05 січня 2026 рокусправа № 380/2123/25
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Карп'як Оксана Орестівна, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; при в/ч НОМЕР_1 ) (далі - Позивач) звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) (далі - Відповідач), в якому просить:
Визнати протиправним та скасувати п. 7 Наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.01.2025 року за N2 «Про результати виконання мобілізаційних завдань територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки Львівської області у грудні 2024 року» в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковника ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 );
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) на користь гр. ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) завдану моральну шкоду в розмірі 50 000,00 (п'ятдесят тисяч) гривень.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю Карп'як О.О.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що згідно наказу Командувача військ Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 05.11.2024 року перебуває на посаді начальника першого відділення ІНФОРМАЦІЯ_4 і наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.01.2025 року за № 2 його притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Зауважує, що оскаржуваний наказ не містить детальної інформації щодо дисциплінарного проступку позивача, а саме: не зазначено в чому саме полягало невиконання ним службових обов'язків, що визначають обсяг завдань, що призвело до невиконання планових завдань; не зазначено, які саме дії або бездіяльність позивача спричинили невиконання завдань, не проаналізовано вжиті позивачем заходи, спрямовані на виконання планових завдань, не визначено ступеню вини позивача щодо причин невиконання планових завдань. Окрім того, приймаючи спірний наказ відповідач не проводив жодного службового розслідування, не відбирав жодних письмових пояснень від позивача, а лише обмежився проведеним аналізом виконаня завдань мобілізації людських ресурсів в грудні 2024 року. Тому вважає, що наявні підстави для для скасування спірного наказу в частині, що сосується позивача. Щодо завдання моральної шкоди та її розміру вказує, що довівши вказаний наказ до відома усіх керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Львівської області відповідач принизив його честь, гідність, престиж та ділову репутацію в очах інших керівників ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також в очах підлеглих йому працівників. Вважає, що відповідач приймає дискримінаційні рішення виключно та лише по відношенню до позивача, чим вкотре завдає йому моральних та психологічних страждань, що в свою чергу загострює хворобу позивача, а відтак, останній змушений звертатись для проходження ВЛК щодо встановлення можливості продовження подальшої служби у Збройних Силах України. Саме тому позивач вважає, що розмір моральної шкоди завданий незаконними діями відповідача та підлягає стягненню на його користь складає 50000грн.
27.02.2025 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив у позові відмовити повністю. Відзив обґрунтований тим, що за результатом проведеної, зокрема у грудні місяці 2024 року, підлеглими підрозділами роботи з виконання заходів призову на військову службу під час мобілізації було проведено аналіз виконання визначених завдань мобілізації людських ресурсів ІНФОРМАЦІЯ_5 з 01 грудня по 31 грудня 2024 року, який подано до вищого органу та доведено до підпорядкованих структурних підрозділів. В результаті проведеного аналізу виконання визначених завдань мобілізації людських ресурсів ІНФОРМАЦІЯ_5 з 01 грудня по 31 грудня 2024 року від 07 січня 2024 року № М14ДСК встановлено, що найгірші результати з виконання поставлених завдань були, зокрема управління ІНФОРМАЦІЯ_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 . Тобто підрозділ, який очолює позивач із трьох найгірших підрозділів найбільшу кількість днів не здійснив поставки людського мобілізаційного ресурсу. При обранні виду дисциплінарного стягнення враховано показник виконання плану поставки. При цьому позивач у позовній заяві не заперечує незабезпечення виконання ним поставленого завдання, а лише наводить свої міркування, які не вплинули на прийняття рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Стосовно заявленої позивачем суми моральної шкоди то відповідач зазначає, що звернення позивача 07.01.2025 року до лікувального закладу через погіршення стану здоров'я у зв'язку із доведенням до підлеглих структурних підрозділів наказу про притягнення його до дисциплінарної відповідальності не має відношення, оскільки його доведено лише 11.01.2025 року.
Представник позивача подав до суду додаткові пояснення.
Щодо процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.
Ухвалою судді від 10.02.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
Судом встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі № 380/30194/23, адміністративний позов ОСОБА_1 до Оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_3 » Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано п. 8 параграфу 1 Наказу № 628 від 29.09.2023 Командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_3 » (по особовому складу) Міністерства оборони України (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) щодо звільнення підполковника ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_3 ) із посади начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 та призначення ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_3 ) старшим оперативним черговим відділення поточних бойових дій командного пункту штабу військової частини НОМЕР_5 .
Поновлено підполковника ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_3 ) на посаді начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 із 30.09.2023.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року, апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_6 та ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі № 380/30194/23 - без змін.
Згідно Витягу із наказу Командувача військ Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 05.11.2024 року № 748, пункт 18 наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (по особовому складу) від 29.09.2023 року № 628 про призначення підполковника ОСОБА_1 , старшим оперативним черговим відділення поточних бойових дій командного пункту штабу НОМЕР_7 окремої механізованої бригади, скасовано, поновлено його на посаді начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 , ВОС -2905003.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_5 , від 09.11.2024 року № 319, військовослужбовця служби по контракту підполковника ОСОБА_1 , старшого оперативного чергового відділення поточних бойових дій командного пункту штабу військової частини НОМЕР_5 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_6 (по особовому складу) від 05 листопада 2024 року № 748 на посаду начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 , вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби - м. Самбір Львівської області.
Згідно витягу з наказу Начальника ІНФОРМАЦІЯ_10 (по стройовій частині) від 14.11.2024 року № 367, з 14.11.2024 року поновлено ОСОБА_1 , у списках особового складу, та на всіх видах забезпечення і вважати таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків з посадовим окладом за тарифним розрядом 26 у сумі 4650 грн., шпк «підполковник».
У період з 18.11.2024 року по 04.12.2024 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні у Військово - медичному клінічному центрі Західного регіону, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 16283.
Наказом Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 2 від 07 січня 2025 року «Про результати виконання мобілізаційних завдань територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки Львівської області у грудні 2024» позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді «Догана» за недотримання вимог статті 16 Статуту внутрішньої безпеки Збройних сил України, в частині покладеного на військовослужбовця обов'язку виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, абзацу 2 статті 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України в частині покладеного на військовослужбовця обов'язку відповідно до посади, яку він займає, діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно - правових актів, абзацу 2 статті 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України в частині покладеного на військовослужбовця обов'язку планувати і здійснювати заходи щодо підтримання та удосконалення бойової та мобілізаційної готовності і вимагати їх виконання, що призвело до не виконання завдання, начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 підполковника ОСОБА_1 .
Вважаючи згаданий наказ протиправним, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Оцінюючи спірні правовідносини, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1, 2 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV ( надалі за текстом - Статут № 548-XIV), визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Статутом №548-XIV керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України.
Відповідно до статті 4 Статуту №548-XIV повсякденне життя і службова діяльність військовослужбовців регулюються Конституцією України, законами України, цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 11 Статуту №548-XIV, визначаючи необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, які перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, не допускати порушень, пов'язаних із дискримінацією за ознакою статі, сексуальним домаганням, насильством за ознакою статі, правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Стаття 16 Статуту №548-XIV передбачає, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Відповідно до статті 26 Статуту №548-XIV військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Стаття 28 Статуту №548-XIV визначає, що єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Згідно зі статтею 30 Статуту №548-XIV начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою. Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.
Відповідно до статті 58 Статуту №548-XIV командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.
Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.
Відповідно до статті 59 Статуту №548-XIV позивач зобов'язаний:
- планувати роботу, своєчасно вносити до планів роботи необхідні зміни (уточнення). вживати заходів для охорони державної таємниці;
- об'єктивно оцінювати досягнуті підлеглими результати, підбивати підсумки й заохочувати кращих, узагальнювати та впроваджувати передовий досвід у практику навчання особового складу, ефективно використовувати навчально-матеріальну базу, спрямовувати кошти та матеріальні засоби на вдосконалення цієї бази;
- встановлювати у районному ТЦК та СП та його підпорядкованих відділах такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки ( надалі за текстом - Положення №154).
Згідно з пунктом 1 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до пункту 2 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням.
Пункт 3 Положення № 154 визначає, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки очолюють керівники, які організовують діяльність територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Завдання територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки передбачені пунктом 8 Положення № 154, а саме: виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил, ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Пункт 7 Положення №154 визначає, що з метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби). які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Згідно із пунктом 14 Положення №154 керівник районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідає, зокрема, за:
- військовий облік призовників військовозобов'язаних та резервістів: мобілізаційну готовність територіального центру комплектування та соціальної підтримки; своєчасне та повне виконання завдань, покладених на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки;
- здійснення заходів оповіщення та призову громадян на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву) та на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. відповідно до порядку мобілізаційного розгортання, визначеного Міноборони та Генеральним штабом Збройних Сил, а також на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
З огляду на згадані норми, суд висновує, що позивач, перебуваючи на посаді начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 , з 14.11.2024 року, персонально відповідає перед державою за якість, своєчасність та повноту виконання поставленого начальником завдання ввіреним йому структурним підрозділом.
Загальновідомим фактом є те, що в Україні з 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань Указом Президента України № 69/2022 оголошено та проводиться загальна мобілізація.
Дія згаданого Указу продовжена і станом на час видання оскаржуваного наказу.
Відповідно до пункту 4 згаданого Указу призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України. Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Пункт 5 згаданого Указу зобов'язує Генеральний штаб Збройних Сил України визначити черговість та обсяги призову військовозобов'язаних, резервістів та транспортних засобів національної економіки в межах загального строку мобілізації. Генеральним штабом визначено завдання щодо проведення заходів призову, що доведено за підпорядкованістю.
Так, з метою виконання завдання визначеного уповноваженим органом на виконання згаданого Указу, розпорядженням Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 доведені завдання з поставки людських ресурсів. Для контролю за здійсненням виконання планового завдання розпорядженням начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 наприкінці кожного тижня до начальників ІНФОРМАЦІЯ_5 та відділів доводилося планове завдання з призову та поставки людських мобілізаційних ресурсів.
За результатом проведеної, зокрема у грудні місяці 2024 року, підлеглими підрозділами роботи з виконання заходів призову на військову службу під час мобілізації було проведено аналіз виконання визначених завдань мобілізації людських ресурсів ІНФОРМАЦІЯ_5 з 01 грудня по 31 грудня 2024 року, який подано до вищого органу та доведено до підпорядкованих структурних підрозділів.
В результаті проведеного аналізу щоденного планового завдання поставки офіцерів запасу, поставки до військових частин, поставки змінного складу до навчальних центрів, встановлено підрозділи, які виконали завдання, виконали визначенні завдання краще, гірше та найгірше.
Так, в проведеному аналізі виконання визначених завдань мобілізації людських ресурсів ІНФОРМАЦІЯ_5 з 01 грудня по 31 грудня 2024 року встановлено, що найгірші результати з виконання поставлених завдань були, зокрема управління ІНФОРМАЦІЯ_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 :
1. завдання по поставці змінного складу до навчальних центрів найнижче виконали, зокрема: ІНФОРМАЦІЯ_7 (25%), ІНФОРМАЦІЯ_8 (24%), управління ІНФОРМАЦІЯ_6 (34%);
2. не здійснили поставку жодного офіцера запасу та були відмічені в гіршу сторону, зокрема: ІНФОРМАЦІЯ_8 (0%), ІНФОРМАЦІЯ_7 (0%), управління ІНФОРМАЦІЯ_6 (20%);
3. не поставили кандидатів з числа офіцерів запасу для навчання на курсах, зокрема: ІНФОРМАЦІЯ_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , управління ІНФОРМАЦІЯ_6 ;
4. черговість та виконання завдань до пріоритетних навчальних центрів, в які мали бути поставлені військовозобов'язані у першу (А 2900 та А 2407) та другу ( А2617) черги, зокрема: ІНФОРМАЦІЯ_8 (38%), управління ІНФОРМАЦІЯ_11 ( 29%) та ІНФОРМАЦІЯ_7 (30%);
5. виконання пріоритетного (найважливіше) завдання, зокрема до військової частини НОМЕР_8 : ІНФОРМАЦІЯ_8 (124%), ІНФОРМАЦІЯ_7 (33%), управління ІНФОРМАЦІЯ_6 (10%).
З врахуванням зазначеного (проведеного аналізу) вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_8 у грудні 2024 року перевиконав виконання окремого (пріоритетного) завдання, що було доведено до начальників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки ІНФОРМАЦІЯ_4 розпорядженням начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.11.2024 № М700дск., а управління ІНФОРМАЦІЯ_6 та ІНФОРМАЦІЯ_7 не вжили заходів щодо виконання цього завдання.
Також в аналізі виконання визначених завдань мобілізації людських ресурсів ІНФОРМАЦІЯ_5 з 01 грудня по 31 грудня 2024 року від 07 січня 2024 року відображено щоденне виконання мобілізаційних заходів у грудні 2024 року, яким встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_7 не здійснив поставку жодного військовозобов'язаного 12.12.2024, 16.12.2024 та в період з 23.12.2024 по 27.12.2024 (7 днів в місяць).
У зв'язку з чим, відповідач виснував, що підрозділ, який очолює позивач, не забезпечили виконання завдань в частині покладеного на військовослужбовця обов'язку планувати роботу і здійснювати заходи щодо підтримання та удосконалення бойової та мобілізаційної готовності і вимагати їх виконання.
З метою виправлення стану справ заступником начальника - начальником сектору мобілізаційно - оборонної роботи ІНФОРМАЦІЯ_1 подано пропозиції щодо заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності начальників підлеглих структурних підрозділів.
Дисциплінарний Статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV (надалі за текстом - Статут № 551-XIV), визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Згідно з пунктом 1 Статуту № 551-XIV військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Відповідно до пункту 3 Статуту № 551-XIV військова дисципліна досягається зокрема шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України.
Як визначено пунктом 5 Статуту № 551-XIV за стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків. Діяльність командира щодо підтримання військової дисципліни оцінюється не кількістю накладених ним дисциплінарних стягнень, а виконанням обов'язків з додержанням вимог законів і статутів Збройних Сил України, повним використанням дисциплінарної влади для наведення порядку і запобігання порушенням військової дисципліни. Кожний військовослужбовець зобов'язаний сприяти командирові у відновленні та постійному підтриманні порядку й дисципліни.
Відповідно до пункту 8 Статуту № 551-XIV командири, посади яких у згаданому Статуті не визначені, користуються дисциплінарною владою стосовно підлеглих військовослужбовців згідно з військовим званням, передбаченим їх посадою, зокрема полковник - владою командира бригади (полку, корабля 1 рангу).
Пункт 45 Статуту № 551-XIV визначає, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Пункт 48 Статуту № 551-XIV визначає види дисциплінарних стягнень, які можуть бути накладені на військовослужбовців: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г)позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д)пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є)пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Згідно з пунктом 55 Статуту № 551-XIV командир бригади (полку, корабля 1 рангу) має право застосовувати стягнення, передбачені пунктами "а"-"ґ", а також пунктами "д"- "ж" (до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно) статті 48 згаданого Статуту.
Пункт 83 Статуту № 551-XIV вказує, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені згаданим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Отже, відповідач в межах повноважень, наданих Статутом № 551-XIV, притягнув позивача, як і інших начальників ІНФОРМАЦІЯ_6 та начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 , до дисциплінарної відповідальності та наклав дисциплінарне стягнення, що відповідає його дисциплінарній владі.
Суд відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 02.08.2023 у справі №420/13302/20, у якій зазначено, що дисциплінарна відповідальність керівників має властиві їй особливості, обумовлені їхнім статусом, оскільки керівники особисто відповідають за виконання функцій, покладених на очолюваний ним підрозділ. Керівники несуть дисциплінарну відповідальність у порядку підлеглості. Існування такого виду відповідальності зумовлено особливістю характеру управлінських дій керівника. Керівник несе відповідальність як за свої власні дії, так і відповідає за діяльність підлеглих по службі працівників, тобто за організацію виконання трудовим колективом державної установи функцій і завдань, покладених на неї законодавством.
Відповідно до пункту 86 Статуту № 551-XIV під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Суд зазначає, що позивач не оспорює факт невиконання, очолюваним ним підрозділом, плану поставки людських мобілізаційних ресурсів.
Відповідач, обираючи вид дисциплінарного стягнення, накладеного на позивача, на підставі даних Аналізу виконання визначених завдань мобілізації людських ресурсів ІНФОРМАЦІЯ_5 з 01.12. по 31.12.2024 відповідач врахував, що ІНФОРМАЦІЯ_7 не здійснив поставку жодного військовозобов'язаного 12.12.2024, 16.12.2024 та в період з 23.12.2024 по 27.12.2024 (7 днів в місяць).
Крім цього також було враховано, що ІНФОРМАЦІЯ_8 перевиконав пріоритетне завдання до військової частини НОМЕР_8 та виконав пріоритетне завдання до навчальних центрів (38%), а позивачем було надано перевагу щодо поставок військовозобов'язаних у військові частини третьої черги, які не визначено пріорітетними. Позивач проходить службу на посадах в територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військові комісаріати) з березня 2019 року по 29.09.2023 та з 14.11.2024 по сьогоднішній день. На посаді начальника ІНФОРМАЦІЯ_12 з 08.2021, тобто має більше досвіду та знань в даній галузі. Також враховано, що начальник ІНФОРМАЦІЯ_13 , як і інші начальники, яким нагадано про обов"язки військової служби, зуміли організувати роботу підлеглого особового складу, визначили основні завдання, які були спроможні виконати їх колективи. Тоді як, начальники ІНФОРМАЦІЯ_6 та ІНФОРМАЦІЯ_7 не змогли показати приклад дисциплінованості, вимогливості, визначення виконання тих завдань, які могли бути виконані, що покращило б показники.
В ході розгляду справи позивач такі обставини не оспорював.
Щодо аргументів позивача про те, що накладенню дисциплінарного стягнення мало передувати проведення службового розслідування, суд зазначає таке.
Пункт 84 Статуту № 551-XIV визначає, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Отже, Статут № 551-XIV передбачає право, а не обов'язок командира призначити службове розслідування перед накладенням на підлеглого дисциплінарного стягнення.
З врахуванням наявності фактів невиконання завдань, що підтверджується цифровими показниками в аналізі виконання визначених завдань мобілізації людських ресурсів ІНФОРМАЦІЯ_14 мав право накласти дисциплінарне стягнення на позивача без проведення службового розслідування. У зв'язку з цим у позивача не відбирались пояснення перед накладенням дисциплінарного стягнення.
Відтак, суд погоджується з доводами відповідача про відсутність обов'язку проводити службове розслідування в умовах воєнного стану в силу приписів статті 84 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України відповідно до якої прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Тобто, в розумінні Дисциплінарного статуту Збройних Сил України накладання дисциплінарного стягнення можливе без проведення службового розслідування.
Суд в ході розгляду справи не встановив обставин, які б свідчили про те, що службове розслідування могло б уточнити причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення та ступеня вини позивача. У зв'язку з цим, суд вважає, що проведення службового розслідування перед накладенням дисциплінарного стягнення на позивача не було необхідним у спірному випадку.
Щодо аргументів позивача про перебування його на лікуванні (4 дні) та у відрядженні (5 днів), то суд зазначає, що аналіз виконання завдань було проведено за грудень місяць 2024 року, і відсутність позивача на службі дев"ять днів не впливає не забезпечення невиконання поставлених завдань на протязі грудня 2024 року.
Щодо аргументів позивача про бездіяльність відповідача з розгляду його звернень про заборону відправлення у довготривалі відрядження, переміщення особового складу та питання зменшення планового завдання з поставки людських мобілізаційних ресурсів до військових частин на грудень 2024 року, суд зазначає таке.
Відповідач не заперечив факт надходження та реєстрації звернень позивача від 05.12.2024 №5020, від 05.12.2024 №5021, пов'язаних із комплектацією підрозділу, зменшення плану поставки людського мобілізаційного ресурсу. Також відповідач зазначає, що звернення позивача сприймались як доповіді щодо проблемного питання та відповідно не потребували надання відповіді.
Суд у вимірі спірних відносин зазначає, що відсутність відповідей на звернення позивача, не впливає на правомірність оскарженого рішення відповідача. Крім цього, позивач не оскаржує таку бездіяльність, відповідно такі обставини не належать до предмета доказування у справі.
Щодо аргументів позивача про те, що накладення дисциплінарного стягнення зумовлено виключно та персонально до нього, у зв'язку із поновленням на посаді у судовому порядку, суд такі відхиляє, оскільки позивач не надав жодного належного, достовірного та допустимого доказу, на підтвердження таких обставин.
Суд також відхиляє аргументи позивача про те, що рішення суду у справі №380/30194/23 від 20.06.2024 не виконане, оскільки такі обставини не вплинули на накладення дисциплінарного стягнення.
З'ясовані судом обставини та докази, подані сторонами на їх обґрунтування, свідчать про те, що відповідач встановив характер, обставини та причини, вчиненого позивачем порушення службових обов'язків, його наслідки, ступінь вини у вчиненні дисциплінарного порушення, врахував попередню поведінку позивача, а тому відповідач мав достатні підстави для накладення на позивача дисциплінарного стягнення співмірного із тяжкістю вчиненого ним правопорушення.
З таких підстав суд висновує, що оскаржений наказ відповідача відповідає критеріям правомірності рішень, визначених частиною другою статті 2 КАС України.
Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно ч.1 та ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Суд зазначає, що позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме відповідні дії відповідача призвели до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.
В позовній заяві позивач покликається на те, що відповідач своїми діями приймав дискримінаційні рішення виключно та лише щодо позивача, чим вкотре завдав йому моральних та психологічних страждань, що у свою чергу загострюють хворобу позивача, в відтак позивач змушений звертатись для проходження ВЛК щодо встановлення можливостей продовження подальшої служби у Збройних Силах України.
Суд враховує, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.
Надані медичні документи позивачем стосуються стану його здоров?я, яке погіршилося ще за довго до видання оскаржуваного наказу, не підтверджують наявність причинного зв'язку між неправомірними діями відповідача щодо прийняття оспорюваного наказу. Також позивачем не наведено обґрунтувань, з яких він виходив, визначаючи саме заявлений розмір шкоди.
Враховуючи те, що матеріали адміністративної справи не містять доказів заподіяння позивачу моральних та психологічних страждань, а також доказів на підтвердження причинного зв'язку між протиправними рішенням та діями відповідача і завданням позивачеві моральної шкоди - суд вважає, що вимога позивача про стягнення моральної шкоди в розмірі 50 000 грн задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів Дисциплінарного статуту ЗСУ підставою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є наявність самого дисциплінарного порушення, при цьому вид дисциплінарного стягнення визначається особою, яка вирішує питання про його накладення.
При цьому, як зазначив Верховний Суд у постанові від 07.12.2018 у справі №807/1325/16, правовідносини у якій подібні до спірних правовідносин у цій справі, сформував правову позицію, яка полягає у тому, що Дисциплінарний статут не визначає конкретної послідовності та черговості накладення дисциплінарних стягнень за ступенем їх суворості. Це в свою чергу наділяє уповноважену особу правом самостійно визначати вид стягнення за його суворістю в залежності від конкретних обставин дисциплінарного проступку.
Це узгоджується з Рекомендаціями №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, де передбачено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційним повноваженнями є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 31.01.2020 у справі №805/4255/16-а, від 10.04.2019 у справі №813/3020/16, від 28.02.2020 у справі №620/1355/19, від 18.02.2021 у справі №1.380.2019.000616, від 22.10.2021 у справі №460/2869/18.
Отже, доводи позивача щодо протиправності оскаржуваного наказу не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду даної справи.
Зважаючи на наведене вище, суд приходить до висновку, що притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани здійснено відповідно до вимог Дисциплінарного статуту, отже відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законом України.
У відповідності до положень частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у позові необхідно відмовити повністю.
Враховуючи вимоги статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутність підстав для задоволення позову, судові витрати не розподіляються.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 94, 241 -246, 262, 295 КАС України , суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; при в/ч НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування наказу, - відмовити повністю.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення суду складене 05.01.2026.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна