07 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/10/25 пров. № А/857/14542/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Довгої О.І.
Запотічного І.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Максимчук О.О.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) в м. Рівне 17 березня 2025 року у справі № 460/10/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
30.12.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - Управління), просив:
визнати протиправною бездіяльність Управління щодо незарахування до страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності з 01.01.1998 по 31.12.2003 та скасувати рішення від 12.12.2024 №172350006043;
зарахувати до страхового стажу період здійснення підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця з 01.01.1998 по 31.12.2003 та повторно розглянути заяву від 03.12.2024 про призначення пенсії та прийняти рішення у встановленому порядку, з урахуванням наданої судом у цьому рішенні правової оцінки.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 12.12.2024 №172350006043 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.12.2024 щодо призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та прийняти рішення з урахуванням висновків викладених в цьому рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше трьох років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. Суд першої інстанції вказав, що постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986, незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні два повні роки проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років. Суд першої інстанції зазначив, що єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Суд першої інстанції зауважив, що довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Суд першої інстанції вказав, що обов'язковою умовою для зарахування до страхового стажу періоду здійснення особою підприємницької діяльності є сам лише факт сплати за такий період внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (єдиного соціального внеску) незалежно від їх розміру. Суд першої інстанції зазначив, що позивач зареєстрований як фізична особа підприємець з 12.02.1997, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Суд першої інстанції вказав, що відсутність даних про сплату страхових внесків (єдиного внеску) сам по собі не може бути підставою для незарахування до страхового стажу періоду зайняття позивачем підприємницькою діяльністю, оскільки така інформація відсутня у зв'язку із знищенням документів не з вини позивача, тобто у зв'язку з обставинами, що не залежали від його волі і на які він не міг вплинути.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 та відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовної заяви повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що для зарахування до страхового стажу позивача, необхідного для призначення пенсії, періоду здійснення підприємницької діяльності не має підстав, оскільки позивачем не надано визначених законодавством документів, які б підтверджували сплату страхових внесків, та передбачених законодавством податків. Скаржник вказує, що суд першої інстанції при вирішенні справи вийшов за межі завдань адміністративного судочинства, а саме втрутився в дискреційні повноваження Управління. Скаржник вважає, що рішення Головного управління про відмову у призначені Позивачу пенсій винесено при дотриманні норм чинного законодавства та на підставі наданих документів, а отже підстав для повторного розгляду вищезазначеної заяви немає.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 після досягнення 18.11.2024 віку 54 роки, 03.12.2024 звернувся до Пенсійного фонду України з заявою про призначення/перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на 6 років.
З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області та 12.12.2024 прийнято рішення №172350006043 про відмову у призначенні пенсії за віком за нормами статті 55 Закону №796-ХІІ у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У вказаному рішенні зазначено про те, що вік заявника на дату звернення становить 54 роки, необхідний страховий стаж становить 25 роки, тобто, мінімальний страховий стаж для призначення пенсії в 2024 році 31 рік зменшений на 6 років. Страховий стаж позивача складає 17 років 8 місяців. За доданими документами до страхового стажу не зарахований період догляду за дитиною, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи до 12 років з 01.01.1998 по 31.12.2003, оскільки за вказаний період відсутня інформація про ведення підприємницької діяльності заявником.
Вважаючи, що Управління протиправно відмовило в зарахуванні до страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності, як фізичної особи-підприємця з 01.01.1998 по 31.12.2003, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислуги років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Статтею 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 1058-IV) встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується, зокрема, на Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 796-XII) пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії.
Статтею 55 Закону №796-XII встановлено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Абзацом 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Згідно з частиною 3 статті 55 Закону №796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058-ІV і цього Закону.
Відповідно до обставин цієї справи, наявність у позивача посвідчення особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, період проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення не є спірними та не ставляться під сумнів Управлінням в оскаржуваному рішенні від 12.12.2024 №172350006043.
Управління встановило, що вік заявника - 54 років, а страховий стаж позивача складає 17 років 8 місяців, за доданими документами до страхового стажу не зараховано: - період догляду за дитиною, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи до 12-річного віку з 01.01.1998 по 31.12.2003, оскільки за вказаний період відсутня інформація про ведення підприємницької діяльності заявником.
Відповідно до пункту 3-1 розділу XV Закону № 1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Згідно з положеннями статті 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 2 вказаної статті страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року№ 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок №637).
Відповідно до абзаців 2, 3 пункту 4 Порядку №637 періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).
Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності за таких умов: з 01 січня 1998 року до 01 січня 2004 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців, якщо вони підтвердженні довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування; сплатою фіксованого податку (патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян); спеціальним торговим патентом; свідоцтвом про сплату єдиного податку; довідкою, виданою податковою інспекцією про перебування особи на обліку як суб'єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку; а з 01 липня 2000 - додатково лише за умови сплати страхових внесків.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа підприємець з 12.02.1997, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Відповідно до вказаного витягу, позивач з 19.02.2000 взятий на облік як платник єдиного внеску, основним видом його економічної діяльності було визначено: 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах та 47.89 Роздрібна торгівля з лотків на ринках іншими товарами.
Вказане також підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ №522264 від 12.02.1997.
Окрім того, позивач звертався у Головне управління ДПС у Рівненській області із заявою від 26.06.2024 про надання інформації про систему оподаткування, на якій він перебував як фізична особа-підприємець, отримані доходи та сплату податків за період з 1998 по 2003 роки.
Відповідно до листа ГУ ДПС в Рівненській області від 09.07.2024 №6709/6/17-00-24-08-06 інформація щодо отриманих доходів згідно з поданими деклараціями та щодо сплати податків за період з 1998 по 2003 відсутня, оскільки згідно з наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 №578/5 «Про затвердження переліку типових документів, що створюються під час діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів» зі змінами та доповненнями, термін зберігання особових рахунків складає 5 років.
Таким чином, періоди провадження підприємницької діяльності з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності лише у разі перебування особи на спрощеній системі оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку.
В свою чергу, відсутність даних про сплату страхових внесків (єдиного внеску) не може бути самодостатньою підставою для незарахування до страхового стажу періоду зайняття позивачем підприємницькою діяльністю, оскільки така інформація відсутня у зв'язку із знищенням документів не з вини позивача, тобто у зв'язку з обставинами, що не залежали від його волі і на які він не міг вплинути.
До того ж, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що з 06.09.1996 набрала чинності Інструкція про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України № 11-1 від 06.09.96 (далі - Інструкція №11-1).
Як передбачено пунктом 2.7 Інструкції №11-1, платниками обов'язкових страхових внесків до Пенсійного фонду є, зокрема, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні нотаріуси.
Згідно з пунктом 4.7 Інструкції №11-1, тариф обов'язкових страхових внесків до Пенсійного фонду для платників, зазначених у пункті 2.7 цієї Інструкції - 32 відсотки від суми оподатковуваного доходу (прибутку), яку обчислено в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.
Відповідно до пункту 7.2 Інструкції №11-1 страхові збори сплачуються платниками, зазначеними в пункті 2.7 цієї Інструкції, щоквартально із сум фактично одержаного доходу за звітний період (квартал) не пізніше як 20 квітня, 20 липня, 20 жовтня і 1 лютого наступного року за звітним. При цьому сплата зборів за четвертий квартал календарного року проводиться авансом до 15 грудня із суми очікуваного (оцінного) доходу за цей період.
Пунктом 18.4 Інструкції №11-1 передбачено, що платники внесків, зазначені в пп.2.2, 2.3, 2.4, 2.7 цієї Інструкції, зобов'язані зберігати облікові дані про нарахування, утримання та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду протягом трьох років.
Згідно з пунктом 17.1 Інструкції №11-1 контроль за правильним нарахуванням, своєчасним і повним перерахуванням та надходженням внесків, інших платежів, а також витрачанням коштів Пенсійного фонду здійснюється органами Пенсійного фонду.
Вказана Інструкції №11-1 втратила чинність 07.02.2011.
Отже, у період з 01.01.1998 по 31.12.2003 сплата внесків до Пенсійного фонду була обов'язковою в тому числі для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність та не використовують працю найманих працівників. При цьому обов'язок щодо контролю за правильним нарахуванням, своєчасним і повним перерахуванням та надходженням внесків покладався на органи Пенсійного фонду України.
Докази наявності у позивача заборгованості щодо сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів за весь спірний період здійснення підприємницької діяльності в матеріалах справи відсутні.
При цьому, як правильно зазначено судом першої інстанції, обов'язок щодо перевірки відомостей про сплату позивачем внесків до Пенсійного фонду України покладається на відповідача.
Під час вирішення питання щодо наявності або відсутності підстав для врахування до страхового стажу позивача періоду з 01.01.1998 по 31.12.2003 відповідач був зобов'язаний перевірити облікові дані та звітність про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України за вказаний період. Разом з тим, позивач зі свого боку вчинив всі залежні від нього дії для підтвердження факту зайняття підприємницькою діяльністю та сплати ЄСВ, і у нього відсутня будь-яка можливість в інший спосіб отримати такі відомості.
З огляду на вказане у відповідача відсутні правові підстави для не зарахування зазначеного періоду до страхового стажу позивача.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З врахуванням обставин справи, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що оскаржуване рішення від №172350006043 від 12.12.2024 є протиправним та підлягає скасуванню.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд першої інстанції правильно врахував, що суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України, суд не вправі замість пенсійного органу вдаватись до підрахунку стажу чи прийняття рішення про призначення пенсії, а тому, виходячи з заявлених меж позовних вимог та для відновлення порушеного права позивача, необхідно зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 03.12.2024 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.
Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові, в силу приписів статті 308 КАС України рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави часткового задоволення позовних вимог, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на законність рішення суду першої інстанції не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі № 460/10/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний