Справа №705/5917/25
2/705/3494/25
19 грудня 2025 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Піньковського Р.В.
секретаря судового засідання Заповітряній Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умань в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про скасування іпотеки та обтяження на нерухоме майно,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про скасування іпотеки та обтяження на нерухоме майно, в обґрунтування зазначивши наступне.
Вона, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .
У червні 2025 року вона звернулася до державного реєстратора з метою вчинення реєстраційної дії на нерухоме майно, де їй було повідомлено про обтяження, а саме на вищевказану квартиру.
У 2007 році вона брала позику в «Дельта Банку» та на виконання забезпечення належного виконання договору позики між нею та «Дельта Банком» було укладено договір іпотеки. Чому саме станом на зараз наявна вказана заборона їй незрозуміло, оскільки жодної заборгованості перед «Дельта Банком» у неї немає.
В 2014 році нею було сплачено всі кошти по кредитному договору № 405/ФКВ-07 та в підтвердження того, що у неї немає жодних боргів перед «Дельта Банком», останнім було видано довідку про закриття кредитного договору та відсутність претензій. Тоді ж, «Дельта Банк» мав би відразу зняти іпотеку і заборону, чого останнім вчинено не було.
В подальшому, 03.03.2015 «Дельта Банк» був визнаний неплатоспроможним, а Національний банк України відкликав у нього ліцензію та ініціював процедуру ліквідації 02 жовтня 2015 року. Процедура ліквідації проводилася Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО), який вживає заходів для стягнення збитків, завданих банку, включаючи позови проти колишніх власників та пов'язаних осіб.
Наявність вищевказаного обтяження нерухомого майна позбавляє її можливості реалізувати свої права, встановлені законодавством, у зв'язку з чим вона вимушена звернутися до суду з цим позовом.
Просить суд припинити обтяження, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6410978, зареєстроване державним реєстратором Мельник М.М. від 29.11.2007, на підставі договору іпотеки, серія та номер 9197, виданий 29.11.2007, видавник: Приватний нотаріус Уманського міського нотаріального округу Кучер О.І., накладений на нерухоме майно, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 та припинити іпотеку зареєстровану в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6411330, зареєстровану державним реєстратором Мельник МС.М. від 29.11.2007 на підставі договору іпотеки, серії та номер:9197, виданий 29.11.2007, видавник: приватний нотаріус Уманського міського нотаріального округу Кучер О.І., накладену на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 .
Від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому просять суд відмовити у задоволенні позовних вимог, враховуючи, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, а позов, на думку представника відповідача, подано не до тієї особи.
В обґрунтування своєї позиції представник відповідача зазначив, що 02.03.2015 на підставі постанови Правління Національного банку України № 150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 02.03.2015 № 51 про запровадження тимчасової адміністрації в Банку з 03.03.2015 та призначено Уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації.
У відповідності з рішеннями Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 08.04.2015 № 71 від 03.08.2015 № 147 строки здійснення тимчасової адміністрації продовжувались до 02.09.2015р. та 02.10.2015р., відповідно. На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Фондом гарантуванням вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 02.10.2015 № 181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора Банку», згідно з якими відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації АТ «Дельта Банк» строком з 05.10.2015 по 04.10.2017 призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію АТ «Дельта Банк».
На підставі Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 619 від 20.02.2017р. продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» на два роки до 04.10.2019р., а також повноваження ліквідатора АТ «Дельта Банк».
У подальшому, на підставі пункту 2 частини п'ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п'ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 04 квітня 2019 року № 772 про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» строком на один рік з 05 жовтня 2019 року до 04 жовтня 2020 року включно та продовжено повноваження ліквідатора АТ «Дельта Банк», визначені вказаним Законом, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону, у тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному цим Законом.
Інформація про продовження строків ліквідації АТ «Дельта Банк» та повноважень уповноваженої Фондом особи є загальнодоступною та міститься на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 08.04.2019.
На підставі Рішень Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 1724 від 24.09.2020р. та від 25.02.2021р. № 194 продовжено строк управління активами АТ «Дельта Банк» та повноважень ліквідатора на час існування обставин, що унеможливлюють здійснення продаж майна (активів) банку та задоволення вимог кредиторів. Наразі на підставі Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.03.2023р. № 746 відкликано повноваження ліквідатора АТ «Дельта Банк», а визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» повноваження під час ліквідації АТ «Дельта Банк» з 03.07.2023 здійснюються Фондом гарантування вкладів фізичних осіб безпосередньо.
Як зазначає позивач, 29.11.2007 між ОСОБА_1 та АТ «Дельта Банк» було укладено Кредитний договір № 405/ФКВ-07. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором від 29.11.2007 між ОСОБА_1 та АТ «Дельта Банк» укладено договір іпотеки реєстраційний № 9197, посвідчений приватним нотаріусом Уманського МНО Кучер О.І. До матеріалів позовної заяви додано копію довідки виданої начальником Уманського відділення АТ «Дельта Банк» за вих.№ 05-2134366/1 від 14.05.2014, про те що Кредитний договір № 405/ФКВ-07 укладений 29.11.2007 між гр. ОСОБА_1 та ТОВ «Український промисловий банк», по якому право вимоги з 01.07.2010 було відступлене АТ «Дельта Банк», припинив свою дію з 30.04.2014 у зв'язку з повним виконанням Позичальником зобов'язань за вказаним Кредитним договором.
Також, до позовної заяви додано копію довідки виданої начальником Управління з розвитку комунікацій та після продажного обслуговування клієнтів департаменту клієнтської підтримки за вих.№ 05-2134366/1 від 14.05.2014, аналогічного змісту про те що Кредитний договір № 405/ФКВ-07 укладений 29.11.2007 між гр. ОСОБА_1 та ТОВ «Український промисловий банк» по якому право вимоги з 01.07.2010 року було відступлене АТ «Дельта Банк» припинив свою дію з 30.04.2014 у зв'язку з повним виконанням Позичальником зобов'язань за вказаним Кредитним договором.
Тобто з матеріалів справи вбачається, що права та обов'язки між позивачем та АТ «Дельта Банк» виникли в результаті укладання кредитного договору та договору іпотеки. З огляду на зазначене необхідно врахувати, що до цивільних прав, які підлягають захисту, належать майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права та які виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. Такими підставами є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно вимог Цивільного кодексу України слідує, що сторонами кредитного договору є кредитодавець (позикодавець/кредитор) та позичальник (боржник). Верховний Суд неодноразово підкреслював, що учасниками (сторонами) судових спорів з приводу укладання, зміни, виконання, припинення або розірвання договорів є, передусім, сторони таких договорів.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Неплатоспроможні банки та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є окремими суб'єктами права, самостійно існуючими юридичними особами. З моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноваження органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій, які чітко визначені ст. 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому банк зберігає свою правосуб'єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб'єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації.
Згідно з частиною першою статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Правонаступництво - це перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта до іншого. В свою чергу, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який регулює діяльність Фонду, не містять положень, які дають підставі вважати, що Фонд гарантування є правонаступником неплатоспроможного банку. В силу Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», слідує, що законодавець наділив уповноважену особу Фонду - Ліквідатора, винятковими повноваженнями, реалізація яких має на меті захист прав і законних інтересів фізичних осіб - вкладників банків, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Таким чином, Фонд гарантування не є правонаступником неплатоспроможних банків, а відповідно укладалися між Банком та Позивачем та, як наслідок, не є стороною договорів.
Законодавством передбачено підстави та порядок зняття заборони відчуження нерухомого майна. Враховуючи необхідність документального закріплення підстав зняття нотаріусом заборони відчуження нерухомого майна (нотаріус не може зняти заборону без офіційного звернення), у разі особистого звернення до нотаріуса осіб, які є ініціаторами зняття заборони, та мають на це необхідні права та повноваження, нотаріусу слід відбирати від таких осіб відповідну заяву, в якій міститиметься прохання про зняття заборони відчуження нерухомого майна та до якої додаються необхідні підтверджуючі документи.
За наявними у Фонді гарантування вкладів фізичних осіб даними обліку, заборгованість за кредитним договором від 29.11.2007 №405/ФКВ-07 укладеним між АТ «ДЕЛЬТА БАНК» та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), забезпеченням за яким виступає житлова нерухомість за адресою: АДРЕСА_2 , погашено у квітні 2014 року до дати запровадження тимчасової адміністрації; забезпечення списано з позабалансового обліку.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина 1 статті 48 ЦПК України). Відповідачем є особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі належному відповідачеві. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Враховуючи вищевикладене, представник відповідача зазначає, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у спірних правовідносинах, що є предметом розгляду даної цивільної справи, не є належним у розумінні ЦПК України відповідачем, тому, беручи до уваги, що встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, цей позов підлягає закриттю.
Неплатоспроможні банки та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є окремими суб'єктами права, самостійно існуючими юридичними особами. З моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноваження органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій, які чітко визначені ст. 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому банк зберігає свою правосуб'єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб'єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації.
Також представник відповідача вказує, що з моменту введення у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноважень органів управління та контролю банку, який зберігає свою правосуб'єктність юридичної особи та є самостійним суб'єктом господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Тому у цивільному спорі щодо неналежного виконання банком зобов'язань за договором банківського вкладу після початку процедури виведення Фондом банку з ринку належним відповідачем є банк, а не Фонд.
Уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду та у своїй діяльності підзвітна Фонду, який несе відповідальність за дії уповноваженої особи Фонду щодо процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку. Оскільки уповноважена особа Фонду є працівником Фонду та діє від імені банку в межах повноважень Фонду, така особа у цивільному процесі за позовом до банку може виступати представником банку та не має самостійної процесуальної дієздатності.
У цивільному процесі уповноважена особа Фонду є неналежним відповідачем у справах як за позовом до Фонду, працівником якого є ця особа, так і за позовом до банку, від імені якого в межах повноважень Фонду вона діє. Належним відповідачем у цій справі є банк, від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Фінанси та Кредит».
Керуючись нормами ЦПК України, просять суд, відмовити в задоволенні позовних вимог, враховуючи що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, а позовні вимоги пред'явлено до неналежного відповідача.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, на адресу суду надійшла письмова заява, у якій просить суд розгляд справи проводити у її відсутність та підтримує позовні вимоги, які уточнила в частині їх формулювання, а саме, разом з припиненням обтяження просить встановити факт припинення іпотеки.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, на адресу суду подав письмову заяву, у якій просить суд розглянути справу без участі представника відповідача. В задоволенні позовної заяви в частині позовних вимог пред'явлених до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відмовити в повному обсязі.
Суд, врахувавши позицію сторін, дослідивши зібрані по справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи, вважає, що позов підлягає до задоволення, враховуючи наступне.
Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Також у відповідності до вимог ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України № 474/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений його права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна, права якого порушені, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Таке право особи реалізується шляхом звернення до суду з позовом про захист свого порушеного права та усунення будь-яких перешкод у вільному та на власний розсуд користуванні та розпорядженні майном.
Судом достовірно встановлено, що згідно договору купівлі-продажу, укладеного 29 червня 1998 року, бланк ААО № 007499, зареєстрованого в реєстрі за № 4446, посвідченого Крижанівською І.В., приватним нотаріусом Уманського міськрайонного нотаріального округу, Білоус О.М. продала, а позивач по справі ОСОБА_1 , купила 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 . Згідно відмітки на вказаному договорі, право власності на вказану 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 зареєстровано за новим власником - позивачем по справі ОСОБА_1 , про що зроблено запис в реєстровій книзі № 76 за реєстровим номером 6917, 10.07.1998 року.
Крім того, позивач по справі ОСОБА_1 , 29 червня 1998 року, уклала договір міни з ОСОБА_2 , згідно умов якого, належні останньому 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 , перейшло у власність позивача ОСОБА_1 , право власності на якою на вказані 2/3 частини зареєстровано також 10.07.1998, що підтверджується відміткою на договорі міни.
Вказане також підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, сформованим 22.12.2012 за № 36901718 Уманським виробничим відділком комунального підприємства «Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації», у відповідності до якого, дійсно позивач по справі ОСОБА_1 , є власником квартири АДРЕСА_1 . Право власності зареєстроване на підставі договору міни /4443/29.06.1998/приватний нотаріус І.В.Крижанівська; договір купівлі-продажу /4446/29.06.1998/приватний нотаріус І.В.Крижанівська.
Згідно відмітки в паспорті громадянина України НОМЕР_2 , виданого 12.04.1997 Уманським МВ УМВС України в Черкаській області, який посвідчує особу позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , остання з 24.07.1998 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
У відповідності до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, сформованого 26.09.2025 за № 445281443, дійсно ОСОБА_1 є власником трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Також у вказаному Витягу наявний запис про іпотеку за № 6411330, зареєстрований 29.11.2007 на підставі договору іпотеки серія та номер 9197, виданий 29.11.2007 приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Кучер О.І. Боржником зазначена позивач по справі ОСОБА_1 , іпотекодержателем - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», підставою внесення: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 14601113 від 22.07.2014; відомості про основне зобов'язання: 28.11.2022, розмір основного зобов'язання: 32000,00 доларів США, додаткові відомості про зобов'язання: погашення кредиту щомісячно, щомісячне погашення відсотків з розрахунку 14,0 % річних. Заборона на нерухоме майно на підставі договору іпотеки зареєстроване за номером запису про обтяження: 6410978 від 29.11.2007.
Згідно довідок, виданих 14.05.2014 за вих. № 05-2134366/1, начальником Уманського відділення ТОВ «Дельта Банк» та начальником Управління з розвитку комунікацій та післяпродажного обслуговування клієнтів Департаменту клієнтської підтримки, на ім'я ОСОБА_1 , кредитний договір № 405/ФКВ-07, укладений 29.11.2007 між ОСОБА_1 та ТОВ «Український промисловий банк», по якому право вимоги з 01.07.2010 було відступлене АТ «Дельта Банк» - «кредитор», припинив свою дію з 30.04.2014, у зв'язку з повним виконанням позичальником зобов'язань за вказаним кредитним договором перед кредитором. Кредитор не має фінансових та майнових претензій до позичальника по кредитному договору № 405/ФКВ-07 від 29.11.2007.
Отже, як встановлено судом із наявних у справі доказів, 29.11.2007 позивач по справі ОСОБА_1 уклала кредитний договір з ТОВ «Український промисловий банк», в забезпечення якого цими ж сторонами був укладений іпотечний договір. Право вимоги по вказаному кредитному договору 01.07.2010 було відступлене АТ «Дельта Банк». При цьому, умови кредитного договору позивач по справі ОСОБА_1 виконала, заборгованість нею була погашена та з того часу будь-яких претензій до позивача, як до позичальника, кредитор не мав.
Предметом іпотеки було визначено нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , власником якої є позивач ОСОБА_1 .
Разом з тим, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, сформованою на час звернення позивача до суду з вказаним позовом, а саме станом на 26.09.2025, зареєстроване на підставі іпотечного договору обтяження не знято.
Як було зазначено представником відповідача у відзиві, 02.03.2015 на підставі Постанови Правління Національного банку України № 150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 02.03.2015 № 51 про запровадження тимчасової адміністрації в Банку з 03.03.2015 та призначено Уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації.
У відповідності з рішеннями Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 08.04.2015 № 71 від 03.08.2015 № 147 строки здійснення тимчасової адміністрації продовжувались до 02.09.2015 та 02.10.2015 відповідно.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Фондом гарантуванням вкладів фізичних осіб було прийнято Рішення від 02.10.2015 № 181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора Банку», згідно з якими відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації АТ «Дельта Банк» строком з 05.10.2015 по 04.10.2017 призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію АТ «Дельта Банк». На підставі Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 619 від 20.02.2017 продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» на два роки до 04.10.2019, а також повноваження ліквідатора АТ «Дельта Банк».
На підставі Рішень Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 1724 від 24.09.2020р. та від 25.02.2021р. № 194 продовжено строк управління активами АТ «Дельта Банк» та повноважень ліквідатора на час існування обставин, що унеможливлюють здійснення продаж майна (активів) банку та задоволення вимог кредиторів.
Наразі на підставі Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.03.2023 № 746 відкликано повноваження ліквідатора АТ «Дельта Банк», а визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» повноваження під час ліквідації АТ «Дельта Банк» з 03.07.2023 здійснюються Фондом гарантування вкладів фізичних осіб безпосередньо».
Особливості припинення банку як юридичної особи згідно з ч. 7 ст. 104 ЦК України встановлюються Законом України «Про банки і банківську діяльність».
Відповідно до ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк може бути ліквідований: за рішенням власників банку; у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Національний банк України вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Фондом гарантуванням вкладів фізичних осіб було прийнято Рішення від 02.10.2015 № 181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора Банку», згідно з якими відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації АТ «Дельта Банк» строком з 05.10.2015 по 04.10.2017 призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію АТ «Дельта Банк».
Отже, банк, який є Іпотекодержателем за іпотечним договором, перебуває на стадії ліквідації та правонаступник банку на цей час не визначений.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статей 3, 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України). Обмеження речових прав на нерухоме майно (обтяження нерухомого майна) - це обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, установлена відповідно до правочину (договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом (абзац п'ятий частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору).
Записи про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна, а також іпотеки за належного виконання в повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання за кредитним договором є перешкодами в реалізації власником права розпорядження відповідним майном.
Системний аналіз зазначених вище норм матеріального права дає підстави зробити висновок, що після сплати боржником перед банком боргу у повному обсязі, кредитний договір припиняється у зв'язку з виконанням боржником зобов'язання за кредитним договором, а отже і припиняється дія всіх забезпечувальних договорів.
Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, що набрало законної сили.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація обтяжень здійснюється на підставі: встановленої законом заборони користування та/або розпорядження нерухомим майном; рішень судів, що набрали законної сили; ухвали слідчого судді, суду, постанови державного виконавця про накладення арешту на нерухоме майно; накладення заборони на відчуженню нерухомого майна нотаріусом; рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об'єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду; інших актів відповідних державних органів та посадових осіб згідно із законом; договорів, укладених у порядку, встановленому законом.
Як вбачається з матеріалів справи, AT «Дельта Банк» перебуває в стані припинення (ліквідації), при цьому його уповноваженою особою - керівником, згідно наданих представником відповідача документів про підтвердження представництва (витягом з ЄДРПОУ та довіреністю від 26.12.2024) є директор-розпорядник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. При цьому, ні AT «Дельта Банк» ні уповноважений представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах своїх повноважень не виконали зобов'язань щодо звернення до нотаріуса із заявою про припинення обтяжень нерухомого майна, які наразі є чинними, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
Пункт 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» містить роз'яснення щодо застосування положень статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаний з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Після повного виконання позичальником зобов'язань перед банком, припинення договору іпотеки повинно було відбутися без будь-яких додаткових дій з боку боржника, адже саме на вигодоотримувача після виконання боржником своїх зобов'язань покладається обов'язок припинити обтяження, накладені з метою виконання кредитного зобов'язання.
Судом встановлено, що протягом тривалого часу, з 30.04.2014 обтяження у виді іпотеки, накладене на квартиру АДРЕСА_1 , все ще не припинено, не дивлячись на своєчасне виконання позивачем основного зобов'язання та повернення кредитних коштів АТ «Дельта Банк», в зв'язку з чим в спірних правовідносинах має місце недотримання вказаних вище вимог Закону та порушення прав позивача.
Щодо посилань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на те, що Фонд не є належним відповідачем у цій справі, а позивачі мають можливість самостійно звернутися до банку із заявою про зняття відповідного обтяження на спірну квартиру суд зазначає наступне.
Обмеження речових прав на нерухоме майно (обтяження нерухомого майна) - це обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, установлена відповідно до правочину (договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом (абзац п'ятий частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору).
Відповідно до частини третьої статті 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п'яти днів зобов'язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов'язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
Відповідно до статті 74 Закону України «Про нотаріат», одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.
Згідно з пунктом 5 Глави 15 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення, зокрема: кредитора про погашення позики; про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки); про припинення договору іпотеки у зв'язку з набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, після припинення договору іпотеки у зв'язку з відчуженням іпотекодержателем предмета іпотеки; за рішенням суду; в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 6.1 Глави 15 Розділу ІІ Порядку передбачено, що про зняття заборони, а також про зняття судовими або слідчими органами та органами державної виконавчої служби накладеного ними арешту на майно нотаріус робить відповідні відмітки в реєстрі для реєстрації заборон і арештів та в алфавітній книзі обліку заборон відчуження і арештів нерухомого майна.
Отже, законодавством передбачено підстави та порядок зняття заборони на нерухоме майно.
Враховуючи необхідність документального закріплення підстав зняття нотаріусом заборони на нерухоме майно (нотаріус не може зняти заборону без офіційного звернення), у разі особистого звернення до нотаріуса осіб, які є ініціаторами зняття заборони, та мають на це необхідні права та повноваження, нотаріусу слід відбирати від таких осіб відповідну заяву, в якій міститиметься прохання про зняття заборони відчуження нерухомого майна та до якої додаються необхідні підтверджуючі документи.
При одержанні заяви та підтверджуючих документів, на виконання пункту 6.1. Глави 15 Розділу ІІ Порядку, нотаріус реєструє таку заяву в журналі реєстрації вхідних документів та робить відповідні відмітки в реєстрі для реєстрації заборон і арештів та в алфавітній книзі обліку заборон відчуження і арештів нерухомого майна.
Після зняття заборони відчуження нерухомого майна нотаріус, який зняв заборону, може провести державну реєстрацію припинення обтяження (заборони), а також припинення іншого речового права (іпотеки) у разі, коли знімається заборона з предмета іпотеки, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Тобто, у процедурі зняття заборони первинними є дії щодо завершення початої нотаріальної дії з накладення заборони (з проставленням відміток у відповідному реєстрі та алфавітній книзі та проставлення відмітки на правочині) та лише після цього можливе внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо припинення заборони та іпотеки.
Враховуючи припинення основного зобов'язання, з чим припинилось також і додаткове (іпотека), однак банк, як іпотекодержатель, так і Фонд гарантування вкладів у зв'язку із цим, до нотаріуса із заявою про зняття обтяження іпотекою, не зверталися.
Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18 зазначено, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
З урахуванням конкретних фактичних обставин справи, суд вважає, що заявлені у цій справі позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню, так як спрямовані на ефективне відновлення їх порушених прав.
Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду 13.02.2023 року у справі № 463/7496/21.
Представник відповідача наполягає на тому, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є неналежним відповідачем у справі, оскільки не є правонаступником АТ «Дельта Банк», а тому і не може порушити права позивача.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Згідно висновку Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 761/42332/17, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Разом із цим, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону) (частина перша статті 8 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 295/7291/20 (провадження № 61-11106св21), на яку посилається банк у апеляційній скарзі зроблено висновок, що тлумачення частини першої статті 8 ЦК України свідчить: законодавець визначив порядок усунення прогалин в приватному праві. Приватні відносини є різноманітними, а соціальне життя ? рухливе. У зв'язку з цим може виникнути необхідність визначення певного правила, яке не закріплено в приватно-правових нормах безпосередньо; умовами застосування аналогії закону є те, що: відносини, до яких застосовується аналогія, охоплюються предметом цивільно-правового регулювання (статті 1, 9 ЦК); наявність прогалини в їх регулюванні (прогалини в праві); відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників приватних відносин (норми акту цивільного законодавства або договору); існують правові норми, що регулюють подібні за змістом відносини; застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин.
Касаційний суд зауважив, що можуть існувати випадки, коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації) та констатував, що в ЦК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників приватних відносин для випадку, коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто, бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації). Подібною нормою є абзац третій частини четвертої статті 277 ЦК України, відповідно до якої, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, то фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (абзац третій частини четвертої статті 277 ЦК України). Тому коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації), то особа (іпотекодавець) може звернутися із заявою про встановлення факту припинення іпотеки, скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку згідно з абзацом третім частини четвертої статті 277 ЦК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.
За таких обставин та з урахуванням наявних підстав вважати іпотеку припиненою, касаційний суд вважає за можливе встановити факт припинення іпотеки та скасувати запис про заборону відчуження на іпотечне майно та про іпотеку, які внесені на підставі договору іпотеки від 26 грудня 2006 року. Касаційний суд акцентує увагу, що ця постанова Верховного Суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування заборони відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку».
Оскільки судом встановлено, що за період з 2014 року (з часу виконання основного зобов'язання позивачем) по час порушення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк», ні кредитором, ні працівником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, як уповноваженої особи банку за час ліквідації банку і вчинення ліквідаційних процедур не вжито реальних, ефективних заходів для припинення обтяження на іпотечне майно за наявності достатніх підстав для цього згідно вимог ст. 17 Закону України «Про іпотеку», тому суд позбавлений можливості відмовити в позові лише внаслідок того, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не завершив ліквідацію банку АТ «Дельта Банк» і на даний час ніяких повноважень щодо цього не здійснює, оскільки за таких умов буде порушено право позивача на доступ до суду і захист її порушених, невизнаних прав в частині реалізації права власності на майно.
Отже, в ситуації правової невизначеності, коли ліквідаційну процедуру банку ще не завершено, оскільки процес ліквідації триває до повного розрахунку з кредиторами та внесення запису про ліквідацію до ЄДР, але АТ «Дельта Банк» фактично припинив свою діяльність, і саме Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на цей час здійснює повноваження визначені ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а обтяження на іпотечне майно з 2014 року продовжує безпідставно існувати, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, як єдина особа, яка востаннє задіяна в ліквідації банку та має повноваження його ліквідатора, є належним відповідачем у справі.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що іпотека нерухомого майна, встановлена на підставі іпотечного договору від 29.11.2007, припинена в зв'язку з припиненням основного зобов'язання, а наявність обтяжень, внесених на підставі іпотечного договору до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, порушує право приватної власності позивача, як власника нерухомого майна, внаслідок чого вона позбавлена змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, підстав для продовження обтяження на майно не встановлено, а тому право позивачки підлягає судовому захисту у заявлений нею спосіб шляхом встановлення факту припинення іпотеки та припинення обтяження нерухомого майна.
Суд також зазначає, що в справі за заявою про встановлення факту припинення іпотеки, поданою на загальних підставах у порядку позовного провадження, коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто належний відповідач, на підставі аналогії закону також підлягає застосуванню ч. 7 ст. 294 ЦПК України, згідно з якою при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 8, 16, 277, 316, 317, 321, 391 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-89, 258, 259, 263-265, 294, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити.
Встановити факт припинення іпотеки, що зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6411330 державним реєстратором Мельник М.М. від 29.11.2007 на підставі договору іпотеки, серія та номер 9197, виданого 29.11.2007, видавник: приватний нотаріус Уманського міського нотаріального округу Кучер О.І.
Скасувати обтяження у виді заборони на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 , зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6410978 державним реєстратором Мельник В.В. від 29.11.2007 на підставі договору іпотеки, серія та номер: 9197, виданий 29.11.2007 приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Кучер О.І.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складене 29.12.2025.
Суддя: Р. В. Піньковський