Провадження № 22-ц/803/1811/26 Справа № 211/5752/24 Суддя у 1-й інстанції - Костенко Є.К. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
07 січня 2026 року м. Кривий Ріг
справа № 211/5752/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
сторони:
позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 жовтня 2025 року, яке ухвалено суддею Костенко Є.К. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 14 жовтня 2025 року,
У вересні 2024 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 13 січня 2022 року ОСОБА_1 ознайомився з умовами кредитування та підписав паспорт кредиту та власноручно підписав заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг (надалі - договір) та погодив такі умови: тип кредиту та розмір кредитного ліміту: відновлювана кредитна лінія до 200 000 грн (п.1.2. Договору); тип кредитної карти: Картка «Універсальна» GOLD; строк кредитування: 12 місяців з пролонгацією (п.1.2. Договору); процентна ставка, відсотків річних: 40,8% (п.1.3 Договору); кількість та розмір платежів, періодичність: сплата мінімального обов'язкового платежу на поточний рахунок, для якого відкрито кредитну картку, до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено витрати за рахунок кредитного ліміту (п.1.4. Договору); розмір мінімального обов'язкового платежу: 5% від заборгованості, але не менше ніж 100 грн, щомісячно, або 10% від заборгованості, але не менше 100 грн, щомісячно - у разі прострочки, починаючи з другого місяця прострочення (п.1.4. Договору); проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 60% (п.1.5. та п. 2.1.1.2.12. Договору). Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг відповідач підписав власноруч на планшеті, що відповідає вимогам постанови НБУ від 13 грудня 2019 року №151 «Про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України».
На підставі укладеного договору відповідач отримав платіжний інструмент - кредитну картку номер НОМЕР_1 , строк дії - 02/26, тип - Універсальна GOLD, а в подальшому відповідач отримав картку номер НОМЕР_2 , строк дії - 03/22, тип - Універсальна GOLD, та кредитну картку номер НОМЕР_3 , строк дії - 01/27, тип - Універсальна GOLD, що підтверджується випискою по рахунку.
Відповідач користувався кредитним лімітом, відповідно до виписки по рахунку вчиняв операції, а тому згідно з Положенням про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженим постановою НБУ №164 від 29 липня 2022 року, відповідач є власником рахунку та держателем платіжного інструменту для здійснення операцій за рахунком.
За умовами кредитного договору кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки, а саме згідно п. 1.4. шляхом внесення клієнтом коштів у розмірі мінімального обов'язкового платежу на поточний рахунок, для якого відкрито кредитну картку, до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено витрати за рахунок кредитного ліміту.
Позивач виконав умови договору та надав відповідачу кредитну картку(-ки), кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту, що підтверджується випискою по рахунку.
Відповідач користувався кредитним лімітом, повертав використану суму кредитного ліміту та сплачував відсотки за користування кредитним лімітом, але припинив надавати своєчасно позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору.
Відповідач перестав вносити кошти посилаючись на спірні, на його думку, операції, які були проведені по його картці номер НОМЕР_1 за 15 лютого 2023 року, а саме ПОКУПКА, Одяг і аксесуари на сайті https://sovajewels.com.
В ході перевірки цієї інформації встановлено, що 15 лютого 2023 року о 17:10 зафіксоване звернення клієнта ОСОБА_1 , яке було направлено на перевірку фахівцям. Клієнт не підтверджує списання від: 15.02.2023 НОМЕР_1 ПОКУПКА, Одяг і аксесуари - 74 263 грн, кошти були списані через LIQPAY на рахунок НОМЕР_4 , відкритий на ФОП ОСОБА_2 , який внесено до списку обмежень на банківське обслуговування 28 березня 2024 року.
Також перевіркою встановлено, що номер фінансового телефону та РНОКПП ОСОБА_1 не змінювався.
Аналізом логів входів у Internet Banking Приват24 (далі Приват24) клієнта за номером НОМЕР_5 15.02.2023 зафіксовано вхід з нетипового пристрою - 21081111RG|XIAOMI, а довірений пристрій клієнта - M2010J19SY|REDMI.
Логін та пароль входу в Приват24 не змінювалися.
З отриманих від ОСОБА_1 пояснень банку стало відомо, що він, намагався через сайт «ДІЯ» подати заявку на заміну ламп, пройшовши за посиланням на сайт, назву якого він не пам'ятає, але візуально схожого на сайт «ДІЯ» він автерезувався на ньому через Приват24, увів своє ПІБ, дату народження, пін-кодкредитної карти та електронну адресу, отримавши код ОСОБА_1 ввів його та підтвердив, після цього з його карти були списані кошти.
За даним фактом ОСОБА_1 звернувся до правоохоронних органів, досудове розслідування триває.
Враховуючи, що вхід в обліковий запис Приват24 клієнта ОСОБА_1 здійснений без зміни логіна й паролю входу, позивач вважає, що відбулася компрометація клієнтом власних персональних даних входу в Приват24, що призвело в подальшому до проведення оскаржувальних операцій.
Вина банку в проведених операціях по картці відсутня.
Позивачем зазначено, що невід'ємною частиною договору банківського обслуговування є Умови і правила надання банківських послуг (далі - Умови), розміщені на офіційному сайті https://privatbank.ua/terms/ у мережі Інтернет, які були підписані відповідачем 13 січня 2022 року.
Посилаючись на п.п. 1.1.1.73, 1.1.2.1.10, 2.1.4.5.1, 2.1.4.5.2, 2.1.4.12.4., 2.1.4.12.5., 2.1.4.12.9 Умов, позивач вважає, що до списання коштів призвели винні дії відповідача, пов'язані з розповсюдженням його персональних відомостей третім особам.
Таким чином, позивач вважає відмову відповідача від сплати за кредитом необґрунтованою і такою, що суперечить умовам і правилам банку та чинного законодавства.
В порушення умов договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав. Ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом або виконуючи зобов'язання частково, відповідач порушує зобов'язання за цим договором.
10 травня 2023 року банк пішов на зустріч відповідачу та уклав з ним додаткову угоду, якою встановив пільгові умови кредитування.
Таким чином, з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач, станом на 27 серпня 2024 року має заборгованість в загальному розмірі 86 617 грн 28 коп, яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 75 840 грн 52 коп, заборгованості за простроченими відсотками - 10 776 грн 76 коп, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь та судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп.
Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 жовтня 2025 року в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення по справі про задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права та неповне дослідження обставин справи.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції у цій справі повинен був задовольнити позов повністю та застосувати наступні норми матеріального права - пункти 2-4 частини 20 статті 38 Закону України «Про платіжні послуги», пункти 136, 140 розділу VIІ Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 164 від 29 липня 2022 року, якими передбачено, що користувач зобов'язаний зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права.
Вирішуючи спір по суті суд першої інстанції не врахував пояснення самого відповідача, надані ним у судовому засіданні щодо обставин здійснення та підтвердження самим відповідачем 15 лютого 2023 року платіжної операції на суму 74 263 грн, а також письмовий доказ - Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 18 лютого 2023 року, у якому вказано, що заволодіння коштами відбулося через фішинговий сайт «Дія». Отже, спосіб, який був використаний шахраями для отримання конфіденційної інформації від відповідача та здійснення платіжної кредитної операції - це фішинг, що означає особливий вид інтернет-шахрайства, коли зловмисники обманним шляхом отримують від самих клієнтів Банка конфіденційну інформацію, таку як паролі, банківські дані чи особисті відомості через їхню необачність. Шахраї роблять це, видаючи себе за надійні організації (наприклад, банки або відомі компанії) та надсилаючи підроблені електронні листи, SMS-повідомлення або створюючи фальшиві веб-сайти, які виглядають як справжні (в цій справі, це сайт «Дія»).
Додатково позивачем до суду апеляційної інстанції надано в якості доказу по справі аудіозапис розмови ОСОБА_1 з оператором Банка на гарячій лінії 3700 від 19 лютого 2023 року о 12:30 год. разом зі скріншотами з програмних комплексів Банка, який позивач просить суд долучити до справи, бо доступ до цих доказів отримано лише зараз. Складність в отриманні цих доказів позивач обгрунтовує тим, що кожен співробітник банка має обмежене коло доступів до різних програмних комплексів через наявність банківської та конфіденційної таємниці.
Апелянтом зазначено, що згідно скріншоту з аккаунта Приват24 ОСОБА_1 часом здійснення транзакції від 15 лютого 2023 року на суму 74 263 грн є 16:17 год., а виходячи з іншого скріншота з програмного комплексу Банка відповідач повідомив Банк про шахрайські дії відносно нього лише 15 лютого 2023 року о 17:10 год. (у якому вказано, зі слів самого ОСОБА_1 , що він сам підтвердив авторизацію входу в свій аккаунт Приват24). Таким чином, відповідач звернувся до Банку вже після здійснення переказу коштів, а вищевказаними нормами права та правовими позиціями Верховного Суду чітко і однозначно розмежовані часові межі відповідальності сторін за відшкодування збитків від здійснення спірних операцій та дій і тому за цих обставин відповідальність за здійснення 15 лютого 2023 року банківської операції на суму 74 263 грн. повністю покладається на відповідача. Отже, суд першої інстанції не звернув увагу на вищевказану обставину - час повідомлення відповідача до Банк про шахрайство, а також на дії, які вчинив відповідач для підтвердження спірного платежу, а тому помилково відмовив у задоволенні позову Банку, бо насправді, на час здійснення транзакції у Банку були відсутні будь-які заяви від клієнта та правові підстави для нездійснення цієї операції.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 13 січня 2022 року ОСОБА_1 приєднався до публічного кредитного договору шляхом підписання Заяви від 13 січня 2022 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк» і в такий спосіб уклав із позивачем договір про надання банківських послуг. За умовами договору відповідач отримав кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії з лімітом до 200 000 гривень.
У заяві зазначено, що відповідач ОСОБА_1 діє на підставі власного волевиявлення, підписанням заяви приєднується до розділу «Загальні положення», підрозділів «Кредитні картки», «Поточні рахунки», «Використання картки», «Віддалені канали обслуговування», «Оплата частинами та Миттєва розстрочка» Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», які разом становлять договір банківського рахунку (далі - Договір), приймає всі права та обов'язки, встановлені в цьому договорі та зобов'язується їх належним чином виконувати. Підписанням заяви відповідач підтвердив, що банк надав йому інформацію, передбачену ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Звертаючись до суду з цим позовом до відповідача позивач посилався на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість за договором про надання банківських послуг, що є порушенням законних прав та інтересів АТ КБ «Приватбанк», що стало приводом для звернення до суду з цим позовом.
Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» обґрунтовувало свій позов про стягнення заборгованості за тілом кредиту тим, що між сторонами був укладений кредитний договір, за умовами якого відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, користувався коштами кредитного ліміту, вчасно повертав їх, сплачував відсотки, однак згодом припинив своєчасно сплачувати кошти на погашення кредитної заборгованості.
На підтвердження вказаних обставин АТ КБ «Приватбанк» надало суду копію Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 13 січня 2022 року, виписку за договором за період 01 січня 2022 року по 27 серпня 2024 року, розрахунок заборгованості за договором №б/н від 13 січня 2022 року, паспорт споживчого кредиту.
Згідно з розрахунком заборгованості за договором № б/н від 13 січня 2022 року у відповідача ОСОБА_1 існує заборгованість за тілом кредиту в сумі 75 840 грн 52 коп. З цього ж розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами в жовтні 2022 року, після чого сплатив суму кредиту та нарахованих відсотків у листопаді 2023 року. Наступне списання коштів з карткового рахунку відбулося 15 лютого 2023 року в сумі 74 255 грн.
За заявою ОСОБА_1 18 лютого 2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом подій від 15 лютого 2023 року внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, за фактом шахрайства, вчиненого в умовах воєнного чи надзвичайного стану, що завдало значної шкоди потерпілому й розпочато кримінальне провадження за №12023041720000197.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог позивача, суд першої інстанції посилався на те, що позивач не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1 , як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до відомостей по кредитній картці, його особового рахунку, акаунту чи мобільного додатку «Приват24», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжну операцію 15 лютого 2023 року щодо перерахування з його карткового (кредитного) рахунку грошових коштів на загальну суму 74 263 грн. При цьому суд дійшов висновку про те, що станом на 15 лютого 2023 року у відповідача не було заборговоності перед позивачем, тому до стягнення з нього підлягала б сума утвореної заборгованості за період з 16 лютого 2023 року по 27 серпня 2024 року згідно з наданим позивачем розрахунком у сумі 2 365 грн 52 коп, але, за цей період відповідачем було сплачено суму у більшому розмірі, а саме в розмірі 6 114 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з натупних підстав.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII договір про споживчий кредит - це вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Згідно зі частиною 2 статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Як убачається із матеріалів справи, 13 січня 2022 року ОСОБА_1 ознайомився з умовами кредитування та підписав паспорт кредиту та власноручно підписав заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг (надалі - договір) та погодив такі умови: тип кредиту та розмір кредитного ліміту: відновлювана кредитна лінія до 200 000 грн (п.1.2. Договору); тип кредитної карти: Картка «Універсальна» GOLD; строк кредитування: 12 місяців з пролонгацією (п.1.2. Договору); процентна ставка, відсотків річних: 40,8% (п.1.3 Договору); кількість та розмір платежів, періодичність: сплата мінімального обов'язкового платежу на поточний рахунок, для якого відкрито кредитну картку, до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено витрати за рахунок кредитного ліміту (п.1.4. Договору); розмір мінімального обов'язкового платежу: 5% від заборгованості, але не менше ніж 100 грн, щомісячно, або 10% від заборгованості, але не менше 100 грн, щомісячно - у разі прострочки, починаючи з другого місяця прострочення (п.1.4. Договору); проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 60% (п.1.5. та п. 2.1.1.2.12. Договору). Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг відповідач підписав власноруч на планшеті, що відповідає вимогам постанови НБУ від 13 грудня 2019 року №151 «Про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України».
На підставі укладеного договору відповідач отримав платіжний інструмент - кредитну картку номер НОМЕР_1 , строк дії - 02/26, тип - Універсальна GOLD, а в подальшому відповідач отримав картку номер НОМЕР_2 , строк дії - 03/22, тип - Універсальна GOLD, та кредитну картку номер НОМЕР_3 , строк дії - 01/27, тип - Універсальна GOLD, що підтверджується випискою по рахунку.
Також в матеріалах справи міститься виписка за рахунком ОСОБА_1 , яка надавалася позивачем до суду першої інстанції та з якої вбачаються операції за карткою.
За приписами п.п. 3, 6 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.
Згідно зі ст. 41 Закону України «Про Національний банк України» та ч. ч. 1, 2 ст.68 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Національний банк України встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.
Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.
Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.
Згідно з п.5.4. цього Положенням, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.
При цьому, п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Тому, надана позивачем виписка по картковому рахунку відповідача, є належним підтвердженням наявності у відповідача заборгованості за кредитним договором в розмірі 86 617 грн 28 коп, яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 75 840 грн 52 коп, заборгованості за простроченими відсотками - 10 776 грн 76 коп.
Разом з тим, заперечуючи проти задоволення позовних вимог позивача відповідач посилався на те, що 74 263 грн було знято з його картки в результаті шахрайських дій третіх осіб, про що він повідомив працівників банку та правоохоронні органи.
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Згідно із частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Стаття 1073 ЦК України визначає, що в разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (чинного на час списання коштів платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунка в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Відповідно до пункту 14.12 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов'язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
Згідно із пунктом 2 розділу VI «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Положення № 705), емітент зобов'язаний не розкривати іншим особам, крім користувача, ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу. Емітент під час видачі електронного платіжного засобу за наявності можливості змінити ПІН користувачем зобов'язаний проінформувати користувача про це право та запропонувати змінити ПІН. Користувач зобов'язаний надійно зберігати та не передавати іншим особам електронний платіжний засіб, ПІН та інші засоби, які дають змогу користуватися ним.
Відповідно до пункту 3 розділу VI Положення № 705 банк зобов'язаний у спосіб, передбачений договором: 1) повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу; 2) забезпечити користувачу можливість інформувати банк про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем; 3) реєструвати та протягом строку, передбаченого законодавством України для зберігання електронних документів, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування банком користувача та користувачем банку; 4) банк у разі невиконання обов'язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.
Обов'язок банку щодо повідомлення користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу користувача є виконаним у разі: інформування банком користувача про кожну здійснену операцію відповідно до контактної інформації, наданої користувачем; відмови користувача від отримання повідомлень банку про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу користувача, про що зазначено в договорі (п.4 розділу VI Положення № 705).
Згідно з пунктом 5 розділу VI Положення № 705 користувач зобов'язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем.
Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов'язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів (пункт 6 розділу VI Положення № 705).
Згідно з пунктами 7, 8 розділу VI Положення № 705 емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.
Відповідно до пункту 9 розділу VI Положення № 705 користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта ст.263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року усправі № 686/17744/21 вказано, що встановлення точного часу повідомлення банку клієнтом (користувачем) про втрату фінансового номеру телефону, при підозрі доступу третіх осіб до фінансового номеру телефону та інших неправомірних дій таких осіб, має вирішальне значення при визначені того, за проведення яких операцій несе відповідальність клієнт, оскільки до моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.
У постановах Верховного Суду: від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16 (провадження № 61-17629св18), від 24 липня 2019 року у справі № 753/16954/16-ц (провадження № 61-24323св18), від 01 липня 2020 року у справі № 712/9107/18 (провадження № 61-9877св19), від 21 квітня 2021 року у справі № 751/6050/18 (провадження № 61-18544св19), від 07 липня 2021 року у справі № 370/476/16 (провадження № 61-10242св20), від 17 грудня 2021 року у справі № 263/3704/19 (провадження № 61-1799св21) від 13 червня 2022 року у справі № 587/586/21 (провадження № 61-19319св21), від 24 січня 2024 року у справі № 758/14517/18 (провадження № 61-12347св23) викладені правові висновки про те, що сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, які беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. У разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2018 року в справі №552/2819/16-ц також зазнавено, що: «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».
Верховний Суд у постанові від 16 серпня 2023 року в справі №176/1445/22 зазначив, що за відсутності належних і допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є "слабкою" стороною в таких цивільних відносинах. Правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
За положеннями частини другої ст.614 ЦК України саме банк має довести відсутність своєї вини, а не перекладати це на клієнта банку, тобто споживача послуг.
Матеріалами справи встановлено, що заперечуючи проти задоволення позовних вимог позивача відповідач посилався на те, що 74 263 грн було знято з його картки в результаті шахрайських дій третіх осіб, про що він повідомив працівників банку та правоохоронні органи.
Так, за заявою ОСОБА_1 18 лютого 2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом подій від 15 лютого 2023 року внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, за фактом шахрайства, вчиненого в умовах воєнного чи надзвичайного стану, що завдало значної шкоди потерпілому й розпочато кримінальне провадження за №12023041720000197.
Факт звернення ОСОБА_1 до банку про виявлення спірної транзакції, а так само його звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно нього шахрайських дій свідчить про те, що у відповідача дійсно була відсутня воля на вчинення такого перерахування. Списання грошових коштів з карткового рахунку ОСОБА_1 відбулося не за його розпорядженням і він не повинен нести відповідальності за такі операції, оскільки, виявивши безпідставне списання грошових коштів, відповідач невідкладно повідомив про цей факт банк та звернувся до правоохоронних органів.
Колегія суддів звертає увагу на те, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. За відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
Вказані висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2023 року у справі №176/1445/22 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 липня 2025 року у справі № 490/7829/23.
Посилання АТ КБ «Приватбанк» на ту обставину, що відповідач порушив Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Позивач не довів того, що відповідач втрачав та/або сприяв незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, як і не доведено, що такі дії відповідача носили умисний характер та були направленні на сприяння третім особам у заволодіння коштами банку.
Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1 , як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до відомостей по кредитній картці, його особового рахунку, акаунту чи мобільного додатку «Приват24», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжну операцію 15 лютого 2023 року щодо перерахування з його карткового (кредитного) рахунку грошових коштів на загальну суму 74 263 грн.
На підставі наведеного вище суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, в свою чергу відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, повідомив позивача про цей факт та правоохоронні органи, за результатом якого порушено кримінальне провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що згідно скріншоту з аккаунта Приват24 ОСОБА_1 часом здійснення транзакції від 15 лютого 2023 року на суму 74 263 грн є 16:17 год., а виходячи з іншого скріншота з програмного комплексу Банка відповідач повідомив Банк про шахрайські дії відносно нього лише 15 лютого 2023 року о 17:10 год. (у якому вказано, зі слів самого ОСОБА_1 , що він сам підтвердив авторизацію входу в свій аккаунт Приват24), таким чином, відповідач звернувся до Банку вже після здійснення переказу коштів колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки відповідач ОСОБА_1 , в межах прийнятного часового проміжку, виконав свої обов'язки перед банком, повідомив банк про несанкціоноване списання грошових коштів з його рахунку та звернувся до правоохоронних органів з приводу заволодіння грошовими коштами з банківського рахунку.
Позивачем не доведено, що відповідач будь-якими своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, які беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15, тлумачення наведених норм дозволяє зробити висновок, що підставою відповідальності особи-користувача платіжної картки за здійснення несанкціонованих платіжних операцій з її рахунку є її дії чи бездіяльність, що сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера, або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. В разі недоведеності таких обставин, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні спірних грошових коштів.
Таким чином, в разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі №537/3312/16-ц (провадження №61-17629св18) зазначено, що: «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».
Також слід зауважити, що саме на банк, який є професійним учасником ринку надання банківських послуг, покладено обов'язок доведення того, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача, оскільки позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, в свою чергу відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, повідомив позивача про цей факт та правоохоронні органи, за результатом якого порушено кримінальне провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами.
Колегією суддів не приймаються до уваги доказі, надані позивачем суду апеляційної інстанції, а саме аудіозапис розмови ОСОБА_1 з оператором Банка на гарячій лінії 3700 від 19 лютого 2023 року о 12:30 год. разом зі скріншотами з програмних комплексів Банка, які позивач просить суд апеляційної інстанції долучити до справи, обгрунтовуючи неподання вказаних доказів тим, що доступ до цих доказів отримано лише зараз через складність в отриманні цих доказів позивач обгрунтовує тим, що кожен співробітник банка має обмежене коло доступів до різних програмних комплексів через наявність банківської та конфіденційної таємниці, з огляду на наступне.
Частинами першою та другою статті 367 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Як вбачається із матеріалів справи, аудіозапис розмови ОСОБА_1 з оператором Банка на гарячій лінії 3700 від 19 лютого 2023 року о 12:30 год. разом зі скріншотами з програмних комплексів Банка не були подані позивачем до суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, на підтвердження обґрунтувань позову про наявність заборгованості, окрім копії Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 13 січня 2022 року, виписки за договором за період 01 січня 2022 року по 27 серпня 2024 року, розрахунку заборгованості за договором №б/н від 13 січня 2022 року та паспорту споживчого кредиту, інших доказів на підтвердження заявлених вимог до суду першої інстанції не надав. З поданого разом з позовною заявою представником позивача клопотання вбачається, що позивач, не заперечував проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Отже, АТ КБ «Приватбанк» скористався своїм правом щодо подання доказів на власний розсуд, та не надав до суду першої інстанції належних доказів на підтвердження узгодження відсоткової ставки за користування кредитом та відповідно наявності заборгованості за відсотками за користування кредитом, у зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору.
Долучаючи до апеляційної скарги аудіозапис розмови ОСОБА_1 з оператором Банка на гарячій лінії 3700 від 19 лютого 2023 року о 12:30 год. разом зі скріншотами з програмних комплексів Банка, як доказ в обґрунтування позовних вимог, позивач у відповідності до вимог ст. 367 ЦПК України не навів виняткових випадків неподання такого доказу до суду першої інстанції, які б давали суду апеляційної інстанції підстави для прийняття вказаного доказу, як належного.
Отже, колегія суддів не приймає додані до апеляційної скарги нові докази, а саме аудіозапис розмови ОСОБА_1 з оператором Банка на гарячій лінії 3700 від 19 лютого 2023 року о 12:30 год. разом зі скріншотами з програмних комплексів Банка, оскільки такі докази до суду першої інстанції позивачем не подавалися, вони не були предметом дослідження суду першої інстанції. Надані позивачем додаткові докази зберігалися у нього, а відтак будь-які об'єктивні причини їх неподання суду першої інстанції відсутні.
Наведені вище обставини узгоджуються з висновками, викладеними в Постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц, провадження № 61-28810св18 та Постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 182/8536/18, провадження № 61-254св20, Постанові Верховного Суду від 04 вересня 2024 року в справі № 363/3231/18 та Постанові Верховного Суду від 10 вересня 2025 року в справі № 906/127/24.
Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складений 07 січня 2026 року.
Головуючий:
Судді: