08 січня 2026 року Справа № 280/7656/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 як законного представника в інтересах недієздатної особи ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - представник позивача) як законного представника в інтересах недієздатної особи ОСОБА_2 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Ухвалою суду від 08 вересня 2025 року позовну заяву залишено без руху, наданий позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду належним чином оформленої позовної заяви (у примірнику для суду та копії у кількості відповідно до визначених відповідачів) у якій уточнити склад учасників справи, з урахуванням зауваження суду.
15 вересня 2025 року до суду надійшла заява про усунення недоліків та уточнена позовна заява, у якій представник позивача просить суд:
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 10.07.2025 №083950026104 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника як особі, яка стала особою з інвалідністю до досягнення 18 років, згідно її заяви від 03.07.2025, з урахуванням Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що позивач є особою з інвалідністю з дитинства, має інвалідність І групи безстроково. Опікун позивача звернувся з заявою при призначення ОСОБА_3 пенсії у зв'язку з втратою годувальника. За результатами розгляду заяви та наданих документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області прийнято рішення від 10.07.2025 №083950026104 про відмову в призначенні пенсії, оскільки відсутнє право на пенсію у зв 'язку із втратою годувальника через відсутність документів, підтверджуючих факт визнання дитини особою з інвалідністю з дитинства до досягнення 18 річного віку. Відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії, оскільки позивач набув інвалідності до досягнення ним 18 років, у зв'язку із чим і зроблено запис про інвалідність з дитинства, а тому доводи відповідача щодо відсутності підтвердження наявності ознак інвалідності у віці до 18 років є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 22 вересня 2025 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
На виконання ухвали суду відповідачем 07 жовтня 2025 року надані копії документів пенсійної справи позивача.
Відповідач правом подати до суду відзив на позовну заяву не скористався, про розгляд справи повідомлений належним чином.
Частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Таким чином, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
На підставі матеріалів справи, суд встановив наступні обставини.
Позивач, ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю з дитинства, має інвалідність І групи безстроково, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії АГ №003264 від 18.09.2003.
Рішенням Запорізького районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2024 року у справі №317/4109/24 ОСОБА_2 визнано недієздатним, встановлено опіку над недієздатним ОСОБА_2 , призначено опікуном його брата ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_4 померла мати ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 .
03 липня 2025 року, опікун ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області із заявою при призначення ОСОБА_6 пенсії у зв'язку з втратою годувальника. До заяви додано: довідку до акту МСЕК серія АГ №003264, посвідчення № НОМЕР_3 , видане Ленінським управлінням соціального захисту населення Запорізької області.
За принципом екстериторіальності заява та додані документи розглянуті Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області, яким прийнято рішення від 10.07.2025 №083950026104 про відмову в призначенні пенсії.
Відповідачем у рішенні повідомлено, що за наданими документами на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника відповідно до cт. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відсутнє, оскільки відсутні документи, підтверджуючі факт визнання дитини особою з інвалідністю з дитинства до досягнення 18 річного віку.
Не погоджуючись з рішення про відмову у призначенні пенсії, представник позивача звернувся до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються, зокрема, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
За приписами частини першої статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону №1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Згідно ч. 1 ст. 36 Закону №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Частиною 2 статті 36 даного Закону визначено, що непрацездатними членами сім'ї померлого годувальника вважаються, зокрема, діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» регулюються Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 2.3 розділу ІІ Порядку до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 цього розділу, а також: документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) особи, якій призначається пенсія (надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків), та померлого годувальника (надається у разі, якщо особа, яка звернулася із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, має такі документи); свідоцтво про народження або документ, що посвідчує особу, зазначений у пункті 2.9 цього розділу, якій призначається пенсія; документи, що засвідчують родинні стосунки члена сім'ї з померлим годувальником; свідоцтво про смерть годувальника, або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим, або інформація з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин; документи про вік померлого годувальника сім'ї за відсутності таких даних у свідоцтві про смерть чи рішенні суду про визнання годувальника безвісно відсутнім або оголошення його померлим; довідки загальноосвітніх навчальних закладів системи загальної середньої освіти, професійно-технічних, вищих навчальних закладів, закладів освіти за кордоном про те, що особи, зазначені в абзаці другому пункту 2 частини другої статті 36 Закону, навчаються за денною формою навчання; документи про те, що чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків, дід, баба, брат чи сестра померлого годувальника незалежно від віку і працездатності не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років; відомості про місце проживання; документ про перебування членів сім'ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника; експертний висновок про встановлення причинного зв'язку смерті годувальника з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (крім дружин (чоловіків), які втратили годувальника з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, та звернулися за призначенням пенсії у зв'язку з втратою годувальника).
Згідно пункту 2.18 розділу ІІ Порядку, визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Тобто, право на призначення пенсії по втраті годувальника особа, якій призначається пенсія, набуває лише за умови надання виписки з акта огляду в МСЕК та висновку МСЕК про те, що вона могла бути визнана інвалідом до досягнення 18 років. Тобто є два випадки для призначення пенсії такого виду пенсії: як встановлення особі інвалідності до досягнення нею 18 річного віку, так і настання інвалідності у віці до 18 років.
Відмовляючи у переведенні на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області в рішенні послалось на те, що позивачем не надано документ, який підтверджує факт визнання дитини особою з інвалідністю з дитинства до досягнення 18 річного віку.
Як встановлено судом і це не заперечується відповідачем, позивачу призначено пенсію по інвалідності І групи з 18.09.2003, що підтверджується довідкою МСЕ серії АГ №003264 від 18.09.2003.
В графі «Причина інвалідності» зазначено - інвалід з дитинства.
Згідно посвідчення № НОМЕР_3 від 11.01.1995 позивачу призначено соціальну допомогу, як особі з інвалідністю з дитинства І групи.
Таким чином, вказаними вище документами підтверджується те, що позивач є особою з інвалідністю з дитинства, до 18-ти років.
При цьому, формулювання «стали особою з інвалідністю до досягнення 18 років» не є тотожнім «отримали статус особи з інвалідністю до досягнення 18 років» (в формалізованому розумінні), натомість їх слід тлумачити також таким чином, що стан здоров'я вказаних осіб фактично відповідав та/або мав передумови відповідати статусу інвалідності.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі №302/1149/16-а та від 27.10.2021р. у справі №759/6651/16-а.
Крім того, Верховний Суд у постановах від 03.10.2019р. у справі №302/1149/16-а та від 27.10.2021р. у справі №759/6651/16-а зазначив, що встановлення категорії «інвалідність з дитинства» МСЕК особам ще до їх повноліття чинним законодавством не передбачено.
Оцінюючи викладені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області протиправно відмовило ОСОБА_7 у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника, із посиланням на відсутність документів, які підтверджують факт визнання дитини особою з інвалідністю з дитинства до досягнення 18 річного віку, що свідчить про невідповідність спірного рішення критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень в контексті ч.2 ст.2 КАС України, а отже таке є протиправним та підлягає скасуванню.
При цьому, суд вважає безпідставними позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача призначити пенсію позивачу з урахуванням Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991, оскільки як встановлено судом та підтверджується матеріалами пенсійних справ батьки позивача ОСОБА_4 , ОСОБА_5 отримували пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до Закону України «Про судовий збір», тому підстави для розподілу судових витрат з судового збору відсутні.
В уточненій позовній заяві представник позивача зазначав, що орієнтовний розрахунок судових витрат на правничу допомогу адвоката Сімонець Є.О. становить 4000,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Отже, розмір понесених витрат на правничу допомогу адвоката визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботи.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 по справі №810/2760/17.
В підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати до матеріалів справи розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Аналогічний висновок висловив Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2018 року у справі №569/17904/17.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи не надано жодних документів.
При цьому, позовна заява не містить жодних посилань на неможливість подання доказів понесених позивачем витрат на правничу допомогу до ухвалення рішення суду, як і не містить заяви про те, що такі докази будуть надані позивачем після ухвалення рішення суду в порядку ч.7 ст.139 КАС України.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 262 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 як законного представника в інтересах недієздатної особи ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 10.07.2025 №083950026104 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_2 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_2 пенсію у зв'язку з втратою годувальника як особі, яка стала особою з інвалідністю до досягнення 18 років, згідно з заявою від 03.07.2025.
В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Законний представник позивача - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ),
Позивач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ),
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул.Степана Бандери, 43, м. Суми, 40009; код ЄДРПОУ 21108013).
Повне судове рішення складено 08.01.2026.
Суддя Б.В. Богатинський