79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"08" січня 2026 р. Справа №914/1360/24(914/937/25)
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Желіка М.Б.
суддів Орищин Г.В.
Галушко Н.А.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Опті - Ком» б/н від 27.11.2025 (вх.ЗАГС. №01-05/3502/25 від 28.11.2025)
на ухвалу Господарського суду Львівської області від 06.11.2025 (суддя Морозюк А.Я., повну ухвалу складено 18.11.2025)
у справі № 914/1360/24(914/937/25)
за позовом: Публічного акціонерного товариства “Укрнафта», м. Київ
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю “Вільєна», м. Львів
відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Опті-Ком», м. Львів
відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю “Лівайн Торг», м. Дніпро
про: визнання недійсними договорів та стягнення 105 211 946 грн. 21 коп.
у межах справи № 914/1360/24
за заявою: Публічного акціонерного товариства “Укрнафта», м. Київ
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Вільєна» (79035, м. Львів, вул. Зелена, буд. 238, каб. 37, ідентифікаційний код 43913344)
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.11.2025 у справі №914/1360/24 (914/937/25) відмовлено у задоволенні клопотання відповідача-2 (ТОВ “Опті-Ком») від 03.10.2025 про зобов'язання учасника справи надати відповідь та у задоволенні клопотання відповідача-2 (ТОВ “Опті-Ком») від 28.10.2025 про поновлення строку на подання відзиву, залишено без розгляду відзив відповідача-2 (ТОВ “Опті-Ком») від 28.10.2025 на позовну заяву ПАТ “Укрнафта» у справі №914/1360/24(914/937/25), підготовче засідання відкладено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ТОВ “Опті-Ком» звернулося до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить відкрити апеляційне провадження, скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 06.11.2025 у справі №914/1360/24 (914/937/25) у частині пунктів 2 та 3 - про відмову у задоволенні клопотання ТОВ “Опті-Ком» від 28.10.2025 про поновлення строку на подання відзиву ТОВ “Опті-Ком» та залишення без розгляду відзиву та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання ТОВ “Опті-Ком» про поновлення процесуального строку, поновити ТОВ “Опті-Ком» строк для подання відзиву на позовну заяву ПАТ “Укрнафта» у справі №914/1360/24 (914/937/25) та строк для подання доказів до такого відзиву, зобов'язати Господарський суд Львівської області їх прийняти та долучити до матеріалів спарви.
Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 28.11.2025 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді - Орищин Г.В., Галушко Н.А.
08.12.2025 ухвалою Західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Опті-Ком» б/н від 27.11.2025 (вх.№01-05/3502/25 від 28.11.2025) на ухвалу Господарського суду Львівської області від 06.11.2025 у справі №914/1360/24 (914/937/25); призначено справу №914/1360/24 (914/937/25) до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено строк для надання відзиву на апеляційну скаргу 15 календарних днів з моменту отримання ухвали; витребувано матеріали справи №914/1360/24 (914/937/25) в Господарського суду Львівської області (з урахуванням вимог п.17.10 Перехідних положень ГПК України).
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 255 ГПК України, окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції: про відмову поновити або продовжити пропущений процесуальний строк.
Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 2 ст. 271 ГПК України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки скаржник оскаржує ухвалу в частині відмови поновити пропущений процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву, тому з урахуванням п. 9 ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 271 ГПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
09.12.2025 представником Акціонерного товариства “Укрнафта» подано через систему “Електронний суд» відзив на апеляційну скаргу (вх.№01-04/9351/25), в якому він просить суд прийняти відзив та долучити його до матеріалів справи, апеляційну скаргу ТОВ “Опті-Ком» залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
31.12.2025 представник ТОВ “Опті-Ком» подав через систему “Електронний суд» відповідь на відзив (вх.№01-04/9867/25) на апеляційну скаргу, в якому просить суд прийняти її та долучити до матеріалів справи, доводи відзиву АТ “Укрнафта» - відхилити, а апеляційну скарги ТОВ “Опті-Ком» задоволити у повному обсязі.
Відповідач 1 та відповідач 3 своїм правом щодо подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а ухвала Господарського суду Львівської області від 06.11.2025 в оскарженій частині (п.2-3) скасуванню, з огляду на наступне.
Розгляд справи в суді першої інстанції. Короткий зміст вимог та ухвала суду першої інстанції.
29.10.2025 від відповідача-2 (ТОВ “Опті-Ком») надійшло клопотання про поновлення строку на подання відзиву відповідачем, сформоване в системі “Електронний суд» 28.10.2025, в якому відповідач-2 просить суд поновити ТОВ “Опті-Ком» строк для подання відзиву на позовну заяву Публічного акціонерного товариства “Укрнафта» по справі 914/1360/24(914/937/25), а також строк для подання доказів до цього відзиву.
Місцевий господарський суд виснуючи про відсутність підстав для задоволення клопотання скаржника про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву та його повернення заявникові без розгляду в оскарженій частині рішення зазначив наступне:
- частиною 8 ст. 165 ГПК України встановлено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
- відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
- частиною 2 ст. 119 ГПК України визначено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
- отже, згідно наведених норм, пропущений процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за заявою учасника справи, натомість встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом, в т.ч. і з власної ініціативи, однак у цьому разі продовження строку може відбутися лише до його закінчення (аналогічна правова позиція викладена у висновках постанов Верховного Суду від 18.02.2019 у справі №922/1161/18, від 02.12.2019 у справі №921/230/19).
- враховуючи наведене, а також беручи до уваги, що строк, встановлений ухвалою суду від 14.04.2025 закінчився більш як півроку тому, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні клопотання відповідача-2 (ТОВ “Опті-Ком») від 28.10.2025 про поновлення строку на подання відзиву відповідачем. При цьому, суд звертає увагу, що клопотання про продовження судом процесуального строку, як це встановлено ч. 2 ст. 119 ГПК України, відповідачем-2 не надано.
- відповідно до ч. 2 ст. 118 ГПК України, заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
- таким чином, враховуючи приписи ч. 2 ст. 118 ГПК України, суд дійшов висновку залишити без розгляду відзив ТОВ “Опті-Ком» на позовну заяву ПАТ “Укрнафта» у справі №914/1360/24(914/937/25).
Узагальнені доводи апелянта, позиція інших сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Опті-Ком» не погоджуючись із ухвалою місцевого господарського суду, зазначає, що висновки суду є необґрунтованими і незаконними, у зв'язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, а також містить неправильне застосування норм процесуального права (а саме ст. 2, 7, 13, 42, 80, 118, 119, 165, 177, 236 ГПК України) на підтвердження чого зазначає наступне:
- хронологія процесуальних дій скаржника свідчить про послідовну, добросовісну та активну реалізацію права на захист. Так, до закінчення встановленого ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.04.2025 у цій справі строку, а саме 30.04.2025, ним подано клопотання про продовження строку на подання відзиву; в задоволенні якого судом було відмовлено; в подальшому скаржником вживалися дії щодо оскарження зазначеного рішення. І лише після постанови Верховного Суду від 17.10.2025, якою остаточно підтверджено неможливість окремого оскарження рішення про відмову в продовженні не пропущеного строку, скаржнику стало очевидно, що слід звернутися із клопотанням про прийняття відзиву після спливу встановленого строку, тобто з клопотанням про поновлення пропущеного строку.
- така поведінка на думку скаржника свідчить про відсутність зловживання процесуальними правами та підтверджує, що пропуск строку зумовлений об'єктивними обставинами процесуального характеру (зміною правозастосовної практики та необхідністю отримання висновку суду касаційної інстанції).
- висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки клопотання про продовження строку було подано скаржником ще 30.04.2025, тобто до спливу строку, встановленого ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.04.2025 про відкриття провадження.
- виходячи із інститутів “поновлення» та “продовження» строків суд зобов'язаний був оцінити подане клопотання за його змістом, а не назвою та застосувати належні приписи процесуального права за принципом “суд знає закон», оскільки метою клопотання ТОВ “Опті-Ком» було не формальне поновлення строків, а забезпечення можливості повноцінно реалізувати ключове процесуальне право - подати відзив і докази, що напряму відповідає завданням підготовчого провадження.
- твердження суду про можливість продовження процесуальних строків лише до їх завершення не може застосовуватися автоматично, оскільки спричиняє фактичне обмеження права на ефективний судовий захист та суперечить основним засадам господарського судочинства, зокрема принципам змагальності і рівності сторін.
- подання відзиву та доказів на підтвердження своєї правової позиції на стадії підготовчого провадження жодним чином не призводить до затягування процесу, а навпаки сприяє повному та всебічному з'ясуванню обставин справи та ухваленню законного і обґрунтованого рішення. Відповідно, відмова у поновленні строку на подання відзиву у ситуації, коли відповідач підготував відзив і докази, подав клопотання про їх продовження на стадії підготовчого провадження, а також діяв послідовно та розсудливо, створює формальну перешкоду доступу для реалізації права на захист, що суперечить ст. 2, 7, 13 ГПК України.
- неприйняття відзиву та доданих до нього матеріалів призводить до того, що відповідач фактично позбавляється реальної можливості викласти заперечення та підтвердити їх доказами, а це в свою чергу створює процесуальну перевагу іншій стороні та порушує баланс змагальності. Таким чином, оскаржена ухвала в частині відмови у прийнятті відзиву є проявом надмірного формалізму судом.
Заперечуючи доводи викладені в апеляційній скарзі позивач - АТ “Укрнафта» зазначило доводи на їх спростування, а саме:
- застосування норм ст. 118, 119 ГПК України не є проявом формалізму, а є імперативним обов'язком суду, оскільки закон чітко встановлює, що документи подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду (ч.2 ст. 118 ГПК України), натомість строки становленні судом, можуть бути саме продовженими лише до моменту їх спливу (ч.2 ст. 119 ГПК України).
- доводи скаржника про порушення принципів змагальності та рівності сторін є недоречними з огляду на те, що реалізація зазначених принципів передбачає дотримання встановлених законом строків, а не їх ігнорування.
- положення процесуального закону не передбачають зупинення перебігу строків на подання відзиву при поданні апеляційної чи касаційної скарги, окрім того скаржник протягом усього строку розгляду справи брав активну участь, подавав ряд інших клопотань, що свідчить про його вибіркову процесуальну поведінку, а не про наявність об'єктивних перешкод щодо вчинення відповідних дій.
- процесуальний строк для подання відзиву не підлягає поновленню (про що клопотав скаржник), а може бути продовженим, виключно на підставі поданого клопотання до його спливу. Відповідно, вимоги скаржника зводяться до того, щоб суд ретроспективно змінив строк, який сплив понад пів року тому.
- принцип “суд знає закони» означає, що суд повинен застосовувати норми закону імперативно, а не розширювати їх за рахунок тлумачення, способом вигідним для тієї сторони, яка систематично порушувала свої обов'язки.
- у поданому клопотанні скаржник не навів жодних об'єктивних обставин, які б свідчили про наявність поважних причин пропуску строку. Відсутніми є докази виникнення непереборних обставин, які б унеможливлювали своєчасне подання відзиву, що виключає можливість поновлення такого строку чи врахування відзиву при розгляді справи.
ТОВ “Опті-Ком» в спростування доводів викладених позивачем - АТ “Укрнафта» у відзиві на апеляційну скаргу зазначив наступне:
- посилання позивача на неподання клопотання відповідачем 2, а також на не існування належного клопотання про продовження строку на подання відзиву не може слугувати підставою для залишення оскарженої ухвали в силі.
- позивач наполягає, що строк на подання відзиву не підлягає поновленню, та може бути лише продовженим до його спливу, що заперечується скаржником з огляду на те, що строк на подання відзиву не є довільним (суто судовим строком), він є строком із законодавчо визначеними рамками, а суд лише конкретизує його календарно.
- судом лише фактично відмовлено у поновленні строку через сплив часу, при цьому проігноровано завдання підготовчого провадження , а саме з'ясування заперечень, збирання доказів, тощо та можливість забезпечити баланс прав сторін процесуальними засобами.
- в межах розгляду цієї справи скаржником заявлялися ряд клопотань у задоволенні яких було відмовлено, що позбавило його можливості реалізувати процесуальні механізми, які безпосередньо спрямовані на розкриття позиції сторони, формування предмету доказування, витребування доказів та забезпечення належного порядку розгляду справи. Сукупний ефект усіх відмов і ключово залишення відзиву без розгляду, полягає у тому що відповідач усунений від змагального процесу.
- реальний зміст поведінки скаржника свідчить про прагнення для захисту своїх прав, а не процесуальне затягування розгляду справи.
- скаржник не стверджує, що строки на подання відзиву зупинилися в результаті апеляційного чи касаційного оскарження, натомість обґрунтовує поважність причини пропуску строку тим, що він вчасно, ще до спливу строку встановленого судом звернувся із заявою про його продовження (30.04.2025), тобто діяв сумлінно та у спосіб, передбачений ч.2 ст. 119 ГПК України.
Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
У п. 6 ч. 2 ст. 42 ГПК України унормовано, що учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
За приписами ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Під процесуальними строками розуміють встановлений законом та/або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.
Процесуальні строки, крім іншого, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи, також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов'язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб'єктивних процесуальних прав та обов'язків. Так, з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов'язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.
Отже, пропуск процесуального строку - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причин, що не можуть бути визнані такими, і є таким, що породжує відповідні правові наслідки.
Згідно зі ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Водночас у ч. 2 ст.119 ГПК України унормовано, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Зі змісту наведеної статті вбачається, що поновленим може бути процесуальний строк, встановлений законом, а процесуальний строк, встановлений судом, може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Щодо поновлення законодавчо встановленого процесуального строку, то законодавець не передбачив обов'язку суду автоматично та безумовно поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яке він використовує з огляду на поважність причин пропуску процесуального строку. Поважними визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій.
Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, наведені для обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановлює, чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.
Верховний Суд звернув увагу, що суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.
Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність у зв'язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків по суті є пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.
Отже, пропущений процесуальний строк може бути поновлений за обґрунтованою заявою учасника провадження і лише за наявності об'єктивних, а не суб'єктивних причин, визнаних поважними судом шляхом наведення мотивованого висновку.
Що ж стосується пропущеного процесуального строку, встановленого судом, то такий строк може бути продовжений за заявою учасника, поданою до закінчення встановленого судом строку, чи з ініціативи суду, в іншому випадку документ, поданий учасником справи з пропущенням такого строку підлягає залишенню судом без розгляду відповідно до ст. 118 ГПК України.
На відміну від поновлення процесуального строку вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена (аналогічний висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16).
Повно та всебічно оцінивши подане ТОВ “Опті-Ком» (вх.№ 28686/25 від 29.10.2025) клопотання про поновлення строку на подання відзиву відповідачем судова колегія виснує про відсутність підстав для його задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1- 4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах, зокрема, змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип рівності сторін у процесі у розумінні “справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище стосовно другої сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
У ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Подаючи клопотання про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву ТОВ “Опті-Ком» зазначив, що відмова Господарського суду Львівської області у задоволенні поданого скаржником клопотання про продовження процесуальних строків на подання відзиву на позовну заяву та її подальше апеляційне і касаційне оскарження було перешкодою для подання клопотання про поновлення строку на подання відзиву одразу після винесення такого процесуального документу. Така перешкода була обґрунтована впевненістю того, що діючі норми ГПК України надають право скаржнику на перегляд рішення у судах вищих інстанцій. Лише зміна судової практики Верховного Суду, яка опублікована у день подання апеляційної скарги та наступне підтвердження цієї практики судом касаційної інстанції у цій справі, завадили скаржнику довести своє право на обґрунтування позиції щодо продовження строків на подання відзиву. При цьому зазначає, що його поведінка була добросовісною, поважність причин пропуску встановленого строку обґрунтовує тим, що вчасно, а саме 30.04.2025 звернувся із заявою про продовження строку, тобто в порядку положень визначених ст. 119 ГПК України.
Аналізуючи заявлене клопотання та зазначені в ньому підстави судова колегія зазначає, по перше, що строк на подання відзиву встановлюється судом та відповідно до вимог процесуального закону може бути продовжений за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, з метою вчинення відповідної процесуальної дії, а не поновлений, тому клопотання відповідача про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву не підлягає задоволенню, при цьому відзив відповідача на позовну заяву залишаються судом без розгляду відповідно до ст. 118 ГПК України, що вірно висновано місцевим господарським судом.
По друге, спростовуючи доводи скаржника щодо порушення його прав на ефективний судовий захист, а також недотримання судом принципів змагальності та рівності сторін при вирішенні поданого клопотання в межах цієї справи судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Клопотання відповідача 2 - ТОВ “Опті-Ком» про продовження строку на подання відзиву, яке подане до місцевого господарського суду 30.04.2025, розглянуте по суті і за результатами його розгляду винесена ухвала Господарського суду Львівської області від 22.05.2025 про відмову у його задоволенні. В подальшому, зазначене судове рішення було оскарженим в апеляційному порядку за результатами розгляду якого, ухвалою Західного апеляційного господарського суду закрито апеляційне провадження з огляду на те, що відповідачем оскаржувалася ухвала, яка відповідно до ч.1 ст. 255 ГПК України не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Вірність висновків суду апеляційної інстанції підтверджена судом касаційної інстанції (постанова Верховного Суду від 17.10.2025 у цій же справі).
В цьому контексті суд зазначає, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі “Пелевін проти України», від 18.11.2010 у справі “Мушта проти України», від 30.05.2013 у справі “Наталія Михайленко проти України»).
Встановлені законодавством процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне оскарження ухвал місцевого господарського суду окремо від остаточного рішення суду передбачені з метою ефективного здійснення правосуддя і не зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються права на апеляційне оскарження таких проміжних ухвал місцевого господарського суду взагалі, їх право лише відтерміновується до винесення остаточного рішення у справі.
Стаття 55 Конституції України гарантує кожному захист прав і свобод у судовому порядку, а стаття 129 - встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини першої цієї статті).
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
За змістом статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France ЄСПЛ зазначив, що “стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права».
Згідно з позицією ЄСПЛ основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і держава не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.
При цьому відповідно до усталеної практики ЄСПЛ вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває у межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається зазначати підстави, однією з яких може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у справі за їх участю. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони у розумні інтервали часу мають вжити заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження (пункт 27. рішення від 26.04.2007 у справі “Олександр Шевченко проти України» (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява №8371/02 та ухвала від 14.10.2003 у справі “Трух проти України» (Trukh v. Ukraine), заява №50966/99).
При вирішенні цієї справи судова колегія також зазначає, що у постанові Верховного Суду від 17.10.2025 прийнятої за результатами перегляду ухвали Господарського суду Львівської області від 22.05.2025 та ухвали Західного апеляційного господарського суду від 17.07.2025 суд не вважав за необхідне відступати від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладених у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, що спростовує доводи скаржника щодо зміни правозастосовної практики, як об'єктивної процесуальної підстави для поновлення процесуального строку на подання відзиву. Судом касаційної інстанції також зазначено, що подане скаржником клопотання не містить належного обґрунтування виключної правової проблеми, яке може стати підставою для передачі справи до розгляду об'єднаною палатою.
Підсумовуючи суд виснує, що ті підстави, які вказані скаржником у поданому клопотанні не є винятковими, тобто такими, з наявністю яких закон пов'язує право на поновлення процесуальних строків.
Щодо доводів скаржника про необхідність застосування судом принципу “jura novit curia» (“суд знає закони») враховуючи розмежування інститутів “поновлення» та “продовження» строків та необхідність надати оцінку поданому клопотанню за його змістом, а не назвою колегія суддів зазначає наступне.
В процесуальному законодавстві діє принцип “jura novit curia» (“суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (“da mihi factum», “dabo tibi jus»). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, в самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем і відповідачем, виборі та застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 та постанові Верховного Суду від 25.11.2025 у справі № 911/2250/23.
Водночас застосування принципу “jura novit curia» (“суд знає закони») не є безмежним, оскільки, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. За таких умов слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01.05.2024 у справі № 369/2869/22, від 25.11.2025 у справі № 911/2250/23.
Крім того, в рішенні ЄСПЛ “Гусєв проти України» від 14.01.2021 (скарга № 25531/12) було констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. ЄСПЛ вказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж унаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам статті 6 Конвенції щодо справедливості цивільного провадження; принципу змагальності судового процесу.
Отже, в цьому випадку необґрунтованим є посилання скаржника на неврахування господарським судом принципу “jura novit curia» (“суд знає закони»), більше того з урахуванням того, що скаржником вже було подано клопотання про продовження строку на подання відзиву, в задоволенні якого було відмовлено, в межах цієї справи.
Загальні висновки суду апеляційної інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі “Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у цьому рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження доказами, які містяться в матеріалах справи, беручи до уваги межі перегляду оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають до задоволення, а ухвала Господарського суду Львівської області від 06.11.2025 в оскарженій частині скасуванню.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи висновки суду про відмову у задоволенні вимог апеляційної скарги судовий збір покладається на скаржника.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Оскільки розгляд справи відбувався без повідомлення (виклику) учасників справи, тому у відповідності до ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення цієї постанови є дата складення її повного тексту.
Керуючись ст.ст.86, 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1 В задоволенні вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Опті - Ком» б/н від 27.11.2025 (вх.ЗАГС. №01-05/3502/25 від 28.11.2025) - відмовити.
2. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 06.11.2025 у справі № 914/1360/24(914/937/25) в оскарженій частині (п.2-3 резолютивної частини) - залишити без змін.
3. Судові витрати залишити за скаржником.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Повна постанова складена 08.01.2026.
Головуючий суддя Желік М.Б.
суддя Галушко Н.А.
суддя Орищин Г.В.