07 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 303/8625/25 пров. № А/857/52785/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання - Нагибайло Т.О.,
а також сторін (їх представників):
від відповідача - Воробей П.О.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу представника адвоката Воробея Петра Олексійовича, діючого на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правничої допомоги від імені та в інтересах громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської обл. від 04.11.2025р. в адміністративній справі за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 про затримання іноземця з метою забезпечення примусового видворення за межі території України (суддя суду І інстанції: Куцкір Ю.Ю., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 16 год. 08 хв. 04.11.2025р., м.Мукачево Закарпатської обл.),-
04.11.2025р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (надалі - позивач, НОМЕР_2 прикордонний загін) звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив затримати громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою забезпечення примусового видворення за межі території України, строком на шість місяців, до 02.05.2026р. (а.с.1-7).
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської обл. від 04.11.2025р. заявлений позов задоволено; затримано громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою забезпечення примусового видворення за межі території України, строком на шість місяців, до 02.05.2026р. (включно) (а.с.33-35).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив представник адвокат Воробей П.О., діючий на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правничої допомоги від імені та в інтересах громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , який фактично покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення справи, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.53-55).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що під час розгляду справи в суді відповідачу не був забезпечений належний переклад і не надано перекладача, який володіє мовою країни його походження. Присутні в суді перекладачі не володіли зазначеною мовою, відповідач не був обізнаний з матеріалами справи та поінформований про обставини його затримання з метою видворення за межі України.
Також під час судового розгляду відповідач був позбавлений правової допомоги, в нього був відсутній захисник.
Таким чином, під час винесення спірного рішення суду були порушені право відповідача на забезпечення перекладачем, а також на право на захист.
Позивач НОМЕР_2 прикордонний загін скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.92-95).
Протокольною ухвалою апеляційного суду від 07.01.2025р. вирішено проводити розгляд справи за відсутності відповідача по причині неможливості забезпечення участі перекладача в суді апеляційної інстанції, не зважаючи на вжиті судом заходи.
Також технічні проблеми відеозв'язку унеможливили проведення відеоконференції за участі представника позивача.
Відповідно до ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Додатково колегія суддів враховує, що відповідно до ч.5 ст.44 КАС України учасники справи зобов'язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; 4) подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки суду, а й учасників справи.
За сукупності таких обставин апеляційний суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, які не прибули до суду.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено під час судового розгляду та підтверджено матеріалами справи, близько 11 год. 10 хв. 02.11.2025р. прикордонним нарядом «Група реагування» від відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) в межах прикордонної смуги, на напрямку 224 прикордонного знаку, на відстані 700 метрів від державного кордону України (територія Великобийганської об'єднаної територіальної громади Берегівського району Закарпатської обл.) виявлено та затримано громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час спроби незаконного перетину державного кордону з України в Угорщину, поза пунктами пропуску через державний кордон України, у складі групи осіб.
В ході проведення перевірочних заходів встановлено, що громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в'їхав на територію України 08.10.2025р. через пункт пропуску «Могилів-Подільський» на підставі паспорта громадянина Народної Республіки Бангладеш НОМЕР_3 , виданого 07.08.2023р., DIP/DHAKA, дійсного до 06.08.2028р. та візи Y05536031, дійсної до 08.12.2025р., з метою працевлаштування (приймаюча сторона ТзОВ «Вінницька птахофабрика»).
Незважаючи на наявність законних підстав для перебування на території України, маючи намір потрапити до країн Європейського Союзу, 02.11.2025р. відповідач здійснив спробу незаконного перетинання державного кордону з України в Угорщину, яку не вдалось довести до завершення з незалежних від нього причин, оскільки був затриманий прикордонним нарядом відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б).
Відповідно до вимог ст.ст.260, 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення /КУпАП/ відповідач був затриманий на підставі протоколу від 02.11.2025р. в адміністративному порядку на термін до трьох діб з метою з'ясування обставин правопорушення (а.с.8-14).
Про факт затримання відповідача був поінформований Департамент консульської служби Міністерства закордонних справ України (а.с.14-15).
Постановою Берегівського районного суду Закарпатської обл. від 04.11.2025р. у справі № 297/3687/25 відповідач визнаний винним у вчиненні правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.204-1 КУпАП (а.с.16-17).
04.11.2025р. стосовно відповідача прийнято рішення НОМЕР_2 прикордонного загону про примусове видворення за межі території України (а.с.18-19).
Окрім цього, доказів звернення відповідача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту в Україні матеріали справи не містять.
Звертаючись до суду із розглядуваним позовом, позивач НОМЕР_2 прикордонний загін наголошував на сукупності обставин, що покладалися в основу вимог про затримання відповідача, а саме:
факт порушення відповідачем законодавства України з прикордонних питань, що виразилось у свідомій його спробі незаконно перетнути державний кордон з України в Угорщину, свідчить про те, що іноземець використав надані йому законодавством законні підстави для в'їзду та тимчасового перебування в Україні з метою подальшої незаконної міграції до країн Європейського Союзу; подальше перебування відповідача на території України створює ризик повторної спроби особи незаконним шляхом потрапити до країн Європейського Союзу;
відповідач втратив підстави для законного перебування на території України, передбачені ч.16 ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в зв'язку з скасуванням візи у відповідності до вимог абз.3 ч.2 ст.12 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»;
забезпечення виконання прийнятого відносно відповідача рішення про примусове видворення за межі території України передбачає вжиття заходів, що потребують значного часу (оскільки повітряний простір України для здійснення цивільних авіаперевезень закритий, а пряме сполучення з Народною Республікою Бангладеш наразі відсутнє, повернення особи до країни її громадянської належності можливо здійснити виключно через третю країну, для в'їзду в яку відповідачу необхідно отримати відповідний дозвіл (візу));
відповідач не володіє українською мовою; коштів, достатніх для повернення до країни походження та для внесення застави, не має; родичі на території України, які б могли надати допомогу в поверненні до країни походження чи внесення застави, є відсутніми.
Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач перебуває на території України незаконно, оскільки йому було скасовано візу на підставі абз.3 ч.2 ст.12 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», у зв'язку з чим відповідач втратив підстави для законного перебування на території України, які передбачені ч.16 ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Також суд констатував фактичну наявність підстав вважати щодо можливості ухилення відповідача від виконання рішення про його примусове видворення та про необхідність затримання відповідача із поміщенням його до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Отже, затримання відповідача, не зважаючи на серйозність такого заходу, з огляду на встановлені судом фактичні обставини, є цілком виправданим та належним, тому як в розглядуваному випадку застосування інших, менш суворих заходів, буде недостатнім для гарантування виконання такою особою певних обов'язків, пов'язаних із залишенням території України.
Отже, відповідач знаходиться на території України без законних підстав та може ухилятися від виконання рішення про його примусове видворення з метою забезпечення його примусового видворення за межі території України, а тому позов слід задовольнити та затримати відповідача в цілях забезпечення примусового видворення за межі території України, строком на шість місяців.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про затримання відповідача з метою забезпечення примусового видворення за межі території України, виходячи з наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», який набрав чинності з 11.09.1997р., Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов'язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Статтею 5 Конвенції кожному гарантовано право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:
a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом;
b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом;
c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;
d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу;
e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;
f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
Кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.
Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
За приписами ст.17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону України № 3773-VI від 22.09.2011р. «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (надалі - Закон № 3773-VI) іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Згідно з ч.3 ст.3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до ч.1 ст.30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках. Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України. Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в'їзд в Україну строком на п'ять років. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в'їзду в Україну, який особа мала до цього.
Згідно з ч.3 ст.30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення суду має право розміщувати іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Частиною 4 ст.30 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.
Пунктом 1 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затв. постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 1110 від 17.07.2003р. (надалі - Типове положення) визначено, що пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - пункт тимчасового перебування), є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства: стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства.
Згідно з п.5 Типового положення іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України або передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію. Строк тримання затриманих іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування становить шість місяців з дня фактичного затримання особи. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи передачу відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, цей строк може бути продовжений, але не більш як до вісімнадцяти місяців. Про продовження строку тримання не пізніше ніж за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи передачу відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства.
Відповідно до п.п.1, 2 розділу IIІ Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затв. наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України № 353/271/150 від 23.04.2012р. (надалі - Інструкція № 353/271/150), у разі виявлення підстав, передбачених частиною першої статті 30 Закону № 3773-VI, органи ДМС, органи охорони державного кордону та органи СБУ залежно від обставин виявлення/затримання іноземця невідкладно готують позовну заяву до адміністративного суду. За наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, або за наявності ризику його втечі, а так само у разі відсутності в іноземця, що вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, органи ДМС, орган охорони державного кордону або орган СБУ подають до адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням ПТПІ позовну заяву відповідно до частини першої статті 289 КАС України. Вимоги щодо взяття на поруки та внесення застави не можуть бути заявлені стосовно іноземців, до яких раніше застосовувалися такі заходи, а також стосовно яких є достатні дані про їх причетність до готування та (або) вчинення терористичної діяльності. У разі якщо особа, стосовно якої подається позов, є батьком, матір'ю, супроводжуючою особою або опікуном для неповнолітніх осіб, які слідували спільно з нею, відомості про таких дітей зазначаються у позовній заяві.
Згідно з ч.1 ст.289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов'язання внести заставу.
Відповідно до ч.11 ст.289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.
В обґрунтування необхідності затримання відповідача позивач покликається на неможливість забезпечення примусового видворення за межі України.
При цьому, позивач обґрунтував свою позицію сукупністю обставин, яку сторона відповідача не оспорює, а саме: фактом порушення відповідачем законодавства України з прикордонних питань, що виразилось у свідомій його спробі незаконно перетнути державний кордон з України в Угорщину; втрату відповідачем підстав для законного перебування на території України; необхідністю значного часу для забезпечення виконання рішення про примусове видворення відповідача за межі території України (оскільки повітряний простір України для здійснення цивільних авіаперевезень закритий, а пряме сполучення з Народною Республікою Бангладеш наразі відсутнє, повернення особи до країни її громадянської належності можливо здійснити виключно через третю країну, для в'їзду в яку відповідачу необхідно отримати відповідний дозвіл (візу)). Також відповідач не володіє українською мовою; коштів, достатніх для повернення до країни походження та для внесення застави, не має; родичі на території України, які б могли надати допомогу в поверненні до країни походження чи внесення застави, є відсутніми.
Згадані обставини знайшли своє об'єктивне підтвердження під час судового розгляду, підтверджуються представленими НОМЕР_2 прикордонним загоном доказами, не були спростовані відповідачем.
Отже, суд першої інстанції надав належну оцінку вказаним обставинам, зважаючи на необхідність вчинення послідовних дій щодо проведення заходів задля виконання рішення про примусове видворення. Позивач довів наявність підстав для затримання відповідача в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства.
За наведених обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що зазначені позивачем обставини є підставою для затримання відповідача з метою забезпечення примусового видворення за межі території України.
В частині доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.
Зміст апеляційної скарги свідчить про те, що представник відповідача наголошує на порушенні позивачем та судом права відповідача на користування послугами перекладача та права на захист (правову допомогу адвоката).
В частині дотримання права відповідача на користування послугами перекладача колегія суддів акцентує увагу на тому, що дотримання права іноземця на перекладача при прийнятті суб'єктом владних повноважень рішень відносно нього є достатньою і необхідною правовою підставою вважати, що він обізнаний з його змістом і сутністю, а отже, знає або повинен знати про втручання в його права.
У пункті 2 ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також визначено, що кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.
Про важливість забезпечення права особи на перекладача неодноразово наголошувалось в рішеннях Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Лудіке, Белкасем і Коч проти ФРН» від 28.11.1978р., у справі «Камазінскі проти Австрії» від 19.12.1989р., у справі «Артіко проти Італії» від 30.05.1980р.).
В розрізі викладеного колегія суддів наголошує на наявності в справі доказів ознайомлення відповідача з матеріалами справи, а також забезпечення участі перекладача в суді першої інстанції.
Так, згідно матеріалів справи відповідач був ознайомлений на зрозумілій йому мові під розпис із протоколом адміністративного затримання від 02.11.2025р., протоколом особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 02.11.2025р., протоколом особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 02.11.2025р., протоколом серії ЗхРУ № 340293 від 02.11.2025р. про адміністративне правопорушення (а.с.8-12); рішенням від 04.11.2025р. про примусове видворення за межі території України (а.с.18 - зворот а.с.19); позовною заявою про затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України (а.с.1 - зворот а.с.7).
Сам відповідач за участі перекладача надав власноручні пояснення від 02.11.2025р. під час його адміністративного затримання (а.с.12).
Окрім цього, під час судового розгляду в суді першої інстанції був застосований «подвійний переклад» - в якості перекладача було залучено громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2 , який вільно володіє бенгальською та англійською мовою, що сприяло кращому розумінню відповідачем змісту складених відносно нього адміністративно-процесуальних документів, прийнятих правових рішень, адміністративного позову та судового розгляду.
Також згідно протоколу судового засідання від 04.11.2025р. під час розгляду справи була забезпечена участь ще одного перекладача Гарапка П.А., що свідчить про намагання позивача та суду забезпечити повне розуміння іноземцем обставин справи та судового процесу.
Обидві особи, які здійснювали переклад, прийняли присягу перекладача та були попереджені про кримінальну відповідальність в порядку ст.200 КАС України (а.с.27-28).
При цьому, будь-яких заяв відповідача щодо неналежного перекладу не надходило.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є такими, що суперечать фактичним обставинам справи, оскільки під час розгляду справи в суді відповідач володів необхідними документами щодо його затримання, отримав рішення про його примусове видворення, а також був ознайомлений із заявленим позовом на зрозумілій йому мові, що самостійно підтвердив в суді першої інстанції.
Стосовно забезпечення відповідача права на захист колегія суддів вказує на те, що відповідно до п.9 Інструкції № 353/271/150 у кожному випадку затримання іноземця більше ніж на три години щодо його примусового повернення або з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення невідкладно інформується регіональний Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Із змісту протоколу про адміністративне затримання від 02.11.2025р. слідує, що про факт затримання відповідача строком до 3 (трьох) діб було згідно вимог Порядку інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадки затримання осіб, затв. постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 1363 від 28.12.2011р., повідомлено центр з надання безоплатної правничої допомоги (повідомлення № 001-070001350 - зворот а.с.8).
Відповідачу було призначено адвоката, якому в подальшому забезпечено вільний доступ до затриманої особи з метою їх конфіденційного побачення, можливість для ознайомлення з матеріалами справи та реалізації інших прав із захисту.
Водночас, приписами ст.16 КАС України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Перелік суб'єктів, що мають, право на безоплатну вторинну правничу допомогу, та порядок її надання визначено розділом III Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».
Згідно з п.11 ч.1 ст.14 згаданого Закону право на безоплатну вторинну правничу допомогу згідно з цим Законом та іншими законами мають іноземці та особи без громадянства, затримані з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, - на правничі послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 цього Закону, з моменту затримання.
Водночас, КАС України не встановлює безумного обов'язку суду під час розгляду справ самостійно, за відсутності відповідного клопотання з боку відповідача, залучати адвоката та забезпечувати його участь під час судового розгляду.
Отже, оскільки під час розгляду справи в суді відповідач клопотань про залучення адвоката не заявляв, об'єктивних підстав для залучення адвоката з власної ініціативи в суду не було.
Підсумовуючи вищезазначене, рішення про затримання відповідача з метою забезпечення примусового видворення за межі території України ухвалено судом першої інстанції із дотриманням вимог ст.289 КАС України, ст.ст.1, 4, 23, 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Враховуючи вищевказане, оцінюючи наведені обставин справи в їх сукупності, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення.
Колегія суддів враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи зазначену позицію ЄСПЛ, апеляційний суд надав відповідь на всі аргументи представника відповідача, наведені в апеляційній скарзі, які мають значення для правильного вирішення справи.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
За правилами ст.139 КАС України правові підстави для розподілу судових витрат в цьому апеляційному провадженні є відсутніми.
Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.ст.272, 288, 289, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника адвоката Воробея Петра Олексійовича, діючого на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правничої допомоги від імені та в інтересах громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської обл. від 04.11.2025р. в адміністративній справі № 303/8625/25 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 07.01.2026р.