06 січня 2026 рокуСправа № 260/6253/24 пров. № А/857/264/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційними скаргами Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та ОСОБА_2 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2024 року (суддя Плеханова З.Б., м.Ужгород), -
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі ГУПФ-1, ГУПФ-2 відповідно), в якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ-1 від 24.07.2024 № 071750012772 (далі Рішення) про відмову в перерахунку пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» (далі Закон № 3723-XII);
зобов'язати ГУПФ-1 призначити з 17.07.2024 пенсію у зв'язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону № 3723-XII у розмірі 70-ти відсотків заробітку померлого батька ОСОБА_3 , визначеного у довідці від 27.03.2024 №476 (далі Довідка) щодо складових суддівської винагороди судді Перечинського районного суду ОСОБА_3 на дату смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та здійснити виплату пенсії із урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2024 року позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач - ГУПФ-1, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В доводах апеляційної скарги вказує, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402-VIII) не передбачено призначення пенсій в разі втрати годувальника. Пунктами 10 і 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ (далі Закон № 889-VIII) передбачено право державних службовців на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII. Пенсії відповідно до Закону № 889-VІІІ призначаються особам, які на день набрання чинності цим Законом (тобто станом на 01.05.2016): мають не менш як 20 років роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців (стаття 25 Закону № 3723-XII); займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України.
З апеляційною скаргою звернулась також ОСОБА_2 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4 , у якій зазначила, що останній є сином померлого ОСОБА_3 , перебуває на обліку в ГУПФ-2 та отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника, обчислену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV). Зазначає, що малолітній син померлого має право на призначення йому пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII. Визначивши розмір пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 , 2006 року народження, в сумі 70 відсотків від суми заробітної плати померлого годувальника, суд першої інстанції фактично порушив права та законні інтереси малолітнього сина ОСОБА_4 , 2020 року народження, оскільки при призначенні йому пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі Закону № 3723-XII розмір пенсії буде меншим за встановлений статтею 37 Закону № 3723-XII, із урахуванням принципу рівності часток, що складає 45 відсотків (половину з 90 відсотків) суми заробітної плати померлого годувальника - батька, ОСОБА_3 .
Позивач у відзивах на апеляційні скарги заперечує вимоги таких, вважає судове рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга ГУПФ-1 підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що частиною тринадцятою статті 37 Закону № 3723-XII передбачено, що у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім'ї - 90 відсотків, а не станом на 01.05.2016 (день набрання чинності Закону № 889-VIII).
Такі висновки суду першої інстанції є помилковими, з таких міркувань.
Апеляційним судом, з урахуванням установленого судом першої інстанції, встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУПФ-2 та отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника за померлим батьком - ОСОБА_3 , відповідно до Закону № 1058-IV.
Батько позивача - ОСОБА_3 перебував на посаді судді з 01.06.2009 по дату смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
17.07.2024 позивач звернулася до ГУПФ-2 із заявою щодо переведення її на пенсію у зв'язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
До заяви додано довідку від 27.03.24 № 476 щодо складових суддівської винагороди судді Перечинського районного суду Закарпатської області ОСОБА_3 на дату смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) для обчислення пенсії у зв'язку з втратою годувальника за нормами Закону № 3723-ХІІ.
Рішенням позивачу відмовлено у переході на пенсію в разі втрати годувальника за нормами Закону № 3723-ХІІ, оскільки відповідно до Закону № 1402-VIII призначається довічне грошове утримання суддям у відставці, але згідно цього Закону призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника не передбачено, натомість така пенсія призначається за нормами Закону № 1058-IV.
ОСОБА_4 - син померлого позивача, перебуває на обліку в ГУПФ-2 та отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника за померлим батьком - ОСОБА_3 , відповідно до Закону № 1058-IV.
17.12.2024 ОСОБА_2 , як законний представник ОСОБА_4 , подала до ГУПФ-2 заяву про переведення сина на пенсію по втраті годувальника, обчислену на підставі Закону № 3723-ХІІ.
Рішення ГУПФ-1 від 17.12.2024 № 071750012772 відмовлено у перерахунку пенсії.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Закон № 1402-VIII в окремих випадках прямо передбачає гарантії судді та членів його сім'ї. Зокрема, у частинах першої та другої статті 140 цього Закону зазначено, що судді, члени їхніх сімей та їхнє майно перебувають під особливим захистом держави.
Разом з тим, Закон № 1402-VIII не визначає особливостей пенсійного забезпечення осіб, що перебували на утриманні судді, на випадок його смерті.
Відтак, Закон № 1402-VIII не містить приписів щодо гарантій членів сім'ї судді на пенсійне забезпечення у вигляді пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
За приписами частини першої статті 1 Закону № 1058-IV відповідно до цього закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частин тринадцятої, чотирнадцятої статті 37 Закону №3723-XII у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім'ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім'ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.
Відповідно до пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VІІІ, з 01.05.2016 втратив чинність Закон № 3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пункті 10 і 12 цього розділу.
Зокрема, пунктом 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Верховний Суд у постановах від 9 листопада 2018 року у справі № 236/3193/16-а та від 31 травня 2021 року у справі № 569/10026/16-а, від 21 грудня 2021 року у справі № 440/7341/20 вказав, що дотримання принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права полягає у тому, що, приймаючи нові умови пенсійного забезпечення згідно Закону № 889-VIII, Верховна Рада України закріпила право певних осіб на конкретні умови призначення пенсії, зокрема, пенсії державного службовця шляхом відсилання до норм Закону, який, серед іншого, передбачає такий вид пенсійного забезпечення, як призначення пенсії по втраті годувальника. За таких умов, розповсюдивши право на особу, законодавець шляхом прийняття закону поширив і право членів сім'ї цієї особи при призначенні пенсії на випадок втрати годувальника у разі її смерті, тобто позивача, відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII.
Відповідно до частини другої статті 46 Закону № 889-VIII до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах суддів.
Аналогічні приписи закріплено і у «Порядку обчислення стажу державної служби», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229 та «Порядку обчислення стажу державної служби», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України 03.05.1994 №283 (який був чинним до 25.03.2016).
Отже, «Прикінцевими та перехідними положеннями» Закону №889-VIII передбачено, що за наявності у особи не менше 10 років станом на 01.05.2016 стажу державної служби, або 20 років стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі, така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
За наявності умов, передбачених Законом № 889-VIII - стажу державної служби у померлого ОСОБА_3 (не менше 10 років станом на 01.05.2016 або понад 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), на утриманні якого перебували донька ОСОБА_1 та син ОСОБА_4 , останні мають право на таку пенсію.
Як встановлено з матеріалів справи, померлий ОСОБА_3 на момент смерті працював суддею Перечинського районного суду Закарпатської області, у відставці не перебував, довічного грошового утримання не отримував.
Відповідно до довідки про трудову діяльність ОСОБА_3 (згідно з записами трудовій книжці, послужному списку), виданою головою Перечинського районного суду Закарпатської області, померлий ОСОБА_3 працював суддею з 01.06.2009 по 27.02.2024, що становить 14 років 8 місяців 27 днів.
Інших відомостей про період перебування померлого ОСОБА_3 на державній службі матеріали справи не містять.
Оскільки право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника особам, які були на його утриманні до отримання права на вихід на відповідну пенсію годувальником, законодавець пов'язує з наявністю у померлого стажу державної служби не менше 10 років станом на 01.05.2016 або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі, зазначеного стажу державної служби померлого ОСОБА_3 недостатньо для призначення пенсії по втраті годувальника відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Таким чином, відсутні правові підстави для переведення дітей померлого з пенсії в разі втрати годувальника, призначеної на підставі Закону № 1058-IV, на пенсію державного службовця у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 3723-XII.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , поданої в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , про порушення принципу рівності часток при визначенні розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника є похідними від помилкового висновку суду першої інстанції про наявність у членів сім'ї померлого права на пенсію відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII.
Оскільки у померлого ОСОБА_3 відсутній стаж державної служби, необхідний для призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, питання визначення часток пенсії між дітьми померлого не підлягає вирішенню, у зв'язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.
Крім того, в частині обрахунку у розмірі 70-ти відсотків заробітку померлого батька ОСОБА_3 , визначеного у Довідці щодо складових суддівської винагороди судді, слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2021 року у справі № 440/7341/20, у подібних правовідносинах, враховуючи положення Законів № 1058-IV та № 3723-ХІІ в сукупності, дійшов висновку, що частину першу статті 37 Закону № 1058-IV слід застосовувати з урахуванням того, що розмір пенсії у зв'язку із втратою годувальника - судді у відставці, що отримував щомісячне довічне грошове утримання, і на час смерті мав право на пенсію за віком на підставі статті 37 Закону № 3723-XII визначається, зокрема, у розмірі 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі статті 37 № 3723-XII.
Суд касаційної інстанції звернув увагу, що незалежно від того, отримувала особа пенсію за віком чи ні, усі пенсії, в тому числі і пенсія у зв'язку з втратою годувальника, обчислюються з однакової базової величини - пенсії за віком.
Таким чином, базовою величиною для визначення розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, призначеної відповідно до Закону № 3723-ХІІ, є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника.
Вказана правова позиція була також підтримана Верховним Судом у постановах від 7 листопада 2023 року у справі №420/9478/21, від 16 грудня 2025 року у справі №340/4966/24.
В розрізі викладених обставин, апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, з огляду на обставини, що викладені вище.
Доводи апеляційної скарги відповідача є суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до помилкового висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на зазначене, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права (неправильне тлумачення), що призвело до безпідставного задоволення позову, а тому апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області задовольнити.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2024 року скасувати та ухвалити постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Т. В. Онишкевич
Н. М. Судова-Хомюк