпції невинуватості особи, суд вважає, що є всі підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.10.2024 року №1233522303.
Враховуючи вищевикладене та дійсні обставини даної судової справи, вбачається, що вимоги Позивача, викладенні в позовній заяві по справі № 320/52047/24 є законними, обґрунтованими, направленими на відновлення порушених прав та інтересів Позивача, а отже підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України до судових витрат належить судовий збір. Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 30280,00 грн, що підтверджується відповідною квитанцією.
Статтею 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
"BIESEF INVESTMENTS LIMITED" ....Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове-повідомлення рішення від 28.10.2024 року №1233522303, прийнятого Головним управлінням ДПС України у Місті Києві.
3. Стягнути з Головнтот управління ДПС України у Місті Києві (04116, Україна, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок, 33/19, Код СДРПОУ 44116011) на користь ПАТ "МЕБЛІСАМ" (ЄДРПОУ 31901105) витрати зі сплати судового збору в розмірі 30280 (тридцять тисяч двісті вісімдесят) гривень.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Терлецька О.О.