07 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/20392/25 пров. № А/857/49485/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Довгої О. І.,
Запотічного І.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року (головуючий суддя Мартинюк В.Я.), постановлену у порядку письмового провадження в м. Львів, у справі №380/20392/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
03.10.2025 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просила: визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року; зобов'язати нарахувати та виплатити індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року з врахуванням базового місяця січень 2008 року, відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу.
Повертаючи позовну заяву, суддя суду першої інстанції виходив з того, після 19.07.2022 строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Суддя зауважив, що згідно витягу із наказу, відповідач повідомив позивача про нараховані та виплачені йому суми. Відтак, на момент виключення позивача з військової частини він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Суддя визнав безпідставними посилання позивача на те, що про порушення своїх прав щодо отримання грошового забезпечення в належному розмірі він дізнався лише з листа відповідача, оскільки отримання позивачем цього листа не змінює момент, з якого він повинен був дізнатись про порушення своїх прав..
Не погоджуючись з ухвалою судді суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, просить таку скасувати. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що в наказі про виключення зі списків з військової частини жодним чином не вказується про виплату (невиплату) індексації за період 2016-2018 роки, тому позивач не міг дізнатися про порушення своїх прав на отримання індексації з наказу про виключення зі списків з військової частини. Зазначає, що дізнався про невиплату індексації лише з листа військової частини. Тому, строки позовної давності у цій справі необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що ухвала суду першої інстанції, вимогам статті 242 КАС України не відповідає.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Згідно із статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
У контексті визначених частиною першою статті 2 КАС України завдань адміністративного судочинства, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів позивача. Права, свободи та інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.
Водночас за правилами частини першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
Суд зауважує, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Виходячи з положень статей 122 і 123 КАС України суд повинен перевірити дотримання позивачем строку звернення до суду, чітко встановивши час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав, свобод чи інтересів, а в разі пропуску строку - дати оцінку поважності причин його пропуску та в залежності від з'ясованого відкрити провадження у справі або повернути позовну заяву (на стадії до відкриття провадження) чи залишити її без розгляду (на стадії після відкриття провадження).
Щодо визначення, власне, поважності причин пропуску строку звернення до суду, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідним вказати, що законодавством не встановлено перелік випадків, які можуть розцінюватись судом як поважні причини пропуску строків, а тому, відповідно, вирішення цього питання знаходиться у виключній компетенції суду, до якого з адміністративним позовом звертається позивач.
Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в конкретній справі залежить від вказаних у позовній заяві причин, підтверджених відповідними засобами доказування, та доданих до неї матеріалів.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що за приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ) внесено зміни, зокрема, до статті 233 КЗпП України. Закон №2352-ІХ набрав чинності 19.07.2022.
Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Тобто, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №260/3564/22 та від 19.01.2023 у справі №460/17052/21.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року).
У зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).
Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд констатує, що Судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19 липня 2022 року. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належить працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.
Повертаючись до обставин справи що розглядається, апеляційний суд зауважує, що предметом спору у цій справі є виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період 2016-2018 років.
Апеляційний суд зазначає, що спірний період за 2016-2018 роки регулюється положеннями статті 233 КЗпП України у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Як встановлено суддею суду першої інстанції, наказом командира військової частини НОМЕР_1 №158 від 03.06.2025 року позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. При цьому, суддя суду першої інстанції зазначив, що при звільненні з військової служби позивач мав бути обізнаним про всі суми, що йому були нараховані та виплачені згідно витягу із наказу про звільнення.
Разом з тим суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що законодавець в ст. 233 КЗпП України пов'язав початок перебігу строку звернення до суду з моменту коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права.
В свою чергу, військовослужбовець міг дізнатися про порушення свого права лише з повідомлення щодо складових елементів грошового забезпечення.
Згідно доводів позивача, в наказі про виключення зі списків з військової частини жодним чином не вказується про виплату (невиплату) індексації за період 2016-2018 роки.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що наказ який не містить жодної конкретної суми не може вважатися письмовим повідомлення в розумінні ст. 233 та правозастосовної практики Верховного Суду, зокрема в постановах від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, від 04 квітня 2025 року у справі №380/3598/24; від 10 квітня 2025 року у справі №340/5261/24; від 17 квітня 2025 року у справі №460/10140/24; від 18 квітня 2025 року у справі №260/1955/24; від 30 квітня 2025 року у справі №580/9085/24; від 08 травня 2025 року у справі №340/2828/24.
Так, Верховний Суд, у складі палати Касаційного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 встановив момент з якого слід обчислювати початок строку, який передбачений ст. 233 КЗпП, зокрема визначено, що, датою початку відліку 3-х місячного строку є момент, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації.
А відтак, витяг із наказу про звільнення та виключення зі списків військової частини, за необізнаності позивача про належне нарахування та виплату індексації за 2016-2018 роки, як мінімум, не давали позивачу ґрунтовних сумнівів щодо неправильного розрахунку такої при звільненні, а також технічно не вказували щодо неправильного розрахунку грошового забезпечення за вказаний період служби.
За встановлених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції не врахував цих обставин при вирішенні питання щодо прийняття до розгляду позову, а тому, на думку апеляційного суду, передчасно повернув позов, позбавивши позивача права на належний судовий захист.
Окрім того в аспекті предмета позову суд апеляційної інстанції зауважує, що Конституційний Суд України рішенням від 11 грудня 2025 року № 1-p/2025 визнав неконституційною частину першу статті 233 КЗпП України, яка встановлювала тримісячний строк для звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати та інших належних виплат. Згідно цього рішення скасовано обмеження, запроваджене у 2022 році, та повернуло безстрокову відповідальність роботодавця за зарплатні борги, а відтак фактично поновлено право працівників на ефективний захист порушених прав.
Аналізуючи обставини справи в контексті розглянутих судом апеляційної інстанції вимог апеляційної скарги в розрізі заявлених позовних вимог та стоків, вимог 320 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції не врахував усі обставини, що мають значення для справи та не надав їм належної правової оцінки, отже неповно з'ясував обставини, не врахував конвенційні принципи та правові позиції Верховного Суду, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала про повернення позовної заяви скасуванню, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 312, 315, 320, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року у справі №380/20392/25 скасувати та справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії направити до Львівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосереднього до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний