07.01.2026
Справа № 522/23174/25
Провадження по справі № 1-кп/522/1433/1433/26
07 січня 2026 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Приморського районного суду м. Одеси № 106 у об'єднаному кримінальному провадженні справа (№522/23174/25), внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025163510000657 від 16.09.2025 року та за №12025162510001220 від 17.09.2025 року стосовно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у м. Слов'янськ, Донецької області, громадянина України, із середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, без місця реєстрації, який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 (в режимі відеоконференцзв'язку за допомогою власних технічних засобів через ВКЗ),
обвинуваченого - ОСОБА_3 , -
Приморським районним судом м. Одеси здійснюється судовий розгляд у об'єднаному кримінальному провадженні справа (№522/23174/25), внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025163510000657 від 16.09.2025 року та за №12025162510001220 від 17.09.2025 року, за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України.
Від прокурора надійшло клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_3 строком на 60 днів, з визначенням розміру застави.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши клопотання прокурора, суд дійшов такого висновку.
Ухвалою Приморського районного суду м Одеси від 20.11.2025 року було задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з визначенням розміру застави.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України при застосуванні запобіжного заходу суд враховує наявність обґрунтованої підозри, доведених прокурором ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, а також інші обставини, зазначені ст. 178 КПК України.
Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Відповідно до ст. 17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006 року «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, а також українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини, як джерело права.
Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно із ч. 2 ст. 8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Окрім цього, відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
За Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод на державу покладається обов'язок вжити заходи щодо забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Крім того, суд враховує положення ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинувачених, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Доцільність тримання обвинуваченого під вартою повинна забезпечувати не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Так, у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитись від слідства.
Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції» зазначав, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Зважаючи на стадію судового провадження та враховуючи, що судом ще не досліджувалися матеріали провадження, тому суд не переглядає наявність обґрунтованості висунутого обвинувачення у вчиненні інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень.
Згідно обвинувального акту ОСОБА_3 на даній стадії судового провадження обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч. 4 ст. 185 КК України за кваліфікуючими ознаками: таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, вчинене в умовах воєнного стану.
Вирішуючи питання про застосування стосовно ОСОБА_3 запобіжного заходу, суд враховує дані щодо особи обвинуваченого, який є громадянином України, офіційно не працевлаштований, без місця реєстрації, проживає в м. Одеса, що свідчить про відсутність у нього міцних соціальних зв'язків.
Враховуючи в сукупності дані щодо особи обвинуваченого, а також тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 , санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до восьми років, тому на думку суду, існує ризик того, що обвинувачений, розуміючи наслідки покарання, яке йому загрожує у разі визнання його винуватим, може вдатися до спроб переховуватися від суду, з метою уникнення відповідальності, що доводить заявлений прокурором у клопотанні ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд вважає, що ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто можливе вчинення ОСОБА_3 інших кримінальних правопорушень, доведений, оскільки останній офіційно не працевлаштований, немає підтверджених джерел доходу для існування, обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень з корисливих мотивів.
Таким чином, з урахуванням того, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, та наявності доведених прокурором ризиків, передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає можливим задовольнити клопотання прокурора та застосувати стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судом не встановлено.
Водночас, згідно ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Пунктом 2 ч. 5 ст. 182 КПК України передбачено, що розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У своєму рішенні у справі «Гафа проти Мальти» ЄСПЛ відзначив, що гарантія, передбачена статтею 5 §3 Конвенції (право на свободу) покликана забезпечити явку обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб утримати його від втечі.
Суд, виходячи з практики ЄСПЛ, враховуючи майновий стан обвинуваченого, вважає за можливе визначити розмір застави, як альтернативний запобіжний захід, у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який було визначено на стадії досудового розслідування, що буде достатнім та зможе забезпечити виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, у даному кримінальному провадженні, та зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Таким чином, дотримуючись завдань кримінального провадження, передбачених ст.2 КПК України, суд враховує необхідність дотримання справедливого балансу між інтересами суспільства та держави та забезпечення охоронюваних прав та свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання прокурора та продовжити стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що на даній стадії судового розгляду, та попередньою ухвалою суду від 20.11.2025 року, з урахуванням даних про особу обвинуваченого, відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на тяжкості кримінальних правопорушень, у вчиненні яких останній обвинувачується, що у сукупності дає достатні підстави вважати, що на даній стадії судового розгляду застосування більш м'якого запобіжного ніж тримання під вартою не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти можливим ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ризики, які стали підставою для обрання даного виду запобіжного заходу не зменшились та не перестали існувати.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням про зобов'язання відповідальних осіб ДУ «Одеський слідчий ізолятор» провести його медичне обстеження та лікування, оскільки за час його перебування під вартою стан його здоров'я суттєво погіршився та йому не надається належне лікування. На підтвердження доводів клопотання захисником надано медичну довідку Одеської міської медичної частини №21 від 09.12.2025 року №649/ОММЧ-21-25-вн, отриману в ДУ «ОСІ» на його адвокатський запит.
Згідно ч. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Так, згідно розділу Х п. 2 Наказу Міністерства юстиції України від 14.06.2019 року №1769/5, яким затверджено правила внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, медична частина забезпечує надання первинної лікувально-профілактичної допомоги ув'язненим і засудженим, яка включає консультацію медичного працівника, діагностику і лікування захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення хворого ув'язненого чи засудженого для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги.
Згідно розділу Х п. 3 Наказу Міністерства юстиції України від 14.06.2019 року №1769/5, яким затверджено правила внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, основними завданнями медичної частини є: організація і проведення медичних оглядів, обстежень, здійснення диспансерного нагляду.
Крім того, згідно пункту 2 глави 2 розділу X Наказу Міністерства юстиції «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України» від 14.06.2019 року № 1769/5, надання ув'язненим і засудженим медичної допомоги, у тому числі екстреної медичної допомоги, що не може бути надана у медичній частині, здійснюється відповідно до статті 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення», статей 8, 107, 116 КВК, Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 10 лютого 2012 року № 239/5/104, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 лютого 2012 року за № 212/20525 (із змінами), Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 15 серпня 2014 року №1348/5/572, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2014 року за №990/25767 (із змінами).
Згідно пункту 3 глави 2 розділу X зазначеного Наказу, у СІЗО здійснюються медичний контроль за станом здоров'я ув'язнених і засуджених шляхом проведення медичних оглядів та обстежень, виявлення осіб, які потребують лікування та постійного медичного нагляду, проведення щодо них лікувально-оздоровчих заходів з метою збереження здоров'я і працездатності, амбулаторне і стаціонарне лікування відповідно до системи стандартів у сфері охорони здоров'я, клінічних протоколів надання медичної допомоги в порядку, передбаченому законодавством.
В свою чергу, суд зазначає, що надання медичної допомоги, особам взятим під варту здійснюється відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 10.02.2012 №239/5/104, відповідно до якого, у разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров'я з орієнтовного переліку та керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Крім того, згідно вимог чинного законодавства доставлення до медичного закладу попередньо ув'язненої особи у разі необхідності здійснюється під конвоюванням співробітників відповідної установи, в якій така особа перебуває під вартою.
В своїх рішеннях ЄСПЧ неодноразово наголошував на необхідності своєчасного надання медичної допомоги ув'язненим. Так, влада повинна забезпечити ведення детального обліку стану здоров'я ув'язненого та лікування, яке він отримав, перебуваючи під вартою.
Крім того, у рішеннях «Гумматов проти Азербайджану» та «Маленко проти України» ЄСПЛ стверджує, що факт огляду ув'язненого лікарем і призначення того чи іншого лікування не може автоматично бути підставою для висновку про те, що медична допомога була адекватною.
Судом встановлено, що згідно довідки Одеської міської медичної частини №21 від 09.12.2025 року №649/ОММЧ-21-25-вн, обвинувачений ОСОБА_3 має хронічну венозну недостатність ІІІ-ІVст. та перебуває на програмі ЗПТ.
Таким чином, з урахуванням викладеного, у зв'язку з перебуванням його в умовах утримання під вартою в ДУ «ОСІ», суд вважає за необхідне звернутись до начальника Філії ЦОЗ ДКВС України в Миколаївській та Одеській областях для забезпечення організації проведення необхідного медичного обстеження та лікування (за необхідності) обвинуваченого ОСОБА_3 , та повідомити суд про результати проведення медичного обстеження та/або лікування обвинуваченого ОСОБА_3 в письмовому виді з долученням копій відповідних медичних документів у разі проведення лікувальних процедур.
У разі наявності вимоги Філії ЦОЗ ДКВС України в Миколаївській та Одеській областях, зобов'язати адміністрацію ДУ «Одеський слідчий ізолятор» забезпечити вивіз обвинуваченого ОСОБА_3 до вказаної установи (у випадку неможливості конвоювання до головної філії), для проведення обстеження та за необхідності - лікування, в узгоджений медичним закладом час.
Керуючись ст. 110, 132, 176, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 372, 376, 395 КПК України,-
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 - задовольнити.
Продовжити стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «ОСІ» з визначенням розміру застави, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, а саме у розмірі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) гривень 00 (нуль) копійок, визначений ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20.11.2025 року, строком на 60 (шістдесят) днів.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу на рахунок ТУ ДСА України в Одеській області, з призначенням платежу: застава за обвинуваченого; провадження по справі № 1-кп/522/1433/26.
Обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави.
У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 (шістдесят) днів обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:
1) прибувати за кожною вимогою до суду в розумні строки;
2) не відлучатися із населеного пункту, в якому зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду;
3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснити обвинуваченому наслідки невиконання вказаних обов'язків, передбачених ч. 8, 10, 11 ст. 182 КПК України.
Зобов'язати начальника Філії ЦОЗ ДКВС України в Миколаївській та Одеській областях забезпечити організацію проведення необхідного медичного обстеження та лікування (за необхідності) обвинуваченого ОСОБА_3 , у зв'язку зі скаргами на стан здоров'я та повідомити суд про результати проведення медичного обстеження та/або лікування обвинуваченого ОСОБА_3 в письмовому виді з долученням копій відповідних медичних документів у разі проведення лікувальних процедур, до 10.02.2026 року.
У разі наявності вимоги Філії ЦОЗ ДКВС України в Миколаївській та Одеській областях, зобов'язати адміністрацію ДУ «Одеський слідчий ізолятор» забезпечити вивіз обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до вказаної установи (у випадку неможливості конвоювання до головної філії), для проведення обстеження та за необхідності - лікування, в узгоджений медичним закладом час.
Строк дії ухвали суду становить 60 (шістдесят) днів і обчислюється з моменту її постановлення, тобто з 07.01.2026 року, який діє до 07.03.2026 року включно.
Ухвала суду підлягає негайному виконанню.
Копію ухвали суду вручити обвинуваченому, прокурору та направити ДУ «ОСІ».
Ухвала суду може бути оскаржена в частині застосування запобіжного заходу протягом п'яти днів до Одеського апеляційного суду з моменту її оголошення, а обвинуваченим, який утримується під вартою, - з моменту вручення її копії.
Суддя Приморського районного суду
м. Одеси ОСОБА_6