Справа № 643/8463/25
Провадження № 1-кп/643/385/26
24.12.2025 м. Харків
Салтівський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025221170000845 від 17.03.2025 за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 345 КК України,
На розгляді Салтівського районного суду перебуває вказане кримінальне провадження
У судовому засіданні прокурором подане письмове клопотання про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , на строк 60 діб.
В обґрунтування клопотання про продовження ОСОБА_4 дії запобіжного заходу зазначено про наявність ризиків, передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, запобігти яким неможливо шляхом обрання більш м'якого запобіжного заходу.
Розкриваючи зміст кожного із наведених ризиків, прокурор зазначила наступне.
ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні двох епізодів злочинної діяльності, зокрема, тяжкого злочину, за який законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк до десяти років позбавлення волі. Тому, побоюючись суворого покарання, яке йому загрожує, у разі визнання його винуватим, останній може вдатися до втечі та переховуватись. Також ОСОБА_4 зник з місця вчинення злочину та переховувався від поліції. Крім того, ОСОБА_4 немає стійких соціальних зв'язків, оскільки не одружений, осіб на утриманні не має; не працює, не навчається, що вказує на відсутність будь-яких стримуючих факторів, які б запобігли втечі обвинуваченого.
Також прокурор зазначає, що ОСОБА_4 може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки обвинуваченому інкриміновано вчинення двох епізодів злочинної діяльності, які були припинені правоохоронними органами шляхом його затримання на підставі ст. 208 КПК України, а не внаслідок добровільної відмови обвинуваченого від вчинення злочинів. Наведене, на переконання прокурора, вказує на стійкий характер злочинної спрямованості дій обвинуваченого.
У судовому засіданні прокурор підтримала клопотання та викладені в ньому доводи.
Захисник обвинуваченого, адвокат ОСОБА_5 , заперечив проти задоволення клопотання про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на недоведеність ризиків, про які вказала прокурор. Вказав про відсутність ризику скоєння своїм підзахисним нових кримінальних правопорушень, оскільки обвинувачений вперше притягається до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання. З наведених підстав вважав за можливе застосувати до свого підзахисного запобіжного заходу у виді домашнього арешту.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав доводи свого захисника.
Суд, заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши клопотання прокурора, матеріали кримінального провадження дійшов таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 333 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Відповідно до ч. 4 ст. 199 КПК України, розгляд клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою здійснюється згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Положенням ч. 5 ст. 199 КПК України передбачено, що слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Таким чином, підставою для продовження тримання особи під вартою є, зокрема, встановлення, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Згідно з ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у скоєнні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки, а також до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 20.03.2025 відносно підозрюваного ОСОБА_4 обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор».
Вказаний запобіжний захід неодноразово продовжувався на стадії судового розгляду кримінального провадження. Востаннє запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_4 був продовжений ухвалою Салтівського районного суду міста Харкова від 11.11.2025 (з урахуванням ухвали про виправлення описки) до 09.01.2026.
Отже, ОСОБА_4 на момент постановлення цієї ухвали тримається під вартою понад 9 місяців.
Судовий розгляд кримінального провадження не закінчений через неявку свідків у судові засідання та неможливість переходу до дослідження письмових доказів сторони обвинувачення. Водночас, судом допитано більшість свідків сторони обвинувачення.
Також суд вкотре зауважує, що ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, стороною обвинувачення не доведений, оскільки твердження прокурора про можливість вчинення обвинуваченим інших кримінальних правопорушень є виключно припущенням, адже неможливо стверджувати, що особа, яка вперше обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, неодмінно налаштована на вчинення інших злочинів, перебуваючи на свободі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у справі «Прокопенко проти України», суд неодноразово зауважував, що згідно з п. 3 ст. 5 Конвенції після спливу певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи і судові органи зобов'язані навести інші підстави для подальшого тримання під вартою (див. рішення у справах «Яблонський проти Польщі» (Jablonski v. Poland), заява № 33492/96, п. 80, від 21.12.2000, та «І.А. проти Франції» (І.A. v. France), заява № 28213/95, п. 102, Reports of Judgments and Decisions 1998-VII).
В рішенні від 20.08.2010 у справі «Москаленко проти України» ЄСПЛ зазначив, що обґрунтована підозра щодо вчинення заявником тяжкого злочину могла первісно виправдовувати його тримання під вартою. Необхідність забезпечити належний хід провадження (зокрема, для отримання показань свідків) також була достатньою підставою для первісного тримання заявника під вартою. Однак, з плином часу ці підстави ставали усе менш обґрунтованими. Тому Суд повинен встановити, чи були інші підстави, наведені судами, зокрема тяжкість імовірного покарання, ризик того, що заявник переховуватиметься від слідства і суду та примушуватиме свідків давати неправдиві показання, «достатніми» та «відповідними» (див. рішення у згаданій вище справі «Кудла проти Польщі»). Суд зазначає, що органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачувався. У цьому контексті Суд нагадує, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує. Однак, Суд неодноразово встановлював, що сама по собі тяжкість обвинувачення не може слугувати виправданням тривалих періодів тримання під вартою (див. рішення у справі «Ілійков проти Болгарії» (Іlijkov v. Bulgaria), заява № 33977/96, пункти 80-81, рішення від 26 липня 2001 року). Щодо ризику того, що заявник переховуватиметься від слідства і суду та примушуватиме свідків давати неправдиві показання Суд зазначає, що у своїх рішеннях про тримання заявника під вартою чи продовження тримання під вартою, органи державної влади не вказали жодних конкретних причин, на підставі яких вони дійшли такого висновку (див. пункти 6 і 14 вище). Крім того, по мірі прогресу провадження та завершення збирання доказів ризик того, що заявник загрожуватиме певним свідкам також ставав усе меншим (див. згадане вище рішення у справі «Невмержицький проти України» (Nevmerzhitsky v. Ukraine), пункт 136). Також Суд зазначає, що державні органи не розглядали жодних інших альтернатив забезпечення явки заявника до суду (див. там же, пункт 137 з подальшими посиланнями).
В п. 86 рішення ЄСПЛ від 30.01.2018 у справі «Макаренко проти України» зазначено, що презумпція завжди діє на користь звільнення.
Згідно з ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Суд враховує, що судове провадження триває понад 7 місяців, протягом яких обвинувачений утримується під вартою. При цьому розгляд справи відкладався за клопотаннями сторони обвинувачення з метою забезпечення явки свідків обвинувачення. Водночас суд сприяв стороні захисту у реалізації процесуальних прав, зокрема, шляхом постановлення ухвали від 10.12.2025 про доручення органу досудового розслідування встановити місцезнаходження свідка.
Також суд враховує, що на даній стадії судового розгляду вже допитана більшість свідків сторони обвинувачення.
Отже, на даний ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_4 від суду, через усвідомлення ним імовірності визнання його вини за висунутим проти нього обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, - формально існує.
Понад те, зазначений ризик існує в будь-якому кримінальному провадженні, проте неможливо цей ризик абсолютизувати та обґрунтувати необхідність тривалого тримання обвинуваченого під вартою.
Щодо іншого ризику, а саме можливості вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, то суд у своїх попередніх рішеннях послідовно обґрунтовував його недоведеність стороною обвинувачення, оскільки ОСОБА_4 вперше обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, а тому відсутні підстави вважати, що він неодмінно налаштований на вчинення інших злочинів, перебуваючи на свободі.
Також суд враховує, що ОСОБА_4 має місце постійного проживання, раніше не судимий, та в силу презумпції невинуватості на даний час вважається невинуватим у вчиненні інкримінованих йому злочинів.
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що на даній стадії розгляду справи подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою вже матиме ознаки непропорційного втручання в його право на особисту свободу і буде суперечити завданням кримінального провадження, а також що більш м'які запобіжні заходи вже здатні забезпечити належне виконання ним процесуальних обов'язків.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Отже, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотанні прокурора про продовження відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та можливості застосування більш м'якого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем проживання обвинуваченого.
Керуючись ст. 177, 331, 372 КПК України, суд
У задоволенні клопотання прокурора щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити.
Змінити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, строком на 2 (два) місяці, тобто до 24.02.2026 включно.
Заборонити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом строку дії домашнього арешту, залишати цілодобово своє житло за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу суду, за виключенням повітряних тривог, під час яких обвинувачений може відвідувати укриття або бомбосховища, а також відвідування медичних закладів для отримання ним медичної допомоги за направленням лікаря та явки його до суду, з урахуванням часу на проїзд.
Зобов'язати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом строку дії домашнього арешту: 1) прибувати до суду за першою вимогою; 2) не відлучатися з м. Харкова без дозволу суду; 3) утримуватися від спілкування зі свідками по кримінальному провадженню № 12025221170000845 від 17.03.2025; 4) здати на зберігання до ГУ ДМС в Харківській області свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України.
Обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнити з-під варти в залі суду негайно.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що у разі застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту обвинувачений, який був затриманий негайно доставляється до місця проживання і звільняється з-під варти, якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло цілодобово. Відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань. Крім того, в разі невиконання покладених на обвинуваченого обов'язків, до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід, а також може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Копію ухвали направити до Харківського районного управління поліції № 2 ГУ НП в Харківській області для виконання.
Контроль за виконанням ухвали покласти на старшого групи прокурорів Салтівської окружної прокуратури м. Харкова.
Судове засідання відкласти на 14 год. 45 хв. 19.01.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена протягом 5 днів з дня її оголошення безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Для обвинуваченого строк подачі апеляційної скарги обчисляється з моменту вручення йому копії ухвали.
Суддя ОСОБА_6