Україна
Донецький окружний адміністративний суд
06 січня 2026 року Справа№200/8134/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Михайлик А.С. розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частина НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частина НОМЕР_1 , в якому просить (з урахуванням уточнення позовних вимог):
визнати протиправними дії щодо встановлення з 29.01.2020 по 20.05.2023 розміру щомісячних та одноразових видів грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови КМУ № 704;
зобов'язати перерахувати та виплатити, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів, щомісячні та одноразові види грошового забезпечення, визначивши посадовий оклад та оклад за військовим званням шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови КМУ № 704 з 29.01.2020 по 31.12.2020 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01.01.2020), з 01.01.2021 по 31.12.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01.01.2021), з 01.01.2022 по 31.12.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01.01.2022), з 01.01.2023 по 20.05.2023, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01.01.2023), із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік;
зобов'язати здійснити перерахунок та виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за 2015 рік, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
В обґрунтування позову зазначено, що під час проходження військової служби розрахунок складових грошового забезпечення позивача протиправно здійснювався із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018. Позивач зазначає, що після скасування постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, яким внесено зміни до постанов КМУ, зокрема, постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, відповідач мав керуватися положеннями попередньої (первинної) редакції пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», відповідно до якого розміри окладів за військовим званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт.
Крім цього, згідно з позовом, відповідач при звільненні позивача зі служби не виплатив їй грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових за 2015 рік, чим допустив протиправну бездіяльність, оскільки позивач хоч і була обмежена в отриманні такої відпустки, проте мала право на отримання компенсації за її невикористані дні.
Відповідач надав суду відзив на позов, відповідно до якого позивач не погоджується з позовними вимогами, вважає їх безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають. Вважає, що звертаючи до суду із цим позовом, позивач зловживає своїми права, заявлені нею вимоги свідчать про втручання в дискреційні повноваження відповідача, який в свою чергу не може брати на себе бюджетних зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень.
Відповідачем зауважено на пропуску позивачем строку звернення до суду та недодання до позову доказу сплати судового збору.
По суті заявлених позивачем вимог стосовно прожиткового мінімуму, що використовувався при обчисленні позивачу грошового забезпечення, відповідач зазначає, що з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 - пункт 6 постанови КМ України № 103 втратив чинність та було відновлена дія п.4 постанови КМ України № 704 у первісній редакції. Проте, згідно з п.3 розділу II Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Отже, під час розв'язання правової колізії між нормами п. 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ та п. 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103 перевагу належить віддати положенням закону, як акту права вищої юридичної сили. Оскільки норма п. 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення п. 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, відсутні підстави для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. Враховуючи викладене, військова частина НОМЕР_1 діяла правомірно, застосовуючи під час обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, або 1762 грн.
Щодо грошової компенсації за відпустку як учаснику бойових дій за 2015 рік відповідачем вказано, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток, у тому числі відпусток учасникам бойових дій відповідно до ст. 16-2 Закону № 504/96- ВР (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. У випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ. Відповідач вказав, що у разі звільнення військовослужбовець подає рапорт на грошову компенсацію за невикористані дні щорічної та додаткових відпусток (в тому числі відпустку для УБД) за минулі роки. Оскільки позивач при звільненні надала рапорт про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 - 2025 роки, компенсація була виплачено відповідачем саме за ці роки невикористаної відпустки. Оскільки позивач не зазначила у рапорті 2015 рік про виплату їй грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, відтак, позов нею подано безпідставно.
У відповіді на відзив позивач зазначила аналогічне, викладеному у позові, а також вказала, що рапорт, на який посилається відповідач, писала під диктовкою начальника фінансово економічної служби в/ч НОМЕР_1 в день звільнення 28.08.2025 та під психологічним тиском і відвертим обманом старшого помічника начальника штабу з кадрів та стройової частини та начальника фінансово-економічної служби в/ч НОМЕР_1 .
У запереченнях на відповідь повивача на відзив, поданий до суду, відповідач виклав аналогічне, викладеному у відзиві на позов.
Ухвалою від 27.10.2025 позов залишено без руху. Ухвалою від 04.11.2025 відкрито провадження у справі, її призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 цього Кодексу датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Позивач, ОСОБА_1 , є учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_2 від 11.12.2015), у період з 15.09.2021 по 28.08.2025 проходила службу у військовій частині НОМЕР_1 (відповідач), що підтверджується наказами відповідача від 15.09.2015 № 260, від 28.08.2025 № 244.
У наказі відповідача від 28.08.2025 № 244 не вказано про нарахування та виплату позивачу додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік.
До листа відповідача позивачу від 03.10.2025 з питання виплати позивачу грошового забезпечення з 29.01.2020 по 19.05.2023 додано витяги з наказів відповідача від 15.09.2015 № 260, від 28.08.2025 № 244 та довідка про нараховане грошове забезпечення з 01.01.2019 по 28.08.2025 № 1107/247/77/7052/пс від 03.10.2025.
Не є спірною між сторонами обставина визначення у період проходження служби позивачем служби з 29.01.2020 по 19.05.2023 розміру її грошового забезпечення виходячи з 1762 грн (прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2018) відповідно до внесених змін Постановою КМУ № 103 до п. 4 Постанови КМУ № 704.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ, ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ ТА ВИСНОВКИ
Частиною 1, 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній по 18.07.2022 включно) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України № 2352-IX від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», що набрав чинності 19.07.2022, внесені зміни до норм Кодексу законів про працю України.
Зокрема, частини 1 і 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України викладені в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч.1).
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2).
Згідно зі ст. 234 Кодексу законів про працю України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Відповідно до п. 1 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
З урахуванням пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, щодо позовних вимог стосовно перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 19.05.2023, почався 01.07.2023.
Особі щомісяця відомо розмір отриманого нею грошового забезпечення, оскільки грошове забезпечення виплачується особі щомісяця за поточний місць у наступному (відповідно до п. 8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, далі - Порядок № 260.)
Пунктом 14 Розділу І Порядку № 260 встановлено, що грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Абзацом 3 пункту 7 цього ж розділу Порядку встановлено, що військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно.
Тобто, позивач, у період служби, мала право на отримання належного грошового забезпечення.
Довідка про нараховане позивачу грошове забезпечення з 01.01.2019 по 28.08.2025 № 1107/247/77/7052/пс від 03.10.2025 надіслана позивачу відповідачем із листом від 03.10.2025 з питання виплати позивачу грошового забезпечення з 29.01.2020 по 19.05.2023.
Ухвалою від 04.11.2025 відповідачу вказувалось надати суду докази документального повідомлення позивачу інформації про обсяг і характер виплачених йому сум за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 (вручення розрахункових листів, довідок про нараховані та виплачені суми тощо).
Відповідачем ухвала в цій частині не виконана, вказані документи суду не надані.
При цьому, відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 04.07.2025, у справі № 120/15243/24, від 03.07.2025 у справі № 560/15912/24, від 19.06.2025 у справі № 400/5155/24, від 18.04.2025 у справі № 260/1955/24 початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини першої статті 233 КЗпП України (у чинній редакції), слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом, як вказує Верховний Суд, може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
Крім цього, 11.12.2025 рішенням Великої палати Конституційного Суду України положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у частині, яка стосується строку звернення працівника до суду з вимогами по виплату заробітної плати та інших належних йому суд, визнано неконституційними та встановлено, що таке положення втрачає чинність із дня ухвалення цього рішення.
Зважаючи на викладене, строк звернення до суду із вимогами щодо правомірності обчислення грошового забезпечення з 29.01.2020 по 20.05.2023 позивачем не пропущений.
Щодо позовних вимог, які стосуються виплати компенсації з невикористану відпустку, то такі виплати належать до тих, що отримуються при звільненні. Позивача звільнено зі служби наказом від 28.08.2025 № 244, до суду із позовом вона звернулась 21.10.2025, тобто у 3-місячний строк.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII" відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Частинами другою, четвертою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та має забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова № 704), у первісній редакції було визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Згідно з пунктом 1 приміток Додатку 1 до Постанови № 704 посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Відповідно до примітки до Додатку 14 Постанови № 704 оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Постанова №704 набрала чинності з 01.03.2018.
На момент набрання чинності Постановою № 704, пункт 4 цієї постанови був викладений у редакції згідно з пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Проте, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність у зв'язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, за наслідком розгляду якої суд визнав протиправним та нечинним пункт 6 Постанови КМУ № 103, яким внесено зміни до інших постанов Кабінету Міністрів України.
Тобто, з 29.01.2020, враховуючи дату ухвалення цього судового рішення, було відновлено дію пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції.
20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, якою внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Згідно з пунктом 2 указаної постанови № 481 абз. 1 п. 4 постанови № 704 викладено в редакції, що встановлювала обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Тобто, пункт 4 постанови № 704, викладений з 20.05.2023 у такій редакції, передбачає встановлення фіксованої суми, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовим званням, та не має у цьому прив'язки до певного розміру прожиткового мінімуму.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зазначені норми права та вищенаведені обставини у своїй сукупності вказують на те, що з 29.01.2020 по 19.05.2023 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слідувало визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Враховуючи наведене, у період проходження позивачем служби з 29.01.2020 по 19.05.2023 для обчислення позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням, і виплат, що обчислюються із них, належало використовувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, що визначний Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік», встановленого законом на 01.01.2021, що визначний Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік», встановленого законом на 01.01.2022, що визначний Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік», та встановленого законом на 01.01.2023, що визначний Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Натомість, відповідач визнав використання ним в цей період для обчислення позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 (що становив 1762 грн відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2018 рік»), а не встановленого законом на 1 січня поточного календарного року, що є протиправним.
Відтак, підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнати протиправними дії відповідача щодо встановлення з 29.01.2020 по 19.05.2023 розміру щомісячних та одноразових видів грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови КМУ № 704.
З огляду на таке, також підлягають задоволенню вимоги позивача про зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів, щомісячні та одноразові види грошового забезпечення, визначивши посадовий оклад та оклад за військовим званням, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови КМУ № 704 з 29.01.2020 по 31.12.2020 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, з 01.01.2023 по 19.05.2023, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023.
Під час вирішення вимог позивача щодо перерахунку та виплати у спірному періоді щомісячних та одноразових видів грошового забезпечення, то суд зазначає, що визначений позивачем перелік таких виплат не є вичерпним, позивачем не уточнено, які саме виплати вона має на увазі, відтак, встановити достеменний їх перелік є неможливим. З огляду на таке, виходячи зі змісту п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017, з урахуванням права суду за межі позовних вимог на підставі ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне вказати про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату тих щомісячних та одноразових видів грошового забезпечення, розмір яких залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
При цьому суд відмовляє в задоволенні вирішення вимог позивача про присудження грошового забезпечення за 20.05.2023 ( період, за який позивач не згодна із розміром виплаченого грошового забезпечення вона визначила у позовних вимогах як «з 29.01.2020 по 20.05.2023», а не «з 29.01.2020 по 19.05.2023»), з огляду на наступне.
Із прийняттям постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі № 320/29450/24 знов було відновлено дію пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції та змінено розрахункову величину для обчислення розміру посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями з “1762 гривні» на “розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року».
Разом із цим, відповідно до частини 2 статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Частинами 1, 2, 6 статті 57 Закону України «Про правотворчу діяльність» встановлено, що дія нормативно-правового акта у часі - це реалізація нормативно-правового акта щодо суспільних відносин, що виникли після набрання ним чинності або до набрання ним чинності і тривали станом на дату набрання актом чинності. Дія нормативно-правового акта поширюється на суспільні відносини, що виникли (тривають) після набрання ним чинності, якщо інше не передбачено Конституцією України чи законом.
Дія нормативно-правового акта починається з моменту набрання ним чинності, якщо інше не передбачено законом, і закінчується моментом припинення його дії.
У разі, якщо припинення дії нормативно-правового акта здійснюється на підставі рішення суду, дія нормативно-правового акта припиняється з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 набрало законної сили 18.06.2025.
Враховуючи вказане, пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 щодо внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» втратив чинність з 18.06.2025 - моменту набрання законної сили рішенням суду у справі № 320/29450/24.
Вказане свідчить про відсутність підстав для визначення військовослужбовцям розміру посадового окладу та окладу за військовим званням з 20.05.2023 по 17.06.2025, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого станом на 1 січня відповідного календарного року.
Отже, у відповідача не було підстав для незастосування Постанови № 704 з урахуванням внесених Постановою № 481 змін у період служби позивача 20.05.2023, оскільки в цю дату Постанова № 481 діяла та нечинною не визнавалася.
Не є спірною обставина того, що відповідачем у період служби позивача 20.05.2023 застосовувалася для обчислення грошового забезпечення позивача сума 1762 грн, помножена на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, що відповідало чинній на той час редакції Постанови № 704 з урахуванням внесених Постановою № 481.
Враховуючи наведене, у період проходження позивачем служби 20.05.2023 відповідач правомірно обчислював позивача грошового забезпечення, виходячи із суми 1762 грн.
Щодо вимог позивача перерахувати та виплатити щомісячні та одноразові види грошового забезпечення, визначивши посадовий оклад та оклад за військовим званням шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови КМУ № 704 з 29.01.2020 по 19.05.2023 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України про Державний бюджет України на відповідний календарний рік станом на 1 січня відповідного поточного року, але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на такий рік, то суд зазначає, що з моменту набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.
Під час розгляду і вирішення цієї справи положення п. 4 Постанови № 704 та п. 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» підлягають солідарному застосуванню.
Відтак, застосуванню для обчислення грошового забезпечення підлягає саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, а не мінімальна заробітна плата, а отже вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, то відповідно п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Згідно з п. 4 цього Порядку виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Тобто, питання здійснення грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат вирішується під час виплати такого грошового забезпечення, зважаючи на що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню як передчасні.
При вирішенні вимог позивача щодо додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік суд виходить з такого.
У відповідності до частини 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з п. 8 ст. 10-1 ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі, якщо Законом України “Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 № 504/96-ВР “Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено наступні види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст. 16-2 ЗУ “Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до п. 12 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 02.10.1993 учасники бойових дій мають пільгу у вигляді одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Пунктами 5, 6 цього розділу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.
Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21.10.1993 № 3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06.12.1991 № 1932-XII “Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Враховуючи вказане, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
Так, відповідно до встановлених судом обставин в період проходження позивачем, яка з 2015 року є учасником бойових дій, військової служби у 2015 році, тривав особливий період, протягом якого додаткові відпустки не надавались.
Суд при цьому зазначає, що приписами чинного законодавства не обмежено право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби, у тому числі в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Суд зауважує також, що припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) отримання особою грошової компенсації за невикористані дні відпустки.
При ухваленні рішення у даній справі, яка є типовою, судом, відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуються правові висновки Верховного Суду, викладені в рішенні від 16.05.2019, за результатами розгляду зразкової справи № Пз/9901/4/19.
Вирішуючи спір по суті у справі № Пз/9901/4/19 Верховним Судом констатовано, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-ХІІ, не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Водночас у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05.11.1996 № 504/96-ВР “Про відпустки».
При вирішенні спору Верховний Суд дійшов висновку про те, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідачем не доведено отримання позивачем додаткової відпустки як учасником бойових дій в період проходження служби у 2015 році або надання їй компенсації за невикористані її календарні дні, в той час як відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, зміст п. 12 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII свідчить про те, що учасники бойових дій мають пільгу у вигляді одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (тобто, кількість днів такої відпуски, на яку мав право позивача становить саме 14 днів на рік), а зміст пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ про те, що у особливий період такі відпустки не надаються, відтак, немає підстав вважати, що позивач її отримував у 2015-2018 роках.
Посилання відповідача на те, що позивач у рапорті про виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпуски не вказала про вимогу виплатити їй цю відпустку за 2015 рік (а вказала інші роки служби), суд до уваги не бере, оскільки чинним законодавством, яким врегульовано спірні правовідносини, не вимагається від військовослужбовця подання рапорту для отримання компенсації за невикористані дні відпусток, така виплата проводиться в силу норм законодавства.
Отже, під час звільнення позивачу протиправно не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 рік.
Зважаючи на викладене, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік і зобов'язання відповідача її нарахувати і виплатити.
Вимоги щодо виплати цієї компенсації із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44 також є передчасними, про аналіз чого вже здійснювався судом вище, відтак, задоволенню не підлягають.
Враховуючи наведене, заявлений позов підлягає задоволенню частково.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати.
Відтак, суд не приймає до уваги доводи відповідача про необхідність позивачу сплатити судовий збір, оскільки пільга по його сплаті обумовлена не наявністю в позивача статусу учасника бойових дій.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Підстави для розподілу судового збору відсутні, оскільки позивач звільнений від його сплати.
З огляду на викладене вище та керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 12, 15, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 139, 194, 205, 241-243, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Військової частина НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо встановлення ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 19.05.2023 щомісячних та одноразових видів грошового забезпечення, розмір яких залежить від посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови КМУ № 704.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 , з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів, щомісячні та одноразові види грошового забезпечення, розмір яких залежить від посадового окладу та окладу за військовим званням, визначивши посадовий оклад та оклад за військовим званням, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови КМУ № 704: з 29.01.2020 по 31.12.2020 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020; з 01.01.2021 по 31.12.2021 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021; з 01.01.2022 по 31.12.2022 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022; з 01.01.2023 по 19.05.2023 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за 2015 рік.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відомості про сторін:
ОСОБА_1 (позивач) - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ;
Військова частина НОМЕР_1 (відповідач) - місцезнаходження: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 .
Суддя А.С. Михайлик