08 січня 2026 року Справа № 280/1611/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
І. Зміст і підстави позовних вимог.
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 23.10.2021 по 28.12.2021 у розмірі 20 401,78 грн. Крім того, просив стягнути витрати по сплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу (22.10.2021) відповідач не провів всіх належних розрахунків, а саме не виплатив компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 24457,95 грн. На письмову заяву позивача відповідач здійснив виплату вказаних сум лише 28.12.2021. Наведене, на думку позивача, свідчить про наявність у нього права на отримання грошової компенсації за затримку розрахунку при звільненні шляхом виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.
31.05.2022 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що після виключення зі списків військової частини та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 набув права на отримання компенсації вартості не отриманого речового майна, однак грошова компенсація відповідно до норм постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 виплачується за заявою (рапортом), яка до військової частини НОМЕР_1 надійшла лише 06.12.2022. Відтак затримка виплати компенсації за неотримане речове майно мала місце з моменту отримання його заяви до моменту розрахунку, який було здійснено вчасно. Відповідач зауважує, що дана додаткова виплата не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги статей 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця, що зумовлює висновок про безпідставність позовних вимог. Крім того, положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплати середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.
На запит суду щодо місця реєстрації ОСОБА_1 з Єдиного державного демографічного реєстру отримано відповідь №2222660 від 08.01.2026, за якою інформація щодо місця реєстрації відповідає зазначеній в позовній заяві, а саме с.Велика Тернівка Мелітопольського району Запорізької області, що входить до Якимівської селищної територіальної громади, яка відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» віднесена до переліку тимчасово окупованих території (з 24.02.2022). В Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб відсутня інформація про внутрішньо переміщену особу ОСОБА_1 , про що свідчить відповідь з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери за №2222651 від 08.01.2026.
З урахуванням положень підпункту 20 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України та частини другої статті 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», з метою повідомлення позивача про відкриття провадження у справі 01.07.2022 та 30.08.2024 судом було розміщено оголошення на офіційному веб-порталі судової влади. Крім того, суд намагався повідомити позивача про розгляд справи засобами телефонного зв'язку, про що свідчать наявні в матеріалах справи акти.
Враховуючи обставини, які могли через повномасштабне вторгнення Російської Федерації на територію України ускладнити або унеможливити вчасне надання відповіді на відзив на позовну заяву, суд протягом тривалого часу очікував на реалізацію позивачем своїх процесуальних прав і обов'язків, проте подальше очікування ставить під сумнів розумність строків розгляду справи судом.
III. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 21.02.2022 суд відкрив провадження у справі, призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін; витребував від Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України докази по справі, а саме: довідку розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місця перед звільненням (серпень - вересень 2021 року).
IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 22.10.2021 №262 старшого солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, у зв'язку із закінченням строку контракту, 22 жовтня 2021 року.
Відповідно до змісту довідки-розрахунку №101 від 22.10.2021 про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 , загальна сума виданого речового майна становить 20727,08 грн, з урахуванням ПДВ 3730,87 грн.
01.12.2021 позивач склав заяву, в якій просив відповідача на підставі пункту 4 Порядку №178 виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно. Відповідно до журналу реєстрації звернень громадян вказана заява надійшла до відповідача засобами поштового зв'язку 06.12.2021.
Згідно з банківською випискою АТ КБ «Приватбанк» компенсація за неотримане речове майно на суму 20416,17 грн була виплачена на рахунок позивача 28.12.2021.
Вважаючи, що відповідачем протиправно під час звільнення не виплачено позивачу компенсацію за невикористане речове майно, позивач звернувся до суду з цим позовом.
V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону №2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (пункт 1 статті 9 Закону №2011-XII).
Відповідно до абзацу 2 пункту статті 9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців, а також резервістів і військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснюється за нормами і в строки, що визначаються відповідно центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно військовослужбовців, резервістів і військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема: звільнення з військової служби.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Згідно з пунктом 5 Порядку № 178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Пунктом 4 розділу III Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців ЗСУ в мирний час та особливий період, затвердженої наказом МОУ №232 від 29.04.2016, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 за №767/28897 (в редакції на час виникнення спірних відносин), встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку №178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку №178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (в редакції на час виникнення спірних відносин), передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, в тому числі у разі звільнення з військової служби. При цьому, на день звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу військової частини особа має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
У постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, проаналізувавши положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232, зауважив, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Суд зазначив, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо, і лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації. Тож дійшов висновку про те, що речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Судова палата також виснувала, що компенсацію за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Умовою для виникнення обов'язку виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини, є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Тобто, якщо військовослужбовець під час проходження служби звертався до військової частини з рапортом про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, і така компенсація не виплачена йому під час проходження служби або у день виключення особи зі списків особового складу військової частини, то у цьому разі компенсація вважатиметься частиною «сум, що належать працівнику та підлягають виплаті у день звільнення». І, відповідно, невиплата такої компенсації у день виключення зі списків особового складу матиме наслідком застосування до відповідача санкції за невиплату відповідної суми при звільненні, передбачену статтею 117 КЗпП України.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 10.10.2024 у справі №420/1717/22.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно засобами поштового зв'язку, відповідачем була отримана така заява лише 06.12.2021.
Тобто, позивач, будучи обізнаним з його звільненням з військової служби та виключенням зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та з усіх видів забезпечення з 22.10.2021, скористався своїм правом та звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно звернувся через місяць після звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу частини. Наведені обставини виключають обов'язок відповідача провести нарахування та виплату позивачу компенсації у день виключення зі списків особового складу.
Суд зауважує, що якщо військовослужбовець під час проходження служби звертався до військової частини з рапортом (заявою) про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, і така компенсація не виплачена йому під час проходження служби або у день виключення особи зі списків особового складу військової частини, то тільки у цьому разі компенсація вважатиметься частиною «сум, що належать працівнику та підлягають виплаті у день звільнення».
Оскільки заяву про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно подано після звільнення та виключення зі списків особового складу частини, то невиплачені суми грошової компенсації за неотримане речове майно не можна кваліфікувати як «суми, що належали виплаті позивачу при звільненні», з огляду на відсутність заяви (рапорту) позивача на здійснення таких виплат.
За таких обставин, у спірному випадку компенсація за неотримане речове майно не належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, суд дійшов висновку про відсутність затримки розрахунку при звільненні позивача, що виключає відповідальність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за статтею 117 КЗпП України.
Решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
VI. Висновки суду.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність порушеного права позивача, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
VII. Розподіл судових витрат.
Відповідно до приписів статті 139 КАС України, з огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстав для їх розподілу немає.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Рішення у повному обсязі складено та підписано 08.01.2026.
Суддя К.В. Мінаєва