Кіровоградської області
вул.В'ячеслава Чорновола, 29/32, м.Кропивницький, Україна, 25006,
тел. 30-10-22, 30-10-23 E-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua
07 січня 2026 рокум. Кропивницький Справа № 912/2640/24
Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Закуріна М. К., розглянувши заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСО» арбітражного керуючого Курмаза О.В. про покладення солідарної відповідальності на керівників, подану у справі
за заявою Міністерства оборони України
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСО»
про банкрутство,
за участі:
- секретаря судового засідання Рудченко І.О.,
- арбітражного керуючого - Курмаза О.В.,
- від МО України - ОСОБА_2.,
-від АТ КБ «Приватбанк» - Загоруйка А.А.,
23.10.2025 ліквідатор ТОВ «ІСО» арбітражний керуючий Курмаз О.В. подав заяву, в якій просить:
- визнати ОСОБА_1 , що обіймав посаду директора ТОВ «ІСО» у період з 17.05.2017 по 24.02.2021, таким, що допустив порушення частини 6 статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства;
- покласти на ОСОБА_1 солідарну відповідальність за вимогами кредиторів у справі про банкрутство;
- стягнути солідарно з ОСОБА_1 9621050,87 грн заборгованості за визнаними у справі кредиторськими вимогами.
Ухвалою від 04.12.2025 Суд прийняв заяву до розгляду у судовому засіданні, призначеному на 07.01.2026.
20.12.2025 ОСОБА_1 подав до суду клопотання про зупинення розгляду заяви Ліквідатора у зв'язку перебуванням його на військовій служби по мобілізації.
У свою чергу, ліквідатор ТОВ «ІСО» арбітражний керуючий Курмаз О.В. 05.01.2026 подав письмові заперечення стосовно клопотання про зупинення, вказавши у них, що підстави для зупинення відсутні, оскільки перебування на військовій службі не є перепоною в участі у розгляді справи в суді.
За результатами розгляду клопотання про зупинення розгляду заяви Ліквідатора Суд уважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні уведений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався. Станом на момент прийняття цієї ухвали воєнний стан не скасований.
У пункті 2 Указу Президент України постановив: військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати визначені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Крім того, Президент України у пункті 1 Указу від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» постановив: оголосити та провести загальну мобілізацію.
Таким чином, з 24.02.2022 та станом на момент прийняття цієї ухвали в Україні (на всій її території) діє воєнний стан та проводиться загальна мобілізація. А отже, з настанням особливого періоду вся структура Збройних Сил України та інші військові формування як цілісна структура почали функціонувати в умовах особливого періоду та були переведені на організацію і штати воєнного часу.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи (п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України). Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів цивільного судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов'язаний зупинити провадження у справі.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення. Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства. Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані.
Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано нормами статей 227 та 228 Господарського процесуального кодексу України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов'язаний та має право зупинити провадження у справі. Зокрема, стаття 227 ГПК України встановлює обов'язок для суду зупиняти провадження у справі на відміну від статті 228 ГПК України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов'язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Відтак, правила, визначені пунктом 3 частини 1 статті 227 ГПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов'язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд.
Щодо тлумачення терміну «переведені на воєнний стан» Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 у справі № 754/947/22 зазначила, що Указом Президента України введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов'язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України.
Профільне законодавство, зокрема, Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Закон України «Про оборону України», хоч і не використовує термін «переведення на воєнний стан», натомість оперує поняттям «переведення на організацію і штати воєнного часу». Така трансформація військових формувань є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації.
З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з'ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з'єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗC України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них.
Водночас приписи пункту 3 частини 1 статті 227 ГПК України не пов'язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту.
Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі зазначила, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 3 частини 1 статті 227 ГПК України.
Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 3 частини 1 статті 227 ГПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) неодноразово зазначав, що метою Конвенції є захист прав, які є не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними. Це зауваження стосується, зокрема, права на доступ до суду з огляду на те, яке важливе місце посідає право на справедливий судовий розгляд у демократичному суспільстві (рішення у справі "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland), заява №6289/73, пункт 24, від 09.10.1979; рішення у справі "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria), заява №36760/06, пункт 231, від 17.01.2012; рішення у справі "Вітковскі проти Польщі" (Witkowski v. Poland), заява №21497/14, пункт 43, від 13.12.2018).
Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява №35787/03, пункт 29, від 26.07.2007; рішення у справі "Алванос та інші проти Греції" (Alvanos v. Greece), заява №38731/05, пункт 25, від 20.03.2008; рішення у справі "ТОВ "Фріда" проти України" (Frida, LLC v. Ukraine), заява №24003/07, пункт 33, від 08.12.2016; рішення у справі "Хасан Тунч та інші проти Туреччини" (Hasan Tunз and Others v. Turkey), заява №19074/05, пункт 33, від 31.01.2017; рішення у справі "Вітковскі проти Польщі" (Witkowski v. Poland), заява №21497/14, набуло статусу остаточного 13.03.2019, пункт 44, від 13.12.2018).
У практиці ЄСПЛ визначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справі «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Bмleљ and Others v. the Czech Republic), заява №47273/99, пункти 50-51 та 69, від 12.11.2002; рішення у справі "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia), заява №40160/12, пункт 97, від 05.04.2018; рішення у справі "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява №35787/03, пункт 29, від 26.07.2007).
Суд часто наголошував на питаннях «юридичної визначеності» та «належного здійснення правосуддя» як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятним застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Суд постановляв, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі юридичної визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (рішення у справах "Карт проти Туреччини" (Kart v. Turkey) [Велика Палата], №8917/05, пункт 79 (в кінці), ЄСПЛ 2009 (витяги); "Ефстатіу та інші проти Греції" (Efstathiou and Others v. Greece), №36998/02, пункт 24 (в кінці), від 27.07.2006, та "Ешим проти Туреччини" (Eєim v. Turkey), №59601/09, пункт 21, від 17.09.2013; рішення у справі "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia), заява №40160/12, пункт 98, від 05.04.2018).
Суд також зауважує, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Досягнення цієї мети відбувається через дію основоположних засад судочинства, зокрема верховенства права, рівності сторін та диспозитивності.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку (ч.ч. 2 та 7 ст. 4 ГПК України).
Отже, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 227 ГПК України у суду є обов'язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Тож наведена процесуальна норма, яка встановлює обов'язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов'язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об'єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.
При цьому, ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 227 ГПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
У цьому контексті Суд установив, що відповідно до довідки № 1437 від 15.12.2025 ОСОБА_1 перебуває на військовій службі по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 .
За таких обставин станом на час розгляду заяви Ліквідатора ТОВ «ІСО» ОСОБА_1 є військовослужбовцем у складі Збройних Сил України, а тому провадження у цій частині підлягає зупиненню на підставі пункту 3 частини 1 статті 227 ГПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтею 227 ГПК України,
1. Заяву ОСОБА_1 про зупинення провадження по розгляду заяви Ліквідатора ТОВ «ІСО» задовольнити.
2. Провадження у справі по розгляду заяви Ліквідатора ТОВ «ІСО» щодо солідарної відповідальності ОСОБА_1 зупинити на час його перебування у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.
Ухвала набирає законної сили у відповідності до частини 2 статті 235 ГПК України з моменту її оголошення.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга у відповідності до пункту 12 частини 1 статті 255 та частини 1 статті 256 ГПК України протягом десяти днів з дня її проголошення.
Скорочену ухвалу Суд проголосив - 07.01.2026.
Повну ухвалу Суд склав - 08.01.2026
Суддя М.К. Закурін
Копії ухвали направити:
- в електронній формі до електронних кабінетів: кредитору - Міністерству оборони України; представнику кредитора ОСОБА_2, розпоряднику майна арбітражному керуючому Курмазу О.В., АТ КБ "ПриватБанк", представнику АТ КБ "ПриватБанк" Загоруйку А.А. та Подільському відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса);
- ТОВ «ІСО»: 25074, м. Кропивницький, вул. Олімпійська, б. 39;
- ОСОБА_1 на адресу електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1