про залишення без розгляду частини позовних вимог
07 січня 2026 рокум. Ужгород№ 260/8875/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши заяву представника позивача про поновлення пропущеного строку в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного МРУ МЮ про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного МРУ МЮ, в якому просить визнати: 1) визнати протиправним та скасувати рішення начальника відділу примусового виконання рішень УЗПВР у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - Когутича Є.Д., яке викладене у відповіді від 27.10.2025 р. № 3614 щодо відмови у скасуванні постанови про закінчення виконавчого провадження від 12.02.2024 р. у виконавчому проваджені №13967916; 2) визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника відділу примусового виконання рішень УЗПВР у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Яроша С.І. від 12.02.2024 року про закінчення виконавчого провадження №13967916; 3) зобов'язати Відділ примусового виконання рішень УЗПВР у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відновити виконавче провадження №13967916 з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Васіловка В.О., що виданий 12.05.2009 року, зареєстрований в реєстрі за № 444, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 677090,87 грн. боргу, про що винести відповідну постанову.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі з особливостями, визначеними ст. 287 КАС України.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.11.2025 залишено без руху позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог, що стосуються оскарження постанови заступника начальника відділу примусового виконання рішень УЗПВР у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Яроша С.І. від 12.02.2024 року про закінчення виконавчого провадження №13967916. При цьому позивачу запропоновано подати до суду протягом п'яти днів з дня вручення ухвали заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням поважності причин пропуску цього строку (у разі наявності таких).
05 грудня 2025 року представник позивача подав через особистий електронний кабінет в підсистемі "Електронний суд" заяву про поновлення пропущеного строку звернення, в якій зауважує, що до моменту скасування постановою Верховного Суду від 11.09.2024 постанови Закарпатського апеляційного суду від 12.12.2023 у справі №308/2184/14 постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження фактично була винесена у встановленому законом порядку, а тому не було підстав для її оскарження. Вважає, що оскільки Відділ примусового виконання рішень не був учасником справи №308/2184/14, то відповідач міг дізнатися про наявність підстав для поновлення виконавчого провадження тільки після отримання відповідної інформації від стягувача чи боржника. З метою відновлення своїх прав позивач 10 вересня 2025 року звернулася до начальника Відділу примусового виконання рішень із заявою, в якій просила відновити спірне виконавче провадження. Однак у задоволенні такої було відмовлено. З огляду на зазначене вважає, що відлік строків звернення до суду слід обчислювати з моменту отримання оскарженої відмови.
Ухвалою від 08.12.2025 Закарпатський окружний адміністративний суд продовжив ОСОБА_1 строк для усунення недоліків, вказаних в ухвалі Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року, та запропонував подати до суду протягом п'яти днів з дня вручення ухвали заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням інших причин поважності пропуску цього строку (за їх наявності).
15 грудня 2025 року представник позивача подав через особистий електронний кабінет в підсистемі "Електронний суд" заяву про поновлення пропущеного строку звернення, в якій зазначив, що початок перебігу строку на звернення до суду з оскарженням постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження не слід пов'язувати з винесенням Верховним Судом постанови від 11.09.2024 у справі №308/2184/14. Вважає, що скасування постанови Закарпатського апеляційного суду від 12.12.2023 у справі №308/2184/14 створило передумови для починання процедури відновлення виконавчого провадження, який не обмежено будь-яким присічним строком. Стверджує, що її права були порушені виключно з моменту отримання відмови начальника Відділу примусового виконання рішень у відновленні виконавчого провадження.
Подана представником позивача заява розглянута судом у встановлені нормами КАС України строки з урахуванням періоду перебування головуючого судді Ващиліна Р.О. у відпустці.
Оцінюючи наведені представником позивача доводи з точки зору їх достатності для поновлення строку звернення до суду з оскарженням постанови державного виконавця від 12.02.2024 року про закінчення виконавчого провадження №13967916, суд зазначає наступне.
Ч. 1 ст. 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Ч. 2 ст. 287 КАС України встановлені процесуальні строки для звернення учасників виконавчого провадження до суду з питань оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця. Так, згідно п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
З матеріалів наданого до суду виконавчого провадження №13967916 вбачається, що оскаржена постанова державного виконавця була надіслана на адресу позивача супровідним листом №8-800 від 12.02.2024.
Незважаючи на те, що предметом оскарження в цій справі є постанова державного виконавця від 12 лютого 2024 року, позивач звернулася до суду з цим позовом 05 листопада 2025 року, тобто з порушенням встановленого п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України строку.
Так, судом встановлено, що оскарженою постановою від 12.02.2024 заступник начальника відділу примусового виконання рішень УЗПВР у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Яроша С.І. закінчив виконавче провадження №13967916, стягувачем в якому була ОСОБА_1 .
Така постанова була прийнята державним виконавцем з огляду на скасування постановою Закарпатського апеляційного суду від 12.12.2023 у справі №308/2184/14 виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу 12.05.2009, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 677090,85 грн боргу.
Не погодившись з правомірністю такої постанови ОСОБА_3 оскаржила її в касаційному порядку. Постановою Верховного Суду від 11.09.2024 №308/2184/14-ц скасовано постанову Закарпатського апеляційного суду від 12.12.2023, а провадження у справі закрито.
У поданих до суду заявах представник позивача зауважує, що скасування постанови Закарпатського апеляційного суду від 12.12.2023 у справі №308/2184/14-ц стало передумовою для відновлення державним виконавцем виконавчого провадження №13967916, а відмова начальника відділу примусового виконання рішень у відновленні такого виконавчого провадження - моментом порушення прав позивача в спірних правовідносинах.
Суд погоджується з такими доводами представника позивача, однак вважає, що вони є релевантними саме до пунктів 1 та 3 прохальної частини позовної заяви.
Зокрема, нормами ч. 3 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.
Саме на підставі таких норм представник позивача звернувся до начальнику відділу примусового виконання рішень після скасування постанови Закарпатського апеляційного суду від 12.12.2023 у справі №308/2184/14-ц. Відмова начальника відділу примусового виконання рішень відновити виконавче провадження №13967916 та похідна вимога зобов'язального характеру є предметом оскарження в цій адміністративній справі, а питання щодо дотримання строків звернення стосовно таких судом не ставиться.
В свою чергу питання моменту обізнаності позивача про порушення суб'єктом владних повноважень її прав при оскарженні постанови державного виконавця від 12.02.2024 року про закінчення виконавчого провадження №13967916 жодним чином не пов'язане з відмовою начальника відділу примусового виконання рішень самостійно відновити спірне виконавче провадження. На думку суду, вказана обставина не змінює моменту, коли позивач дізналася про порушення своїх прав рішенням державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, а вказує виключно на те, коли вона почала вчиняти активні дії для їх захисту.
Верховний Суд у своїй постанові від 16.05.2018 р. у справі №826/23192/15 зазначив, що вирішуючи спори, суд повинен досліджувати правомірність рішення суб'єкта владних повноважень на момент його прийняття (вчинення) та не може обґрунтовувати юридичну правильність (правомірність) таких актів із урахуванням подій, які сталися, або могли статися у майбутньому. Рішення суду не може ґрунтуватися на тих фактичних обставинах, які на момент його ухвалення хронологічно ще не відбулися, проте, ймовірно, могли мати місце у майбутньому.
Більше того, суд враховує те, що з проханням скасувати спірну постанову позивач звернулася до начальника Відділу примусового виконання рішень 10 вересня 2025 року, тобто через рік після того, як дізналася про ухвалення постанови Верховним Судом.
Жодних аргументів щодо неможливості своєчасного оскарження постанови заступника начальника відділу примусового виконання рішень УЗПВР у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Яроша С.І. від 12.02.2024 року про закінчення виконавчого провадження №13967916 після ухвалення Верховним Судом постанови від 11.09.2024, представник позивача у поданій до суду заяві не навів.
Згідно ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Ч. 1 ст. 120 КАС України передбачено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Чинне законодавство встановленими строками обмежує звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків має на меті досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює їх учасників добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їхнього завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту в судовому порядку.
Вказане узгоджується також з правовою позицією Конституційного Суду України.
Так, зокрема, рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року також визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Окрім того, практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббіса та інш. проти Великобританії, рішення від 22.10.1996, Девеер проти Бельгії, рішення від 27.02.1980).
Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.
Аналізуючи зміст статті 122 КАС України, очевидним є те, що законодавець, встановлюючи часові рамки звернення до суду, виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення його прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду.
Також, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2021 у справі № 640/20314/20 досліджуючи питання щодо поважності причин пропуску процесуального строку зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, при цьому такі обставини повинні бути підтверджені належним чином.
Позивачем не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від її волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно ч. 15 ст. 171 КАС України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Отже, враховуючи не усунення позивачем недоліків, зазначених в ухвалі суду від 28.11.2025 та звернення до суду поза межами встановленого процесуального строку без доказів поважності пропуску таких, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень в частині позовних вимог, що стосуються оскарження постанови заступника начальника відділу примусового виконання рішень УЗПВР у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Яроша С.І. від 12.02.2024 року про закінчення виконавчого провадження №13967916, слід залишити без розгляду.
На підставі наведеного та керуючись ч. 3 ст. 123, ч. 15 ст. 171, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Залишити без розгляду позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного МРУ МЮ про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог, що стосуються оскарження постанови заступника начальника відділу примусового виконання рішень УЗПВР у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Яроша С.І. від 12.02.2024 року про закінчення виконавчого провадження №13967916.
2. Розгляд справи в частині решти позовних вимог продовжити в письмовому провадженні.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України.
СуддяР.О. Ващилін