06 січня 2026 року
м. Київ
справа №120/2209/20-а
провадження № К/990/50111/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Смоковича М. І.,
суддів: Кашпур О. В., Уханенка С. А.,
перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чернілевської Руслани Віталіївни на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Вінницької обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення та наказу, визнання недійсним запису, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Вінницької обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення та наказу, визнання недійсним запису, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 15 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року та постановою Верховного Суду від 29 вересня 2022 року, відмовив у задоволенні адміністративного позову.
20 січня 2025 року на адресу суду надійшла заява позивача про перегляд рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року за виключними обставинами. Заява мотивована тим, що рішенням Конституційного Суду України від 18 грудня 2024 року № 11-р(ІІ)/2024 (справа № 3-157/2023(290/23) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII.
Вінницький окружний адміністративний суд ухвалою від 16 липня 2025 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року, в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами відмовив.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, представник позивача подав касаційну скаргу.
Не погодившись з такими судовим рішення, представник позивача звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року повністю, направити справу до суду першої інстанції з метою розгляду по суті заяви про перегляд за виключними обставинами рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, Верховний Суд, проаналізувавши характер спірних правовідносин, зміст оскаржуваних судових рішень і доводи касаційної скарги, дійшов таких висновків.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.
Відмовляючи в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами, суди попередніх інстанцій зазначили, що звільнення позивача відбулось 29 квітня 2020 року, а отже дія рішення Конституційного Суду України № 3-157/2023 (290/23) від 18 грудня 2024 року не поширюється на спірні правовідносини. Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2024 року № 11-р(ІІ)/2024 у справі № 3-157/2023(290/23) не вплинуло на правильність висновків суду під час ухвалення такого рішення.
Відповідно до положень статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:
1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;
2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі;
3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду.
Відповідно до частини першої статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У контексті вказаного Верховний Суд звертає увагу на те, що питання про перегляд за виключними обставинами судових рішень, які набрали законної сили, у зв'язку з встановленою Конституційним Судом України неконституційністю (конституційністю) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, уже неодноразово було предметом розгляду Верховного Суду, у тому числі у правовідносинах щодо яких виник спір.
Так, у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18 об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду висловила позицію, згідно з якою судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання, а тому воно не може вважатися «не виконаним» у розумінні пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, а значить не може переглядатися за виключними обставинами за указаної нормативної підстави.
У цій постанові також зазначено, що рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин і не доводить факту допущення судом помилки під час вирішення спору, адже на час виникнення спірних правовідносин і прийняття рішення суду першої інстанції положення відповідної норми були чинними та підлягали застосуванню.
Питання застосування наслідків установлення Конституційним Судом України неконституційності (конституційності) закону чи іншого нормативно-правового акта також було предметом дослідження Великої Палати Верховного Суду у кримінальній справі № 4819/49/19, у якій теж вирішувалася заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19, зокрема, зазначено, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, уже встановленої остаточним судовим рішенням.
Варто зазначити, що аналогічний підхід щодо застосування положень пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України Верховний Суд висловив, як у справі № 440/4627/19 (постанова від 17 грудня 2023 року), так і під час розгляду заяв про перегляд за виключними обставинами судових рішень у справах за позовами прокурорів, що були звільнені з прокуратури, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», зокрема у справі № 600/1450/20-а (ухвала від 13 квітня 2023 року), у справі № 200/5229/20-а (ухвала від 27 квітня 2023 року), у справі № 420/1255/21 (ухвала від 03 травня 2023 року), у справі № 420/1319/21 (ухвала від 04 травня 2023 року), у справі № 580/2313/20 (ухвала від 10 травня 2023 року), у справі № 620/4397/20 (ухвала від 11 травня 2023 року), у справі № 420/4589/20 (ухвала від 06 березня 2025 року), у справі № 420/4572/20 (ухвал від 13 березня 2025 року) та інших.
Висновки судів попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях повністю узгоджуються із зазначеними висновками Верховного Суду.
Отже, Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами, вірно застосували пункт 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, правильне її застосовування є очевидним.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Частиною другою статті 333 КАС України встановлено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
За наведеного правового врегулювання й обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Чернілевської Руслани Віталіївни на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у справі № 120/2209/20-а за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Вінницької обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення та наказу, визнання недійсним запису, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач М. І. Смокович
Судді О. В. Кашпур
С. А. Уханенко