Провадження № 33/803/283/26 Справа № 183/9270/25 Суддя у 1-й інстанції - Ігольнікова М. О. Суддя у 2-й інстанції - Мудрецький Р. В.
05 січня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі судді: Мудрецького Р.В., за участю захисника Коваль В.С., переглянувши апеляційну скаргу захисника, на постанову Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2025 року, стосовно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП,-
Постановою суду від 04 листопада 2025 року ОСОБА_1 визнано винним за ч.1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 гривень на користь держави з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік та стягнуто судовий збір в сумі 605 грн. 60 коп.
Районним судом встановлено, що 06.09.2025 року о 21:50 год. в с. Піщанка по вул.Лісна 17, гр. ОСОБА_1 керував автомобілем Nissan Pathfinder н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах спиртного з порожнини рота, млява мова, нестійка хода. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки за допомогою приладу газоаналізатору Драгер та в найближчому медичному закладі відмовився на безперервну відео фіксацію на службову бодікамері 798921, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст.130 КУпАП.
В апеляційній скарзі захисник просить скасувати постанову суду та закрити провадження стосовно ОСОБА_1 за відсутністю складу правопорушення, оскільки порушено процедуру огляду, та огляд повинен був проводитися за участю працівників ВСП. При цьому, відеозапис не є безперервним та складається з частин, які неузгоджуються в хронології. Протокол про адміністративне правопорушення теж є неналежним доказом, тому що суть правопорушення не чітко сформовано. Також ОСОБА_1 діяв у стані крайньої необхідності та виконував бойовий наказ.
Під час перегляду захисник підтримала вимоги апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши пояснення учасника перегляду, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи про адміністративне правопорушення, законність та обґрунтованість постанови суду, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Рішення суду першої інстанції про визнання винуватим ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП є законними та обґрунтованими.
У відповідності до ст. ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Районний суд дотримався вказаних вимог закону при розгляді справи.
Вимоги апеляційної скарги про необхідність закриття провадження за відсутності складу правопорушення в діях ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП, є безпідставними, а вина підтверджується дослідженими районним судом доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення в якому викладено обставини правопорушення; актом огляду та направленням в яких зазначено ознаки алкогольного сп'яніння, відеозаписом, яким підтверджується законність запропонованої працівниками процедури огляду.
Апеляційний суд вважає вказані докази належними, допустимими, які доповнюють одне одного та підтверджують вину ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Беручи до уваги факт допустимості та належності зазначених доказів, апеляційний суд враховує положення ст. 251 КУпАП, відповідно до якої доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доводи апеляційної скарги про порушення процедури огляду під час перегляду не знайшли свого підтвердження. Так, як видно з матеріалів справи, що працівниками поліції був зупинений транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 , під час розмови з яким були виявленні ознаки алкогольного сп'яніння. Далі працівники поліції запропонували водієві пройти огляд від якого ОСОБА_1 в категоричній формі відмовився.
При цьому, доводи апеляційної скарги щодо необхідності залучення працівників ВСП є безпідставними, оскільки такі в порядку ст. 266 КУпАП не залучаються.
Відеозапис наявний в матеріалах справи на переконання апеляційного суду є належним доказом на ньому зафіксовано, як факт керування ОСОБА_1 автомобілем, так і факт відмови від проходження огляду.
Протокол про адміністративне правопорушення відповідає положенням ст. 254-256 КУпАП, в ньому серед іншого зазначена суть правопорушення, яка відповідає об'єктивній стороні ч.1 ст. 130 КУпАП.
Вимоги апеляційної скарги щодо дій ОСОБА_1 в стані крайньої необхідності, апеляційний суд вважає безпідставними з наступних підстав.
Відповідно до статті 17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.
Згідно зі ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Крайня необхідність - це випадок зіткнення двох інтересів, які рівною мірою охороняються законом, і при якій заради збереження більш важливого інтересу, заподіюється шкода меншому інтересові.
Крайню необхідність можна визнати правомірною лише при наступних обставинах (ознаках): небезпека не може бути усунена іншим шляхом, окрім як заподіяння шкоди, тобто крайня необхідність є єдиним засобом захисту від небезпечних дій; при крайній необхідності шкода завдається не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб; шкода, яка заподіюється при крайній необхідності, повинна бути меншою, ніж та, яка попереджена.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
Так, захисник не надав до апеляційної скарги даних, що правопорушення вчинене в стані крайньої необхідності. З наявного в матеріалах справи відеозапису теж не можливо встановити інформації про вчинення правопорушення в стані крайньої необхідності.
Істотних порушень, які б слугували підставою для скасування постанови під час апеляційного перегляду не встановлено.
Підсумовуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне та обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду без змін.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника Коваль В.С. - залишити без задоволення.
Постанову Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від04 листопада 2025 року, якою ОСОБА_1 визнано винним за ч.1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 гривень на користь держави з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік та стягнуто судовий збір в сумі 605грн. 60 коп. - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Дніпровського
апеляційного суду Р.В.Мудрецький