Справа № 723/5503/25
Провадження № 3/723/20/26
06 січня 2026 року м. Сторожинець
Суддя Сторожинецького районного суду Чернівецької області Посохов І.С., розглянувши матеріали, які надійшли з Відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІНФОРМАЦІЯ_2 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 185-10, ч. 2 ст. 204-1 КУпАП:
Істратія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не працюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
До Сторожинецького районного суду Чернівецької області з Відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшли протокол про адміністративне правопорушення ЗхРУ № 012775Е від 01.12.2025 та протокол про адміністративне правопорушення ЗхРУ № 012773Е від 01.12.2025 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 204-1, ч. 2 ст. 185-10 КУпАП ОСОБА_2 .
Постановою Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 12.12.2025 справу про адміністративне правопорушення № 723/5504/25 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185-10 КУпАП, та справу про адміністративне правопорушення № 723/5503/25 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, об'єднано в одне провадження.
Так, протокол про адміністративне правопорушення ЗхРУ № 012775Е від 01.12.2025 складений за те, що 01 грудня 2025 року о 12:20 год. на відстані 1500 м до лінії державного кордону України, на напрямку 756 прикордонного знаку, в межах прикордонної смуги, на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 », на околицях населеного пункту Красноїльськ (Красноїльська селищна громада Чернівецького району Чернівецької області), прикордонним нарядом «Секрет» було затримано гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4 за спробу незаконного перетину державного кордону з України до Румунії поза пунктом пропуску через державний кордон України в складі групи осіб. Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги ст. 9, 12 ЗУ «Про Державний кордон України».
Протокол про адміністративне правопорушення ЗхРУ № 012773Е від 01.12.2025 складений за те, що 01 грудня 2025 року о 12:20 год. на відстані 1500 м до лінії державного кордону України, на напрямку 756 прикордонного знаку, в межах прикордонної смуги, на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 », на околицях населеного пункту Красноїльськ (Красноїльська селищна громада Чернівецького району Чернівецької області), прикордонним нарядом «Секрет» було затримано гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4 , які вчинили злісну непокору законній вимозі військовослужбовця ДПС України в складі групи осіб, а саме: з метою припинення правопорушення незаконного перетину державного кордону, військовослужбовці неодноразово наголосили особам «Припинити рух до кордону та пред'явити документи, що посвідчують особу», гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4 в зухвалій та агресивній формі відмовилися та здійснили спробу втечі в напрямку державного кордону. Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги ст. 34 Закону України «Про державний кордон України», п. 12 ст. 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» та п. 10 Постанови КМУ № 1147 «Про прикордонний режим».
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про день, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причину неявки суд не повідомив, у поясненнях до протоколу про адміністративне правопорушення зазначив, що планував переправити ОСОБА_5 через кордон з України до Румунії.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд доходить наступного висновку.
Відповідно до ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративне правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушення, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Статтею 7 КУпАП встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини, надаючи автономного значення поняттям, які застосовуються в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі-Конвенція), часто розцінює справи про адміністративні правопорушення саме як «кримінальні» у розумінні норм Конвенції.
Так, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Крім того, Конституційний Суд України у п. 3.4 і 3.6 свого рішення від 11.10.2011 (справа № 10-рп/2011), аналізуючи положення міжнародних актів, наголосив, що «не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення», а відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним». У цьому рішенні Суд поширив певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Відповідно до пункту 8 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998, громадяни України, іноземці та особи без громадянства в'їжджають у контрольований прикордонний район, перебувають, проживають або пересуваються в його межах на підставі документів, що посвідчують їх особу. У період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років також зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ (у паперовій або електронній формі).
З диспозиції ч. 2 ст. 185-10 КУпАП вбачається, що відповідальність за вчинення вказаного правопорушення настає за злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону, суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні чи здійсненням прикордонного контролю в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України або контрольних пунктах в'їзду-виїзду, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за правопорушення, передбачене частиною першою цієї статті.
Європейський суд неодноразово наголошував, що судочинство у національних судах повинно здійснюватись «згідно із законом».
У п. 44 рішення по справі «Володимир Поліщук та Світлана Поліщук проти України» від 30 вересня 2010 року Суд наголосив, що суди повинні забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм.
Для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Так, з матеріалів справи вбачається, що доказами вини ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185-10 КУпАП, є протокол про адміністративне правопорушення ЗхРУ № 012773Е від 01.12.2025.
Як вбачається зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення, прикордонним нарядом «Секрет» було затримано гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4 , які вчинили злісну непокору законній вимозі військовослужбовця ДПС України в складі групи осіб, а саме: з метою припинення правопорушення незаконного перетину державного кордону, військовослужбовці неодноразово наголосили особам «Припинити рух до кордону та пред'явити документи, що посвідчують особу», гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4 в зухвалій та агресивній формі відмовилися та здійснили спробу втечі в напрямку державного кордону.
З матеріалів справи вбачається, що окрім протоколу про адміністративне правопорушення посадовою особою, яка його склала, до матеріалів справи було долучено лише копії матеріалів справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП. Жодних інших документів чи доказів до матеріалів справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 185-10 КУпАП не долучено.
Надаючи оцінку протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 185-10 КУпАП, складеному стосовно ОСОБА_2 , суд звертає увагу на наступне.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є джерелом права в Україні, кожному гарантовано право на справедливий суд.
Суд не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, винуватість особи має доводитися саме в суді, що вимагає «обережності дій суду» при вирішені питання про тягар доказування в такій категорії справ.
В такій ситуації протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належним доказом у даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини, викладені в ньому, повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніву у суду.
Об'єктивною стороною вказаного правопорушення є злісна непокора законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону, суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні чи здійсненням прикордонного контролю в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України або контрольних пунктах в'їзду-виїзду, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за правопорушення, передбачене частиною першою цієї статті.
Тобто, матеріалами справи про адміністративне правопорушення має бути підтверджено зовнішній прояв протиправної поведінки ОСОБА_2 вчиненої у складі групи осіб, що охоплює сукупність ознак, які характеризують вчинок з погляду його зовнішньої форми. Іншими словами, це те, як саме правопорушення було вчинено, що включає в себе дії або бездіяльність, наслідки, причинно-наслідковий зв'язок між ними, а також місце, час, спосіб та інші обставини, що супроводжують вчинення правопорушення.
Крім того, лише при наявності у групи осіб спільного умислу на вчинення злісної непокори законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону, суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні чи здійсненням прикордонного контролю в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України або контрольних пунктах в'їзду-виїзду, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України, тобто при наявності в діях цих осіб суб'єктивної сторони правопорушення, вони можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 185-10 КУпАП.
При цьому, відповідно до ст. 251 КУпАП обов'язок відшукання доказів вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, покладений на орган (посадову особу), яка складає протокол, тобто у цьому випадку на посадових осіб Державної прикордонної служби України.
Водночас суд звертає увагу на те, що жодних доказів, які б підтвердили намір ОСОБА_2 у складі групи осіб вчинити злісну непокору законній вимозі військовослужбовця ДПС України, матеріали справи не містять, що викликає у суду обґрунтований «розумний сумнів» у винуватості ОСОБА_2 .
Наведені вище обставини, у відповідності до статті 62 Конституції України, повинні тлумачитись судом на користь ОСОБА_2 і вони не дають змоги суду однозначно оцінити дії останнього, як такі, що містять склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185-10 КУпАП.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Ретельно вивчивши матеріали справи, суд вважає, що дані про винність ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185-10 КУпАП, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, у зв'язку з чим провадження в справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_2 підлягає закриттю за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Оцінюючи матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд вважає, що винність ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, встановлена у судовому засіданні та підтверджена матеріалами наявними у справі, зокрема: протоколом про адміністративне правопорушення ЗхРУ № 012775Е від 01.12.2025; протоколом про адміністративне затримання від 01.12.2025; протоколом особистого огляду речей та вилучення речей і документів від 01.12.2025, згідно з яким у ОСОБА_2 були вилучені предмети, а саме: мобільний телефон; письмовими поясненнями ОСОБА_2 від 01.12.2025.
Отже, суд вважає, що дії ОСОБА_2 кваліфіковані правильно, а в його діях містяться ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, а саме: спроба перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України, вчинені групою осіб.
Обставиною, що пом'якшує відповідальність ОСОБА_2 за адміністративне правопорушення, суд визнає вчинення правопорушення неповнолітнім.
Обставин, що обтяжують відповідальність ОСОБА_2 за адміністративне правопорушення, суд не вбачає.
Відповідно до ст. 13 КУпАП до осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються заходи впливу, передбачені статтею 24-1 цього Кодексу.
У разі вчинення особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років адміністративних правопорушень, передбачених статтями 44, 51, 89, 121-127, 130, статтею 139, частиною третьою статті 154, частиною другою статті 156, статтями 173, 173-4, 174, 183-1, 185, 190-195 цього Кодексу, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до зазначених осіб (за винятком осіб, які вчинили правопорушення, передбачені статтею 185) можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені статтею 24-1 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 24-1 КУпАП за вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років можуть бути застосовані такі заходи впливу:
1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;
2) попередження;
3) догана або сувора догана;
4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.
Вирішуючи питання про відповідальність ОСОБА_2 за вчинене правопорушення, суд враховує характер вчиненого правопорушення та особу правопорушника, який на момент його вчинення не досяг повноліття. Відповідно до ч. 2 ст. 13 КУпАП за вчинення правопорушення, передбачених ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, ОСОБА_2 не підлягає адміністративній відповідальності на загальних підставах.
Отже, враховуючи характер вчиненого правопорушення та особу правопорушника, суд вважає за доцільне відповідно до ст. 24-1 КУпАП застосувати до ОСОБА_2 захід впливу, що застосовуються до неповнолітніх, у виді попередження, що вважає найбільш дієвим заходом виховання неповнолітнього правопорушника.
Щодо стягнення з ОСОБА_2 судового збору, суд вважає за необхідне зазначити про таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 40-1 КУпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення з правопорушника стягується судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Проте, заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх відповідно до ст. 24-1 КУпАП, не є адміністративним стягненням в розумінні ст. 23 КУпАП, а є альтернативними заходами впливу, які можуть бути застосовані тоді, коли виховання неповнолітнього правопорушника можливе без накладення на нього адміністративного стягнення на загальних підставах.
Отже, враховуючи, що судом вирішено не накладати адміністративне стягнення на неповнолітнього ОСОБА_2 , а застосувати до нього захід впливу у виді попередження, суд вважає, що в такому випадку судовий збір стягненню з ОСОБА_2 не підлягає.
Керуючись ст. 9, 13, 24-1, 40-1, 185-10, 204-1, 221, 251, 252, 277, 280, 283, 284 КУпАП, суд
Провадження в справі про вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185-10 КУпАП, закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Істратія ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП та застосувати до нього захід впливу, що застосовуються до неповнолітніх, у виді попередження.
Постанова може бути оскаржена до Чернівецького апеляційного суду протягом 10 днів з дня її винесення через Сторожинецький районний суд Чернівецької області.
Суддя Іван ПОСОХОВ