07 січня 2026 рокуСправа №160/27064/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні адміністративну справу за ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), у якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого за 2020 рік Законом України «Про Держаний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого за 2021 рік Законом України «Про Держаний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого за 2021 рік Законом України «Про Держаний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, за 2023 рік Законом України «Про Держаний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет на 2020 рік» станом на 01.01.2020, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 грошової допомоги для оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік» станом на 01.01.2021, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет на 2022 рік» станом на 01.01.2022, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет на 2023 рік» станом на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він з 25.04.2016 до 15.03.2025 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 . Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.03.2025 №75 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Проте, у день виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу частини, йому не було виплачено усі належні види грошового забезпечення у повному обсязі. 18.07.2025 позивач подав запит до ВЧ НОМЕР_1 , в якому, зокрема, просив перерахувати та виплатити грошове забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу з вирішення соціально-побутових питань за час проходження служби з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на відповідний календарний рік на відповідний тарифний коефіцієнт. З документів, наданих у відповідь на запит, позивачем встановлено, що при визначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 відповідачем застосовувався розмір прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, а не встановлений законом на 1 січня календарного року. На відповідне звернення позивача, відповідачем повідомлено про відсутність підстав для проведення перерахунку грошового забезпечення. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
У позовній заяві позивачем заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду, в якому зазначено, що за приписами частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Позивач звертає увагу, що грошовий атестат від ВЧ НОМЕР_1 позивачу видано не було. Тобто, на момент переміщення, позивач не володів і не міг володіти інформацією щодо правильності розрахунку його грошового забезпечення, відповідно, не міг бути ознайомлений з розміром індексації грошового забезпечення. 18.07.2025 позивач звернувся до ВЧ НОМЕР_1 з метою отримання роз'яснень, яким саме чином здійснювалося нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення, у тому числі, індексації грошового забезпечення. 13.08.2025 позивач отримав відповідь від ВЧ НОМЕР_1 про відмову у здійсненні нарахування та виплати грошового забезпечення.
Ухвалою суду від 24.09.2025 прийнято позовну заяву та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою суду зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 надати до суду разом з відзивом належним чином засвідчену копію грошового атестату (або іншого документу, який видавався позивачу при звільненні з інформацією про нараховані та виплачені позивачу суми грошового забезпечення) та докази дати отримання такого документу позивачем.
В ухвалі також зазначено, що питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду буде розглянуто після отримання судом витребуваних доказів від відповідача.
29.09.2025 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому ВЧ НОМЕР_1 проти задоволення позову заперечує, зазначаючи, що Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова №704), якою зокрема затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, додаткові види грошового забезпечення та розміри надбавки за вислугу років, у тому числі військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу. Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі також - Постанова №103, яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови №704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 даної постанови було викладено у новій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови №704. З моменту скасування пункту 6 Постанови №103 припинено дію змін внесених до Постанови №704. Кабінет Міністрів України жодних нормативно-правових актів з цього приводу не ухвалював, а пункт 4 Постанови №704 викладений у редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.». Враховуючи викладене, діє редакція Постанови №704, зі змінами внесеними Постановою №103, оскільки текст самої постанови не був змінений і перебуває в редакції, яка діяла на момент прийняття Постанова №103.
Ухвалою суду від 20.11.2025 в-друге зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 надати до суду протягом десяти календарних днів з дня отримання копії цієї ухвали докази на підтвердження дати отримання позивачем грошового атестату або іншого письмового документу, у якому зазначено про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні та належним чином засвідчену копію цього документу.
На виконання вказаної ухвали відповідачем надано копію грошового атестату від 17.03.2025 №275 без доказів на підтвердження дати його вручення позивачу.
З приводу строків звернення до суду, суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з не нарахуванням та не виплатою позивачу грошового забезпечення в належному розмірі.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження та звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас нормами Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено інші строки звернення до суду за захистом порушеного права.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19.07.2022, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позовні вимоги стосуються періоду, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України [19.07.2022].
У постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду при вирішенні питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про нарахування та виплату грошового забезпечення дійшов висновку, що правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Повертаючись до обставин цієї справи, застосовуючи наведені висновки, суд зазначає таке.
Предметом спору у цій справі є перерахунок грошового забезпечення позивача з 29.01.2020 до 19.05.2023.
Суд зазначає, що спірний період умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19.07.2022] та після цього.
Період з 29.01.2020 до 18.07.2022 регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про перерахунок грошового забезпечення без обмеження будь-яким строком.
Проте період з 19.07.2022 до 19.05.2023 регулюється вже редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачала тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 зробив висновок (пункт 77), що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19.07.2022 до 19.05.2023] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестату (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
В ухвалі суду про відкриття провадження у відповідача витребувано належним чином засвідчену копію грошового атестату (або іншого документу, який видавався позивачу при звільненні з інформацією про нараховані та виплачені позивачу суми грошового забезпечення) та докази дати отримання такого документу позивачем.
До матеріалів справи відповідачем долучено копію грошового атестату ВЧ НОМЕР_2 від 17.03.2025 №275.
Втім, вказаний документ не містить підпису військовослужбовця та жодних доказів на підтвердження дати отримання позивачем документу, який видавався позивачу при звільненні з інформацією про нараховані та виплачені позивачу суми грошового забезпечення.
Суд зазначає, що оскільки відсутні будь-які належні й допустимі докази на підтвердження дати отримання цього документа позивачем, суд доходить висновку, що відповідач не виконав обов'язок щодо належного повідомлення позивача при звільненні з військової служби про нараховані та виплачені йому суми грошового забезпечення.
Відповідачем не подано доказів, які б спростовували зазначені обставини, у зв'язку з чим вони вважаються судом доведеними.
Також, суд звертає увагу, що Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат; частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, з огляду на Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025, частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних виплат втратила чинність з дня ухвалення цього Рішення.
Відтак, починаючи з 11.12.2025, обмеження права працівника на судовий захист зазначеним строком не підлягає застосуванню.
Втім, позовну заяву у цій справі подано до суду через систему «Електронний суд» 19.09.2025, тому у спірних правовідносинах вказане Рішення Конституційного Суду України не підлягає застосуванню.
Згідно з частиною 1 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом та поновлення відповідного строку.
Виходячи з положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд адміністративної справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.04.2016 №87 ОСОБА_1 з 23.04.2016 зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення і вважати таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.03.2025 №75 ОСОБА_1 вважається таким, що з 15.03.2025 справи та посаду здав і вибув до нового місця служби в АДРЕСА_1 . З 15.03.2025 виключений зі списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення.
З листа ВЧ НОМЕР_1 від 12.08.2025 №1055/1350 випливає, що до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 у період його служби входили посадовий оклад, оклад за військовим званням, які обчислювались з розрахункової одиниці - 1 762,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу за період з 29.01.2020 до 19.05.2023 нараховувалось щомісячне грошове забезпечення, із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог суд виходить з такого.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу встановлено Постановою №704.
Відповідно до пункту 4 вказаної постанови розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Додаток 8 до цієї постанови містить схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби.
Також, додатки 1, 12, 13, 14 до цієї постанови містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Відповідно до додатків 15, 16 до зазначеної постанови визначено розміри додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.
Наведена постанова Кабінету Міністрів України набрала чинності з 01.03.2018.
На момент набрання чинності пункту 4 цієї постанови був викладений у редакції пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися. У додаток 15 вносились зміни 20.12.2017 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1041.
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018».
З урахуванням викладеного, згідно з вказаною постановою Кабінету Міністрів України (у наведеній редакції) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.
При цьому, примітки до Додатків 1 та 14, 15, 16 до цієї постанови застосовуються безпосередньо для супроводу та зв'язку з нормою, а відтак вони не мають визначального значення.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов задоволено; визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103. У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.
Таким чином, з 29.01.2020, тобто, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, приписи пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 втратили чинність та була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 у первісній редакції.
Застосування цих нормативних актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у пункті 62 постанови від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 Верховний Суд сформулював наступні правові висновки:
«(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік);
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».
Такий правовий висновок підтриманий Верховним Судом також у постановах від 06.02.2023 у справі № 160/2775/22, від 15.02.2023 у справі № 120/6288/21-а, від 22.03.2023 у справі № 340/10333/21, від 12.07.2023 у справі №420/14380/21 тощо.
Слід зазначити, що такий висновок Верховного Суду може бути застосований лише до правовідносин, що виникли до 20.05.2023, оскільки пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», яка набрала чинності 20.05.2023 внесено зміну до пункту 4 Постанови №704, виклавши абзац перший в такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, з 20.05.2023 для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальними) званнями військовослужбовців та інших осіб, застосовувалась стала величина 1762 гривні.
Разом з цим, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі №320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025:
- визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 неправомірними;
- визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
У постанові від 09.04.2025 у справі № 826/17907/18 Верховний Суд наголосив, що положення частини другої статті 265 КАС України мають імперативний характер і не допускають множинного тлумачення. Суд позбавлений повноважень визнавати нормативно-правовий акт нечинним з моменту його прийняття, оскільки втрата чинності таким актом настає виключно з моменту набрання законної сили судовим рішенням, яким його визнано протиправним та нечинним. Разом з тим Верховний Суд зазначив, що такі судові рішення мають пряму (перспективну) дію в часі та не поширюються ретроспективно, тобто не впливають на правовідносини, що виникли і реалізувалися під час чинності нормативного акта, навіть якщо останній згодом було визнано протиправним.
Конституційний Суд України також неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Таким чином, з урахуванням положень статті 265 КАС України, правових висновків Верховного Суду та Конституційного Суду України, суд доходить висновку, що рішення про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним має виключно пряму (перспективну) дію в часі.
Втрата чинності нормативно-правовим актом настає з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням, яким його визнано протиправним та нечинним, і не поширюється на правовідносини, що виникли та були реалізовані під час його дії.
Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі №320/29450/24 - 18.06.2025 діє первинна редакція пункту 4 Постанови №704.
Тобто, з 18.06.2025 грошове забезпечення військовослужбовців, розраховується із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, а саме станом на 01.01.2025 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» - 3 028,00 грн.
Прожитковий мінімум, встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» - 3028,00 грн, який враховується для визначення посадових окладів є очевидно більшою розрахунковою величиною, ніж стала цифра 1762 грн, яка встановлювалась Постановою № 481.
Враховуючи, що з 18.06.2025 положення пункту 4 Постанови №704 в редакції Постанови №481 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Суд зазначає про неможливість проведення перерахунку грошового забезпечення позивача, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом України на відповідний календарний рік в частині періоду з 20.05.2023 до 17.06.2025 (включно), оскільки, як вже було зазначено, згідно з частиною 2 статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Відтак, визнання у судовому порядку пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023 нечинним не породжує для позивача юридичних наслідків, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення зазначеної постанови були чинними.
Дана позиція узгоджується з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеним у постанові від 30.06.2025 у справі №280/8605/24.
Таким чином, починаючи з 29.01.2020 до 19.05.2023 (включно) позивачу неправомірно при обчисленні посадового окладу та окладу за спеціальним званням застосовувалась така розрахункова величина як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а не станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023.
Щодо позовних вимог про здійснення позивачу перерахунку та виплати грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 Постанови №704, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, суд зазначає таке.
З долучених до матеріалів справи карток особового рахунку ОСОБА_1 за 2020-2023 роки (включно) вбачається, що позивачу нараховувалась та виплачувалась грошова допомога для оздоровлення у 2020, 2021, 2022, 2023 роках, а матеріальна допомоги для вирішення соціально-побутових питань - у 2020, 2021 та 2022 роках.
Отже, відповідачем не нараховувалась та виплачувалась позивачу матеріальна допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2023 році.
Виплата грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення (протягом 2020, 2021, 2022, 2023), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (протягом 2020, 2021, 2022) та премії безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням. Оскільки відповідач протиправно нараховував позивачу грошове забезпечення з 29.01.2020 до 19.05.2023 (включно) з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01.01.2018, з вказаного випливає, що нарахування і виплата грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії (у разі їх фактичного нарахування та виплати) проведені з порушеннями.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини 1 статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір», а у матеріалах справи відсутні докази понесення ним інших судових витрат, розподіл судових витрат не проводиться.
На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 у період з 29.01.2020 до 19.05.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення (за 2020, 2021, 2022, 2023), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (за 2020, 2021, 2022), премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Держаний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Держаний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Держаний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Держаний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 до 31.12.2020 перерахунок та виплату грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2020 рік» станом на 01.01.2020, з урахуванням раніше проведених виплат.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 до 31.12.2021 перерахунок та виплату грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік» станом на 01.01.2021, з урахуванням раніше проведених виплат.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 до 31.12.2022 перерахунок та виплату грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2022 рік» станом на 01.01.2022, з урахуванням раніше проведених виплат.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 до 19.05.2023 (включно) перерахунок та виплату грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, премії, із застосуванням в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2023 рік» станом на 01.01.2023, з урахуванням раніше проведених виплат.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Бондар