05 січня 2026 року м. Львівсправа № 380/23401/25
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування постанови, -
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (позивач/боржник) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (відповідач/Відділ примусового виконання рішень), в якому просить суд скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 13 листопада 2025 року ВП № 79546924 щодо стягнення штрафу у розмірі 10200,00 грн (далі - також спірна/оскаржувана постанова).
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова винесена відповідачем під час примусового виконання постанови Відділу примусового виконання рішень від 23 жовтня 2024 року ВП № 72688730 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області штрафу у розмірі 10200,00 грн, яка судовими рішеннями у справі № 380/22748/24 визнана правомірною. Утім відповідач не погоджується із такою постановою, вважає її протиправною, оскільки стверджує, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2023 року у справі № 380/15820/22, яким зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 01 грудня 2019 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше проведених виплат, він виконав відповідно до резолютивної частини цього судового рішення та з урахуванням зміни правового регулювання відповідних правовідносин. Також стверджує, що відповідач під час винесення спірної постанови про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області штрафу не взяв до уваги, що боржником є державний орган, а рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, з урахуванням вимог Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», тому така постанова винесена безпідставно.
З огляду на вказане позивач просить поданий ним позов задовольнити повністю.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що як приписами статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», так і положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішень чітко визначено обов'язок державного виконавця відкрити виконавче провадження за постановою про накладення штрафу. Виконавець повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», а також відповідно до інших законів, які є обов'язковими під час вчинення ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов'язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження. Стверджує, що у спірних правовідносинах, які склались у цій справі, вимоги до боржника мають зобов'язальний характер, тоді як за Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконуються рішення про стягнення коштів (з боржників, перелік яких визначено частиною першою статті 2 цього Закону), що виключає можливість застосування норм Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» в процесі виконання судового рішення загалом. Зауважує, що постанова Відділу примусового виконання рішень від 23 жовтня 2024 року ВП № 72688730 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області штрафу у розмірі 10200,00 грн визнана судовими рішеннями у справі № 380/22748/24 правомірною, є чинною та не скасованою у встановленому порядку. Отже, спірна постанова винесена відповідачем відповідно до вимог законодавства, що регулює здійснення примусового виконання судових рішень та рішень інших органів, є правомірною, тож підстави для її скасування відсутні.
З огляду на вказане у задоволенні поданого позивачем позову просить відмовити повністю.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 01 грудня 2025 року у задоволенні заяви позивача про поновлення строку відмовлено; відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у відповідача всі докази, на підставі яких прийнято спірну постанову.
Ухвалою суду від 15 грудня 2025 року продовжено строк розгляду справи на двадцять днів.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
23 жовтня 2024 року головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Батюк Мар'яна Василівна під час примусового виконання виконавчого листа № 380/15820/22, виданого 02 серпня 2023 року Львівським окружним адміністративним судом, про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 01 грудня 2019 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше проведених виплат, винесла постанову ВП № 72688730, якою за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, наклала на Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області штраф на користь держави у розмірі 10200,00 грн.
Не погодившись із цією постановою, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області оскаржило її до суду (справа № 380/22748/24).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2025 року у справі № 380/22748/24, у задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про скасування постанови від 23 жовтня 2024 року ВП № 72688730 про накладення штрафу відмовлено.
Виконавче провадження № 72688730 закінчене державним виконавцем згідно з постановою від 17 жовтня 2025 року на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
13 листопада 2025 року головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Батюк Мар'яна Василівна винесла постанову ВП № 79546924 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 23 жовтня 2024 року ВП № 72688730 про накладення штрафу на Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області в розмірі 10200,00 грн.
Не погоджуючись із указаною постановою про накладення штрафу, уважаючи, що така винесена відповідачем безпідставно, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності постанови відповідача від 13 листопада 2025 року ВП № 79546924 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови від 23 жовтня 2024 року ВП № 72688730 про накладення штрафу.
Оцінюючи правовідносини, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі їх невиконання у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».
За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема постанов державних виконавців про накладення штрафу.
Відповідно до пункту 16 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5) затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція).
Відповідно до приписів пункту 13 розділу ІХ Інструкції при виконанні рішення немайнового характеру у разі, якщо боржник самостійно не сплачує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження та накладені на нього штрафи, у передбачених Законом випадках виконавець примусово стягує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження та накладені на боржника штрафи одночасно із виконанням такого рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 Закону), 11 частини першої статті 39 Закону, якщо штрафи, накладені на боржника, не стягнуто, постанова про накладення штрафу, винесена державним виконавцем, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
Аналіз наведених вище норм права вказує, що, за загальним правилом, постанова про накладення штрафу, винесена державним виконавцем у відповідному виконавчому провадженні з виконання рішення немайнового характеру, виконується в рамках цього ж виконавчого провадження. Проте у разі закінчення виконавчого провадження, зокрема з підстави, передбаченої пунктом 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», якщо штраф, накладений на боржника, не стягнутий, постанова про накладення штрафу, винесена державним виконавцем, не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією.
Суд встановив, що 23 жовтня 2024 року державний виконавець в рамках виконавчого провадження № 72688730 винесла постанову про накладення на боржника штрафу за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує виконати певні дії.
Виконавче провадження № 72688730 закінчене державним виконавцем згідно з постановою від 17 жовтня 2025 року на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Оскільки штраф, накладений на боржника постановою від 23 жовтня 2024 року ВП № 72688730, не був стягнутий у рамках виконавчого провадження № 72688730, то відповідач правомірно, враховуючи підставу закінчення виконавчого провадження, виніс спірну постанову від 13 листопада 2025 року ВП № 79546924 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови від 23 жовтня 2024 року ВП № 72688730 про накладення штрафу, яка є виконавчим документом у розумінні пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» та підлягає виконанню відповідно до вимог пункту 13 розділу ІХ Інструкції в порядку, передбаченому цим Законом та Інструкцією.
Не заперечуючи водночас права відповідача, передбаченого Законом України «Про виконавче провадження», на винесення спірної постанови, позивач, стверджуючи про її протиправність покликається насамперед на те, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2023 року у справі № 380/15820/22 він виконав відповідно до резолютивної частини цього судового рішення та з урахуванням зміни правового регулювання відповідних правовідносин.
Утім суд відхиляє такі доводи відповідача, оскільки правомірність постанови відповідача від 23 жовтня 2024 року ВП № 72688730 про накладення штрафу була предметом оцінки судами у справі № 380/22748/24.
Так, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2025 року у справі № 380/22748/24, у задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про скасування постанови від 23 жовтня 2024 року ВП № 72688730 про накладення штрафу відмовлено.
У цьому рішенні суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, констатували, що: «(…) В справі відсутні належні та допустимі докази виконання позивачем згаданого рішення суду в частині: «здійснити з 01.12.2019 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше проведених виплат».
Судом враховуються аргументи відповідача в спірній постанові:
«Згідно рішення суду боржник зобов'язаний здійснити з 01.12.2019 року перерахунок та виплату пенсії стягувану без обмеження максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше проведених виплат.
Згідно відповіді боржника від 17.06.2024 року встановлено, що підсумок пенсії з надбавками становить 22995,29 грн, однак до виплати (з урахуванням максимального розміру пенсії) належить 20930,00 грн».
Судом враховуються вищевказані фактичні обставини не виконання позивачем рішення суду в згаданій частині, відповідно позовні вимоги задоволенню не підлягають. Незгода позивача з рішенням суду може бути реалізована лише в апеляційному або касаційному порядку. Судове рішення, яке набрало законної сили є обов'язковим до виконання.
Відтак на переконання суду спірна постанова є правомірною та не підлягає скасуванню (…)».
Отже, рішенням суду у справі № 380/22748/24, яке набрало законної сили, визнано правомірність постанови відповідача від 23 жовтня 2024 року ВП № 72688730 про накладення на боржника штрафу за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує виконати певні дії, така постанова є не скасованою у встановленому порядку, чинною, має статус виконавчого документа, з огляду на що відповідач спірною постановою правомірно відкрив виконавче провадження № 79546924 з її примусового виконання.
За цих обставин відповідні покликання позивача суд оцінює критично та до уваги не бере.
Щодо доводів позивача на те, що відповідач під час винесення спірної постанови про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області штрафу не взяв до уваги, що боржником є державний орган, а рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, з урахуванням вимог Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», суд зазначає таке.
За змістом частини другої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду.
Приписами частини першої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Статтею ж 7 зазначеного Закону встановлено, що виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Суд наголошує, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України було виконавче провадження № 72688730 з примусового виконання виконавчого листа № 380/15820/22, виданого 02 серпня 2023 року Львівським окружним адміністративним судом, про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 01 грудня 2019 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше проведених виплат.
Отже, суд констатує, що у межах спірних правовідносин вимоги до боржника мають зобов'язальний характер, в той час, як за Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконуються рішення про стягнення коштів (з боржників, перелік яких визначено частиною першою статті 2 цього Закону), що виключає можливість застосування норм Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» в процесі виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема у постановах від 14 травня 2020 року у справі № 336/4615/17, від 09 липня 2020 року у справі № 806/2179/16, від 16 вересня 2020 року у справі № 310/1512/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 815/3815/17, від 09 грудня 2020 року у справі № 522/19758/18.
Тож доводи позивача у цій частині суд відхиляє як безпідставні.
За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд констатує, що оскаржувана постанова відповідача про відкриття виконавчого провадження відповідає критеріям правомірного рішення суб'єкта владних повноважень, які встановлені частиною другою статті 2 КАС України, а тому відсутні підстави для визнання її протиправною та скасування.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову повністю.
Зважаючи на висновок суду про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, а також ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
У задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (площа Шашкевича, 1, м. Львів, 79000) про скасування постанови - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повне рішення складено 05 січня 2026 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна