8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"06" січня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2624/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут", м. Харків
до Товариство з обмеженою відповідальністю "SITM GmbH AG", м. Харків
про стягнення 291 948,79 грн
без виклику учасників справи
Приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут" (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області 30 липня 2025 року із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "SITM GmbH AG" (надалі - Відповідач) загальну суму заборгованості 291 948,79 грн (де: - заборгованість за спожиту електричну енергію за період з вересня 2024 року по квітень 2025 року за Договором про постачання електричної енергії споживачу № 58503 від 01.01.2019 у сумі 264 979,62 грн.; - 3% річних у сумі 5 112,25 грн.; - інфляційні втрати у сумі 21 856,92 грн.), а також суму судового збору у розмірі 3503,38 грн.
Позовні вимоги Позивач обґрунтовує неналежним виконанням Відповідачем Договору про постачання електричної енергії споживачу № 58503 від 01.01.2019 в частині здійснення своєчасної оплати за спожиту електричну енергію.
Ухвалою суду від 31.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, Відповідачу, згідно статті 251 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення ухвали для подання відзиву на позов; запропоновано Позивачеві у відповідності до частини 2 статті 251 ГПК України, в строк 10 днів подати до суду відповідь на відзив з дня його отримання, повідомлено сторони, що додаткові письмові докази, висновки експертів, клопотання, заяви та пояснення можуть бути подані ними до суду у строк до 01.09.2025.
Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з абз.1 ч.6 ст.6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідно до вимог п.2 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Відповідач - Товариства з обмеженою відповідальністю "SITM GmbH AG" належить до осіб, які в силу ст.6 ГПК України зобов'язані зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Як встановлено судом, Відповідач має зареєстрований електронний кабінет в системі «Електронний суд».
Відтак, для надання можливості Відповідачу скористатися своїми процесуальними правами відповідно до ст. 165 та ст. 251 - 252 ГПК України, суд направив в електронний кабінет Відповідача ухвалу суду про відкриття провадження у справі, яка доставлена йому 01.08.2025 року о 16:58. Враховуючи день доставлення ухвали суду до електронного кабінету, Відповідач мав право подати до суду відзив до 18 серпня 2025 року (включно). Відповідач своїм право на подання відзиву не скористався, хоча судом надано занадто часу для реалізації цього права.
Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.
Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).
Згідно з ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.
Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Наказом Голови Верховного Суду від 04.03.2022 також визначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.
Отже, виходячи з нормативних актів, які були прийняті, режим роботи кожного конкретного суду визначається окремо, з урахуванням ситуації, що склалась у регіоні, суд у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно приймає рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ при цьому уникаючи надмірного формалізму.
Також, суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.
Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.
На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів міста Харкова та Харківської області (керованими боєприпасами, КАБ, С-300 та інш., що може повністю покривати місто Харків, будь-який район, навіть населені пункти Харківської області), відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів росії (майже знищено всі основні енергетичні об'єкти, які живлять місто) суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.
Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Крім того, суд звертає увагу, що в свою чергу Відповідач своїм правом наданим відповідно до ст. 251, ст. 252 ГПК України не скористався, відзив на позов не надав, з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до суду не звертався.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
З'ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.
У зв'язку з відокремленням функції з розподілу електричної енергії від функцій постачання електричної енергії, що визначено положеннями Закону України «Про ринок електричної енергії» від 13.04.2017 (далі - Закон), з 01.01.2019 ПрАТ «Харківенергозбут» є постачальником електричної енергії за вільними цінами на підставі Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 19.06.2018 № 505.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.
Згідно зі ст. 56 Закону постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.
Договір між електропостачальником та споживачем укладається шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником (п. 3.1.7. Правил).
Пунктом 3.2.1 Правил передбачено, що електропостачальники, які постачають електричну енергію споживачам на роздрібному ринку, мають самостійно розробити форму відповідного Договору на основі примірного чи типового Договору, який є додатком до цих Правил. Розроблені форми договорів електропостачальники мають оприлюднювати на своїх офіційних веб-сайтах.
Згідно з п.п. 3.2.5 «Правил роздрібного ринку електричної енергії» (далі - Правила), затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312, укладення споживачем договору про постачання електричної енергії споживачу відбувається шляхом приєднання споживача до договору на умовах обраної споживачем комерційної пропозиції, для чого споживач подає такому електропостачальнику заяву-приєднання.
Відповідно до п.п. 3.2.6. Правил, укладення споживачем договору про постачання електричної енергії споживачу відбувається шляхом приєднання споживача до договору на умовах обраної споживачем комерційної пропозиції, для чого споживач подає такому електропостачальнику заяву-приєднання.
Відповідно до п.п. 4.12, 4.13 Правил розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії.
Згідно з п. 10 Постанови НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (далі - Постанова) до запуску електронної платформи Датахаб адміністратора комерційного обліку функції адміністратора комерційного обліку на роздрібному ринку електричної енергії, у тому числі адміністрування процедури зміни постачальника електричної енергії у межах території ліцензованої діяльності, виконує відповідний оператор системи розподілу.
Відповідно до п. 4.3 Правил дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг.
За вимогами п. 9.1.1 Розділу ІХ Кодексу комерційного обліку електричної енергії обмін даними комерційного обліку електричної енергії між АКО, ППКО та учасниками ринку здійснюється на договірних засадах у вигляді електронних документів.
Враховуючи наведені приписи, та те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "SITM GMBH AG" надало до Товариства підписану заяву-приєднання до Договору про постачання електричної енергії споживачу на умовах Комерційної пропозицій Постачальника, Договір про постачання електричної енергії споживачу № 58503 від 01.01.2019 (далі - Договір № 58503) вважається укладеним.
01.01.2023 Комерційну пропозицію Споживачу було змінено на Комерційну пропозицію № 1/23P. Повідомлення щодо зміни Комерційної пропозиції отримано 08.12.2022 уповноваженою особою Споживача.
Порядок розрахунків за Договором № 58503 визначається відповідно до Комерційної пропозиції № 1/23P.
Згідно з п. 2.1 Договору Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Пунктом 5.5 Договору встановлено, що розрахунковий період за цим Договором зазначений у комерційній пропозиції та, як правило, становить календарний місяць, і відповідає розрахунковому періоду за договором Споживача з оператором системи розподілу/передачі.
Оплата рахунка Постачальника за цим Договором має бути здійснена Споживачем у строк, визначений в комерційній пропозиції, яка є додатком 2 до цього Договору (п. 5.7 Договору).
Згідно з п. 5.6 Договору оплата вартості електричної енергії за цим Договором здійснюється Споживачем виключно шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника.
Відповідно до п. 5.10 Договору Споживач здійснює плату за послугу з розподілу (передачі) електричної енергії або через Постачальника, або безпосередньо оператору системи. Спосіб оплати за послугу з розподілу (передачі) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції, яка є додатком до цього Договору.
Відповідно до п. 6.2 Договору Споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього Договору.
Згідно з умовами п. 5 Комерційної пропозиції № 1/23P рахунок за спожиту електричну енергію надається Споживачу до 12 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим. Рахунок за спожиту електричну енергію має бути оплачений протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка Споживачем. Рахунки на оплату надаються Споживачу у відповідних структурних підрозділах Постачальника, або направляються через систему електронного документообігу у разі укладання відповідної додаткової угоди до Договору. В разі неотримання Споживачем рахунків у відповідних структурних підрозділах за відсутності укладеної додаткової угоди щодо електронного документообігу, Постачальник направляє рахунки Споживачу поштовим зв'язком. У такому випадку рахунки вважаються отриманими Споживачем з дня їх відправлення. Оплата вартості електричної енергії здійснюється Споживачем на поточний рахунок із спеціальним режимом використання.
Відповідно до п. 5.8 Договору якщо Споживач не здійснив оплату за цим Договором у строки, передбачені комерційною пропозицією, Постачальник має право здійснити заходи з припинення постачання електричної енергії Споживачу у порядку, визначеному Правилами.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з переданими даними від АТ «Харківобленерго» Відповідачу проведено нарахування та за результатами розрахункового періоду виставлено рахунки за спожиту електричну енергію за період з вересня 2024 року по жовтень 2024 року та з грудня 2024 року по квітень 2025 року:
- за січень 2024 року на суму разом з ПДВ 36 427,91 грн. Відповідачем за січень 2024 року спожито 7060 кВт*год. Рахунок за січень 2024 року та Акт приймання-передачі електричної енергії за січень 2024 року було отримано уповноваженою особою 08.02.2024. Строк оплати рахунку до 15.02.2024.
08.08.2024, 28.02.2025, 08.05.2025 було погашено заборгованість за спожиту електричну енергію за січень 2024 року на загальну суму 36 427,91 грн, згідно з платіжними інструкціями.
- за лютий 2024 року на суму разом з ПДВ 33 292,66 грн. Відповідачем за лютий 2024 року спожито 7142 кВт*год. Рахунок за лютий 2024 року та Акт приймання-передачі електричної енергії за лютий 2024 року було отримано уповноваженою особою 07.03.2024. Строк оплати рахунку до 14.03.2024.
08.05.2025 було погашено заборгованість за спожиту електричну енергію за лютий 2024 року на загальну суму 33 292,66 грн, згідно з платіжною інструкцією.
- за березень 2024 року на суму разом з ПДВ 29 575,36 грн. Відповідачем за березень 2024 року спожито 6437 кВт*год. Рахунок за березень 2024 року та Акт приймання-передачі електричної енергії за березень 2024 року було отримано уповноваженою особою 09.04.2024. Строк оплати рахунку до 16.04.2024.
08.05.2025 було погашено заборгованість за спожиту електричну енергію за березень 2024 року на загальну суму 29 575,36 грн, згідно з платіжною інструкцією.
- за квітень 2024 року на суму разом з ПДВ 17 872,50 грн. Відповідачем за квітень 2024 року спожито 3613 кВт*год. Рахунок за квітень 2024 року та Акт приймання-передачі електричної енергії за квітень 2024 року було отримано уповноваженою особою 08.05.2024. Строк оплати рахунку до 15.05.2024.
08.05.2025 було погашено заборгованість за спожиту електричну енергію за квітень 2024 року на загальну суму 17 872,50 грн, згідно з платіжною інструкцією.
- за травень 2024 року на суму разом з ПДВ 15 798,59 грн. Відповідачем за травень 2024 року спожито 2497 кВт*год. Рахунок за травень 2024 року та Акт приймання-передачі електричної енергії за травень 2024 року було отримано уповноваженою особою 07.06.2024. Строк оплати рахунку до 14.06.2024.
08.05.2025 було погашено заборгованість за спожиту електричну енергію за травень 2024 року на загальну суму 15 798,59 грн, згідно з платіжною інструкцією.
- за червень 2024 року на суму разом з ПДВ 13 780,67 грн. Відповідачем за червень 2024 року спожито 1906 кВт*год. Рахунок за червень 2024 року та Акт приймання-передачі електричної енергії за червень 2024 року було отримано уповноваженою особою 08.07.2024. Строк оплати рахунку до 15.07.2024.
08.05.2025 було погашено заборгованість за спожиту електричну енергію за червень 2024 року на загальну суму 13 780,67 грн, згідно з платіжною інструкцією.
- за липень 2024 року на суму разом з ПДВ 14 733,65 грн. Відповідачем за липень 2024 року спожито 1873 кВт*год. Рахунок за липень 2024 року та Акт приймання-передачі електричної енергії за липень 2024 року було отримано уповноваженою особою 09.08.2024. Строк оплати рахунку до 16.08.2024.
08.05.2025 було погашено заборгованість за спожиту електричну енергію за липень 2024 року на загальну суму 14 733,65 грн, згідно з платіжною інструкцією.
- за серпень 2024 року на суму разом з ПДВ 13 309,58 грн. Відповідачем за серпень 2024 року спожито 1751 кВт*год. Рахунок за серпень 2024 року та Акт приймання-передачі електричної енергії за серпень 2024 року було отримано уповноваженою особою 09.09.2024. Строк оплати рахунку до 16.09.2024.
08.05.2025 було погашено заборгованість за спожиту електричну енергію за серпень 2024 року на загальну суму 13 309,58 грн, згідно з платіжною інструкцією .
- за вересень 2024 року на суму разом з ПДВ 13 183,76 грн. Відповідачем за вересень 2024 року спожито 1705 кВт*год згідно фактичних даних, а саме: відомостей Реєстру фактичних обсягів електричної енергії по споживачам. Рахунок за вересень 2024 року та Акт приймання-передачі електричної енергії за вересень 2024 року було отримано уповноваженою особою 07.10.2024 . Строк оплати рахунку до 14.10.2024. Рахунок не сплачено.
- за жовтень 2024 року на суму разом з ПДВ 26 178,61 грн. Відповідачем за жовтень 2024 року спожито 3338 кВт*год згідно фактичних даних, а саме: відомостей Реєстру фактичних обсягів електричної енергії по споживачам.
Рахунок за жовтень 2024 року та Акт приймання-передачі електричної енергії за жовтень 2024 року було отримано уповноваженою особою 11.11.2024. Строк оплати рахунку до 18.11.2024. Рахунок не сплачено.
- за листопад 2024 року на суму разом з ПДВ 50 601,29 грн. Відповідачем за листопад 2024 року спожито 6678 кВт*год згідно фактичних даних, а саме: відомостей Реєстру фактичних обсягів електричної енергії по споживачам. Рахунок за листопад 2024 року та Акт приймання-передачі електричної енергії за листопад 2024 року було отримано уповноваженою особою 11.12.2024. Строк оплати рахунку до 18.12.2024.
21.04.2025 Споживачем було сплачено заборгованість за спожиту електричну енергію за листопад 2024 року на загальну суму 50 601,29 грн, згідно з платіжною інструкцією.
- за грудень 2024 року на суму разом з ПДВ 53 100,02 грн. Відповідачем за грудень 2024 року спожито 6542 кВт*год згідно фактичних даних, а саме: відомостей Реєстру фактичних обсягів електричної енергії по споживачам.
Рахунок за грудень 2024 року та Акт приймання-передачі електричної енергії за грудень 2024 року було отримано уповноваженою особою 14.01.2025. Строк оплати рахунку до 21.01.2025. Рахунок сплачено частково.
21.04.2025 Споживачем було сплачено заборгованість за спожиту електричну енергію за грудень 2024 року на загальну суму 24 198,71 грн, згідно з платіжною інструкцією.
- за січень 2025 року на суму разом з ПДВ 64 601,52 грн. Відповідачем за січень 2025 року спожито 7718 кВт*год згідно фактичних даних, а саме: відомостей Реєстру фактичних обсягів електричної енергії по споживачам.
Рахунок за січень 2025 року та Акт приймання-передачі електричної енергії за січень 2025 року було отримано уповноваженою особою 10.02.2025. Строк оплати рахунку до 17.02.2025. Рахунок не сплачено.
- за лютий 2025 року на суму разом з ПДВ 57 217,33 грн. Відповідачем за лютий 2025 року спожито 6865 кВт*год згідно фактичних даних, а саме: відомостей Реєстру фактичних обсягів електричної енергії по споживачам.
Рахунок за лютий 2025 року та Акт приймання-передачі електричної енергії за лютий 2025 року було отримано уповноваженою особою 10.03.2025. Строк оплати рахунку до 17.03.2025. Рахунок не сплачено.
- за березень 2025 року на суму разом з ПДВ 45 805,57 грн. Відповідачем за березень 2025 року спожито 6108 кВт*год згідно фактичних даних, а саме: відомостей Реєстру фактичних обсягів електричної енергії по споживачам. Рахунок за березень 2025 року та Акт приймання-передачі електричної енергії за березень 2025 року було отримано уповноваженою особою 08.04.2025. Строк оплати рахунку до 15.04.2025. Рахунок не сплачено.
- за квітень 2025 року на суму разом з ПДВ 29 091,52 грн. Відповідачем за квітень 2025 року спожито 4489 кВт*год згідно фактичних даних, а саме: відомостей Реєстру фактичних обсягів електричної енергії по споживачам.
Рахунок за квітень 2025 року та Акт приймання-передачі електричної енергії за квітень 2025 року було отримано уповноваженою особою 08.05.2025. Строк оплати рахунку до 15.05.2025. Рахунок не сплачено.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, що не спростовується з боку Відповідача, ПрАТ "Харківенергозбут" (Постачальник) виконав свої зобов'язання по Договору належним чином та в повному обсязі, проте Споживач - ТОВ "SITM GMBH AG" оплату за спожиту з вересня 2024 року по жовтень 2024 року, з грудня 2024 року по квітень 2025 року електричну енергію не здійснив, а отже сума заборгованості останнього за Договором про постачання електричної енергії споживачу № 58503 від 01.01.2019 становить 264 979,62 грн.
Обставини щодо стягнення вказаних нарахувань в примусовому порядку стали підставою для звернення Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" до суду з позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частина 1 ст. 202 Цивільного кодексу України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".
Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону (ч. 6 ст. 276 Господарського кодексу України).
Частиною 7 ст. 276 Господарського кодексу України визначено, що оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Суд зазначає, що укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов'язання щодо його виконання, однак відповідач, покладений на нього обов'язок щодо повної та своєчасної оплати спожитої електричної енергії у встановлений договором строк не виконав.
Факт порушення Відповідачем умов, визначених Договором, та наявність заборгованості за спожиту електричну енергію доведений та підтверджується матеріалами справи.
Суд наголошує, що з боку Відповідача доказів протилежного у встановленому законом порядку та строки під час розгляду справи не надано та не спростовано.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів виконання Відповідачем зобов'язань, або належних доводів щодо спростування обставин викладених Позивачем та доведених доказами доданими до позовної заяви, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо нарахування 3% річних та інфляційних витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Початком відліку періоду прострочення зобов'язання (моментом прострочення) у відповідності до ст. 253 ЦК України, є день, наступний після визначеної (кінцевої) дати виконання цього зобов'язання.
Порядок нарахування 3% річних та інфляційних втрат регулюється ст. 625 ЦК України.
Частиною 1 ст. 625 ЦК визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, з аналізу ст. 625 ЦК України вбачається, що право на звернення з позовними вимогами про стягнення коштів на підставі ч. 2 зазначеної статті виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання.
За змістом ч. 3 ст.11, ч. 1 ст.13 ЦК України, цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Частиною 2 ст. 4 ЦК України передбачено, що цей Кодекс є основним актом цивільного законодавства України.
Відповідно до правового висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах: від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18, від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц та від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Матеріалами справи підтверджено порушення Відповідачем строків оплати по Договору. З огляду на положення ст. 625 ЦК України, позивач має право вимагати сплати Відповідачем 3% річних та інфляційних втрат за порушення строків виконання грошового зобов'язання.
На підставі викладеного, перевіривши надані Позивачем до позовної заяви розрахунки 3% річних та інфляційних втрат шляхом здійснення власного розрахунку, а також повного визнання позову Відповідачем, суд встановив, що вказані розрахунки виконані вірно, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача 3% річних у розмірі 5 112,25 грн інфляційні витрати у розмірі 21 856,92 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.
Згідно зі ст. 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов'язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.
Звертаючись до категорії стандарту доказування, суд відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (див. постанови Верховного Суду від 09.08.2022 у справі № 902/1038/21, від 25.06.2020 у справі N 924/233/18, від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). При цьому, важливим стає те, не скільки доказів буде надано за кількістю, а їх змістовна вага, тобто домінування не у кількісному, а у якісному вимірі.
Суд ще раз звертає увагу, що всім учасникам справи було надано достатньо часу для здійснення свого процесуального обов'язку шляхом подання пояснень чи заперечень з посиланням на певні докази.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".
Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з'являються внаслідок "помилок" законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.
Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.
Свого часу, Верховний Суд застосував західну доктрину "Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)", у вирішенні договірного спору, який тлумаченні умов договору (Постанови ВС по справам № №753/11000/14-ц, № 910/16011/17).
Обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасіу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).
Суд, також нагадує, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "SITM GmbH AG" (місцезнаходження: 61124, Харківська область, м. Харків, вул. Каштанова, буд. 33, офіс 1, код ЄДРПОУ: 32337372) на користь Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" (місцезнаходження: 61057, м. Харків, вул. Гоголя, 10, код ЄДРПОУ: 42206328) загальну суму заборгованості 291 948,79 грн (де:- заборгованість за спожиту електричну енергію за період з вересня 2024 року по квітень 2025 року за Договором про постачання електричної енергії споживачу № 58503 від 01.01.2019 у сумі 264 979,62 грн.; - 3% річних у сумі 5 112,25 грн.; - інфляційні втрати у сумі 21856,92 грн.), а також суму судового збору у розмірі 3503,38 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено "06" січня 2026 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою.
СуддяІ.П. Жигалкін