06 січня 2026 року м. Дніпросправа № 280/4401/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Добродняк І.Ю., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року (суддя Кисель Р.В.) за заявою ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі №280/4401/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2024 року було частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 :
визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у нездійсненні ОСОБА_1 (у день звільнення з військової служби - 05.03.2024) виплат, визначених наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.03.2024 №65;
визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 нарахування та виплати надбавки за вислугу років, у розмірі 25% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням - за січень, лютий 2024 року;
зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 визначені наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.03.2024 №65 виплати;
зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за вислугу років, у розмірі 25% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням - за січень, лютий 2024 року.
Рішення суду набрало законної сили.
19.11.2025 від ОСОБА_1 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі №280/4401/24.
В обґрунтування заяви зазначено, що відповідач протягом більше шести місяців навмисно не виконує рішення суду у цій справі.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2026 року в задоволенні заяви про встановлення судового контроля за виконанням рішення відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні заяви позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин, які б свідчили про
недобросовісність дій відповідача під час виконання рішення суду, його умисне невиконання або ухилення від його виконання. Такі висновки суд обгрунтував тим, що позивачем не надано доказів пред'явлення виконавчого листа до примусового виконання, а також не наведено в заяві обставини, які б свідчили про факт умисного невиконання відповідачем рішення суду.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Позиція позивача фактично полягає в тому, що до теперішнього часу зобов'язальне рішення суду, яке ухвалено на його користь, залишається не виконаним, що, за його позицією, свідчить про необгрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, якою відмовлено у встановленні судового контролю за виконанням рішення суду. Позивач зазначає, що положення ст.382 КАС України не передбачають необхідності надання, при вирішенні питання про встановлення судового контролю, доказів звернення виконавчого листа до примусового виконання та результатів виконавчого провадження.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
В силу приписів ст..129-1 Конституції України, ст..13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст.14, 370 КАС України рішення суду є обов'язковим для виконання.
При цьому, для цілей застосування ст..6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стадія виконання рішення суду є складовою доступу до правосуддя.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст..17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, що право на доступ до суду було б ілюзорним, якби остаточне, зобов'язальне судове рішення залишалося без дієвим на шкоду одній зі сторін (справа «Ромашов проти України, рішення від 27.07.2004р.).
Отже, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
У свою чергу, судовий контроль є важливою конституційною гарантією забезпечення обов'язковості судового рішення. Це означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (відповідно до приписів резолютивної та мотивувальної частини рішення).
Одним із видів судового контролю за виконанням рішення суду, який передбачений КАС України, є встановлення судом обов'язку суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ст..382 КАС України).
Так, згідно з частиною 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З огляду на положення вказаної норми процесуального права можливо дійти висновку про те, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду.
В той же час, такі повноваження суду повинні бути реалізовані з урахуванням того, що контроль за виконанням судового рішення здійснює суд, що прямо передбачено ст..129-1 Конституції України, і такі повноваження суду запровадженні з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві.
Отже, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд повинен з'ясувати те, чи виконано судове рішення, причини, які призводять до невиконання такого рішення та чи є вони об'єктивними, оцінити ризики, які можуть існувати для позивача у випадку невиконання рішення суду.
У спірному випадку суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні заяви про встановлення судового контролю, виходив з того, що позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин, які б свідчили про недобросовісність дій відповідача під час виконання рішення суду, його умисне невиконання або ухилення від його виконання.
В той же час, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що звернення позивача із заявою про встановлення судового контролю було обумовлено саме невиконанням відповідачем, протягом тривалого строку, рішення суду, про що прямо і зазначено у вказаній заяві. Суд першої інстанції, обмежившись посиланням на не надання позивачем відповідних доказів, не вжив заходів щодо встановлення причин невиконання рішення суду, а відповідно не надав і оцінки причинам не виконання рішення суду.
Отже, за таких обставин, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції неможливо визнати обгрунтованою, оскільки судом першої інстанції не було встановлено та з'ясовано обставин, які мають визначальне значення для вирішення питання щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Стосовно посилань суду першої інстанції на не надання позивачем доказів пред'явлення виконавчого листа до примусового виконання, слід зазначити те, що положення ст.382 КАС України не передбачають необхідності надання, при вирішенні питання про встановлення судового контролю, доказів звернення виконавчого листа до примусового виконання та результатів виконавчого провадження.
Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.320, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року у справі №280/4401/24 - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках та строки, які визначено ст.ст.328, 329 КАС України.
Повний текст судового рішення складено 06.01.2026
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя І.Ю. Добродняк
суддя А.В. Суховаров