Справа № 591/12536/25
Провадження № 2-а/591/648/25
08 січня 2025 року м. Суми
Зарічний районний суд м. Суми в складі головуючого судді Зері Ю.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу
за адміністративним позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в особі представника адвоката Савка Віталія Вікторовича
до відповідачів: 1) ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ,
2) ІНФОРМАЦІЯ_1 АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3
про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
установив:
04.11.2025 до Зарічного районного суду м. Суми надійшов адміністративний позов про скасування постанови про адміністративне правопорушення, у якому представник позивача просить суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення № R42087 від 28.08.2025, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , а також стягнути на користь позивача понесені судові витрати. Також до позову додане клопотання про поновлення строку на звернення до суду.
Позов обґрунтований тим, що, на думку позивача, оскаржувана постанова винесена без наявності складу адміністративного правопорушення, жодних повісток про необхідність прибути до ТЦК та СП позивач не отримував. Як зазначено у позові, з огляду на виявлення у застосунку «Резерв+» позначки про порушення правил військового огляду, позивач направив першому відповідачеві заяву про неоспорення допущеного порушення, однак з урахуванням положень частини дев'ятої статті 38 КУпАП провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності підлягало закриттю, оскільки згідно даних застосунку «Резерв+» про допущене позивачем порушення першому відповідачу стало відомо ще 12.03.2025.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 10.11.2025 задоволено клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду та поновлено строк на подання позову, відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, постановлено розгляд справи розпочати з 20.11.2025, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи, залучено до участі у справі ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Перший відповідач подав відзив на позовну заяву, проти позову заперечує та вважає оскаржувану постанову правомірною та законною, оскільки позивач дійсно будучи належним чином оповіщеним про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 14-00 год 02.03.2025 шляхом надсилання повістки № 2539606, сформованої 20.02.2025, у визначену дату та час до ТЦК не прибув, про поважність причин неявки не повідомляв. 28.08.2025 від позивача надійшла заява про неоспорення допущеного порушення і згоду на притягнення його до адміністративної відповідальності. Також у відзиві на позов наголошено, що норми КУпАП не передбачають можливості ухвалення рішення про стягнення судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою захисника.
Другий відповідач відзиву на позов не подав, однак подав до суду клопотання від 01.12.2025 про зменшення витрат на правничу допомогу з підстав, наведених у клопотанні.
Заяв про розгляд справи з повідомленням сторін та проведенням судового засідання до суду не надходило.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно, повно і об'єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням наявні у справі докази, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Відповідно до даних військово-облікового документа «Резерв+» ОСОБА_1 перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 ; з 12.03.2025 перебуває у розшуку, причина розшуку: не прибув за повісткою до ТЦК та СП.
Відповідно до заяви, направленої позивачем 25.08.2025 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 не оспорює допущене правопорушення та згоден на його притягнення до адміністративної відповідальності, у разі встановлення, що строк притягнення до адміністративної відповідальності сплив або у разі встановлення відсутності у його діях складу адміністративного правопорушення, просив закрити провадження у справі.
Відповідно до оскаржуваної постанови № R42087 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, винесеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 28.08.2025, за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів встановлено, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені у повістці (стаття 22 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»), встановлений абзацом 7 частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Враховуючи, що громадянин ОСОБА_3 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП, постановлено накласти на нього штраф у сумі 17000,00 грн.
Слід зазначити, що матеріали справи не містять доказів отримання позивачем оскаржуваної постанови у встановленому порядку.
Також матеріали справи не містять доказів формування та направлення позивачеві повістки № 2539606 від 20.02.2025, неприбуття за якою поставлено у провину позивачеві при винесені оскаржуваної постанови та про що наголошено у відзиві на позов.
У суду відсутні підстави вважати оскаржувану постанову правомірною та обґрунтованою з огляду на наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.
Частина третя статті 210-1 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період.
Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
17 березня 2014 року оприлюднено Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, в Україні введено воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжувався та триває на теперішній час.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
За змістом абзаців 7, 8 частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк. У повістці про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зазначаються: 1) прізвище, ім'я та по батькові і дата народження громадянина, якому адресована повістка; 2) найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що видав повістку; 3) мета виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; 4) місце, день і час явки за викликом; 5) підпис (електронний цифровий підпис) посадової особи, яка видала (сформувала) повістку; 6) реєстраційний номер повістки; 7) роз'яснення про наслідки неявки і про обов'язок повідомити про причини неявки.
Процедуру оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі - Порядок № 560).
За змістом пункту 28 Порядку № 560 виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).
Пункт 30 Порядку № 560 визначає, що повістка може формуватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів або оформлюватися на бланку, який заповнюється представником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
У разі формування повістки за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу накладає на повістку кваліфікований електронний підпис у день її формування.
У разі оформлення повістки на бланку керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу засвідчує її особистим підписом та скріплює гербовою печаткою.
Реєстраційний номер повістки фіксується в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів або Журналі реєстрації виданих для оповіщення повісток за формою згідно з додатком 3.
Відомості про вручення військовозобов'язаному або резервісту повістки на бланку вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Для оповіщення військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України чи СБУ бланк повістки оформляється зазначеними органами. Порядок оформлення повісток, їх підпис та реєстрація визначаються розвідувальними органами України, СБУ.
Пунктами 302, 303 Порядку № 560 передбачено, що повістки, сформовані за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, можуть: централізовано друкуватися і надсилатися військовозобов'язаним та резервістам засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення; друкуватися та вручатися військовозобов'язаним та резервістам під час оповіщення у роздрукованому вигляді.
У разі надсилання повістки, сформованої за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення, на такому відправленні повинні зазначатися штриховий кодовий ідентифікатор оператора поштового зв'язку, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності), адреса громадянина, якому надсилається повістка.
В описі вкладення зазначається інформація про найменування поштового відправлення, власне ім'я та по батькові (за наявності), адреса громадянина, якому надсилається поштове відправлення, найменування вкладення із кількістю аркушів, власне ім'я та прізвище керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу, інформація про дату накладення кваліфікованого електронного підпису.
Відповідно до підпункту 2) пункту 41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку є: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Однак у матеріалах справи відсутні як сама повістка про виклик позивача до ІНФОРМАЦІЯ_3 , так і повідомлення про вручення поштового відправлення чи поштовий конверт, у якому повістка направлялась позивачеві, із довідкою відділення поштового зв'язку про вручення/невручення поштового відправлення адресатові, у зв'язку з чим неможливо встановити, чи був належним чином оповіщений ОСОБА_1 про необхідність явки до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а також встановити дату та час явки.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, відповідно до статті 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків та показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.
Статтею 252КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно з вимогами статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом частини дев'ятої статті 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
У ході розгляду справи встановлено, що при винесені оскаржуваної постанови начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 не з'ясував, чи наявні належні і допустимі докази формування та вручення позивачеві повістки про явку до ІНФОРМАЦІЯ_3 , не перевірив обставин наявності підстав для закриття провадження у справі на підставі статті 38 КУпАП. Також суд звертає увагу, що до відзиву першого відповідача не додано жодного доказу на підтвердження заперечень, викладених у відзиві на позов, що позбавляє суд можливості перевірити його твердження.
Відповідно до статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак у ході розгляду справи відповідачами не доведено правомірності оскаржуваної постанови, не спростовано аргументів позовної заяви.
При цьому з урахуванням того, що матеріали справи не містять доказів формування та направлення позивачеві повістки про виклик до ТЦК, суд позбавлений можливості встановити дату вчинення позивачем правопорушення, пов'язаного з неявкою за повісткою, а тому керується даними військово-облікового документа «Резерв+», з якого вбачається, що правопорушення було виявлене першим відповідачем 12.03.2025, оскільки саме з даної дати позивача оголошено у розшук.
Із змісту рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010№ 23-рп/2010 вбачається, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Так відповідно до закріпленого у статті 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 у справі №463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Таким чином, у зв'язку з недоведенням відповідачем правомірності свого рішення, неспростуванням належними доказами доводів позивача, викладених у позові, суд вважає недоведеною провину позивача в інкримінованому правопорушенні, яка фактично прирівняна до доведеної невинуватості такої особи, суд вважає встановленим відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1КУпАП у діяннях позивача, зазначене є підставою для скасування постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
При цьому суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що беззаперечно захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, що передбачено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», тим більше в умовах правового режиму воєнного стану під час збройної агресії проти України, водночас мобілізаційні заходи мають відбуватись виключно у встановленому законодавством порядку, без порушень прав людини, гарантованих Конституцією та Законами України, оскільки порушення мобілізаційної процедури вочевидь не сприятиме поповненню кадрового резерву військових формувань, що матиме негативний вплив на обороноздатність держави.
При ухваленні рішення суд також враховує практику Європейського суду з прав людини. Так у справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).
Щодо відшкодування позивачу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України витрати позивача по сплаті судового збору у розмірі 484,48 грн підлягають відшкодуванню йому за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 , як юридичної особи, структурним підрозділом якого є ІНФОРМАЦІЯ_5 , у зв'язку із задоволенням позову.
Також позивачем заявлено про відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги.
У позові зазначено, що попередній розрахунок витрат на правову допомогу становить 12500,00 грн. На підтвердження факту отримання правничої допомоги позивачем до позову доданий договір № 2810 про надання правової допомоги від 28.10.2025, укладений позивачем з адвокатом Савко В.В., у розділі 3 якого визначено, що за надання юридичної допомоги позивач сплачує адвокату плату у розмірі 12500,00 грн за складання та направлення позовної заяви до суду. Додатковою угодою № 2910 до договору про надання правової допомоги пункт 3.1 договору викладено у іншій редакції, зокрема додатково передбачено оплату 2000,00 грн за складання адвокатом та направлення ним до суду заяви про забезпечення позову. Згідно акту виконаних робіт (послуг), обґрунтованого розрахунку послуг за договором № 2810, складених 31.10.2025 загальна вартість послуг адвоката склала 14500 грн. Згідно квитанцій № 3000869131 від 28.10.2025 та № 3002162683 від 03.11.2025 позивачем сплачено адвокату відповідно 12500,00 грн та 3000,00 грн.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина перша та друга статті 134 КАС України).
Стягнення витрат на правничу допомогу може стосуватись лише випадків надання такої допомоги позивачу саме адвокатом та не може стосуватись витрат на користь інших фахівців галузі права.
При вирішенні вимог щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, слід перевіряти чи надані такі послуги саме адвокатом та чи є відповідні документи, які підтверджують цей факт.
Частинами третьою, четвертою статті 134 КАС передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З урахуванням викладеного, зазначеними положеннями КАС України передбачені вимоги щодо документального підтвердження витрат на правничу допомогу адвоката.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності витрат на правничу допомогу адвоката (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п.269).
Відповідно до частини першої статті 26 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VІ адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документи, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
За змістом частини п'ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частина шоста вказаної статті передбачає, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому за змістом частини сьомої цієї ж статті обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Другий відповідач вважає недоведеними та такими, що не підлягають відшкодуванню, витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 12500,00 грн, оскільки справа є нескладною, пов'язана з оскарженням постанови про накладення адміністративного стягнення, спірні правовідносини не є новими у судовій практиці, підготовка до справи не вимагала значного обсягу технічної та юридичної роботи, тобто витрати у розмірі 12500,00 грн не є співмірними із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та витраченого ним часу, не відповідають критерію розумності.
При визначенні суми відшкодування та оцінюючи указані доводи відповідача, суд виходить з того, що сама по собі справа дійсно не є складною, розглянута у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, спірні правовідносини не є новими у судовій практиці.
Відтак суд погоджується з доводами другого відповідача та доходить висновку, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є завищеними, неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, тому суд, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, вважає за необхідне відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань другого відповідача 4000,00 грн витрат на правничу допомогу.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72, 77, 139, 229, 241-246, 262, 286, 295, 297 КАС України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 в особі представника адвоката Савка Віталія Вікторовича до відповідачів: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, задовольнити.
Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 про накладення адміністративного стягнення № R42087 від 28.08.2025 у справі про адміністративне правопорушення, за якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу у розмірі 17000 грн за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 484,48 грн; витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000,00 грн.
Видати виконавчий лист після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ,
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Суддя Ю.О. Зеря