Справа № 709/2225/25
2/709/157/26
07 січня 2026 року с-ще Чорнобай
Чорнобаївський районний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді - Чубая В.В.,
за участі секретаря судового засідання - Кіян С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у приміщенні Чорнобаївського районного суду Черкаської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
ТОВ «Фінпром Маркет» (далі - позивач) звернулося до Чорнобаївського районного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором позики.
В обґрунтування позову зазначалося, що 26 травня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та відповідачем укладено договір позики шляхом підписання його електронним підписом. Надалі ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» відступило ТОВ «Фінансова Компанія Управління Активами» право грошової вимоги до відповідача за вказаним договором позики на підставі договору факторингу, яке в подальшому також відступило це право позивачу. У зв'язку з тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання після відступлення позивачу права грошової вимоги, тобто не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості, позивач змушений звернутися до суду з позовною вимогою про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 8555,45 гривень, а також стягнення судових витрат.
Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 03 грудня
2025 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Іншою ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 12 грудня 2025 року постановлено подальший розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
У судове засідання сторони не з'явились.
Представник позивача у позовній заяві просила розглядати справу за її відсутності, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач про судовий розгляд повідомлявся шляхом надсилання повістки про виклик на адресу зареєстрованого місця проживання, однак поштове відправлення повернулося до суду без вручення, а також повідомленням на особистий номер мобільного телефону, проте воно не доставлено. За таких обставин відповідач викликався до суду через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України, однак у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подав, жодних заяв чи клопотань не надіслав.
Виходячи з приписів ст.ст. 223, 280 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи за відсутності представника позивача.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
26 травня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем укладено договір позики № 75763523 (а.с. 18) шляхом підписання його відповідачем електронним підписом (далі - договір позики).
Відповідно до п. 1 договору позики за цим договором позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.
У п. 2.1.-2.3. договору позики визначено, що сума позики становить
2540,00 гривень, строк позики - 30 днів, знижена процентна ставка - 1,99%, процентна ставка за понадстрокове користування позикою 2,70%.
Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч. 1 ст. 207 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною 3 цієї ж статті Кодексу передбачено, що використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від
07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
За ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Таким чином судом встановлено, що договір позики між ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та відповідачем був укладений в електронній формі, тобто у письмову вигляді.
Особливості вчинення правочинів в електронній формі визначені положеннями Законом України «Про електронну комерцію».
Так, ст. 3 Закону містить визначення термінів, зокрема:
- електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору;
- одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
Згідно з ч. 6 цієї ж статті Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Зі змісту ч. 8 цієї ж статті Закону вбачається, що у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
У ч. 12 цієї ж статті Закону передбачено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному
ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Згідно зі ст. 12 Закону (в редакції, яка діяла на момент укладення договору позики) якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином укладення договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом встановлено, що договір позики між ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та відповідачем підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Отже вказаний правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі, а укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня
2021 року у справі № 234/7160/20, від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20.
За змістом ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, воно має виконуватись належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і обов'язки відповідно до договору.
Як вбачається з матеріалів справи ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» зобов'язання за договором позики виконало у повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти у розмірі, передбаченому умовами договору позики і додаткової угоди до нього.
Так, перерахування ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» і отримання коштів позичальником, тобто відповідачем, підтверджується наступними документами: копією довідки технологічного оператора платіжних послуг ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес» від 24 жовтня 2025 року № КД-000067210/ТНПП про прийняття до виконання платіжної інструкції та завершення платіжної операції 26 травня 2021 року на суму 2540,00 гривень для ОСОБА_2 (відповідача) на електронний платіжний засіб
№ НОМЕР_1 (а.с. 21); копією платіжної інструкції від 26 травня 2021 року на суму 2540,00 гривень (а.с. 22); випискою по рахунку ОСОБА_3 з 26 до 29 травня 2021 року, де зафіксовано надходження коштів у розмірі 2540,00 гривень (а.с. 99).
Порушуючи вказані вище положення законодавства та умови договору позики, відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість.
Згідно з розрахунком заборгованості позивача за період з 26 травня 2021 року по
22 вересня 2021 року заборгованість відповідача становить 8555,45 гривень, з яких:
- 2540,00 гривень - заборгованість за основною сумою боргу;
- 6015,45 гривень - заборгованість за відсотками (а.с. 11-13).
Так, заборгованість за процентами нарахована за 120 днів, перші 30 днів з яких - це строк дії договору позики, а наступні 90 днів - це понадстрокове користування позикою.
Відповідно до п. 5.2. договору позики позичальник до моменту підписання договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору , а також зазначена в цих правилах процедура і наслідки оформлення позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації, йому зрозумілі.
Згідно з п. 6.5. Правил надання грошових коштів у позику (у редакції, що діяла на момент укладення договору позики) у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику та таку неповернуту позику (або її частину) товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів.
Водночас відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Надаючи оцінку розрахунку заборгованості, суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 щодо нарахування процентів поза межами строку договору позики.
Отже, здійснивши тлумачення умов відповідних правил, суд дійшов висновку, що нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом за 90 календарних днів після настання строку повернення позики є нічим іншим як мірою відповідальності за неналежне виконання умов договору позики, що передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України, із застосуванням відсоткової ставки, погодженої сторонами.
За таких обставин суд повністю погоджується з наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором позики.
19 листопада 2021 року між ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ТОВ «Фінансова Компанія Управління Активами» укладено договір факторингу № 1911 (а.с. 36-40), на підставі якого ТОВ «Фінансова Компанія Управління Активами» набуло право вимоги до відповідача згідно з реєстром прав вимог від 19 листопада 2021 року № 3 (а.с. 42-43).
В подальшому 03 квітня 2023 року між ТОВ «Фінансова Компанія Управління Активами» та позивачем укладено договір факторингу № 030423-ФК (а.с. 45-49), за яким до позивача надійшло право вимоги до відповідача згідно з реєстром заборгованості
(а.с. 51-52).
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Надаючи оцінку договорам факторингу, суд також звертає увагу на положення ст. 1078 ЦК України, згідно з якою предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Таким чином до позивача від ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» перейшло право вимоги до відповідача за договором позики.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Зі змісту ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України вбачається, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
З огляду на те, що відповідач не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 гривень, який підлягає стягненню з відповідача.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача;
У ч. 2 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 3 цієї ж статті Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 цієї ж статті Кодексу розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5 і 6 ст. 137 ЦПК України).
Відповідач жодних клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не заявив.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у додатковій постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 756/8257/15.
Так, у позовній заяві завлено вимогу про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 гривень.
На підтвердження наданої професійної правничої допомоги до позовної заяви додано такі документи: копію договору від 25 серпня 2025 року № 25-08/25/ФП про надання правничої допомоги між позивачем та адвокатом Ткаченко Ю.О. (а.с. 54-58); копію акту приймання-передачі справ на надання правничої допомоги (а.с. 59-60); копію витягу з акту № 4-ФП приймання-передачі наданої правничої допомоги від 13 жовтня
2025 року (а.с. 61); копію платіжної інструкції кредитового переказу коштів від 15 жовтня 2025 року на суму 157500,00 гривень (а.с. 62); копію ордера на надання правничої допомоги від 03 вересня 2025 року (а.с. 63); копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Ткаченко Ю.О. (а.с. 64).
У постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, обґрунтовуючи правові підстави стягнення витрат на професійну правову допомогу, Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Суд звертає увагу, що ця цивільна справа є типовою та нескладною, а її розгляд проведено за правилами спрощеного позовного провадження. За таких обставин суд вважає перебільшеним та необґрунтованим вартість послуг адвоката за надання правничої допомоги, оскільки вона не є пропорційною до предмета спору.
Підсумовуючи зазначене, виходячи із критерію реальності адвокатських послуг, а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи обставини цієї справи, її складність та категорію, а також практику Верховного Суду щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в цілому, суд дійшов висновку про їх стягнення у розмірі 3000,00 гривень, що становитиме співмірні і розумні витрати позивача на професійну правничу допомогу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 89, 133, 137, 141, 223, 247, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» заборгованість за договором позики від 26 травня 2021 року № 75763523, укладеним між ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ОСОБА_1 , у розмірі 8555,45 (вісім тисяч п'ятсот п'ятдесят п'ять гривень 45 копійок) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» судовий збір у розмірі 2422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 (три тисячі гривень 00 копійок) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Інформація про сторони:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», код ЄДРПОУ 43311346, місцезнаходження: вул. Садова, 31/33, м. Ірпінь, Бучанський район, Київська область, 08205.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя В.В. Чубай