Номер провадження 3/754/267/26
Справа №754/21452/25
Іменем України
08 січня 2026 року
суддя Деснянського районного суду м. Києва Банах О.Л., розглянувши матеріали, що надійшли з Деснянського УП ГУ НП в м. Києві, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч.1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
24.12.2025 до Деснянського районного суду м. Києва від Деснянського УП ГУ НП в м. Києві надійшли адміністративні матеріали стосовно ОСОБА_1 .
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 11 грудня 2025 року серії ВАД №742640, 11 грудня 2025 року приблизно о 13 год. 40 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , громадянка ОСОБА_1 згідно ст. 150 СК України ухилялась від виконання батьківських обов'язків відносно доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що виразилося у тому, що остання перебувала з явними ознаками алкогольного сп'яніння, що виразилося у нестійкій ході, явно вираженому запаху алкоголю з порожнини рота та перебувала з донькою, чим вчинила правопорушення, передбачене ч.1 ст. 184 КУпАП.
В судове засідання ОСОБА_1 08.01.2026 року о 10 год. 30 хв. не з'явилась, хоча про час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, про що свідчить довідка про доставку повідомлення у додаток «Viber».
З будь-якими клопотаннями до суду не зверталась.
Враховуючи, що згідно ч.2 ст. 268 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 184 КУпАП, відносяться до категорії справ, при розгляді яких присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не є обов'язковою, суддя вважає неявку ОСОБА_1 способом затягування розгляду справи з метою уникнення притягнення до адміністративної відповідальності, а тому вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності останньої.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду об'єктивно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
ОСОБА_1 була повідомленою працівниками поліції, що справа розглядатиметься в Деснянському районному суді м. Києва, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст. 268 КУпАП, суд вважає за можливе розглянути справу про адміністративне правопорушення у відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Так, відповідно до положень статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Як регламентують приписи ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зобов'язаний, зокрема, з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність особи, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність у діях зазначеної особи складу правопорушення, тобто, сукупності передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона).
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Склад адміністративного правопорушення - це встановлена адміністративним законодавством сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Цими ознаками є об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона і відсутність хоча б однієї з цих ознак означає відсутність складу адміністративного правопорушення в цілому.
Диспозиція ч. 1 ст. 184 КУпАП передбачає відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
З огляду на те, що ч.1 ст. 184 КУпАП, порушення якої ставиться в провину ОСОБА_1 , є бланкетною, то при розгляді цієї справи необхідно з'ясувати серед іншого, чи порушила норму спеціального закону особа, якщо так, то яку і в чому полягає суть цих порушень, із відповідним закріпленням вказаних норм в протоколі про адміністративне правопорушення.
За правилом ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Отже, суб'єктивна сторона цього правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу, вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Відповідно до положень ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису та інше, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
При цьому, з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП, докази повинні оцінюватися за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Встановлені правила допустимості і відповідності доказів є гарантом їх достовірності та істинності.
Відповідно до п. 9 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 року №1376, зазначаються, зокрема: у графі «дата, час, місце вчинення і суть учиненого адміністративного правопорушення» суть адміністративного правопорушення повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП, за якою складено протокол, з конкретизацією суті порушення.
Водночас, в порушення вимог ст. 256 КУпАП, в протоколі про адміністративне правопорушення не вказано, в яких саме діях (бездіяльності) ОСОБА_1 вбачається неналежне виконання нею батьківських обов'язків щодо дитини, не зазначена форма вини та наслідки, що настали саме у зв'язку з неналежним виконанням батьківських обов'язків, їхній причинний зв'язок, тобто суть правопорушення фактично не викладено, оскільки особою, якою складено протокол, зазначено лише загальні фрази щодо ухилення від виконання батьківських обов'язків, з яких неможливо встановити, в чому конкретно полягає ухилення від виконання батьківських обов'язків ОСОБА_1 , та в чому саме її вина.
Крім того, невиконання батьками обов'язків щодо виховання дітей мають містити систематичний та триваючий характер.
Так, Конституцією України передбачено, що однією із засад судочинства є змагальність сторін і закон не покладає на суд обов'язок збирати докази винуватості чи невинуватості особи (ст. 129 ч. 3 п. 4).
Згідно з положеннями ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису та інше, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Встановлені правила допустимості і відповідності доказів є гарантом їх достовірності та істинності.
При цьому, з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП, докази повинні оцінюватися за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Частиною 1 ст. 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що при вчиненні адміністративного правопорушення складається протокол.
За своїм призначенням адміністративний протокол є процесуальним документом, який з припущенням свідчить про вчинення особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, проступку. Правильність та точність складання адміністративного протоколу впливає на набування ним доказової сили.
Відповідно до положень ст. 255 КУпАП обов'язок щодо належного оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення покладається на уповноважених посадових осіб органів внутрішніх справ.
При дослідженні протоколу про адміністративне правопорушення від 11.12.2025 року серії ВАД №742640, суд з'ясував, що протокол складено відносно громадянки ОСОБА_1 про те, що вона не виконує своїх батьківських обов'язків відносно своєї доньки ОСОБА_2 , однак на думку суду протокол не містить жодного доказу не виконання батьківських обов'язків ОСОБА_1 .
Крім того, як зазначено в протоколі, громадянка ОСОБА_1 згідно ст. 150 СК України ухилялась від виконання батьківських обов'язків відносно доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що виразилося у тому, що остання перебувала з явними ознаками алкогольного сп'яніння, що виразилося у нестійкій ході, явно вираженому запаху алкоголю з порожнини рота та перебувала з донькою.
З наведеного формулювання суду не зрозуміло, хто саме перебував в стані алкогольного сп'яніння - ОСОБА_1 чи малолітня ОСОБА_2 .
Згідно із положеннями ст. 279, 280 КУпАП розгляд справи про адміністративне правопорушення проводиться лише в межах обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, при цьому суд не наділений повноваженнями самостійно змінювати фактичні обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення.
Вказані вимоги закону узгоджуються з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яку національні суди повинні враховувати при здійсненні правосуддя.
Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини («Малофеєв проти Росії» та «Карелін проти Росії») у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу. У такому випадку справа про адміністративне правопорушення має бути закрита у зв'язку з відсутністю складу правопорушення.
Суд наголошує, що він не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З огляду на вищевикладене, протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , не містить ознак об'єктивної сторони даного правопорушення, зокрема, в чому саме полягає ухилення особи від виконання обов'язків щодо виховання дитини та яким чином було здійснено відповідне ухилення.
З огляду на викладене суддя приходить до переконливого висновку, що адміністративний матеріал підлягає закриттю, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 184 КУпАП.
Відповідно до вимог ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори», міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Передбачено також, що коли міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Згідно вимог ч. 2 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
У рішеннях ЄСПЛ значну роль у розширенні сфери застосування п. 2 ст. 6 Конвенції грає тлумачення двох ключових понять цієї статті - «кримінальне обвинувачення» і «суперечки про громадянські права». У справі «Кадубец проти Словаччини» (Eur. Court H.R. Kadubec v. Slovakia, Judgmentof 2 September 1998. Reports. 1998 VI), представник держави-відповідача наполягав на тому, що в цій справі йдеться про адміністративний проступок, а не про кримінальне звинувачення і, отже ст. 6 не може бути застосована. Однак Європейський суд з прав людини не погодився з аргументом відповідача, хоча і визнав, що внутрішнє право країни не вважає кримінальними діяння, за вчинення якого був покараний заявник. Проте ця обставина, на думку Суду, не має великого значення, так само як і те, який державний орган розглядав справу. Таким чином, зазначена міжнародно-правова норма гарантує кожній людині доведення вини тільки в законному порядку та на підставі законно добутих доказів.
Враховуючи викладене, вважаю, що в справі про адміністративне правопорушення підлягає застосуванню положення ст. 62 Конституції України про те, що винуватість особи повинна бути доведена у встановленому законом порядку. Обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів суд, як правило застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Досліджені в судовому засіданні матеріали справи, не доводять поза розумним сумнівом вину ОСОБА_1 у вчиненні нею адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 184 КУпАП.
Отже, протокол про адміністративне правопорушення, складений відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 184 КУпАП, не може бути підставою для притягнення її до адміністративної відповідальності, оскільки його складено з порушенням вимог ст. 256 КУпАП, а фактичні обставини, викладені у протоколі, не підтверджуються сукупністю доказів, а отже, протокол не відповідає вимозі щодо його достовірності.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до положень ст. 284 КУпАП при наявності обставин, передбачених ст. 247 КУпАП виноситься постанова про закриття провадження.
З урахуванням зазначеного вище, приходжу до висновку про необхідність закриття провадження у справі.
За викладеним, керуючись ст.ст. 247 п.1, 284 КУпАП, суддя, -
Закрити провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності, у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 184 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня винесення постанови.
Суддя О.Л. Банах