06 січня 2026 року м. Дніпросправа № 160/15724/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Ясенової Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року (суддя Прудник Сергій Володимирович) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить: визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 27.07.2022 по 31.05.2024 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 яка полягає у не здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 з 27.07.2022 по 31.05.2024 належного грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2022 рік 2481 грн, на 2023 рік 2684 грн та на 2024 рік 3028 грн на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького кладу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 року, з врахуванням раніше виплачених сум; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 яка полягає у не здійсненні перерахунку та виплати грошової допомоги для оздоровлення за 2022 та 2023 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2022 рік 2481 грн та на 2023 рік 2684 грн, на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького кладу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 року, з врахуванням раніше виплачених сум; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належне грошове забезпечення з 27.07.2022 по 31.05.2024 (щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2022 рік 2481 грн, на 2023 рік 2684 грн та на 2024 рік 3028 грн на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького кладу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 року, з врахуванням раніше виплачених сум; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення за 2022 та 2023 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 2022 рік 2481 грн та на 2023 рік 2684 грн, на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького кладу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 року, з врахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року позов задоволено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Зазначає, що правові підстави для здійснення додаткових виплат відсутні. Вказує, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Судом встановлено, сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 у спірному періоді проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 157 від 31.05.2024 капітана ОСОБА_1 офіцера групи логістики штабу військової частини НОМЕР_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 26 травня 2024 року № 160 на посаду офіцером резерву 333 роти резерву військової частини НОМЕР_2 , вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби - 333 роти резерву військової частини НОМЕР_2 .
На звернення позивача відповідач листом від 28.05.2025 № 1704/1264 повідомив про відсутність підстав для здійснення перерахунку грошового забезпечення за період проходження служби у ВЧ НОМЕР_1 з 27.07.2022 по 31.05.2024.
Позивач вважає, що під час перебування на службі відповідач протиправно не здійснив виплату належного грошового забезпечення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного року, взятого як розрахункову величину, у зв'язку з чим звернулася до суду з цим позовом.
Щодо доводів відповідача про пропуск строку звернення до суду з цим позовом, суд апеляційної інстанції зазначає, що звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив поновити строк звернення до суду та врахувати обставину перебування у лавах Збройних Сил України. Враховуючи зазначене, а також факт того, що командуванням військової частини НОМЕР_1 надано відповідь на звернення від 28.05.2025, саме з вказаної дати позивач дізнався про порушення своїх прав.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду 03 червня 2025 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовною заявою.
В апеляційній скарзі відповідач звертає увагу, що позов подано поза межами строку звернення до суду.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року запропоновано ОСОБА_1 надати до суду пояснення із зазначенням причин пропуску звернення до суду з позовом у справі № 160/15724/25 з підтвердженням їх поважності належними та допустимими доказами.
На виконання вимог ухвали від позивача надійшли письмові пояснення, в яких останній просить визнати поважним пропуск строку звернення до суду з позовом. В обґрунтування поважності причин пропуску строку позивач зазначає підстави, аналогічно вказаних у позові.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що на момент розгляду цієї справи Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 визнано неконституційними із дня ухвалення цього Рішення положення частини 1 статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Враховуючи такі обставини, колегія суддів доходить висновку про розгляд справи по суті заявлених вимог без застосування строку звернення до суду з цим позовом.
Щодо суті спірних правовідносин, суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пункт 4 названої урядової постанови в первинно прийнятій редакції встановлював, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 у первинній редакції внесені зміни, зокрема, до пункту 4 постанови КМУ № 704, який викладено в новій редакції та встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Разом з цим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103.
Отже, з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Таким чином, у позивача через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникло право на отримання грошового забезпечення з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Натомість 12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704» (Постанова № 481), пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Пунктом 3 Постанови № 481 установлено, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів. Отже, з дня набрання чинності Постановою № 481 (20.05.2023) Кабінетом Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запроваджено сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн.
Відтак, обраховуючи грошове забезпечення на підставі приписів постанови Кабінету Міністрів № 481 відповідач діяв правомірно.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 24.04.2025 у справі № 420/5584/24, в якій суд касаційної інстанції вказав, що висновки Верховного Суду у справах, на які скаржник посилається в обґрунтування підстав касаційного оскарження, сформовані касаційним судом у спорах про скасування пункту 6 Постанови № 103, яким внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704 в частині встановлення розрахункової величини для визначення розмірів посадових окладів військовослужбовців у розмірі «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018», а також у спорах про розміри недоплаченого грошового забезпечення, які виникли після скасування в судовому порядку пункту 6 Постанови № 103 про внесення змін до пункту 4 Постанови № 704, в той час, коли відновила дію первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, яка передбачала розрахункову величину для визначення розмірів посадових окладів військовослужбовців у розмірі «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року». Водночас ці висновки не є релевантними до спірних правовідносин в частині відмовлених позовних вимог за період з 20.05.2023 по 17.01.2024, тобто після набрання чинності Постановою № 481, пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, запровадивши замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» сталу розрахункову величину для визначення посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн.
Колегія суддів зауважила, що відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, внесені Постановою № 481 зміни до пункту 4 Постанови № 704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови № 704.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
Таким чином, відповідач у період з 20.05.2023 по 31.05.2024 діяв правомірно в межах приписів чинного законодавства, не допустивши порушення прав та інтересів позивача.
Враховуючи сукупність наведених обставин, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню як таке, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 243, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року в адміністративній справі № 160/15724/25 скасувати в частині задоволених позовних вимог за період з 20.05.2023 по 31.05.2024.
У задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з 06 січня 2026 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 06 січня 2026 року.
Головуючий - суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров
суддя Т.І. Ясенова