Справа № 420/17745/25
06 січня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась з позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 05.05.2025 р. № 51034300024791 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянці Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення про видачу громадянці Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дозволу на імміграцію в Україну.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивачка є громадянкою Грузії та звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на імміграцію в України. Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 05.05.2025 р. № 51034300024791 їй відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.4-2 ч.1 ст.10 Закону України "Про імміграцію". Згідно п.4-2 ч.1 ст.10 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію не надається: особам, які не подали всі передбачені цим Законом документи. При цьому, рішення відповідача є взагалі не обґрунтованим та не містить чіткої підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію, зокрема, не зазначено, якого саме документу не подала позивач. Для з'ясування причини прийнятого рішення та отримання інформації щодо того, який документи не подала позивач для отримання дозволу на імміграцію, представником позивача надіслано відповідачу запит адвоката, у відповідь на який повідомлено, що позивач не надала докази того, що вона є непрацездатною та є членом сім'ї свого сина. Згідно пп.3 п.6 ч.7 ст.9 Закону України "Про імміграцію" крім зазначених документів подаються: для всіх категорій осіб, зазначених у п.6 ч.2 ст.4 цього Закону: у разі імміграції непрацездатних батьків, які вважаються членами сім'ї іммігранта відповідно до права іноземної держави - країни походження, додатково подаються документи, згідно з якими вони відповідно до права іноземної держави - країни походження іноземця або особи без громадянства вважаються членами сім'ї іммігранта. Наголошує, що надала відповідачу всі необхідні документи, зокрема, належним чином засвідчену копію із перекладом свідоцтва про народження сина від 26.02.1981 р., копію посвідки на постійне проживання сина, дійсну до 19.01.2034 р., копію договору купівлі-продажу від 28.03.2017 р., за яким позивач придбала квартиру, де зареєстрована та проживає, витяг про реєстрацію місця проживання сина від 22.10.2024 р., де зазначено, що син зареєстрований та проживає за тією ж адресою, що і мати: АДРЕСА_1 . Таким чином, позивач надала всі необхідні документи при прийняття рішення про надання їй дозволу на імміграцію. Позивач вважає свої права порушеними, а рішення відповідача протиправними, тому звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою від 10.06.2025 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.
17.06.2025 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що п.26 ч.1 ст.1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначено, що члени сім'ї іноземця або особи без громадянства, це чоловік (дружина), неповнолітні діти, в тому числі неповнолітні діти чоловіка (дружини), непрацездатні батьки та інші особи, які вважаються членами сім'ї відповідно до права країни походження. Разом із заявою про надання дозволу на імміграцію громадянкою Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надано оригінал (після пред'явлення повернуто заявниці) та нотаріально засвідчений переклад на українську мову свідоцтва про народження громадянина ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 . Перевіркою матеріалів, долучених до заяви встановлено відсутність інших документів, які б відповідали вимогам законодавства та свідчили про те, що громадянка Грузії ОСОБА_1 є непрацездатною та відповідно до права іноземної держави - країни походження іноземця або особи без громадянства вважається членом сім'ї іммігранта. Таким чином установлено, що позивач не подала документи, які підтверджують наявність підстав для отримання дозволу на імміграцію, передбачених статтею 4 Закону. З урахуванням зазначених обставин, ГУ ДМС, на підставі п. 4-2 ч. 1 ст. 10 Закону, правомірно прийнято рішення від 05.05.2025 р. № 51034300024791 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну. Також наголошує на дискреційності повноважень відповідача щодо прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну.
08.08.2025 р. представник позивача подала до суду додаткові пояснення по справі, в яких зазначено, що у грузинському законодавстві саме Закон Грузії "Про державні пенсії" (Law of Georgia on State Pensions, №6061 від 24.04.2012 р. та подальші поправки) закріплює положення, що особи, які досягли пенсійного віку, автоматично отримують право на пенсію, що прирівнює їх до категорії осіб, які не здатні (ст.5, п.1 Закон "Про державні пенсії"). Таким чином, законодавство Грузії юридично визначає осіб, які досягли 60 років (жінки) або 65 років (чоловіки) як пенсіонерів, які мають право на державну пенсію. У соціально-правовому контексті це фактично означає визнання їх непрацездатними з розумних вікових причин - вони вже не можуть працювати і забезпечувати себе самостійно і тому отримують державне забезпечення. Позивачу 68 років, отже, вона вже як 8 років є непрацездатною та особою пенсійного віку. Згідно Сімейного кодексу Грузії (2007 р.) є основним актом, який регулює родинні стосунки, шлюб, батьківство, усиновлення тощо. За цим Кодексом член сім'ї у законодавстві Грузії - це особа, яка має родинний зв'язок з іншою особою (шлюб, кровна спорідненість, усиновлення) та/або проживає разом у складі одного домогосподарства, веде спільне господарство, ділить майно чи доходи, і вважається соціально або економічно пов'язаною з нею. Таким чином, позивач є членом сім'ї свого сина.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки від сторін не надходило заяв про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою Грузії.
Згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 , виданим 26.02.1981 Абедатською сільською радою Гегечкорським бюро РАГС Грузинської РСР, позивач є матір'ю громадянина Грузії ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до посвідки на постійне проживання № НОМЕР_3 , дійсної до 19.01.2034 р., громадянин Грузії ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав дозвіл на імміграцію в Україну 26.12.2023 р. на підставі п.1 ч.3 ст.4 Закону України "Про імміграцію"
За витягом з реєстру Одеської територіальної громади, ОСОБА_3 з 22.10.2024 р. зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
06.11.2024 р. позивач звернулась до ГУ ДМС в Одеській області із заявою щодо надання їй дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.6 ч.2 ст.4 Закону України "Про імміграцію" як особі, що є непрацездатною матір'ю іммігранта, яка вважається членом сім'ї іммігранта відповідно до права іноземної держави - країни походження.
До даної заяви долучено: належним чином засвідчену копію із перекладом свідоцтва про народження сина від 26.02.1981 р., копію посвідки на постійне проживання сина, дійсну до 19.01.2034 р., копію договору купівлі-продажу від 28.03.2017 р., за яким позивач придбала квартиру, де зареєстрована та проживає, витяг про реєстрацію місця проживання сина від 22.10.2024 р., де зазначено, що син зареєстрований та проживає за тією ж адресою, що і мати: АДРЕСА_1 .
05.05.2025 р. відповідач, за результатами розгляду поданої позивачем заяви та документів, прийняв рішення № 51034300024791 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.4-2 ч.1 ст.10 Закону України "Про імміграцію".
Також в матеріалах справи наявна довідка Генерального консульства Грузії м.Одеса від 05.11.2024 р. № 22/00011.02805/2024-02 за якою громадянка Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за інформацією Агентства соціальних служб Міністерства охорони здоров'я Грузії отримує державну пенсію з 01 серпня 2019 року по теперішній час.
Вважаючи оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 26 Основного Закону України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Згідно ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначено Законом України "Про імміграцію" від 07.06.2001 р. №2491-ІІІ (далі - Закон №2491-ІІІ).
Стаття 1 цього Закону визначає, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - це рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Стаття 4 Закону № 2491-ІІІ визначає, що дозвіл на імміграцію надається іммігрантам, категорії яких визначені в частинах другій і третій цієї статті. У разі масового прибуття іммігрантів в Україну для державного регулювання процесу імміграції за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Кабінетом Міністрів України встановлюється квота імміграції у визначеному ним порядку.
Квота імміграції може бути встановлена для таких категорій іммігрантів:
1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України;
2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України, подружжя таких осіб, їхні діти, які не досягли 18 років, - у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України;
3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США;
4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України;
5) особи, які раніше перебували в громадянстві України;
6) чоловік (дружина) іммігранта, якщо вони перебувають у шлюбі понад два роки, його діти, які не досягли 18 років, та його непрацездатні батьки, які вважаються членами сім'ї іммігранта відповідно до права іноземної держави - країни походження;
8) особи, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми;
9) особи, які прослужили у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту, Національній гвардії України три і більше років;
10) особи, які служили у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України (незалежно від строку військової служби) і були визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров'я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов'язків військової служби;
11) особи, зазначені в частинах четвертій - дванадцятій статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", за умови безперервного проживання на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання протягом останніх п'яти років.
Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається:
1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;
2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України;
3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням (крім осіб, які раніше перебували в громадянстві України);
4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України;
5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України;
6) особам без громадянства, які проживали на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання протягом двох років з дня визнання їх особами без громадянства.
Стаття 10 Закону № 2491-ІІІ визначає підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію.
Дозвіл на імміграцію не надається:
1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;
2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;
3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;
4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;
5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
Положення пунктів 1, 3 не поширюються на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначають норми Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 р. № 1983 (далі - Порядок № 1983 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За пп.2 п.2 Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС - стосовно іммігрантів, дозвіл на імміграцію яким надається в межах квот на імміграцію або поза квотою імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме, зокрема, чоловіка (дружини) іммігранта, якщо вони перебувають у шлюбі понад два роки, його дітей, які не досягли 18 років, та його непрацездатних батьків, які вважаються членами сім'ї іммігранта відповідно до права іноземної держави - країни походження.
Згідно із п.9 Порядку №1983, МВС, органи Національної поліції, СБУ та її регіональні органи, Держприкордонслужба відповідно до компетенції вживають у місячний строк за зверненням ДМС, її територіальних органів та територіальних підрозділів заходів: до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до статті 10 Закону України "Про імміграцію"; до встановлення відомостей, що можуть бути підставою для скасування дозволу на імміграцію згідно із статтею 12 Закону України "Про імміграцію".
Пунктом 11 Порядку №1983 визначено, що для отримання дозволу на імміграцію разом із заявою встановленого ДМС за погодженням з МЗС зразка подаються: дійсний паспортний документ іноземця або паспортні документи - у разі, коли іноземець має одночасно громадянство (підданство) кількох держав (множинне громадянство), або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та копія (копії) паспортного документа (паспортних документів), або копія рішення про визнання особою без громадянства в Україні; засвідчений у встановленому законодавством порядку переклад українською мовою сторінки з особистими даними паспортного документа (за наявності громадянства (підданства) кількох держав (множинного громадянства) - паспортних документів) іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства; три фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; документ про місце проживання (в Україні та за кордоном). Документом про місце проживання на території України для осіб, які отримали посвідки на тимчасове проживання, є витяг з реєстру територіальної громади. Для осіб, які тимчасово на законних підставах перебувають на території України або подають заяву через дипломатичні представництва чи консульські установи України, таким документом є: документ про право власності або свідоцтво про державну реєстрацію права власності на житло (після пред'явлення повертається) та його копія, а в разі, коли житло не належить заявнику, - письмова згода власника (співвласника) такого житла, засвідчена в установленому порядку. Якщо житло, яке надається іноземцеві та особі без громадянства для перебування, перебуває в державній або комунальній власності, замість документа про право власності подається документ, що підтверджує право приймаючої сторони на користування таким житлом (ордер, належним чином оформлений договір найму/оренди/піднайму тощо) (після пред'явлення повертається), та його копія, а також письмова згода на перебування іноземця та особи без громадянства всіх повнолітніх осіб, місце проживання яких зареєстровано/задекларовано в такому житлі; документально підтверджені відомості про склад сім'ї (копії свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, документів про усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо); документ, виданий лікувально-профілактичним закладом про відсутність у заявника хвороб, зазначених у пункті 5 частини п'ятої статті 9 Закону України "Про імміграцію" (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 частини третьої статті 4 Закону). Особи, які постійно проживають за межами України, подають документ, виданий лікувальним закладом держави за місцем проживання, який підлягає легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами; довідка, видана компетентним органом держави попереднього проживання або її дипломатичним представництвом чи консульською установою в Україні, про відсутність судимості (крім осіб, зазначених у пункті 2 частини другої та пунктах 1, 3 і 6 частини третьої статті 4 Закону України "Про імміграцію"). У виняткових випадках такі відомості можуть бути отримані ДМС чи територіальними органами ДМС і територіальними підрозділами ДМС шляхом надсилання відповідного запиту компетентним органам іноземних держав, з якими укладено договір про правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах; документ, що підтверджує сплату адміністративного або консульського збору, або документ про звільнення від його сплати.
У разі необхідності відповідні територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України "Про імміграцію", а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб.
Відповідно до п.12 Порядку №1983,територіальні органи ДМС та територіальні підрозділи ДМС за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, інформацію, зазначену ними у заяві про надання дозволу на імміграцію, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; проводять перевірку законності перебування в Україні іммігранта з використанням інтегрованої міжвідомчої інформаційно-комунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон України (система "Аркан"), або шляхом надсилання запитів до Адміністрації Держприкордонслужби; проводять перевірку даних іммігранта за банками даних Інтерполу з метою отримання інформації, яка є підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію"; проводять перевірку даних іммігранта щодо відсутності в нього майнових зобов'язань перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну, з використанням Єдиного реєстру боржників та відомчої інформаційної системи ДМС; у разі необхідності одержання відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть такі відомості одержуються в установленому законодавством порядку; у разі необхідності підтвердження інших відомостей про заявника або дійсності поданих ним документів надсилаються запити засобами поштового зв'язку або за наявності технічної можливості в електронній формі (в електронній формі через систему електронного документообігу з накладенням кваліфікованого електронного підпису) відповідним державним органам (в тому числі іноземних держав) або їх структурним підрозділам; надсилають у місячний строк разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам ДМС або територіальним підрозділам ДМС (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів ДМС, надсилаються територіальним органам ДМС, в інших випадках - територіальним підрозділам ДМС; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
Пунктом 14 Порядку №1983 передбачено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби.
МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.
Аналіз положень Порядку №1983 в цілому дає можливість зробити висновок про те, що функція територіальних органів, які розглядають питання про надання дозволу на імміграцію реалізується шляхом всебічної перевірки документів, під час якої можуть бути затребувані інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України "Про імміграцію", а також запросити для бесіди заявника чи інших осіб.
Судом встановлено, що позивач, як матір іммігранта громадянина Грузії ОСОБА_3 , 06.12.2024 р. звернулась до відповідача із заявою щодо надання їй дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.6 ч.2 ст.4 Закону України "Про імміграцію" як особі, що є непрацездатною матір'ю іммігранта, яка вважається членом сім'ї іммігранта відповідно до права іноземної держави - країни походження. За результатами розгляду заяви та доданих документів, відповідач 05.05.2025 р. прийняв рішення № 51034300024791 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну позивачу. Підставою для відмови стала відсутність доказів того, що позивач є непрацездатною та є членом сім'ї свого сина.
Аргументуючи протиправність оскаржуваного рішення, позивач наголошує, що надала всі необхідні документи, а також те, що за грузинським законодавством, вона як особа, яка перебуває на пенсії, є непрацездатною, а також безумовним членом сім'ї сина з огляду на кровну спорідненість.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з того, що за ст.3 Сімейного Кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Пунктом 26 ч.1 ст.1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначено, що члени сім'ї іноземця або особи без громадянства, це чоловік (дружина), неповнолітні діти, в тому числі неповнолітні діти чоловіка (дружини), непрацездатні батьки та інші особи, які вважаються членами сім'ї відповідно до права країни походження.
Відповідно абз.17 ст.1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого вказаним Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
З матеріалів адміністративної справи вбачається, що позивач є матір'ю громадянина Грузії ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який має дійсний дозвіл на проживання в Україні, з 01 серпня 2019 року позивач є отримувачем державну пенсію, а відтак, в розумінні вітчизняного законодавства є непрацездатною особою - членом сім'ї свого сина.
Також суд враховує, що додаткової інформації орган УДМС не з'ясовував, не досліджував, заявницю для надання пояснень не запрошував, що може свідчити про необґрунтованість оскаржуваного рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію, прийняття такого без урахування особи іммігранта, її способу життя та поведінки, конкретних обставин та наслідків такого рішення для іммігранта.
Таким чином, відповідачем під час прийняття рішення від 05.05.2025 р. № 51034300024791, яким відмовлено позивачу в наданні дозволу на імміграцію в Україну, не враховано усі обставини, що мають значення для надання відповідного дозволу, як наслідок, відповідач допустив неналежний розгляд поданої позивачем заяви і документів та, відповідно, прийняв необґрунтоване рішення про відмову.
На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про видачу позивачу дозволу на імміграцію в Україну, суд зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з п.1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 р. № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву позивача від 06.11.2024 р. щодо надання їй дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.6 ч.2 ст.4 Закону України "Про імміграцію" й прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки за результатами розгляду адміністративної справи суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, то з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 605,60 грн.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_4 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 44, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 44, код ЄДРПОУ 37811384) від 05.05.2025 р. № 51034300024791 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянці Грузії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_4 ).
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 44, код ЄДРПОУ 37811384) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_4 ) від 06.11.2024 р. щодо надання їй дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.6 ч.2 ст.4 Закону України "Про імміграцію" й прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 44, код ЄДРПОУ 37811384) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_4 ) судовий збір в сумі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І. Бездрабко