06.01.2026
Справа № 482/87/24
Номер провадження 1-кс/482/790/2025
30 грудня 2025 року місто Нова Одеса
Слідчий суддя Новоодеського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 , секретар судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Нова Одеса, Миколаївської області клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12023150000000597 від 04.11.2023 року за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.4 ст.191, ч.4 ст.190, ч.3 ст.197-1 КК України про скасування арешту майна,
Адвокат ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді Новоодеського районного суду Миколаївської області в інтересах ОСОБА_4 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12023150000000597 від 04.11.2023 року за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.4 ст.191, ч.4 ст.190, ч.3 ст.197-1 КК України про скасування арешту майна. В обгрунтування клопотання зазначено, що СУ ГУНП в Миколаївській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023150000000597 від 04.11.2023. В межах даного кримінального провадження 06.01.2024 було проведено обшук транспортного засобу DAF FT XF 105.460, державний номерний знак НОМЕР_1 . Транспортний засіб DAF FT XF 105.460, державний номерний знак НОМЕР_1 , на праві приватної власності належить ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 . За результатом проведення обшуку зазначеного вище транспортного засобу 06.01.2024 слідчим було винесено постанову про визнання його речовим доказом у вказаному кримінальному провадженні. Ухвалою слідчого судді Новоодеського районного суду Миколаївської області від 30.01.2024 у справі №482/87/24 (провадження №1-кс/482/123/2024) задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на транспортний засіб DAF FT XF 105.460, державний номерний знак НОМЕР_1 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_4 . Як вбачається із вказаної ухвали, метою накладення арешту на вищевказане майно є забезпечення збереження речових доказів, запобігання їх приховування, знищення, проведення огляду із залученням спеціалістів, криміналістичних експертиз, арешт має суттєве значення для розслідування кримінального провадження, є об'єктом кримінально-протиправних дій і набуте кримінально-протиправним шляхом. Проте, з викладеним погодитись не можна, оскільки відсутні підстави вважати, що вилучений транспортний засіб є доказом злочину, набутий кримінально-протиправним шляхом, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного чи юридичної особи та/або для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. ОСОБА_4 являється власником зазначеного вище транспортного засобу, який було придбано в законний спосіб. Відтак, з огляду на використання транспортного засобу DAF FT XF 105.460, державний номерний знак НОМЕР_1 , на законній підставі та в законний спосіб, тощо, арешт даного майна не є виправданим, призводить до надмірного обмеження правомочностей власника або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб. Крім того, з часу накладення арешту 30.01.2024 вже минуло достатньо часу (майже 2 роки) для можливості проведення огляду із залученням спеціалістів, криміналістичних експертиз тощо. Крім того, вилучене під час обшуку майно належить ОСОБА_4 , набуто у встановлений законом спосіб. Дане майно не вилучене з цивільного обороту, його використання не потребує наявності будь-яких ліцензій або дозволів. ОСОБА_4 не має жодного процесуального статусу у кримінальному провадженні №12023150000000597 від 04.11.2023. Вважає, що наразі необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження відпала. Окрім того, арешт накладено необгрунтовано, оскільки підстави для його накладення не відповідають обставинам кримінального провадження, арештоване майно безпідставно віднесене до речових доказів. Додатково зазначає, що жодного доказу з приводу того, що вилучене майно здобуто внаслідок вчинення злочинів, що розслідуються, чи якимось чином пов'язане з розслідуваними подіями, стороною обвинувачення на даний час не здобуто. Таким чином, в ході досудового розслідування не спростовано факт законного походження майна, вилученого під час проведення обшуку 06.01.2024 та не доведено причетність такого майна до розслідуваних обставин. Зі змісту ухвали від 30.01.2024 вбачається, що арешт на майно було накладено з метою збереження речових доказів та для проведення огляду. Накладення арешту на майно можливе лише за умови наявності підстав вважати, що воно є доказом злочину, що повинно бути встановлено в судовому порядку на підставі достатніх й допустимих доказів, наданих слідчим. Проте, виходячи з обсягу обставин, які розслідуються, та відомості про які внесені до ЄРДР №12023150000000597, стороною обвинувачення не обґрунтовано, що в подальшому арештований транспортний засіб може бути використаний як доказ, для підтвердження обставин, що підлягають доказуванню у вказаному кримінальному провадженні. При цьому матеріали кримінального провадження не містять переконливих доказів того, що арештоване майно набуте протиправним шляхом або внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Також слід врахувати, що ч. 3 ст. 132 КПК України передбачає, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням. Проте наразі відсутні будь-які підстави вважати, що вчинено злочин і арештоване конкретне майно містить його сліди, відповідає ст. 98 КПК України. Наведені раніше відомості, отримані оперативним шляхом, носять загальний характер, не можуть бути прийняті як належні докази до обставин, що розслідуються. Отже, на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування не виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення його збереження. Вказане свідчить, що арешт накладений на майно, яке належить ОСОБА_4 , не відповідає співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження у подальшому. Адвокат ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд клопотання у його відсутності. Прокурор в судове засідання не з'явився. До суду надійшло клопотання, в якому прокурор зазначає, що проти задоволення клопотання заперечує та наполягає на відмові в задоволенні клопотання. Крім того, прокурором наголошується, що власники майна, з якого просить заявник зняти арешт, не обмежувались у праві користування транспортним засобом, заборона встановленв лише щодо права відчуження. На теперешній час досудове розслідування триває, отже підстав для скасування арешту з майна немає. Вивчивши клопотання, дослідивши до нього додані документи, суд приходить до наступного висновку. Відповідно до ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Згідно з ч. 1 ст.170КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Згідно ч.1 ст. 172 КПК України, арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його. Відповідно до ч. 1ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (абзац 2 ч. 1ст. 174 КПК України). Із аналізу наведеної норми вбачається, що прийняття рішення про скасування арешту майна за клопотанням вищенаведених осіб можливе за таких умов: доведення, що в подальшому застосуванні цього заходу минула потреба; доведення, що арешт накладено необґрунтовано. В даному випадку слідчим суддею під час розгляду клопотання про арешт майна встановлено, що вантажні автомобілі, хоча і є речовим доказом по справі, але арешт можливо накласти лише в частині заборони розпорядження вказаним майном. При цьому, слідчим суддею взято до уваги, що доказів про призначення експертиз на вказані автомобілі до суду не надано та з метою уникнення невиправданого надмірного втручання в господарську діяльність власника майна, арешт накладений шляхом заборони власнику автомобіля відчуження у будь який спосіб транспортного засобу. Також слідчим суддею враховано, що вжиття зазначених заходів арешту автомобіля не обмежить права та законні інтереси власника майна, адже такі заходи мають тимчасовий характер та не позбавляють останнього його конституційних прав на користування майном, підприємницьку діяльність, отримання доходів, а також не перешкоджають займатись господарською діяльністю, як такою взагалі, у той час, як їх вжиття забезпечить збереження балансу інтересів сторін та узгоджується з критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності. Оскільки у даному кримінальному провадженні були всі підстави вважати, що автомобілі є речовим доказом, а також враховуючи виправдані інтереси держави, пов'язані з порушенням загальносуспільних інтересів, у зв'язку з необхідністю подальшого проведення досудового розслідування, слідчий суддя вважав за необхідне вжити заходи забезпечення кримінального провадження, шляхом накладення арешту на вказане майно, а саме заборонити у будь-який спосіб відчужувати вказаний автомобіль. Згідно матеріалів кримінального провадження, що були додані до клопотання про арешт майна, слідчим суддею було встановлено, що транспортні засоби використовуються у господарській діяльності, а тому заборона користування вказаним транспортним засобом могла призвести до надмірного обмеження господарської діяльності осіб або її зупинення. Оскільки в матеріалах клопотання про арешт майна на момент його розгляду, а саме станом на 30.01.2024, містилося достатньо підстав вважати, що тимчасово вилучене майно є речовим доказом в кримінальному провадженні, обмеження права власності на це майно на той час було розумним і співмірним та на тому етапі кримінального провадження і потреби досудового розслідування виправдовували таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речового доказу. Як встановлено в судовому засіданні, на сьогоднішній день з моменту накладення арешту на майно (ухвала слідчого судді Новоодеського районного суду Миколаївської області від 30.01.2024) пройшло майже два роки. Весь цей час майно перебуває під арештом. Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.). У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь. ЄСПЛ вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар. Відповідно до пунктів 69, 73 рішення ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Як свідчить практика ЄСПЛ, найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до ЄСПЛ забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. На сьогоднішній день слідчий суддя враховує, що з моменту накладення арешту на автомобіль пройшло майже два роки, у кримінальному провадженні власнику майна не було повідомлено про підозру. Метою накладення арешту на майно було збереження речових доказів та для проведення огляду. На даний час, стороною обвинувачення не надано будь-яких даних, які б свідчили про необхідність проведення додаткових слідчих дій. Посилання органу досудового розслідування на те, що досудове розслідування триває, не відповідає вимогам захисту основоположних прав особи щодо володіння свої майном, та існування арешту протягом двох років і з подальшим продовженням вказаного терміну становитиь особистий і надмірний тягар для особи, яка є власником майна. Отже, на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування не виправдовують таке втручання у права та інтереси власника. З огляду на вищенаведене, слідчий суддя вважає, що клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12023150000000597 від 04.11.2023 року за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.4 ст.191, ч.4 ст.190, ч.3 ст.197-1 КК України про скасування арешту майна підлягає задоволенню, оскільки в ньому відпала необхідність.
Керуючись ст.ст. 170 - 174, 372, 376 КПК України, суддя, -
1.Клопотання задовольнити.
2. Скасувати арешт майна, який був накладений ухвалою слідчого судді Новоодеського районного суду Миколаївської області від 30.01.2024 (по справі №482/87/24, провадження № 1-кс/482/123/2024) на транспортний засіб - автомобіль «DAF» FT XF 105.460, д.н.з. НОМЕР_1 , який на праві власності належить ОСОБА_4 .
3. Повний текст ухвали складений 06 січня 2026 року.
4. Ухвала оскарженню не підлягає і заперечення проти неї можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
Слідчий суддя: ОСОБА_1