Єдиний унікальний номер 719/746/25
Номер провадження 2/719/6/26
08 січня 2026 року м. Новодністровськ
Новодністровський міський суд Чернівецької області у складі:
головуючої судді Вербіцької М. В.,
з участю секретарки судового засідання Чорної В. І.,
позивачки ОСОБА_1 ,
представниці позивачки адвокатки Марчук Д. П.,
представника відповідача адвоката Радамовського М. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Новодністровського міського суду Чернівецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про позбавлення батьківських прав, третя особа на стороні позивачки, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, - Виконавчий комітет Новодністровської міської ради,
26.08.2025 до Новодністровського міського суду Чернівецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа на стороні позивачки, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, - Виконавчий комітет Новодністровської міської ради, підписана представницею позивачки Марчук Д. П. , яка діє на підставі ордеру про надання професійної правничої допомоги.
В обґрунтування позовних вимог позивачка вказала, що 29.12.2023 року між нею та ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстрований Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про що складений відповідний актовий запис № 587.
Позивачка зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у них з відповідачем народилась спільна дитина - донька ОСОБА_4 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 18 червня 2024 року.
Рішенням Новодністровського міського суду Чернівецької області по справі №719/65/25 від 11.02.2025 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, вирішено стягувати аліменти на утримання дитини до досягнення дитиною повноліття та на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку.
Позивачка вказує, що після розлучення сторони не спілкуються, а їхня донька постійно проживає з нею. Відповідач до доньки не приходить, не проявляє ніякого інтересу та не бере участі у вихованні.
Так, 14 березня 2025 року позивачка звернулась до Новодністровського міського суду Чернівецької області із позовною заявою до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини. У подальшому відповідач подав до суду заяву про визнання позовної заяви та не заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі та просив їх задовільнити. 29 квітня 2025 року рішенням Новодністровського міського суду Чернівецької області позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини задоволено в повному обсязі, про що вказується у рішенні по справі №719/227/25.
Відповідно до акту обстеження сім'ї від 11.03.2025, оформленого комісією у складі: депутата, голови комісії - Бойчука С. В., сусіда з кв. АДРЕСА_1 - ОСОБА_5 та сусіда з кв. АДРЕСА_2 - ОСОБА_6 , встановлено, що за адресою АДРЕСА_3 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Фактично та постійно проживають ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Позивачка наголошує, що вона повністю опікується інтересами і потребами дитини, піклується про неї та займається вихованням. Віддає дитині усі свої любов і турботу, велику увагу приділяє розвитку дитини та здоров'ю.
Позивачка посилається на те, що відповідач, починаючи з народження, не бачив дитину, ніяким чином не піклується про неї, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться успіхами дитини та станом її здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, зокрема, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти - тобто створились умови, які тільки шкодять інтересам дівчинки. Відповідач покладених на нього законом як на батька обов'язків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні доньки. Всі питання щодо виховання доньки вирішуються позивачкою самостійно без участі та підтримки з боку відповідача, ОСОБА_1 просить суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав на підставі статті 164 Сімейного кодексу України, оскільки він ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання дитини, взагалі не з'являється до неї та не бере участі у її житті.
Позивачка вказує, що рішенням суду вже визначено місце проживання дитини з позивачкою, що підтверджує фактичне проживання та виховання дитини матір'ю. Також у матеріалах справи про визначення місця проживання дитини наявні медичні довідки, які підтверджують, що відповідач є психічно хворою особою, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 164 СК України є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав.
З метою найповнішого захисту прав та інтересів дитини позивачка вважає доцільним позбавлення судом батьківських прав відповідача, що не є покаранням для нього, а виключно спрямоване на забезпечення найкращих інтересів дитини, гарантованих статтею 3 Конвенції про права дитини та практикою Європейського суду з прав людини (зокрема у справі Neulinger and Shuruk v. Switzerland).
Отже, позивачка просить суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 відносно його малолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та стягнути з відповідача судові витрати понесені, у зв'язку з розглядом цієї справи на користь позивачки.
Крім того, позивачка просила зобов'язати орган опіки та піклування за місцем проживання дитини - ОСОБА_4 , надати до суду письмовий висновок щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 батьківських прав, відповідно до вимог частини 5 статті 19 Сімейного кодексу України.
З метою повного та об'єктивного розгляду справи одночасно з позовною заявою позивачка подала клопотання, у якому просила суд витребувати у Комунальної медичної установи «Чернівецька обласна психіатрична лікарня» історію хвороби відповідача.
Попри це, клопотала викликати та допитати як свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Ухвалою суду від 03.09.2025 відкрито загальне позовне провадження у цій справі, надано учасникам справи строк для подання заяв по суті справи та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 11 годину 00 хвилин 25 вересня 2025 року із викликом учасників справи.
Крім того, в ухвалі суддя зобов'язала Виконавчий комітет Новодністровської міської ради Чернівецької області як орган опіки та піклування надати до підготовчого засідання письмовий висновок щодо розв'язання спору.
23.10.2025 на виконання ухвали суду виконавчий комітет Новодністровської міської ради надав висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , по відношенню до його малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а. с. 68-72).
27.10.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача, у якому останній заперечив позовні вимоги та повідомив, що зазначена позивачкою інформація про те, що він нехтує батьківськими обов'язками є неправдивою, він як батько дуже любить свою дитину. Як до розлучення, так і після, він надавав позивачці матеріальну та фінансову допомогу на утримання дитини, а після припинення сімейних відносин неодноразово намагався у добровільному порядку вирішити з позивачкою питання зустрічі та побачень з дитиною. Однак остання чинила перешкоди у спілкуванні з дитиною, провокувала скандали та істерики.
Він також зазначає, що, починаючи з 2020 року, перебував на військовій службі у 80-ій аеромобільній бригаді швидкого реагування, після закінчення служби підписав контракт і продовжив військову службу, приймаючи участь в АТО, що підтверджується посвідченням УБД виданого 30.11.2021 року. З початку повномасштабного вторгнення рф в Україну, починаючи з квітня місяця 2022 року він зі своїми побратимами брав безпосередню участь у бойових зіткненнях з ворогом на території Донецької, Луганської та Харківської областей по захисту територіальної цілісності України, де неодноразово отримав поранення та контузії.
У зв'язку з цим відповідач проходив лікування та реабілітацію у медичних закладах та військових госпіталях України, зокрема, у спеціалізованій психоневрологічній лікарні, де висновком комісії МСЕК від 23.12.2024 йому було надано 3 групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК від 23.12.2024 року серії 12 ААД № 152403 та посвідченням особи з інвалідністю внаслідок війни, що стало підставою для його демобілізації зі служби за станом здоров'я.
Так, відповідно до довідки МСЕК, інвалідність відповідача пов'язана із захистом Батьківщини, йому показані роботи невеликого об'єму, без надмірної фізичної та психологічної напруги, оскільки ступінь втрати професійної працездатності складає 45%.
З метою уникнення травмування психологічного та морального стану дитини та враховуючи її вік, відповідач прийняв рішення не пересікатися з позивачкою, з надією на те, що коли дочка стане дорослішою, він матиме можливість з нею спілкуватися і брати безпосередню участь у її вихованні.
На даний час відповідач перебуває у шлюбі з іншою жінкою та його дружина вагітна, проте ці обставини не впливають на відношення відповідача до дочки ОСОБА_11 , яку він дуже любить.
За рішенням суду з відповідача стягуються аліменти у розмірі частини усіх його доходів на утримання дитини та аліменти у розмірі 1/6 усіх видів його заробітку - на утримання відповідачки до досягнення дитиною трирічного віку.
Відповідач стверджує та підтверджує документально, що заборгованість по сплаті аліментів у нього відсутня.
Також ОСОБА_2 звертає увагу суду, що він є учасником бойових дій, з перших днів війни безпосередньо брав участь у захисті Батьківщини, відповідно до характеристики, виданої 30.09.2025 за № 35 Новодністровською міською радою характеризується позитивно, вважає, що підстав для позбавлення його батьківських прав нема.
Поряд з тим, представник відповідача адвокат Радамовський М. М. у відзиві на позов клопотав витребувати від Обласного комунального некомерційного підприємства «Чернівецький обласний наркологічний диспансер» письмову інформацію, чи перебуває на обліку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , як особа, що зловживає алкогольними напоями чи наркотичними засобами.
Відповідач у відзиві також просив викликати та допитати як свідків:
- ОСОБА_12 , адреса: АДРЕСА_4 ;
- ОСОБА_13 , адреса: АДРЕСА_4 .
Наведені особи є батьками відповідача, а, відповідно, і бабою та дідом дитини, а тому володіють інформацією про обставини, які мають значення для вирішення спору.
25.09.2025, 29.10.2025 судові засідання відкладалися у зв'язку із відповідними заявами представників сторін.
29.10.2025 до суду надійшла заява від представниці позивачки, адвокатки Марчук Д. П., у якій вона клопотала про продовження строку підготовчого провадження для належної підготовки справи для розгляду.
Ухвалою від 29.10.2025 суд продовжив строк підготовчого провадження у справі № 719/746/25 на 30 днів до 02.12.2025 включно.
04.11.2025 до суду надійшла відповідь на відзив від адвокатки позивачки - Марчук Д. П . У наведеній заяві по суті позивачка вказала, що, починаючи з 12.12.2024 відповідач жодного разу не бачився з дитиною, не проявляв будь-якої зацікавленості її життям, здоров'ям, розвитком, не надавав матеріальну допомогу та не виконував покладені на нього законодавством обов'язки. Навіть у день народження дитини - ІНФОРМАЦІЯ_8 , перебуваючи у Новодністровську, відповідач не привітав її, не відвідав і не виявив жодного знаку уваги.
Крім того, позивачка зазначила, що поведінка відповідача створює пряму загрозу життю та здоров'ю дитини, оскільки він є особою, яка перебуває на обліку у наркологічному диспансері. Також наявні обставини у своїй сукупності свідчать про систематичне ухилення відповідача від виконання ним батьківських обов'язків.
Твердження відповідача про те, що позивачка перешкоджає йому у спілкуванні з дитиною є безпідставними, не підтверджуються жодними доказами.
Позивачка зауважує, що вона самостійно вживала заходи для матеріального забезпечення відповідачем дитини, зокрема, неодноразово зверталася зі скаргами до Івано-Франківського міжрегіонального управління юстиції на бездіяльність державного виконавця Боянджій Д. І., який тривалий час не вчиняв жодних виконавчих дій щодо стягнення аліментів із відповідача. Водночас, сам відповідач жодного разу добровільно не надавав фінансової допомоги на утримання дитини, що свідчить про повну байдужість щодо дитини та ухилення від виконання батьківських обов'язків.
Також ОСОБА_1 наголошує, що висновок органу опіки та піклування має лише рекомендаційний характер і не є обов'язковим для суду. При його підготовці посадові особи органу опіки не дотрималися вимог Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 866 від 24.09.2008 року. Зокрема, представники органу опіки не здійснили належної перевірки обставин справи, не провели обстеження умов проживання дитини, не склали відповідного акту, не запросили для надання пояснень ані позивача, ані відповідача. Крім того, орган опіки та піклування у своєму висновку послався на пояснення третьої особи - бабусі дитини, яка не є стороною у справі про позбавлення батьківських прав і не має жодного процесуального статусу у зазначеному провадженні. Таким чином, орган опіки не забезпечив об'єктивного, всебічного та неупередженого з'ясування обставин, а також не розмежував правові категорії позбавлення батьківських прав відповідача та визначення порядку участі у вихованні чи спілкуванні з дитиною батьків відповідача, що свідчить про порушення принципів та процедури, встановлених зазначеним Порядком.
Також позивачка покликається на довідку від 23.07.2024 року за № 13-12/6018 про те, що відповідачу заборонено відвідувати ігрові заклади типу казино у зв'язку з встановленням у нього патологічної залежності (ігроманії). Згідно з частиною 1 статті 164 Сімейного кодексу України, підставою для позбавлення батьківських прав є, зокрема, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини або вживання алкоголю, наркотичних засобів чи токсичних речовин, що негативно впливає на дитину. Таким чином, наявність у ОСОБА_2 залежностей, що перешкоджають належному виконанню ним батьківських обов'язків, підтверджує існування законних підстав для позбавлення його батьківських прав у розумінні статті 164 Сімейного кодексу України.
10.11.2025 адвокат Радамовський М. М. долучив до матеріалів справи докази - копії світлин з зображеннями відповідача та його дочки - ОСОБА_11 .
13.11.2025 адвокат Радамовський М. М. повторно подав до суду заяву про проведення судового засідання за відсутності сторони відповідача, проти заявлених позовних вимог заперечив, просив суд у позові відмовити.
13.11.2025 до суду надійшла заява від Виконавчого комітету Новодністровської міської ради, у якій останній просив розглянути справу без участі третьої особи у зв'язку зі службовою зайнятістю.
13.11.2025 у заяві представниця позивачки адвокатка Марчук Д. П. просила проводити підготовче засідання без участі позивачки та її представниці та призначити справу до судового розгляду по суті.
13.11.2025 Новодністровський міський суд Чернівецької області, розглянувши у судовому засіданні клопотання сторін, провівши всі необхідні дії, які передбачені ст. 197-198 ЦПК України для підготовчого засідання, в ухвалі про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті постановив відмовити позивачці установи «Чернівецька обласна психіатрична лікарня» історії хвороби ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 . Відмовити відповідачу ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про витребування в Обласного комунального некомерційного підприємства «Чернівецький обласний наркологічний диспансер» письмової інформації, чи перебуває на обліку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , як особа, що зловживає алкогольними напоями чи наркотичними засобами. Задовольнити заяву позивачки ОСОБА_1 про виклик свідків. Викликати у судове засідання: - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , адреса: АДРЕСА_5 , тел. НОМЕР_3 ; - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , адреса: АДРЕСА_7., тел. НОМЕР_4 . Задовольнити заяву відповідача ОСОБА_2 про виклик свідків. Викликати у судове засідання: - ОСОБА_12 , адреса: АДРЕСА_4 ; - ОСОБА_13 , адреса: АДРЕСА_4 . Закрити підготовче провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа на стороні позивачки, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, - Виконавчий комітет Новодністровської міської ради, про позбавлення батьківських прав та призначити справу до судового розгляду по суті на 10 грудня 2025 року о 10:00.
У судовому засіданні, яке проводилося 10.12.2025, у вступному слові представниця позивачки адвокатка Марчук Д. П. звернула увагу суду, що вважає, що є дві підстави для позбавлення ОСОБА_13 батьківських прав: психічна хвороба останнього і нехтування батьківськими обов'язками.
Позивачка ОСОБА_1 уточнила, що після участі відповідача у бойових діях у нього почалися порушення психічного здоров'я, він лікувався у психоневрологічному диспансері у Чернівцях. Проте там ОСОБА_2 вживав наркотичні речовини, зокрема, марихуану, а тому його перевели у наркологічний диспансер.
Позивачка повідомила, що відповідач вів себе агресивно, що є результатом, як участі останнього у воєнних діях, так і вживання наркотичних засобів. Також наголосила, що вона особисто неодноразово бачила, як ОСОБА_2 вживав наркотичні речовини.
Крім того, Джафарова А. Е. зазначила, що відповідач бачився з дитиною лише протягом перших трьох місяців її життя.
Представник відповідача адвокат Радамовський М. М. заперечив наведені стороною позивачки обставини щодо вживання його довірителем наркотичних засобів. Повідомив, що у ОСОБА_2 є кілька важких контузій, певні психічні вади, внаслідок поранень на війні. Відповідач після його демобілізації тривалий час проходив реабілітацію в Україні, на даний час продовжує її за кордоном, починаючи з серпня 2025 року. ОСОБА_2 є особою з інвалідністю, проте це не означає, що він становить загрозу дитині.
Одночасно адвокат пояснив суду, що відповідач не може особисто отримати інформацію про те, чи перебуває він на обліку у Чернівецькому наркологічному диспансері, позаяк з серпня 2025 року продовжує лікування поза межами України до цього часу, а адвокату наркологічний диспансер відмовив у наданні такої інформації, посилаючись на захист персональних даних і лікарську таємницю.
16.12.2025 представник відповідача адвокат Радамовський М. М. подав повторне клопотання про витребування письмових доказів, зокрема, просив витребувати від Обласного комунального некомерційного підприємства «Чернівецький обласний наркологічний диспансер» письмову інформацію, чи перебуває на обліку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , як особа, що зловживає алкогольними напоями чи наркотичними засобами.
Сторони та третя особа клопотали судове засідання, призначене о 15.20 16.12.2025, проводити без їх участі.
В ухвалі від 16.12.2025 суд взяв до уваги предмет спору, наголосив, що він повинен всебічно сприяти, першою чергою, захисту прав та інтересів малолітньої дитини та дійшов такого висновку
Позаяк, як з'ясувалося у попередньому судовому засіданні, позивачка вважає, що наявні дві підстави для позбавлення відповідача батьківських прав, зокрема, передбачені ч. 2 та ч. 4 ст. 164 СК України: - ухилення батьком від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини; - батько є хронічним наркоманом, суд дійшов переконання про необхідність встановлення тієї обставини, чи дійсно ОСОБА_2 перебуває на обліку в Обласному комунальному некомерційному підприємстві «Чернівецький обласний наркологічний диспансер» як особа, що зловживає алкогольними напоями чи наркотичними засобами. А тому постановив витребувати від Обласного комунального некомерційного підприємства «Чернівецький обласний наркологічний диспансер» письмову інформацію, чи перебуває на обліку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , як особа, що зловживає алкогольними напоями чи наркотичними засобами.
18.12.2025 від ОКНП «Чернівецький обласний наркологічний диспансер» надійшла відповідь про те, що в ОКНП «ЧОНД» відсутня інформація стосовно ОСОБА_2 .
Крім того, 16.12.2025 адвокатка Марчук Д. П. клопотала про проведення судового засідання, яке призначене на 08.01.2026 о 09:00 за участю свідка ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , адреса місця проживання: АДРЕСА_6 , у режимі відеоконференції з Шевченківським районним судом міста Чернівців.
Ухвалою від 16.12.2025 наведене клопотання судом було задоволене.
Заслухавши у судовому засіданні позицію позивачки та її представниці, взявши до уваги думку представника відповідача, перевіривши, дослідивши об'єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов такого висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів сторін та застосованих норм права.
Суд установив, що сторони перебували у зареєстрованому Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернівцях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиціїшлюбі, про що складений відповідний актовий запис № 587,з 29.12.2023, який розірвано та ухвалено стягувати аліменти з ОСОБА_2 на утримання дитини до досягнення дитиною повноліття та на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку, відповідно до рішення Новодністровського міського суду Чернівецької області від 11.02.2025, що набрало законної сили 13.03.2025 (а. с. 13-15).
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 18 червня 2024 року від вказаного шлюбу сторони мають спільну малолітню дочку - ОСОБА_4 (а. с. 12).
14 березня 2025 року позивачка звернулась до Новодністровського міського суду Чернівецької області із позовною заявою до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини. У подальшому відповідач подав до суду заяву про визнання позовної заяви та не заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі та просив їх задовольнити. 29 квітня 2025 року рішенням Новодністровського міського суду Чернівецької області позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини задоволено в повному обсязі, про що вказується у рішенні по справі №719/227/25 (а.с. 16-20).
На підтвердження обставин, на як вона покликається, позивачка надала суду:
- консультаційний висновок педіатра за наслідками рутинного обстеження стану здоров'я дитини від 07.03.2025, у якому відзначено, що дитина прибула на профілактичний візит у супроводі матері ОСОБА_1 ;
- витяг з амбулаторної карти № 117 від 12.08.2025 року, відповідно до якого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є здоровою, на диспансерному огляді не перебуває;
- консультаційний висновок терапевта від 07.03.2025, відповідно до якого стан здоров'я ОСОБА_1 задовільний, алкогольними та наркотичними засобами вона не зловживає;
виписку з амбулаторної картки № 116 від 12.08.2025 року, у якій зазначається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 є здоровою;
- акт обстеження сім'ї від 11.03.2025 комісією у складі: депутата, голови комісії - Бойчука С. В., сусідів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , яким установлено, що за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Фактично та постійно проживають ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а. с. 31);
- довідку про доходи, відповідно до якої ОСОБА_1 отримує щомісячну одноразову допомогу при народженні першої дитини у розмірі 860 грн;
- витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, відповідно до якого позивачка є співвласницею квартири АДРЕСА_3 , де вона фактично проживає разом з дитиною.
Виходячи із аналізу наведених доказів суд резюмує, що позивачка дійсно проживає разом з малолітньою дочкою ОСОБА_4 , дбає про неї, займається її фізичним розвитком та здоров'ям, повністю виконує свої материнські обов'язки і є турботливою матір'ю загалом.
Цей факт підтверджується і показаннями допитаного у судовому засіданні свідка - ОСОБА_9 , яка є нянею дитини.
Власне, не заперечується він і стороною відповідача.
На підтвердження тієї обставини, що у відповідача є певні залежності позивачка надала суду відповідь на заяву відповідача від Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей від 23.07.2024, у якій остання зазначила, що розглянула заяву ОСОБА_2 про самообмеження і йому обмежено доступ до гральних закладів та/або участь у азартних іграх строком на три роки.
Однак, оцінюючи цей доказ, суд доходить протилежного висновку, а саме - про відповідальність та свідомість ОСОБА_2 , який, маючи певну поведінкову ваду і залежність від азартних ігор, самостійно звернувся про обмеження його у доступі до них, що означає, що він працює над собою.
Крім того, суд бере до уваги інформацію від ОКНП «Чернівецький обласний наркологічний диспансер» про те, що в ОКНП «ЧОНД» відсутня інформація стосовно ОСОБА_2 . Тобто останній на обліку як особа, яка зловживає алкогольними чи наркотичними речовинами, не перебуває.
Свідок ОСОБА_10 у своїх показаннях повідомив, що він перебував на лікуванні у психоневрологічному диспансері у Чернівцях у той же час, коли там проходив лікування і відповідач. Він часто зустрічався з ОСОБА_2 коло кафе на території лікарні, де вони разом пили каву.
Свідок показав, що він неодноразово бачив у гаманці відповідача зіп-пакети із порошком білого кольору, який був наркотичною речовиною, призначеною для вживання шляхом внюхування. Крім того, він бачив у ОСОБА_2 і паперові згортки із марихуаною.
Два чи три рази ОСОБА_2 пропонував ОСОБА_10 дані наркотичні речовини для вжитку, однак свідок відмовлявся, позаяк проходив хіміотерапію. На його відмову відповідач реагував агресивно.
Крім того, свідок стверджує, що він особисто неодноразово бачив відповідача під впливом наркотичних засобів, що зрозумів з поведінки і стану останнього.
Проте суд критично оцінює показання свідка ОСОБА_10 , оскільки вони не підтверджуються іншими доказами, сприйняття стану відповідача з боку свідка є суб'єктивним, він не володіє спеціальними знаннями стосовно встановлення стану наркотичного сп'яніння, а візуальне спостереження ОСОБА_10 за речовинами, схожими на наркотичні, не може слугувати однозначним доказом їх наявності у відповідача, позаяк у суду відсутні інші докази чи відомості про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної чи кримінальної відповідальності за зберігання, придбання, розповсюдження чи вживання наркотичних речовин. А отже, суд не може встановити наявність хронічної залежності від наркотичних речовин у відповідача.
Так само суд не бере до уваги і показання ОСОБА_10 стосовно того, що під час лікування у психоневрологічному диспансері медики встановили у відповідача стан наркотичного сп'яніння та помістили його до палати із суворішим режимом, заборонили його відвідування, позаяк сам свідок ствердив, що володіє цією інформацією з чужих слів.
З огляду на наведене суд відкидає покликання позивачки на п. 4 ч. 1 ст. 164 СК України як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , позаяк суд не встановив, шо він є хронічним алкоголіком чи наркоманом.
Щодо наявності захворювання психічного характеру у відповідача суд уважає за необхідне зазначити таке.
Посвідченням серії НОМЕР_5 , виданим 30.11.2021 року, підтверджується та обставина, що ОСОБА_2 дійсно є учасником бойових дій та ветераном війни.
У зв'язку з цим відповідач проходив лікування та реабілітацію у медичних закладах та військових госпіталях України, зокрема у спеціалізованій психоневрологічній лікарні, де висновком комісії МСЕК від 23.12.2024 йому було надано 3 групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК від 23.12.2024 року серії 12 ААД № 152403 та посвідченням особи з інвалідністю внаслідок війни, що стало підставою для його демобілізації зі служби за станом здоров'я.
Так, відповідно до довідки МСЕК, інвалідність відповідача пов'язана із захистом Батьківщини, йому показані роботи невеликого об'єму, без надмірної фізичної та психологічної напруги, оскільки ступінь втрати професійної працездатності складає 45%.
У судовому засіданні представник відповідача адвокат Радамовський М. М. не заперечував той факт, що після участі у бойових діях та урахуванням пережитого у його довірителя та є певні проблеми із психічним здоров'ям.
Допитані у судовому засіданні як свідки батьки відповідача ОСОБА_15 та ОСОБА_16 також підтвердили цей факт.
ОСОБА_16 вказала, що відповідач не здатний до насильства та агресії, навпаки, його психічне здоров'я більше страждає від того, що він, коли хвилюється, занурюється в себе.
У будь-якому випадку суд констатує, що слід розмежовувати поняття психічного захворювання та алкогольної чи наркотичної залежності. Психічна хвороба сама по собі не є підставою для позбавлення батьківських прав, але якщо вона призводить до відмови батьків від виконання своїх обов'язків, жорстокого поводження з дитиною або ухилення від лікування, що підтверджено, це може бути підставою для позбавлення батьківських прав згідно з українським законодавством.
Підстави для позбавлення батьківських прав, які зазначені в статті 164 СК України, є вичерпними, і жодні інші обставини не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав одного з батьків (постанова ВС від 29.10.18, справа № 619/3764/17-ц).
Отже, суд не бере до уваги доводи сторони позивачки щодо неадекватного відношення відповідача щодо дитини внаслідок його психічного захворювання.
Щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України - ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти, суд аналізує та висновує таке.
На виконання ухвали суду від 03.09.2025 Виконавчий комітет Новодністровської міської ради надав висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , по відношенню до його малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а. с. 68-72).
Відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Так, цей висновок робиться на підставі засідань комісії органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав. Для підготовки цього висновку комісія спілкується з обома батьками та вивчає наявність підстав для позбавлення батьківських прав.
Орган опіки та піклування з'ясував, що умови проживання дитини належні, облаштовані для її гармонійного розвитку. Мати - ОСОБА_1 повідомила, що сама займається вихованням та утриманням дитини.
Спеціалісти служби у справах дітей Новодністровської міської ради здійснили й обстеження житла, вказаного у позовній заяві як місце реєстрації відповідача. Його вдома не було. Комісія взяла до уваги лише усні пояснення ОСОБА_13 , матері ОСОБА_2 , які надані 29.09.2025 спеціалістам служби у справах дітей Новодністровської міської ради, зокрема, що її син перебуває за межами України на лікуванні, контактні дані свого сина надавати відмовилась. Проте вказує, що як батько, він ніколи не втрачав інтересу до дитини, у тому числі до участі у її вихованні, неодноразово звертався до ОСОБА_1 з проханням надати можливість для спілкування з донькою. Він у повному обсязі сплачує аліменти на її користь та на утримання доньки, на теперішній час будь-яка заборгованість по сплаті аліментів у нього відсутня. Також ОСОБА_16 зазначила, що ОСОБА_1 перешкоджає її спілкуванню з онукою та має намір звертатись до органу опіки та піклування Новодністровської міської ради про встановлення графіку побачень дідуся та бабусі з онукою за місцем її проживання.
Відповідно до характеристики, виданої виконавчим комітетом Новодністровської міської ради № 31 від 30.09.2025, за період проживання у м. Новодністровську ОСОБА_2 , скарг і заяв щодо нього на адміністративну комісію при міській раді не надходило. Компрометуючими даними щодо його поведінки ВК Новодністровської міської ради не володіє. ОСОБА_2 має посвідчення учасника бойових дій (серія НОМЕР_5 ) та інвалідність 3 групи (посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серія НОМЕР_6 ).
Орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Новодністровської міської ради, керуючись наявними у матеріалах справи документами та законодавством, вважає, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітньої доньки ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є недоцільним.
Вирішуючи спір по суті суд бере до уваги висновок № 135/14 від 09.10.2025, складений та затверджений Виконавчим комітетом Новодністровської міської ради.
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Як передбачено ст. 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
У ході судового розгляду цивільної справи суд установив, що відповідач перші шість місяців життя дитини бачився з нею, що підтверджується копіями світлин, де він зображений з дочкою - обоє на світлинах у різному одязі, що підтверджує, що такі зустрічі відбувалися багаторазово, помітне зростання дитини - від народження до приблизно шестимісячного віку, адже на одній зі світлин ОСОБА_11 уже сидить.
Після цього протягом близько року батько жодним чином не спілкувався з дитиною.
У той же час протягом року ОСОБА_2 перебував на реабілітації у психоневрологічному диспансері у місті Чернівцях внаслідок психічного розладу, який є наслідком участі останнього у бойових діях щодо захисту Батьківщини.
З серпня 2025 року він виїхав за межі України, що підтверджується копією його закордонного паспорта (останній штамп - 08.08.2025). Зі слів свідків - батьків відповідача - продовжувати реабілітацію за кордоном.
22.07.2025 відповідач уклав шлюб з ОСОБА_18 , на час розгляду справи у суді у подружжя народилася дитина.
ОСОБА_2 не звертався в органи опіки та піклування чи до суду для встановлення графіку побачень з дитиною, хоча його представник стверджує, що позивачка чинила перешкоди у його спілкуванні і участі у вихованні дитини.
Як пояснив у судовому засіданні представник відповідача адвокат Радамовський М. М., це пов'язано з тим, що дочка надто маленька, а сторони при зустрічі між собою одразу конфліктують, тому відповідач прийняв рішення не травмувати дитину, почекати, щоби вона підросла, аби відновити комунікацію з нею.
Крім того, на даний час ця комунікація унеможливлена, бо дитина надто маленька, аби зв'язуватися з нею через засоби зв'язку чи відеомесенджери, а прибути до неї особисто він не може, позаяк знаходиться за межами України.
Отже, перебуваючи на лікуванні у Чернівцях, відповідач не вживав заходи щодо побачень із дочкою, хоча навідувався до міста Новодністровська, де проживає дитина.
Наведене не оспорюється обома сторонами, підтверджується показаннями свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 .
Свідок ОСОБА_7 повідомила, що вона особисто не володіє інформацією щодо поведінки відповідача щодо її внучки, а про ситуацію знає, в основному, зі слів дочки - позивачки.
Станом на 25.09.2025 у відповідача була відсутня заборгованість зі сплати аліментів, що підтверджується відповіддю на адвокатський запит Новодністровського відділу державної виконавчої служби у Дністровському районі Чернівецької області.
У судовому засіданні позивачка заявила, що станом на 01.01.2026 у відповідача вже наявна така заборгованість у розмірі 14 071,68 грн.
Проте представник відповідача адвокат Радамовський М. М. заперечив, аби суд брав до уваги цей факт, позаяк така заборгованість виникла не у зв'язку з ухиленням відповідача від утримання дитини, а через неякісну роботу державного виконавця, позаяк виконавчий лист щодо стягнення аліментів на дитину перебуває на примусовому виконанні, відкрите виконавче провадження.
Суд погоджується з позицією адвоката Радамовського М. М., також констатує, що наявність заборгованості по сплаті аліментів не є свідченням свідомого ухилення від виконання батьківських обов'язків по утриманню дитини та не є виключною обставиною для позбавлення особи батьківських прав.
Як було з'ясовано з пояснень позивачки та показань свідка ОСОБА_15 , відповідач передавав, крім того, грошові кошти у розмірі 10 000 грн позивачці для потреб дочки через свою рідну сестру - Катю, яка перерахувала їх на рахунок позивачки.
Також свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 стверджували, що через них батько передавав дочці і подарунки, зокрема, на день її народження.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
У рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine, заява № 39948/06) ЄСПЛ виснував, що зроблені висновки про виключність такого заходу, як позбавлення батьківських прав, оскільки право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположну складову сімейного життя. Заходи національних органів, спрямовані на те, щоб перешкодити реалізації вказаного права, є втручанням у права, гарантовані ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таке втручання може здійснюватися «згідно із законом», відповідати законним цілям, переліченим у п. 2 ст. 8 Конвенції, і має бути «необхідним у демократичному суспільстві». Національні органи повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Отже, відповідне рішення має підкріплюватися досить переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини. Крім того, суд зауважив, що держава несе позитивний обов'язок вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз'єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зав'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зав'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) Верховний Суд зазначив, що «ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».
У постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) Верховний Суд вказав, що «зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини».
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21).
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
З урахуванням цього, суд констатує, що судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків можливі лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З наведеного випливає, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено саме на позивачку.
Такий висновок корелюється із правовою позицією, висловленою у Постанові Верховного Суду від 19.02.2025 у справі № 147/277/24 - за загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.
Оцінивши всі докази у своїй сукупності, достеменно проаналізувавши обставини справи, суд уважає, що позов не підлягає до задоволення.
При цьому суд бере до уваги малий вік дитини, обставини, пов'язані із проблемами зі здоров'ям відповідача, необхідністю його лікування та реабілітації, окремі факти, коли батько проявляв турботу про дитину, конфліктний характер взаємовідносин між сторонами, який також впливав на можливість чи якість побачень відповідача з дитиною.
Суд уважає, що розірвання шлюбу між батьками та проживання дитини з матір'ю не є достатньою підставою для позбавлення батька батьківських прав, оскільки неприязні відносини сторін не звільняють обох батьків від обов'язку у рівній мірі утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
До того ж, з наданих відповідачем доказів встановлено, що з відповідача на законних підставах стягуються аліменти на її утримання та утримання доньки.
Під час дослідження доказів судом не встановлено не лише достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, а й гострої соціальної необхідності у цьому.
Позбавлення батьківських прав слід розглядати як втручання в право на повагу до сімейного життя, гарантоване ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і суд має дослідити пропорційність та обґрунтованість такого втручання.
Крім того, важливо пам'ятати, що в разі втручання в приватне сімейне життя держава має позитивні обов'язки, які повинна виконати в інтересах дитини. Тобто вирішення справи про позбавлення батьківських прав - це не виключно приватна категорія спору між батьками, а питання інтересів дитини. Тут важливе значення мають соціальні послуги держави, робота служби у справах дітей та ін.
Суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Суд ураховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з ним сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків, однак у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв'язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняв насильство по відношенню до неї чи вчиняв інші подібні дії.
У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 року № 3 зазначено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Відповідно до п. 16 наведеної постанови Пленуму Верховного Суду України ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Як передбачено статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, яка відповідно до ст. 9 Конституції України діє як складова національного законодавства України, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчим органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України - ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини - може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
А тому мають мати місце законні підстави для задоволення позову.
Подібні висновки наведені і в постанові Касаційного цивільного суду у складі ВС від 29.11.2023 року у справі № 607/15704/22.
Отже, під час розгляду цієї справи не знайшли підтвердження беззаперечними доказами винна поведінка та свідоме нехтування батьківськими обов'язками відповідачем, які б свідчили про його ухилення від виховання дитини і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України, що не відповідатиме інтересам дитини.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків повинно бути навмисним, тобто коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки.
Позивачкою та її представницею не обґрунтовано належними доказами, у чому полягає злісне небажання відповідача виконувати свої обов'язки по вихованню дитини, при цьому доказів того, що до останнього застосовувались попередження про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини, що він притягувався до адміністративної відповідальності за неналежне виховання дитини, веде аморальний спосіб життя або зловживає алкогольними напоями чи вживає наркотичні засоби, суду не надано.
А тому суд вважає, що матеріали справи не містять достатніх відомостей для застосування такої виключної міри як позбавлення відповідача батьківських прав.
З урахуванням цього суд, оцінюючи докази в їх сукупності, за наявних на даний час обставин не вбачає необхідності в позбавленні відповідача батьківських прав щодо його малолітньої доньки ОСОБА_4 .
Проте, суд вважає необхідним, беручи до уваги, що виконання відповідачем батьківських обов'язків зводиться, в основному, лише до сплати аліментів, попередити його про необхідність змінити своє ставлення до виховання й утримання доньки ОСОБА_4 .
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає.
Згідно ізст.133ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати: 1)на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову-на відповідача; 2) у разі відмови в позові-на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, судові витрати, понесені позивачкою, а саме - сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 140,00 грн слід покласти на позивачку.
На підставі викладеного та, керуючись ст. 51 Конституції України, ст. 9 Конвенції ООН про права дитини, ст. 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 19,164 СК України, ст. 10, 76-81, 89, 263-265, 354-356 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав щодо малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , третя особа на стороні позивачки, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, - Виконавчий комітет Новодністровської міської ради, відмовити повністю.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання та утримання малолітньої дочки ОСОБА_4 .
Покласти на орган опіки і піклування - виконавчий комітет Новодністровської міської ради міської ради контроль за виконанням батьківських обов'язків ОСОБА_2 , щодо дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Судові витрати, понесені позивачкою, а саме - сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 140,00 грн покласти на позивачку ОСОБА_1 .
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернівецького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_4 .
Третя особа, на стороні позивачки, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: Виконавчий комітет Новодністровської міської ради, як орган опіки та піклування, ЄДРПОУ 33330163, юридична адреса: мікрорайон «Діброва», буд. 25, м. Новодністровськ, Дністровський район, Чернівецька область, 60236.
Повне рішення суду складено 08.01.2026.
Головуюча суддя: Мар'яна ВЕРБІЦЬКА