07 січня 2026 року ЛуцькСправа № 140/10466/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) , в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у не розгляді та не наданні відповіді по суті рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за станом здоров'я за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
зобов'язати розглянути рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за станом здоров'я за наявності інвалідності;
зобов'язати звільнити з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за станом здоров'я за наявності інвалідності.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу за призовом на період мобілізації на посаді водія автомобільного взводу забезпечення ремонтно-відновлювального батальйону в/ч НОМЕР_1 .
13.09.2024 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ №877097, з переоглядом до 07.08.2025. Рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 08.08.2025 №198/25/943/Р ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку із пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини, що підтверджується Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №198/25/943/В.
Не бажаючи продовжувати військову службу за станом здоров'я, позивач звернувся до командира в/ч НОМЕР_1 по команді через свого безпосереднього командира із рапортом про звільнення з військової служби на підставі пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з долученням документів, які підтверджують право на звільнення.
Однак, звільнення позивача не було погоджено вищим командуванням, на рапорті залишено відмітку від 12.05.2025 «Не затверджую, без реалізації». Позивачем вказаний рапорт без реалізації був отриманий 14.06.2025.
В інтересах позивача до військової частини був скерований адвокатський запит від 30.06.2025 для отримання обґрунтованої відповіді по суті рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 , який стосувався звільнення за станом здоров'я у зв'язку з наявністю ІІІ групи інвалідності. На вищевказаний адвокатський запит відповідачем було надано відповідь від 15.07.2025 №3526, якою було повідомлено, що за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 , зареєстрованого у в/ч від 17.05.2025, було прийнято рішення відмовити у звільненні, а з результатами та причинами відмови можна ознайомитися у діловодстві в/ч НОМЕР_1 .
У подальшому, у зв'язку із не отриманням відповіді по суті рапорту, поданого по команді, та перебуванням позивача на лікуванні, він повторно направив рапорт про звільнення за станом здоров'я на поштову адресу командира частини. Відповідач листом від 15.08.2025 №4097 надав відповідь на рапорт про звільнення від 31.07.2025, у якій повідомлено про відмову у розгляді рапорту у зв'язку із тим, що рапорт з незрозумілих причин поданий на розгляд командиру частини, а не безпосередньому командиру.
Після проходження переогляду та прийняття рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 08.08.2025 №198/25/943/Р позивач знову повторно звернувся із рапортом про звільнення з військової служби за станом здоров'я, однак відповіді щодо рішення, прийнятого за результатом розгляду рапорту, станом на день подання позову не отримав.
Позивач вважає дії відповідача щодо не розгляду рапорту неправомірними, оскільки до рапорту були додані всі необхідні документи, які підтверджують підставу для звільнення, перелік яких встановлений в Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Крім того, жодних доказів прийняття вмотивованого рішення з визначеними підставами для відмови у звільненні за наслідками розгляду рапорту у листі відповідачем не зазначено.
З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою суду від 18.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.26).
Представник відповідача у надісланому через систему Електронний суд відзиві на позов (а.с.27-30) позовні вимоги не визнав та просив відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що у тексті своєї позовної заяви позивач посилається на два рапорти щодо звільнення з військової служби (рапорт, який зареєстрований у військовій частині НОМЕР_1 17.05.2025, та рапорт від 31.07.2025). Відповідачем було отримано рапорти щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 , які зареєстровані за вхідними №10935 від 17.05.2025 та №19413 від 12.08.2025. Вказані рапорти були розглянуті, за результатами розгляду яких було прийнято відповідне рішення та проінформовано позивача. Так, у відповіді в/ч НОМЕР_1 на адвокатський запит представника позивача повідомлено, що за результатами розгляду рапорту про звільнення з військової служби було прийнято рішення відмовити у звільненні з військової служби, з причинами відмови у звільненні з військової служби можливо ознайомитись у діловодстві в/ч НОМЕР_1 .
Про розгляд рапорту та результати його розгляду було повідомлено позивачу листом від 15.08.2025 за вихідним №4097. Копії вказаних відповідей в/ч НОМЕР_1 були додані ОСОБА_1 до позовної заяви, наслідком чого обставини розгляду рапортів та надання відповідей за результатами їх розгляду доказуванню не підлягають. Таким чином, протиправних дій у нібито не розгляді рапортів позивача та ненадання відповідей за результатами їх розгляду відповідачем не допущено.
Також представник відповідача зазначає, що станом на дату написання рапорту (31.07.2025) ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді водія автомобільного відділення взводу забезпечення ремонтно-відновлювального батальйону в/ч НОМЕР_1 , однак рапорт був ним поданий на розгляд командиру в/ч НОМЕР_1 , а не безпосередньому командиру (командиру взводу забезпечення ремонтно-відновлювального батальйону в/ч НОМЕР_1 ). Крім того, на рапорті відсутні резолюції командирів щодо погодження або непогодження рапорту.
Таким чином, рапорт про звільнення з військової служби від 31.07.2025, який надійшов до в/ч НОМЕР_1 12.08.2025 та зареєстрований за вхідним №19413, поданий позивачем із порушенням встановленого порядку подання рапортів (заяв) у Збройних Силах України, оскільки поданий не по команді та без клопотання по суті рапорту безпосереднім командиром.
Крім того, представник відповідача зауважує, що законодавець передбачив дистанційне звільнення виключно для однієї категорії військовослужбовців - непридатних до військової служби за станом здоров'я, в тому числі тимчасово непридатних з переоглядом 6-12 місяців (ч.3 ст.262 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України»), дистанційного ж звільнення для військовослужбовців за підставами інвалідності - законом не визначалось.
На думку представника відповідача, задоволення позовної вимоги щодо звільнення з військової служби військовослужбовця, якого фізично немає на військовій службі, за підставою інвалідності суперечитиме вищезазначеним вимогам Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України».
Інші заяви по суті справи не надходили.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами.
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК №877097 від 13.09.2024 позивачу встановлено третю групу інвалідності, яка підтверджена рішенням експертної команди з повсякденного оцінювання функціонування особи від 08.08.2025 №198/25/943/Р (а.с.12зворот-14).
17.05.2025 позивач звернувся до в/ч НОМЕР_1 через свого безпосереднього командира із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (за станом здоров'я, у зв'язку з наявністю інвалідності ІІІ групи) (а.с.15). На рапорті міститься резолюція командира в/ч НОМЕР_1 від 12.06.2025 «Не затверджую. Без реалізації».
Листом від 15.07.2025 №3586 в/ч НОМЕР_1 повідомила представника позивача, що рапорт ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби був зареєстрований у в/ч НОМЕР_1 17.05.2025 за вх. №10935. За результатами розгляду рапорту про звільнення з військової служби було прийнято рішення відмовити у звільненні з військової служби. Таким чином, з результатами розгляду рапорту та причинами відмови у звільненні з військової служби можливо ознайомитися у діловодстві в/ч НОМЕР_1 (а.с.17зворот).
30.07.2025 позивач поштою надіслав до в/ч НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби (а.с.18).
Листом від 15.08.2025 №4097 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що на поданому рапорті від 17.05.2025 №10935 була накладена резолюція командира в/ч НОМЕР_1 , як це передбачено чинним законодавством - його розгляд було завершено. Повторний рапорт повинен бути поданий своєму безпосередньому командиру (а.с.20зворот-21, 33).
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не розгляду його рапорту про звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а тому під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок звільнення з військової служби в період дії воєнного стану.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Частиною першою статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частинами другою, четвертою статті 2 Закону України №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Статтею 26 Закону №2232-ХІІ визначені підстави звільнення з військової служби.
Так, відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 цього Закону військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби за станом здоров'я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до пункту 260 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.
Порядок звільнення регламентований пунктом 233 Положення №1153/2008, яким, зокрема, установлено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 №124, (далі - Інструкція з діловодства у Збройних Силах України), рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 №531 затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (далі - Порядок №531), відповідно до пункту 1 розділу І якого цей Порядок визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.
Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку №531 з питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).
Рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації (пункт 1 розділу ІІ Порядку №531).
Пунктами 1-3 розділу ІІІ Порядку №531 визначено, що у паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок «Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім'я та прізвище; дату; особистий підпис.
Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.
Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку
Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.
Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Аналізуючи наведені вище норми чинного законодавства, суд зазначає, що військовослужбовці подають рапорти до безпосереднього командира і не погодження рапорту безпосереднім командиром не перешкоджає його подальшому руху. Рішення по суті рапорту приймається шляхом накладення резолюції, яка відповідно до визначених у додатку 1 до Порядку №531 відомостей повинна містити: ПОГОДЖЕНО або НЕ ПОГОДЖЕНО (зазначається правова підстава та обґрунтування).
Отже, наслідком подання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту із зазначенням її підстави.
При цьому розглянутим, на переконання суду, вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином.
Як вбачається з матеріалів справи, у рапорті від 17.05.2025, який поданий до безпосереднього командира та погоджений ним і наступним прямим командиром, позивач просив звільнити його з військової служби за станом здоров'я, у зв'язку з наявністю інвалідності ІІІ групи, висловивши небажання продовжувати військову службу (а.с.15).
За результатами розгляду рапорту командир в/ч НОМЕР_1 надав відповідь шляхом накладення 12.06.2025 резолюції «Не затверджую. Без реалізації».
У відповіді на адвокатський запит від 15.07.2025 №3576 відповідач повідомив, що за результатами розгляду рапорту позивача прийнято рішення про відмову у звільненні з військової служби (а.с.17зворот).
З наведеного слідує, що рапорт позивача від 17.05.2025 в/ч НОМЕР_1 розглянутий та в його задоволенні відмовлено, проте без викладення мотивів такої відмови, оскільки не зазначено правової підстави та відповідного обґрунтування.
Отже, суд не вбачає протиправної бездіяльності відповідача у не розгляді рапорту позивача від 17.05.2025, адже такий розглянутий командиром з прийняттям відповідного рішення про відмову.
Позивач не оскаржив в судовому порядку рішення відповідача про відмову в задоволенні його рапорту від 17.05.2025 про звільнення з військової служби та 31.07.2025 надіслав через засоби поштового зв'язку до відповідача повторний рапорт про звільнення з військової служби з відповідними документами (а.с.18).
За результатами розгляду рапорту в/ч НОМЕР_1 надіслала ОСОБА_1 відповідь по суті рапорту, у якій зазначено про порушення порядку подання рапорту та необхідність звернення з рапортом через безпосереднього командира (а.с.20зворот-21, 33).
Таким чином, відповідь на рапорт від 31.07.2025 позивачу була надана та доведена до нього.
При цьому відсутність прийнятого рішення за вказаним рапортом не може свідчити про протиправну бездіяльність відповідача у його не розгляді, адже не дотримання позивачем визначеного порядку подання рапорту виключає можливість його розгляду по суті.
За встановлених обставин суд також не вбачає протиправної бездіяльності в/ч НОМЕР_1 у не розгляді рапорту позивача від 31.07.2025.
Щодо доводів позивача про те, що ним після проходження переогляду та прийняття рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 08.08.2025 №198/25/943/Р повторно подано рапорт про звільнення з військової служби за станом здоров'я, однак відповіді щодо прийнятого рішення за результатом розгляду рапорту станом на день подання позову не отримано, то суд зазначає, що доказів такого звернення матеріали справи не містять.
З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідачем не було допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапортів позивача про звільнення з військової служби, отже позовні вимоги в цій частині до задоволення не підлягають.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача вчинити дії, а саме: розглянути рапорт про звільнення з військової служби та звільнити з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ за станом здоров'я за наявності інвалідності, то за відсутності ознак протиправної бездіяльності відповідача взаємопов'язані позовні вимоги зобов'язального характеру також не підлягають задоволенню.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень довів суду відсутність бездіяльності у розгляді рапортів позивача про звільнення з військової служби.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій