06 січня 2026 року
м. Київ
справа № 640/33101/21
адміністративне провадження № К/990/51855/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року у справі №640/33101/21, за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язати вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора в частині неналежного проведення розрахунку звільненому з військової служби у запас ОСОБА_1 сум компенсації за невикористані у період проходження військової служби в органах прокуратури України дні щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченою статтею 162 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у 2015-2017 роках одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора провести належний розрахунок та виплатити ОСОБА_1 недоплачену частину компенсації за невикористаний 21 день щорічної основної відпустки у сумі 15591,28 грн;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора провести належний розрахунок та виплатити ОСОБА_1 недоплачену частину компенсації за невикористані 42 дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 31182,58 грн;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора провести належний розрахунок та виплатити ОСОБА_1 недоплачену частину одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (з урахуванням грошової винагороди військовослужбовцям військових прокуратур за участь в антитерористичних операціях) у сумі 172037,91 грн;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора провести належний розрахунок та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні з військової служби (частини одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (з урахуванням грошової винагороди військовослужбовцям військових прокуратур за участь в антитерористичних операціях); компенсації за невикористані у 2015-2017 роках частини основної щорічної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 17 грудня 2019 року по 20 вересня 2021 року в сумі 460332,40 грн;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора перерахувати заборгованість по грошовому забезпеченню при неналежному виконанні рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2019 року у справі №826/15594/17, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року у справі №640/20405/19, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2021 року у справі №640/21771/20 за весь час затримки по день фактичної виплати, відповідно до індексу інфляції, у порядку визначеному Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року, позов задоволено частково:
- стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки у загальній сумі 46773,86 грн;
- стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 грудня 2019 року по 20 вересня 2021 року в сумі 322693,01 грн;
- визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільнені у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 12 повних календарних років військової служби;
- зобов'язано Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову допомогу при звільнені в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за недоплачені 8 повних календарних років військової служби;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
11 грудня 2025 року до Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року у справі №640/33101/21.
Суддя Верховного Суду Радишевська О.Р. з 22 грудня 2025 року до 02 січня 2025 року перебувала у відпустці, відповідно до наказу від 05 грудня 2025 року №4827/0/6-25.
Вирішення питання про відкриття касаційного провадження за цією скаргою вирішується після виходу судді Радишевської О.Р. з відпустки.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі скаржник, зокрема, посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували:
- Порядок №100, Інструкцію №260, частину першу статті 372 КАС України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №620/4218/18;
- статтю 117 Кодексу законів про працю України без урахування висновків щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.
Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми під час касаційного розгляду конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Водночас скаржником указаних вимог не дотримано, оскільки не систематизовано, який висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування конкретної норми права суперечить позиції Верховного Суду щодо застосування цієї норми, а також не обґрунтовано, що ця правова позиція Верховного Суду зберігає юридичну силу до спірних правовідносин, тобто має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.
З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано наявності правових підстав для оскарження судового рішення на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі скаржник також посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо:
- застосування Порядку №393, Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», підпунктів 1, 2 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- комплексного застосування абзаців 1, 2 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку №393, Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» при вирішенні питання наявності (відсутності) підстав для виплати грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за кожен календарний рік служби
Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Проаналізувавши доводи скаржника, Суд доходить висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки відповідач лише послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, проте не навів у касаційній скарзі належного обґрунтування як саме такий висновок щодо цієї норми може вплинути на вирішення подібних спорів у інших справах, виходячи з обставин, установлених судами у цій справі, що мають індивідуальні ознаки характерні виключно для цих правовідносин.
Таким чином, за встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, заявником не викладено передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
З огляду на зазначене, клопотання скаржника про зупинення виконання судових рішень Судом не вирішується.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року у справі №640/33101/21 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська