Справа № 420/26893/25
06 січня 2026 року
м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Катаєва Е.В., вивчивши адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 10.03.2022 року по 31.12.2022 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року;
зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення з 10.03.2022 року по 31.12.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення а виплати грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 30.01.2024 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року;
зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 30.01.2024 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
Ухвалою суду від 13.08.2025 року позов залишений без руху та позивачу наданий строк на усунення недоліків позову, з підстави пропуску строку звернення до суду з цим позовом.
На виконання ухвали позивач подав заяву про поновлення пропущеного строку звернення. Проте не висвітлив всі питання щодо пропущення строку звернення до суду.
На підставі викладеного суд станом на час відкриття провадження у справі не вирішував питання поновлення строку звернення до суду щодо частини позовних вимог.
Ухвалою суду від 04.09.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Витребувано у відповідача докази щодо видачі позивачу грошового атестату при його звільненні, щодо звернень позивача під час служби та після звільнення про надання йому відомостей щодо нарахованих сум грошового забезпечення.
На виконання ухвали суду представник відповідача подав до суду копію книги реєстрації грошових атестатів по номенклатурі за 2024 рік №33, згідно якої 30.01.2024 року ОСОБА_1 вручено копію грошового атестату під підпис.
Ухвалою суду від 22.10.2025 року залишено адміністративний позов без руху після відкриття провадження, надано позивачу строк на усунення недоліків позову та роз'яснено позивачу, що в іншому випадку позов буде залишений без розгляду.
Залишаючи позов без руху після відкриття провадження, суд виходив із наступного.
Cудова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 відступила від правових висновків КАС ВС у постановах від 29.01.2025 у справі №500/6880/23, від 28.08.2024 у справі №580/9690/23, від 23.01.2025 у справі №400/4829/24, від 20.11.2023 у справі №160/5468/23, від 12.09.2024 у справі №200/5637/23 та сформувала наступний правовий висновок щодо застосування статті 233 КЗпП України.
Так судова палата дійшла висновку, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: - правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); - у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
На підстав ч.5 ст.242 КАС України, суд враховує правові висновки Верховного Суду зазначені у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, згідно яких період підлягає поділу на до 19 липня 2022 року (безстроково) та з 19 липня 2022 року (трьохмісячний строк звернення).
Щодо моменту, з якого слід обчислювати трьохмісячний строк звернення суд врахував наступне.
Відповідно до п.п.4.3 п.4 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22.04.2021 №104), начальник фінансового органу під час зняття військовослужбовців з грошового забезпечення повинен забезпечити їх належним грошовим забезпеченням і не пізніше дня остаточного розрахунку з військовослужбовцем видати грошовий атестат про здійснені виплати та утримання в порядку, установленому цими Правилами.
Згідно з п.п.11.1 п.11 Правил грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у випадку, зокрема: вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини; звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби).
Отже, під час зняття військовослужбовця з грошового забезпечення з ним має бути проведений повний розрахунок грошового забезпечення та виданий грошовий атестат. Саме з дати вручення грошового атестату пов'язується строк звернення до суду з цим позовом.
На підстав ч.5 ст.242 КАС України суд по цій справі врахував правові висновки Верховного Суду зазначені у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, згідно яких початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Верховний Суд у постанові від 10.09.2025 у справі №160/28405/24 зазначив, що про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення військовослужбовець, який вибуває до нового місця служби, або який звільняється з військової служби, дізнається у день виключення його зі списків особового складу військової частини шляхом засвідчення особистим підписом на грошовому атестаті.
Водночас як зазначив Верховний Суд визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України.
Оскільки за позицією Верховного Суду саме з дати вручення грошового атестата обчислюється тримісячний строк звернення до суду у цій категорії справ (щодо періоду після 19.07.2022 року), вказані обставини впливають на дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом в частині позовних вимог.
Таким чином, позивач був обізнаний про обсяг і характер виплачених йому сум 30.01.2024 року, у день вручення грошового атестату під його підпис. Строк обчислюється з моменту коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Суд дійшов висновку, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду з цим позовом в частині заявленого періоду з 19.07.2022 по 30.01.2024 року.
Розглянувши заяву позивача про поновлення строку звернення, суд дійшов наступного висновку.
Позивач в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення зазначив отримання ним 26.06.2025 року повідомлення відповідача, яким надано відомості про виплачене грошове забезпечення.
Оцінивши доводи викладені у заяві про поновлення строку звернення, суд дійшов висновку, що посилання на отримання позивачем 26.06.2025 на його заяву повідомлення відповідача не спростовує факт вручення грошового атестата 30.01.2024.
Верховний Суд у постанові від 10.09.2025 у справі №160/28405/24 вказав, що направлення позивачем до відповідача заяви та отримання листа не змінює моменту, з яким законодавство пов'язує початок перебігу строку звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач виявив зацікавленість до стану своїх прав та почав вчиняти активні дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, а фактично є штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
Таким чином, суд дійшов висновку про неповажність заявлених позивачем причин пропуску строку.
Згідно з ч.1 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч.3 ст.123 КАС України).
Відповідно до ч.4 ст.123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Враховуючи вищевикладене, суд вважав необхідним залишити позов без руху та надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви та роз'яснив, що недоліки повинні бути усунуті шляхом: надання до суду відповідно до вимог ст.123,161 КАС України заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом (в частині позовних вимог щодо періоду з 19.07.2022 по 30.01.2024 року) із зазначенням інших причин поважності його пропуску, ніж зазначені у поданій заяві (які визнаються неповажними), а саме об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.
Також суд повідомив, що у разі ненадання заяви про поновлення пропущеного строку звернення, недоліків позову, або визнання причин пропуску строку неповажними - позов буде залишений без розгляду у відповідності до п.7 ч.1 ст.240 КАС України в частині позовних вимог щодо періоду з 19.07.2022 по 30.01.2024 року.
Копія ухвали направлена на електронну адресу позивача, зазначену ним в позовній заяві - 19.11.2025 року, у наступному також поштою.
Позивач подав заяву посилаючись на воєнний стан в Україні.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що в Україні триває воєнний стан.
За правовою позицією Верховного Суду позивачем повинно буди наведені обставини, що пов'язані з воєнним станом та що саме ці обставини перешкоджали своєчасному зверненню до суду.
Проте заява позивача містить лише загальне посилання на введення в Україні воєнного стану.
Крім того, тримісячний строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні - ч. 2 ст.233 КЗпПУ є діючою нормою, оскільки Рішенням Конституційного Суду від 11.12.2025 року у справі №1-7/2024(337/24) за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат), яким визнано такою, що не відповідає Конституції (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Визнана неконституційною нормою саме ч.1 ст.233 КЗпПУ, яка стосується працівників, які продовжують роботу (службу). У рішенні зазначено, що законодавча конструкція створює парадоксальну ситуацію: працівник, який продовжує працювати, перебуває у менш захищеному становищі, ніж той, хто вже звільнений.
В Рішенні від 11.12.2025 року у справі №1-7/2024(337/24) зауважено, що як зазначав Конституційний Суд України, «строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин“ ( абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012); «реалізація права на судовий захист невід'ємно пов'язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права“ (перше речення абзацу другого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013).
Далі у Рішенні вказано, що строк звернення до суду - це встановлений законом проміжок часу, протягом якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права; після закінчення строку звернення до суду право не зникає, але не може бути належно реалізоване в разі неможливості поновлення цього строку.
Строк звернення до суду відіграє ключову роль у забезпеченні юридичної визначеності: він створює передбачувані часові межі для оскарження дій чи бездіяльності.
Конституційний Суд України зазначає, що законодавець наділений дискрецією у визначенні строків звернення працівника до суду у трудових спорах і може встановлювати різні строки для різних категорій таких спорів з урахуванням характеру спірних правовідносин, правової природи вимог, тривалості або регулярності порушення, способу його виявлення, обсягу і складності доказування тощо.
Отже є діючою нормою ч.2 ст.233 КЗпПУ, якою законодавцем встановлений тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Тобто норма, яка визнана неконституційною, а саме ч.1 ст.233 КЗпПУ, стосується працівників, які продовжують працю, оскільки Конституційний Суд зазначив, що конструкція ч.1 ст.233 ставить в нерівне положення працівників, які продовжують працю (службу), та працівників, які звільнені. За конструкцією норм звільнений працівник при зверненні у тримісячний строк після звільнення може вимагати виплату за весь час праці, тоді як працюючий за положеннями ч.1 ст.233 КЗпПУ лише за три місяця.
Позивач ОСОБА_1 звільнений зі служби наказом в/ч НОМЕР_2 від 30.01.2024 року у запас «за ст.26 ч.4 п.2 пп. «г» (у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числі осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числі осіб з інвалідністю І чи ІІ групи)». Мешкає в с.Прилиманському, Одеського району, Одеської області.
Отже на нього розповсюджується дія ч.2 ст.233 КЗпПУ, тобто тримісячний строк звернення до суду, якій за висновками Верховного Суду обчислюється з дати отримання грошового атестату.
У заяві про поновлення строку звернення до суду позивачем не зазначені причин поважності його пропуску, а саме об'єктивні перешкоди для звернення до адміністративного суду, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними обставинами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого тримісячного строку.
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. У той же час заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду справи, що стосуються безпосередньо його, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною другої статті 44 КАС України встановлено, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
У цій справі позивач не довів наявність об'єктивних, незалежних від нього підстав, які унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених ч.3-4 ст.123 цього Кодексу.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч.4 ст.123 КАС України).
Враховуючи вищевикладене, суд по цій справі дійшов висновку про відсутність у позивача поважних причин пропуску строку до суду з цим позовом в частині позовних вимог щодо періоду з 19.07.2022 по 30.01.2024 року.
Таким чином, позов в цій частині повинен бути залишений без розгляду на підставі п.8 ч.1 ст.240 КАС України.
При цьому, суд вважає необхідним продовжити розгляд справи за позовом ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо періоду з 10.03.2022 по 18.07.2022.
Керуючись ст.122, 123, 161, 240, 248 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - залишити без розгляду в частині позовних вимог щодо періоду з 19.07.2022 по 30.01.2024 року.
Продовжити розгляд справи в частині позовних вимог ОСОБА_1 щодо періоду з 10.03.2022 по 18.07.2022.
Ухвала набирає законної сили у порядку ст.256 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст. ст. 293-295 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва