05 січня 2026 року м. Дніпросправа № 160/8034/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),
суддів: Семененка Я.В., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі
апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року
у справі №160/8034/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в якому просила
- визнати протиправним та скасувати рішення від 30.01.2025 №047350008036 Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком за Списком №2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу період роботи ОСОБА_1 , за Списком №2, з 16.07.2008 по 30.06.2015;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , від 22 січня 2025 року про призначення пенсії за віком за Списком №2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 20 січня 2025 року призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , пенсію за віком за Списком №2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що вона звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, надавши всі необхідні документи для призначення пенсії, однак отримала рішення про відмову у призначенні пенсії. Позивачка стверджує, що у відповідача при розгляді заяви про призначення пенсії були наявні всі необхідні відомості щодо спеціального стажу позивача. Пенсійним органом протиправно не зараховано до її пільгового стажу роботи за Списком №2 період її роботи з 16.07.2008 по 30.06.2015, який, зокрема, підтверджується трудовою книжкою. Одночасно із цим, позивачка зауважує, що у неї відсутні довідки про підтвердження наявності трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів з місця роботи, які стосуються спірного періоду, оскільки підприємство знаходяться на тимчасово окупованій території, а позивачка є внутрішньо переміщеною особою. Оскаржуване рішення ГУ ПФУ у Львівській області про відмову в призначені пенсії за віком на пільгових умовах позивачка вважає протиправним, оскільки із прийняттям такого рішення відповідач порушив її конституційне право на соціальний захист, а саме на пенсійне забезпечення за віком на пільгових умовах
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову в призначенні пенсії за №047350008036 від 30.01.2025.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.01.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду у даній справі та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України.
У задоволені іншої частини позовних вимог, відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що позиція пенсійного органу щодо недосягнення позивачкою пенсійного віку є неправомірною. Суд зазначив, що на час звернення позивачки за призначенням пенсії існували два закони, які одночасно визначали правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, які містять розбіжності у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за п. «б» ст.13 Закону №1788-XII та 55 років за п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV. З огляду на висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020, практику Європейського суду з прав людини, суд вказав на те, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для заявника закону.
Щодо вимог про зарахування періодів роботи до пільгового стажу, суд зазначив, що рішення про відмову у призначенні пенсії не містить такої підстави для відмови як не зарахування пільгового стажу, а отже відсутні підстави для задоволення цієї частини позовних вимог.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог як таке, що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд залишив поза увагою те, що в спірному рішенні відповідачем-1 зазначено, що пільгового стажу позивачки зараховано лише 5 років, в той час як згідно записів трудової книжки стаж позивачки за Списком №2 - 13 років. Крім того, позивачка вказує, що факт не зарахування пільгового стажу підтверджується відповідачами у відзивах на позовну заяву.
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області також звернулось до суду з апеляційною скаргою, не погодившись з задоволеними позовними вимогами, просить скасувати оскаржуване судове рішення, в задоволенні позову відмовити в повному обсягу. Апеляційна скарга фактично обґрунтована незгодою з висновками суду щодо наявності у позивачки права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Позиція відповідача полягає в тому, що оскільки пенсії призначаються на підставі Закону №1058-IV, а положеннями ст.114 вказаного Закону передбачено те, що особа набуває право на призначення пенсії за Списком №2 після досягнення 55-ти річного віку, який на час звернення із заявою про призначення пенсії позивачка не досягла, то відсутні підстави стверджувати про наявність у неї права на призначення пільгової пенсії за Списком №1.
Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 22.01.2025 ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України (ГУ ПФУ в Дніпропетровській області) із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (за Списком №2) відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003.
Заява позивачка та додані до заяви документи розглянуті за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ у Львівській області, за результатом розгляду яких відповідачем-1 прийнято рішення №047350008036 від 30.01.2025, яким позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» через відсутність настання необхідного віку 55 років.
В цьому рішенні зазначено, шо пенсійний вік, визначений пунктом 8 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV, становить 55 років. Необхідний страховий стаж, визначений пунктом 8 частини 2 статті 114 Закону №1058-ІV становить 25 років. Необхідний пільговий стаж, визначений пунктом 8 частини 2 статті 114 Закону №1058-ІV становить 10 років для жінок.
Вік заявниці 50 років 03 дні. Страховий стаж - 23 роки 06 місяці 07 днів. Пільговий стаж 05 років 11 місяців 08 днів.
Не погодившись із такою відмовою, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав.
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
Відповідач-2, відмовляючи позивачці у призначенні пенсії у зв'язку з недосягненням нею пенсійного віку 55 років, виходив з положень п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
Відповідно до наведеної норми на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Як встановлено судом вище, на дату звернення до пенсійного органу із заявою позивачці виповнилось 50 років.
Щодо досягнення позивачкою необхідного віку, який би давав останній право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про помилкове застосування до спірних правовідносин вказаної відповідачем-1 норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
На час виникнення спірних правовідносин правила призначення пенсій за Списком №2 регламентуються одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом «б» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV (в редакції Закону № 2148-VIII), на який і посилається відповідач-2 в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до п. «б» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (в редакції Закону № 213-VIII від 02.03.2015) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До внесення змін Законом № 213-VIII у статтю 13 Закону № 1788-ХІІ пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XIІ було встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Тобто Законом №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015, віковий ценз для жінок у 50 років збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
23.01.2020 Конституційним Судом України прийнято рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII».
Конституційний Суд України у вказаному рішенні, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
За змістом пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, з 23.01.2020 правила призначення пенсій за Списком №2 регламентуються одночасно пунктом «б» частини першої статті13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1788-ХІІ у редакції Закону №2148-VIII.
Таким чином, відносно позивачки правила вказаних нормативних положень містять розбіжність у величині показника вікового цензу, що є однією з умов призначення пенсії жінкам за Списком №2, який складає 50 років за пунктом «б» частини першої статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та 55 років за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1788-ХІІ у редакції Закону №2148-VIII.
Вирішуючи спір у цій справі, суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивачки Закону, а саме: положенням пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, виходячи з такого.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд дійшов висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Таким чином, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV, на який посилається відповідача-1 в оскаржуваному рішенні.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в своєму рішенні від 21.04.2021 у зразковій справі №360/3611/20, яке підтримане постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021, вказав, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
За таких обставин та правового регулювання вбачається, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон №1788-ХІІ як більш сприятливий закон, який передбачає право позивачки на пенсію за віком на пільгових умовах після досягнення нею віку 50 років, тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області від 30.01.2025 №047350008036 про відмову позивачці у призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 у зв'язку з недосягненням позивачкою необхідного для цього пенсійного віку є протиправним.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов'язання пенсійного органу зарахувати до пільгового стажу період роботи за Списком №2 з 16.07.2008 по 30.06.2015.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні цих вимог, виходив з відсутності інформації щодо не зарахування даного періоду до пільгового стажу позивачки в оскаржуваному рішенні про відмову у призначенні пенсії,
Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що у спірному рішенні пенсійного органу, яке прийнято за результатом розгляду поданих позивачкою документів, вказано, що пільговий стаж позивачки становить 05 років 11 місяців 08 днів, в той час як записи в трудовій книжці позивачки свідчать про період її роботи Списком №2 з 16.07.2008 по 30.06.2015. Також із відзивів відповідачів вбачається, що пенсійним органом не зараховано вказаний період роботи ОСОБА_1 до пільгового стажу, оскільки позивачкою не надано уточнюючу довідку щодо даного періоду роботи.
Отже, факт не зарахування спірного періоду роботи до пільгового стажу підтверджується відповідачами та матеріалами пенсійної справи позивачки, а саме: протоколами пенсійного органу, складеними під час розгляду заяви позиваки. І хоча в рішенні про відмову у призначенні пенсії дана підстава не зазначена, проте вона випливає із зазначених в рішенні зарахованих 5 років 11 місяців 08 днів пільгового стажу.
З матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що в період з 16.07.2008 по 30.06.2015 позивачка працювала на посаді машиніста підйому ствола №6 та ствола № НОМЕР_1 ДП «Донбасантрацит» шахта ім. «Ізвєстій» (м. Хрустальний), що підтверджується записами трудової книжки НОМЕР_2 (записи №№12-14) та відміткою в трудові книжці, що дана посада атестована за Списком №2.
Відповідно до наведених вище правових норм умовою призначення особі пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 є зайнятість такої особи повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць.
Відповідно до п. 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Відповідно до п. 10 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383, для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637.
Відповідно до п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, наведені у цьому пункті, в тому числі: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.
Положенням ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує наявний трудовий стаж для призначення пенсій є трудова книжка. Це ж встановлено і п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637.
Відповідно до вказаного Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За правилами п.3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п.20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).
Таким чином, аналіз наведених вище норм свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж та характер роботи, є трудова книжка, і лише у разі відсутності у ній відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
В спірному випадку, як з'ясовано судом вище, трудова книжка позивачки містить повну інформацію, яка підтверджує право позивачки на пільгову пенсію за Списком №2, а саме: виконання нею робіт, що включені до Списку №2, а також записи про атестацію робочих місць.
Пенсійний орган не ставить під сумнів достовірність та повноту записів, внесених до трудової книжки позивачки. Доказів того, що ці записи визнано нечинними чи недійсними відповідачами не надано.
З огляду на вищенаведене, враховуючи наявність відповідних записів у трудовій книжці позивачки, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що пенсійним органом протиправно не зараховано до пільгового стажу позивачки період роботи з 16.07.2008 по 30.06.2015.
З метою відновлення порушених прав позивачки, суд апеляційної інстанції вважає з необхідне зобов'язати відповідний орган пенсійного фонду зарахувати спірний період до пільгового стажу позивачки за Списком №2.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання призначити, нарахувати та виплатити пенсію, суд зазначає наступне.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 №21-87а13.
Так, обрахунок страхового стажу та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
У силу положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивачки на пенсію за віком на пільгових умовах вважає за необхідне зобов'язати належний орган Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні.
При цьому суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивачки про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області, то саме цей орган і має завершити процедуру призначення позивачці пенсії за віком.
Отже, позовні вимоги, пред'явлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, задоволенню не підлягають.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції не повно встановлено обставини по справі, що призвело до невірного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог, що відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду та прийняття нового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року у справі №160/8034/25 - скасувати, ухвалити нове рішення.
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 30.01.2025 №047350008036.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 період роботи за Списком №2 з 16.07.2008 по 30.06.2015 і повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22 січня 2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням висновків суду.
В решті позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3028,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк
суддя Я.В. Семененко
суддя А.В. Суховаров