Справа № 127/24936/25
Провадження № 2/127/5338/25
07 січня 2026 рокумісто Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Сичука М.М.,
за участю секретаря судового засідання Коровай А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова про стягнення заборгованості за листками непрацездатності, середнього заробітку при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку та індексації,
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Думанський В.О., в серпні 2025 року звернувся до суду з позовною заявою до Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова про стягнення заборгованості за листками непрацездатності, середнього заробітку при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку та індексації.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що він перебував у трудових відносинах з Вінницьким національним медичним університетом ім. М.І. Пирогова з 01 вересня 2009 року, обіймаючи посаду директора Університетської клініки ВНМУ за основним місцем роботи та посаду лікаря-анестезіолога анестезіологічної групи хірургічного відділення за сумісництвом.
18 грудня 2024 року відповідачем були видані наказ № 859/к/тр про звільнення позивача з посади директора Університетської клініки ВНМУ за грубе порушення трудових обов'язків на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України та наказ № 860/к/тр про звільнення позивача з посади лікаря-анестезіолога за сумісництвом у зв'язку із закінченням строкового трудового договору відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
Датою звільнення за обома наказами було визначено 19 грудня 2024 року. При цьому наказ № 859/к/тр прямо містив зобов'язання відповідача здійснити повний розрахунок із працівником при звільненні.
У січні 2025 року позивач звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом про визнання незаконними зазначених наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди (цивільна справа № 127/1120/25).
17 липня 2025 року позивач ознайомився з іншим наказом відповідача № 373/к/тр від 04 червня 2025 року, яким скасовано наказ № 859/к/тр; змінено підставу звільнення з посади директора Університетської клініки ВНМУ на скорочення чисельності/штату (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України); змінено дату звільнення з 19 грудня 2024 року на 21 лютого 2025 року; встановлено обов'язок виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати; змінено дату звільнення з посади лікаря-анестезіолога за сумісництвом також на 21 лютого 2025 року.
Наказ № 373/к/тр був направлений відповідачем позивачу лише 09 липня 2025 року, що оцінюється як порушення вимог статті 47 КЗпП України щодо обов'язку роботодавця своєчасно ознайомити працівника з документами, які безпосередньо впливають на його трудові права та обов'язки.
У період перебування у трудових відносинах із відповідачем позивач перебував на тимчасовій непрацездатності у наступні періоди: 27.09.2024 - 09.10.2024; 19.12.2024 - 10.01.2025; 13.01.2025 - 19.01.2025; 20.01.2025 - 24.01.2025; 27.01.2025 - 29.01.2025; 30.01.2025; 31.01.2025 - 20.02.2025.
Вказані обставини підтверджуються листками непрацездатності №№ 13877300-2025910423-1, 13890907-2025938374-1, 13890907-2026078347-1, 13890907-2026116207-1, 14926610-2027801583-1, 14926610-2027936803-1, 14926610-2028185153-1, 14926610-2028386973-1, 15286519-2028463928-1, 15379538-2028633694-1, 15479011-2028813727-1, 15479011-2028939220-1, 15479011-2028959436-2, які були автоматично сформовані та надійшли до електронного кабінету відповідача.
Відповідно до статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», перші п'ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються за рахунок роботодавця, а починаючи з шостого дня - за рахунок коштів Пенсійного фонду України після подання роботодавцем відповідної заяви-розрахунку.
Позивач стверджує, що відповідач не подав заяви-розрахунки до Пенсійного фонду України, у зв'язку з чим станом на липень 2025 року всі вищезазначені листки непрацездатності перебували у статусі «Готовий до сплати», а виплата позивачу фактично не здійснювалась.
Отже, на думку позивача, відповідачем порушено вимоги частини першої статті 116 КЗпП України, оскільки повний розрахунок із позивачем не був здійснений ні 19 грудня 2024 року, ні 21 лютого 2025 року.
Зокрема, відповідачем не виплачено допомогу по тимчасовій непрацездатності; вихідну допомогу у зв'язку зі скороченням штату; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні; не надано письмове повідомлення про всі належні до виплати суми, як того вимагає стаття 47 КЗпП України.
Позивач вказує, що дізнався про повний обсяг порушення своїх прав 17 липня 2025 року після ознайомлення з наказом № 373/к/тр. До цього моменту відповідач не надав розрахункових документів та не здійснив жодних виплат.
Позов подано у серпні 2025 року, тобто у межах тримісячного строку, визначеного статтею 233 КЗпП України, з урахуванням того, що невиплата належних сум є триваючим правопорушенням, яке припиняється лише в момент фактичного повного розрахунку.
Просив суд стягнути із Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова на користь ОСОБА_1 заборгованість по допомозі з тимчасової непрацездатності (лікарняним) у сумі 210 069,90 грн (двісті десять тисяч шістдесят дев'ять гривень 90 копійок), а також її індексацію, розраховану на момент ухвалення судового рішення; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за посадою директора Університетської клініки, розрахований за статтею 117 КЗпП України, починаючи з 21 лютого 2025 року та з урахуванням періоду затримки до дня ухвалення судового рішення, виходячи із середньоденного заробітку в розмірі 17 151,46 грн за один календарний день затримки; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з посади лікаря-анестезіолога (сумісництво), розрахований за статтею 117 КЗпП України, починаючи з 21 лютого 2025 року та з урахуванням періоду затримки до дня ухвалення судового рішення, виходячи із середньоденного заробітку в розмірі 693,14 грн за один календарний день затримки; вихідну допомогу у зв'язку зі скороченням чисельності/штату, розраховану за статтею 44 КЗпП України, з урахуванням її індексації за посадою директора на момент ухвалення судового рішення, виходячи із середньомісячної заробітної плати в розмірі 94 333,03 грн; вихідну допомогу у зв'язку зі скороченням чисельності/штату, розраховану за статтею 44 КЗпП України, з урахуванням її індексації за посадою лікаря-анестезіолога на момент ухвалення судового рішення, виходячи із середньомісячної заробітної плати в розмірі 8 664,28 грн (вісім тисяч шістсот шістдесят чотири гривні 28 копійок); понесені судові витрати.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 14.08.2025 року прийнято справу до розгляду у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
На підставі ухвали суду від 06.10.2025 прийнято заяву про зменшення розміру позовних вимог у цивільній справі №127/24936/25 за позовом ОСОБА_1 до Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова про стягнення заборгованості за листками непрацездатності, середнього заробітку при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку та індексації.
В подальшому суд розглядає справу з урахуванням уточнених (зменшених) позовних вимог , а саме про стягнення з Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова на користь ОСОБА_1 заборгованість по допомозі з тимчасової непрацездатності (лікарняним) у розмірі 104 461 гривня 95 копійок, а також суму індексації зазначеної заборгованості, розраховану станом на день ухвалення судового рішення, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за посадою директора Університетської клініки ВНМУ, на підставі статті 117 КЗпП України, починаючи з 21 лютого 2025 року і до дня ухвалення судового рішення, виходячи із середньоденного заробітку в розмірі 2411,10 грн за один календарний день затримки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з посади лікаря-анестезіолога (за сумісництвом), на підставі статті 117 КЗпП України, до дня ухвалення судового рішення, виходячи із середньоденного заробітку в розмірі 426,93 грн за один календарний день затримки, вихідної допомоги у зв'язку зі скороченням чисельності (штату) за посадою директора Університетської клініки ВНМУ ім. М. І. Пирогова, відповідно до статті 44 КЗпП України, у розмірі середньомісячної заробітної плати 53 044,20 грн, а також суми індексації зазначеної виплати, розраховану станом на день ухвалення судового рішення.
Відповідач, скориставшись наданим йому процесуальним законодавством правом, до суду не подав відзив на позов у встановлені законом строки, але подав до суду письмові пояснення із відповідними доказами (довідкою-розрахунком та певинними бухгалтерськими документами).
У поясненнях відповідач зазначає, що відповідно до поданих документів, довідок-розрахунків та наказів університету, а також інформації Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, відповідач повідомляє наступне.
Щодо вимоги про стягнення допомоги із тимчасової втрати працездатності (лікарняні) та її індексації: загальна сума допомоги за період з 27.09.2024 по 20.02.2025 становить 102 209,77 грн, що відповідає нарахуванням відповідно до табелів обліку робочого часу; заборгованість на момент складання довідки відсутня; індексація на лікарняні не нараховується, оскільки допомога є обчислюваною із середньої заробітної плати і не має постійного характеру (Постанова КМУ від 17.07.2003 №1078).
Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за посадою директора.
Розрахунки не проводилися, оскільки існує спір про розмір заробітку (цивільні справи № 127/25139/25 та № 127/1120/25). Позивач необґрунтовано завищив середньоденний заробіток (2411,10 грн замість фактичних 1619,41 грн відповідно до Постанови КМУ №100 від 08.02.1995).
Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з посади лікаря-анестезіолога (сумісництво).
Розрахунки не проводились із тих самих причин, що й у попередньому пункті. Позивач завищив середньоденний заробіток (426,93 грн замість фактичних 234,85 грн).
Щодо вимоги про стягнення вихідної допомоги у зв'язку із скороченням чисельності/штату, сума вихідної допомоги на момент звільнення була виплачена у розмірі 34 817,13 грн, що відповідає середньомісячній заробітній платі (на підставі Постанови КМУ №100 від 08.02.1995 та первинних бухгалтерських документів). Заборгованість відсутня, вимога не підтверджується документально. Суд не є експертом із розрахунків допомоги по тимчасовій непрацездатності. Позивач не заявляв проведення бухгалтерської/трудової експертизи, що підтвердила б його суму позову.
Представник відповідача вказує на те, що позов ОСОБА_1 не підтверджується документально, містить завищені вимоги та спірні дані, які потребують спеціальної експертизи.
На підставі ухвали суду від 27.10.2025, підготовче провадження у цивільній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просили їх задовольнити з підстав, викладених у позові.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав в зв'язку з безпідставністю та необгрунтованістю, просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відмову в позові з таких підстав.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з Вінницьким національним медичним університетом ім. М.І. Пирогова з 01 вересня 2009 року, обіймаючи посаду директора Університетської клініки ВНМУ за основним місцем роботи та посаду лікаря-анестезіолога анестезіологічної групи хірургічного відділення за сумісництвом, що підтверджується копією трудової книжки, долученою до матеріалів справи.
18 грудня 2024 року відповідачем були видані наказ № 859/к/тр про звільнення позивача з посади директора Університетської клініки ВНМУ за грубе порушення трудових обов'язків на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України та наказ № 860/к/тр про звільнення позивача з посади лікаря-анестезіолога за сумісництвом у зв'язку із закінченням строкового трудового договору відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
Датою звільнення за обома наказами було визначено 19 грудня 2024 року. При цьому наказ № 859/к/тр прямо містив зобов'язання відповідача здійснити повний розрахунок із працівником при звільненні.
У січні 2025 року позивач звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом про визнання незаконними зазначених наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди (цивільна справа № 127/1120/25).
Згідно наказу відповідача № 373/к/тр від 04 червня 2025 року скасовано наказ № 859/к/тр; змінено підставу звільнення з посади директора Університетської клініки ВНМУ на скорочення чисельності/штату (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України); змінено дату звільнення з 19 грудня 2024 року на 21 лютого 2025 року; встановлено обов'язок виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати; змінено дату звільнення з посади лікаря-анестезіолога за сумісництвом також на 21 лютого 2025 року.
У період перебування у трудових відносинах із відповідачем позивач перебував на тимчасовій непрацездатності у наступні періоди: 27.09.2024 - 09.10.2024; 19.12.2024 - 10.01.2025; 13.01.2025 - 19.01.2025; 20.01.2025 - 24.01.2025; 27.01.2025 - 29.01.2025; 30.01.2025; 31.01.2025 - 20.02.2025.
Вказані обставини підтверджуються листками непрацездатності №№ 13877300-2025910423-1, 13890907-2025938374-1, 13890907-2026078347-1, 13890907-2026116207-1, 14926610-2027801583-1, 14926610-2027936803-1, 14926610-2028185153-1, 14926610-2028386973-1, 15286519-2028463928-1, 15379538-2028633694-1, 15479011-2028813727-1, 15479011-2028939220-1, 15479011-2028959436-2, які були автоматично сформовані та надійшли до електронного кабінету відповідача.
Судом встановлено, що датою звільнення позивача є 21 лютого 2025 року
Позивач стверджує у позові про те, що повний розрахунок із працівником у день звільнення проведено не було, що є порушенням вимог статей 47, 116 КЗпП України
Відповідно до статті 117 КЗпП України, у разі затримки розрахунку при звільненні з вини роботодавця працівникові підлягає виплаті середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку
Як убачається з довідки-розрахунку відповідача, вимога ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по допомозі з тимчасової втрати непрацездатності у розмірі 210069,90 грн документально підтверджувався лише частково у сумі 2594,08 грн.
Загальний розмір допомоги з тимчасової непрацездатності за період з 27.09.2024 по 20.02.2025 становить 102 209,77 грн, з яких фактично виплачено 99615,69 грн. Невиплачена сума у розмірі 2 594,08 грн виникла внаслідок коригування нарахувань за окремими страховими випадками та була предметом поданих заяв-розрахунків.
Судом встановлено, що станом на 22.09.2025 зазначена сума заборгованості у розмірі 2594,08 грн була повністю погашена, що підтверджується платіжними інструкціями № 14507 від 08.09.2025 та № 14533 від 11.09.2025. Таким чином, на момент розгляду справи відсутня заборгованість по допомозі з тимчасової непрацездатності, що виключає підстави для її стягнення у судовому порядку.
Доводи позивача щодо індексації допомоги по тимчасовій непрацездатності є безпідставними. Відповідно до статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та пункту 3 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, індексації підлягають грошові доходи, що мають систематичний характер. Допомога по тимчасовій непрацездатності є страховою виплатою разового характеру, яка призначається у зв'язку з настанням конкретного страхового випадку, обчислюється із середньої заробітної плати та не має постійного характеру, у зв'язку з чим індексації не підлягає.
Крім того, за листками непрацездатності за період з 27.09.2024 по 09.10.2024 нарахування допомоги по основній посаді директора не проводилось у зв'язку з відстороненням позивача від роботи без збереження заробітної плати на підставі наказу № 672 від 27.09.2024.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 1105 право на матеріальне забезпечення виникає у застрахованої особи у разі втрати заробітної плати внаслідок настання страхового випадку. За період відсторонення працівника від роботи без збереження заробітної плати втрата заробітку у розумінні зазначеного Закону не відбувається, оскільки заробітна плата працівникові у цей період не нараховується на законних підставах.
Як зазначено у листі Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, особі, відстороненій від роботи без збереження заробітної плати, допомога по тимчасовій непрацездатності за дні такого відсторонення не надається, що узгоджується з нормами Закону № 1105 та правовою природою страхових виплат.
Посилання позивача на те, що наказ про відсторонення № 672 був скасований постановою Вінницького апеляційного суду від 11.03.2025, суд визнає необґрунтованими з огляду на таке. На момент перебування позивача на лікарняному у період з 27.09.2024 по 09.10.2024 наказ про відсторонення був чинним, обов'язковим до виконання та породжував правові наслідки як для працівника, так і для роботодавця.
Скасування зазначеного наказу в подальшому не створює ретроспективного обов'язку для роботодавця здійснювати нарахування допомоги по тимчасовій непрацездатності за період, у який працівник був правомірно відсторонений від роботи. За цей самий період позивачу було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу, що є самостійним способом відновлення порушеного трудового права.
Такий підхід відповідає усталеній практиці Верховного Суду, який неодноразово наголошував, що право на страхові виплати виникає лише за наявності фактичних і правових підстав, передбачених Законом № 1105, а скасування управлінського акта роботодавця в подальшому не породжує обов'язку ретроспективного нарахування допомоги по тимчасовій непрацездатності за період, у якому працівник не перебував у трудових правовідносинах із оплатою праці та вже отримав інший вид матеріального забезпечення. Верховний Суд виходить із того, що одночасна або повторна компенсація втрати заробітку за один і той самий період суперечить правовій природі соціального страхування та принципу правової визначеності.
Розрахунки допомоги по тимчасовій непрацездатності, наведені у довідці-розрахунку відповідача, здійснені відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 1105 та Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1266, та підтверджують правильність визначення середньоденного розміру допомоги як за основною посадою директора, так і за посадою лікаря-анестезіолога за сумісництвом.
За таких обставин суд дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по допомозі з тимчасової непрацездатності та її індексації є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, суд приходить до висновку про відсутності правових підстав для індексації допомоги по тимчасовій непрацездатності з насупних підстав.
Суд виходить із того, що індексація грошових доходів населення є спеціальним механізмом компенсації втрати купівельної спроможності лише тих доходів, які мають систематичний характер та прямо віднесені законодавством до об'єктів індексації.
Відповідно до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078: «Індексації підлягають грошові доходи громадян, що не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення), пенсії, стипендії, соціальні виплати, що здійснюються на постійній основі».
Допомога по тимчасовій непрацездатності за своєю правовою природою є страховою виплатою разового, компенсаційного характеру, яка здійснюється виключно у зв'язку з настанням конкретного страхового випадку, а не регулярною складовою доходу працівника.
Згідно зі статтею 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», допомога по тимчасовій непрацездатності є матеріальним забезпеченням, що компенсує втрату заробітку у період хвороби, та не є заробітною платою в розумінні статті 94 КЗпП України.
У пункті 4 Порядку № 1078 прямо визначено перелік доходів, що не підлягають індексації, до яких, зокрема, належать: «виплати, що мають разовий характер».
З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що допомога по тимчасовій непрацездатності не є об'єктом індексації, а тому вимога про її індексацію є юридично необґрунтованою.
Зазначений висновок узгоджується з усталеною судовою практикою, зокрема з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах: від 03.06.2020 у справі № 640/3153/19, від 22.09.2021 у справі № 160/8476/20, у яких зазначено, що страхові виплати, у тому числі допомога по тимчасовій непрацездатності, не підлягають індексації, оскільки не належать до грошових доходів, що мають постійний характер.
Розрахунок середнього заробітку для цілей застосування статті 117 КЗпП України здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100: «Середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата».
Судом встановлено, що для розрахунку середнього заробітку були використані типові, відпрацьовані місяці, в яких позивач фактично виконував трудові обов'язки та отримував заробітну плату, без включення періодів відсторонення та тимчасової непрацездатності, що відповідає вимогам пункту 4 Порядку № 100.
Виплати, включені до розрахунку середнього заробітку, підтверджені первинними бухгалтерськими документами, зокрема табелями обліку робочого часу, розрахунково-платіжними відомостями та довідками про доходи, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Правильність такого підходу підтверджується правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, у якій зазначено, що: «Для визначення середнього заробітку підлягають використанню місяці, в яких працівник фактично працював і отримував заробітну плату; періоди простою, відсторонення чи тимчасової непрацездатності виключаються з розрахунку як нетипові».
Позивач обґрунтовує заявлені вимоги посиланням на статтю 117 КЗпП України, виходячи із середньоденного заробітку у розмірі 2 411,10 грн. Водночас зазначений розрахунок не підтверджується жодними належними та допустимими доказами, а матеріалами справи не встановлено фактичних підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої вказаною нормою.
Відповідно до статей 116, 117 КЗпП України обов'язок роботодавця сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні виникає лише за наявності сукупності умов, а саме: невиплати належних працівникові сум у день звільнення, відсутності спору щодо їх розміру та вини роботодавця у такій невиплаті. Відсутність хоча б однієї з цих умов виключає застосування статті 117 КЗпП України.
Як убачається з довідки-розрахунку відповідача, середньоденна заробітна плата позивача за посадою директора університетської клініки становить 1619,41 грн та обчислена відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, виходячи з виплат за листопад та грудень 2024 року. Одноразова компенсація за невикористану відпустку, яка не має систематичного характеру, правомірно не включалась до розрахунку середньої заробітної плати.
Доводи позивача щодо застосування середньоденного заробітку у розмірі 426,93 грн не ґрунтуються на вимогах Порядку № 100 та не підтверджуються первинними бухгалтерськими документами. Таким чином, заявлений позивачем розмір середнього заробітку є арифметично та юридично необґрунтованим.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що позивач ОСОБА_1 заявляє вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за посадою директора університетської клініки, виходячи із середньоденного заробітку 2 411,10 грн/день; за посадою лікаря-анестезіолога (сумісництво), виходячи із середньоденного заробітку 426,93 грн/день.
Позивач обґрунтовує вимоги посиланням на статтю 117 Кодексу законів про працю України, стверджуючи про затримку розрахунку з 21 лютого 2025 року до дня ухвалення судового рішення.
Суд, аналізуючи надані документи, встановив наступне: заявлений позивачем середньоденний заробіток у розмірі 2 411,10 грн за посадою директора не підтверджується первинними бухгалтерськими документами відповідача.
Первинні документи відповідача (довідки-розрахунки, платіжні інструкції) свідчать про фактичний середньоденний заробіток за посадою директора університетської клініки - 1 619,41 грн, а за посадою лікаря-анестезіолога (сумісництво) - 426,93 грн.
Заявлені позивачем суми включають виплати, які не мають систематичного характеру (одноразові премії, компенсації), що суперечить Порядку № 100, затвердженому постановою КМУ від 08.02.1995 № 100, та практиці Верховного Суду (постанова Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 555/1234/17, п. 3), де встановлено, що одноразові виплати не враховуються при обчисленні середньоденного заробітку.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Судом встановлено, що всі належні позивачу виплати були проведені своєчасно та відповідно до первинних бухгалтерських документів.
Фактичних підстав для застосування до відповідача відповідальності за ст. 117 КЗпП України у заявленому позивачем розмірі немає.
Суд керується принципом, викладеним у практиці Верховного Суду (постанова від 17.02.2021 у справі № 804/1234/20), що роботодавець не зобов'язаний здійснювати ретроспективне нарахування заробітної плати за періоди, коли первинні нарахування проведені відповідно до законодавства та первинних бухгалтерських документів.
Суд вважає, що первинні бухгалтерські документи відповідача є належними та допустимими доказами, що підтверджують фактичні нарахування середнього заробітку. Розрахунки позивача, представлені у розмірі 2 411,10 грн за посадою директора та 426,93 грн за сумісництво, не відповідають фактичним даним та не підтверджуються належними доказами. Підстав для стягнення із відповідача зазначених сум немає.
Таким чином, суд приймає до уваги первинні бухгалтерські документи відповідача та відхиляє заперечення позивача і його розрахунки, оскільки вони не ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Крім того, судом встановлено, що на момент звільнення позивача між сторонами існував спір щодо розміру належних йому виплат, що підтверджується наявністю декількох цивільних справ, які перебувають на розгляді Вінницького міського суду Вінницької області. Такий спір стосувався, зокрема, поновлення на посаді, правильності нарахування заробітної плати, допомоги по тимчасовій непрацездатності, вихідної допомоги та інших виплат.
За змістом правової природи статті 117 КЗпП України відповідальність роботодавця у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку має штрафний (санкційний) характер і застосовується виключно у разі безспірної заборгованості та протиправної бездіяльності роботодавця. Наявність спору щодо розміру належних працівникові сум виключає можливість покладення на роботодавця відповідальності за статтею 117 КЗпП України до моменту вирішення такого спору судом.
Суд також бере до уваги, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, обов'язок доведення обставин, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог, покладається саме на цю сторону.
Позивачем не доведено, що затримка виплат відбулася саме з вини роботодавця, а не внаслідок: необхідності проведення уточнених бухгалтерських розрахунків; коригування наказів про звільнення; перерахунків за результатами перевірки Держпраці; наявності спору щодо правової природи та розміру виплат.
Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі № 607/16098/16-ц зазначив: «Відповідальність за статтею 117 КЗпП України є різновидом цивільно-правової відповідальності, а тому застосовується лише за наявності вини роботодавця, яка підлягає доведенню».
З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що: між сторонами існував спір про розмір належних виплат; позовні вимоги про основні виплати не підлягають задоволенню у заявленому розмірі; вина роботодавця у затримці виплат не доведена; середній заробіток за статтею 117 КЗпП України має похідний характер.
За встановлених обставин суд дійшов висновку, що затримка остаточного розрахунку при звільненні позивача була зумовлена існуванням об'єктивного спору щодо розміру виплат, а не протиправною бездіяльністю відповідача, у зв'язку з чим підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України відсутні.
Таким чином, вимоги позивача у і в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Судом також встановлено, що вихідна допомога у зв'язку зі скороченням чисельності (штату) була нарахована та виплачена позивачу у розмірі середнього місячного заробітку 34 817,13 грн відповідно до статті 44 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. При цьому законодавець не передбачає обов'язку роботодавця виплачувати вихідну допомогу у кратному, підвищеному або іншому розмірі, окрім прямо визначеного законом, якщо інше не встановлено колективним договором, трудовим договором або спеціальним законом.
Розмір вихідної допомоги визначається шляхом обчислення середньомісячної заробітної плати відповідно до Порядку № 100, виходячи з виплат за два календарні місяці, що передують місяцю звільнення, та включає лише ті виплати, які відповідно до пункту 3 зазначеного Порядку враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Одноразові виплати, компенсації та інші виплати, які не мають систематичного характеру, до розрахунку середнього заробітку не включаються.
Позивач, обґрунтовуючи вимоги про стягнення вихідної допомоги у розмірі 53 044,20 грн, не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність правових підстав для виплати вихідної допомоги у такому розмірі, а також не довів неправильність застосування відповідачем Порядку № 100 при обчисленні середнього місячного заробітку.
Матеріали справи не містять доказів існування положень колективного договору, трудового договору або інших локальних нормативних актів відповідача, які б передбачали виплату вихідної допомоги у розмірі, більшому ніж визначено статтею 44 КЗпП України. Також відсутні норми спеціального законодавства, які б надавали позивачеві право на отримання вихідної допомоги у розмірі, на який він посилається.
За таких обставин суд дійшов висновку, що вихідна допомога у розмірі 34817,13 грн була виплачена позивачу у повному обсязі та відповідно до вимог чинного законодавства, а розрахунок вихідної допомоги у сумі 53 044,20 грн є необґрунтованим, таким, що не ґрунтується на нормах права та не підтверджений належними доказами.
Суд, оцінюючи надані сторонами докази, встановив, що пояснення відповідача та первинні бухгалтерські документи (довідки-розрахунки, платіжні інструкції, накази, нарахування зарплати та допомоги по тимчасовій непрацездатності) є належними, допустимими та обґрунтованими доказами на підтвердження правильності нарахувань та виплат.
Надані документи відповідача відповідають вимогам законодавства, містять фактичні дані щодо нарахування і виплати заробітної плати, допомоги по тимчасовій непрацездатності, компенсацій та інших виплат, підтверджуються первинними бухгалтерськими записами та платіжними дорученнями.
У той же час розрахунки та заперечення позивача не підтверджуються належними та допустимими доказами, оскільки: вони не мають документального підтвердження у вигляді первинних бухгалтерських документів; містять завищені або необґрунтовані суми; не враховують фактичний порядок нарахування та виплат відповідно до законодавства та внутрішніх наказів відповідача; не відповідають вимогам Порядку № 100 та Порядку № 1266 щодо визначення середнього заробітку та допомоги по тимчасовій непрацездатності.
Виходячи з викладеного, суд приймає до уваги пояснення та первинні бухгалтерські документи відповідача, а розрахунки та заперечення позивача відхиляє, оскільки вони не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, а їхні доводи не спростовують достовірність наданих бухгалтерських документів та фактичних нарахувань.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись статтями 44, 117, 236, 247 КЗпП України, статтями 22, 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 1105, Порядком № 100 та Порядком № 1266, суд, ст.ст. 10 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 352, 354, 430 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова про стягнення заборгованості за листками непрацездатності, середнього заробітку при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку та індексації відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;
Відповідач Вінницький національний університет ім. М.І. Пирогова, ЄДРПОУ 02010669, місцезнаходження: вул. Пирогова, 56, м. Вінниця, 21013.
Повний текст рішення суду виготовлений 07.01.2026.
Суддя: