Провадження № 33/803/360/26 Справа № 175/17351/25 Суддя у 1-й інстанції - Васюченко О. Г. Суддя у 2-й інстанції - Пістун А. О.
06 січня 2026 року м. Дніпро
Суддя Дніпровського апеляційного суду Пістун А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро, апеляційну скаргу захисника Чіпа Ярослава Миколайовича в інтересах особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2025 року якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, -
Цією постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
При обставинах зазначених в оскаржуваній постанові, 11.09.2025 року на 429 км автодороги Н-08 у с.Братське Дніпровського району Дніпропетровської області, водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем «Ford Transit», номерні знаки НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості руху та допустив зіткнення з автомобілем «Зекер», номерні знаки НОМЕР_2 , який перебував під керування водія ОСОБА_2 , в результаті чого авто отримало механічні пошкодження з матеріальними збитками. Своїми діями водій порушив вимоги п. 12.1 ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст. 124 КУпАП.
Не погоджуючись з вищевказаною постановою захисник Чіп Я.М. подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та постановити нову постанову, якою закрити провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
В обґрунтування апеляційної скарги захисник зазначає, що обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення, не відповідають об»єктивні стороні адміністративного правопорушення та механізму ДТП.
Вказує, що аварійне контактування транспортних засобів вказує на перебування автомобіля “Зеекр» під кутом в стадії маневру зміни напрямку руху з лівої полоси в праву по якій прямолінійно рухався автомобіль “Форд».
Також зазначає, що письмові пояснення водія автомобіля “Зеекр» є неспроможними, оскільки відповдіно до схеми ДТП, фототаблиці, аварійних пошкоджень на транспортних засобах, автомобіль “Зеекр» під час ДТП перебував лише на початковій стадії маневру випередження, а саме виконував раптову та неочікувану для водія ОСОБА_1 зміну напрямку руху із правої полоси в ліву, чим своїми діями створив для нього аварійну обстановку.
В судовому засідання ОСОБА_1 та його захисник Чіп Я.М. підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.
Потерпілий, будучи належним чином повідомлений про місце та час розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини неявки до суду не повідомив.
Дослідивши матеріали та письмові докази, наявні в справі, відповідно до вимог ст. 294 КУпАП, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Відповідно до вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
З аналізу ст.ст. 251, 252КУпАП слідує, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, суддя, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, повинен всебічно, повно і об'єктивно дослідити всі обставини справи, оцінивши кожен доказ як окремо, так і в їх сукупності й навести в своєму рішенні висновки за результатами їх дослідження та оцінки щодо відсутності або наявності в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, складу інкримінованого їй адміністративного правопорушення.
Згідно з диспозицією ст. 124 КУпАП порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року.
Пункт 1.9 ПДР України передбачає, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Як вбачається з матеріалів справи, 11.09.2025 року на 429 км автодороги Н-08 у с.Братське Дніпровського району Дніпропетровської області, водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем «Ford Transit», номерні знаки НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості руху та допустив зіткнення з автомобілем «Зекер», номерні знаки НОМЕР_2 , який перебував під керування водія ОСОБА_2 , в результаті чого авто отримало механічні пошкодження з матеріальними збитками. Своїми діями водій порушив вимоги п. 12.1 ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст. 124 КУпАП.
Відповідно до письмових пояснень потерпілого ОСОБА_2 , останній вказує, що 11.09.2025 року в районі 13.05 годин, рухаючись по трасі 08 Дніпро-Запоріжжя, при випередженні вантажівки в задню частину його авто в'їхав бус Форд Транзит.
З письмових пояснень ОСОБА_1 випливає, що він рухався по трасі М-08 в сторону Запоріжжя в правому крайньому ряді, перед ним в лівому ряді їхала фура за нею іномарка, яка різко виїхала на його ряд в наслідок чого відбулося зіткнення.
Пункт 12.1 ПДР України передбачає, що під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.
В свою чергу, загальні положення Правил дорожнього руху України, викладені в розділі 1 ПДР, які носять диспозитивний характер, встановлюють умови виконання та дотримання інших положень ПДР в різних ситуаціях, а саме:
Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Відповідно до пункту 1.4 ПДР України, кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.
Як визначено п. 1.5 ПДР України дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
З наявних в матеріалах справи доказів не можливо встановити в який саме момент було здійснено маневр перестроювання в праву полосу для руху та випередження “фури» транспортним засобом “Зекер» під керуванням ОСОБА_2 та чи міг в даному випадку водій ОСОБА_1 дійсно виконати виконати п. 12.1 ПДР України щоб запобігти зіткненню транспортних засобів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Оцінюючи наявні в матеріалах докази, апеляційний суд вважає їх не достатніми для прийняття висновку про порушення водієм ОСОБА_1 п. 12.1 ПДР України.
З наявних в матеріалах справи доказів не можливо встановити механізм ДТП.
Таким чином, в справі відсутні об'єктивні відомості технічного характеру (відеозаписи камер спостереження або відеореєстраторів), на підставі яких можливо було б спростувати або підтвердити версію ДТП викладену в письмових поясненнях водіїв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які явно відрізняються один від одного.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не дають можливість встановити, що вказане ДТП сталось з вини водія ОСОБА_1 за обставинами даної справи.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої протокол про адміністративне правопорушення не встановлює імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (справа «Ірландія проти Сполученого Королівства»), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».
Суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" N 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» («Ірландія проти Сполученого Королівства»).
У частині 2 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Така позиція Конституційного Суду України відповідає і правовим позиціям ЄСПЛ.
У своєму рішенні по справі «Аллене де Рібемон проти Франції» від 10.02.1995 ЄСПЛ зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше, ніж це передбачають: презумпція невинності обов'язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
ЄСПЛ підкреслює, що обов'язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов'язку доводити свою непричетність до скоєння порушення.
Так, в рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» ЄСПЛ висловив позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту. Тобто таких, які не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом».
З огляду на встановлені під час апеляційного розгляду обставини, за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного адміністративного правопорушення за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення та постанові суду першої інстанції, апеляційний суд приходить висновку, що наявними у справі доказами не доведено наявність в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а тому постанова місцевого суду підлягає скасуванню, а провадження у справі щодо ОСОБА_1 закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу захисника Чіпа Ярослава Миколайовича в інтересах особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , - задовольнити.
Постанову Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2025 року щодо ОСОБА_1 - скасувати.
Постановити нову постанову, якою ОСОБА_1 визнати не винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та провадження по даній справі закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя А.О. Пістун