05 січня 2026 року
м. Київ
справа №200/7341/24
адміністративне провадження № К/990/55933/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів: Стеценка С. Г., Чиркіна С. М.
перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) в Донецькій області про визнання протиправними рішень та зобов'язання вчинити певні дії, і
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправним рішення ГУ ПФУ в Донецькій області у вигляді протоколу / розпорядження щодо призначення / перерахунку пенсії версія: 1.6.78.1. Дата-час розрахунку: 24.09.2024 11:50, та рішення № 914190178748 від 25 вересня 2024 року, які вчинені на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2024 року, що набуло законної сили 25 липня 2024 року; а також рішення №796/05635 від 01 жовтня 2024 року;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити позивачу з 01 січня 2024 року перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3028 грн, встановленого абзацом 4 статті 7 Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік», з урахуванням виплачених сум, присуду рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 200/8358/20-а (набуло законної сили 14 січня 2021 року), яким визнано протиправним та скасовано рішення Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління ПФУ у Донецькій області від 13 березня 2020 року № 165 про відмову перерахувати пенсію, зобов'язано Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління ПФУ в Донецькій області здійснити позивачу перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 86 відсотків від суддівської винагороди на відповідній посаді, згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України (далі ? ТУ ДСА) в Донецькій області від 26 лютого 2020 року № 04-229, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19 лютого 2020 року, та довідкою ТУ ДСА в Донецькій області від 30 липня 2024 року № 04-1256/24: посадовий оклад ОСОБА_1 становить 90 840 грн, доплата за вислугу років 60 відсотків становить 54504 грн, всього суддівська винагорода, яка враховується при призначенні (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, становить 145344 грн.
Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 06 січня 2025 року позовні вимоги задовольнив частково.
Визнав протиправними та скасував рішення ГУ ПФУ в Донецькій області про перерахунок пенсії № 914190178748 від 25 вересня 2024 року згідно з рішенням суду у справі № 200/825/24 від 25 квітня 2024 року про утримання надміру виплачених сум пенсії від 01 жовтня 2024 року №796/05635. Визнав протиправними дії ГУ ПФУ в Донецькій області щодо неналежного розрахунку ОСОБА_1 його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, без врахування у її складі розрахунку обчислення доплати за вислугу років 60 відсотків від посадового окладу, визначеного з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3028 грн, встановленого абзацом 4 статті 7 Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік» у сумі - 90840 грн. Зобов'язав ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи зі складових: посадового окладу у розмірі 90 840 грн, доплати за вислугу років у розмірі - 54 504 грн., розрахованих відповідно до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3028 грн, встановленого абзацом 4 статті 7 Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік» та з урахуванням виплачених сум.
Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 13 травня 2025 року змінив рішення суду першої інстанції. В абзаці четвертому резолютивної частини рішення змінив дату, з якої необхідно провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, на: «з 01 січня 2024 року».
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року залишив без змін.
ОСОБА_1 не погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати цілком та ухвалити нове рішення.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції ухвалою від 01 липня 2025 року на підставі пункту 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України (далі ? КАС України), відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційного скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі за його позовом до ГУ ПФУ в Донецькій області про визнання протиправними рішень та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно зі скаргою, 14 липня 2025 року ОСОБА_1 подав заяву до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про прийняття до виконання виконавчого листа, виданого Донецьким окружним адміністративним судом від 01 липня 2025 року.
Після подання цієї заяви державний виконавець виніс постанову від 16 липня 2025 року про відкриття виконавчого провадження.
Згодом, ОСОБА_1 у порядку, встановленому статтею 383 КАС України, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із заявою, в якій просив суд: визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень - ГУ ПФУ в Донецькій області, та зобов'язати останнього поновити виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 86770 грн 56 коп. з 01 жовтня 2024 року, з дотриманням вимог розділу IV пункту 9 абзацу 2 постанови Правління Пенсійного фонду України «Про затвердження Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці територіальними органами Пенсійного фонду України» від 25 січня 2008 року № 3-1, згідно з якими, якщо внаслідок перерахунку розмір щомісячного довічного грошового утримання зменшується, щомісячне довічне грошове утримання виплачується в раніше встановленому розмірі, про що орган, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, повідомляє суддю.
За наслідками розгляду цієї заяви Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 24 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_1 залишив без розгляду і повернув її авторові. Суд виходив з того, що якщо заявник вирішив звернутися до суду в порядку, визначеному статтею 383 КАС України, він, окрім дотримання вимог самої заяви, зобов'язаний зважати на строки звернення, пропуск яких унеможливлює прийняття судом до розгляду такої заяви та розгляд її по суті.
Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 18 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року, винесену за результатами розгляду заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі № 200/7341/24, залишив без змін.
ОСОБА_1 не погодився з ухвалою суду першої інстанції від 24 жовтня 2025 року та постановою суду апеляційної інстанції від 18 грудня 2025 року і оскаржив їх до суду касаційної інстанції.
Серед іншого, вважає, що оскаржені ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції винесені з порушенням норм процесуального права, не ґрунтуються на усіх обставинах справи, тому не можуть залишатися в силі і підлягають скасуванню. У касаційній скарзі її автор наводить обставини, які, в його трактуванні, доводять підстави для втручання в оскаржені судові рішення та покликається на передумови, які, з його погляду, уможливлюють відкриття касаційного провадження, зокрема, що суди не перевірили наявність відкритого виконавчого провадження та обмежилися формальним підходом [до розгляду заяви].
Отож, предметом касаційного оскарження у цій справі є ухвала Донецького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року та постанова Першого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року, якими ці суди, кожен у межах своєї компетенції, за наслідками перевірки дотримання форми, строків та порядку подання заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду у справі № 200/7341/24, яка подається знов-таки у порядку, визначеному статтею 383 КАС України, вирішили залишити її без розгляду зі згаданих вище причин та повернути її авторові.
Колегія суддів перевірила наведене в касаційній скарзі обґрунтування на користь задоволення заявлених у ній вимог і дійшла висновку про таке.
За приписами частин першої, другої статті 55 Основного Закону України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Водночас приписи цієї статті Основного Закону, які закріплюють право на судовий захист, перебувають у нерозривному зв'язку з приписами Конституції України, які визначають обсяг судового захисту. Зокрема, за правилами пункту 8 частини другої статті 129 Основного Закону касаційне оскарження справді є можливим (доступним), але «у визначених законом випадках». З цього конституційного «веління» випливає, що конституційні гарантії щодо права на апеляційний перегляд не можуть зазнавати розсуду законодавця щодо можності звуження права на такий перегляд, натомість щодо права на касаційне оскарження навпаки - може. Тобто, законодавець може встановити випадки, коли таке (касаційне) оскарження не є (або не може бути) частиною судочинства.
З наведеними конституційними приписами кореспондується стаття 13 КАС України та стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
За частиною першою статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Згідно з частиною шостою цієї самої статті, якщо нема обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без задоволення, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому статтею 294 цього Кодексу. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 328 КАС України, у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені в пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Відповідно до пунктів 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 КАС України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо: 3) повернення заяви позивачеві (заявникові); 4) відмови у відкритті провадження у справі; 12) залишення позову (заяви) без розгляду; 13) закриття провадження у справі; 17) відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами; відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами; 20) заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження.
За частиною третьою статті 328 цього Кодексу суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Із наведеного нормативного процесуального регулювання випливає, що ухвала суду першої інстанції про залишення без розгляду і повернення заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, винесеної окремо від рішення суду за результатами розгляду заяви особи, на користь якої ухвалено судове рішення і котра не є суб'єктом владних повноважень, та постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена в порядку апеляційного перегляду такої ухвали, могла би бути предметом касаційного перегляду.
Тобто, колегія суддів не має застережень щодо того, що судові рішення ? ухвала окружного адміністративного суду та / чи тільки постанова (ухвала) суду апеляційної інстанції, за певних фактичних і юридичних передумов, в рамках забезпечення права на судовий захист можуть бути предметом відповідного інстанційного перегляду, зокрема, й шляхом оскарження до Верховного Суду. Але для цього особа, яка оскаржує таке (чи такі) рішення судів попередніх інстанцій, з посиланням на матеріальні та процесуальні норми права в їхньому системному розумінні має вмотивовано обґрунтувати стверджувані порушення свого права, яке потребує судового захисту й, зокрема, право на апеляційний перегляд справи та / чи у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Скаржник ОСОБА_1 подав касаційну скаргу і просить переглянути за правилами касаційного оскарження оскаржені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій про залишення без розгляду заяви, поданої в порядку, визначеному статтею 383 КАС України. Але його звернення до Верховного Суду не містить ні посилання на нормативну базу, ні обґрунтування та мотивування, яке би ілюструвало, що таке судове рішення як залишення без розгляду заяви, поданої в порядку, визначеному статтею 383 цього Кодексу, за законом можуть бути переглянуті за правилами касаційного оскарження.
Нагадаємо, що за частиною третьою статті 328 цього Кодексу суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), , якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Питання права, які мають [фундаментальне] значення для формування єдиної правозастосовної практики, повинні стосуватися чи мають охоплювати правні явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що призводить до великого числа скарг на такі рішення у подібних справах, тощо.
Вживання законодавцем словосполучення «для формування єдиної правозастосовної практики» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні.
Цей припис процесуального закону вимагає, щоб особа, яка подає касаційну скаргу на ухвалу про повернення заяви позивачеві (заявникові), зокрема, й у разі, коли така ухвала винесена в рамках провадження, порядок перебігу якого визначений статтею 383 КАС України, правомірно сподівалася на такий перегляд, то вона має навести обґрунтування того, що рішення касаційного суду за наслідками розгляду такого роду скарги буде мати значення для формування єдиної правозастосовної практики. Вона (така особа) у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу подібних питань чи спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Однак скаржник не надав будь-яких доказів на підтвердження цих обставин та не обґрунтував, у чому саме полягатиме [виняткове, орієнтувально-правозастосовне] значення рішення суду касаційної інстанції за наслідками розгляду його касаційної скарги на постанову про повернення заяви для формування єдиної правозастосовної практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин. Інакше кажучи, доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржник не навів.
Не вбачаються такі фактори й з обсягу та змісту спірних правовідносин, які виникли у цій справі.
Виписані в касаційній скарзі міркування на користь слушності її доводів не спростовують ключових мотивів і обґрунтування, наведеного в цій ухвалі.
Отож, можна узагальнити, що скаржник ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення судів попередніх інстанцій, які не містить у собі встановлених процесуальним законом необхідних і достатніх передумов для того, щоб відкрити касаційне провадження про перегляд цих судових рішень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 3, 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними рішень та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді: С. Г. Стеценко
С. М. Чиркін