29 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 340/3448/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),
суддів: Дурасової Ю.В., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року (суддя Кармазина Т.М.) в адміністративній справі №340/3448/25 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області, в якому просив:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області щодо нарахування та виплати судді у відставці Долинського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.07.2020 року по 28.02.2025 (дата звільнення) та вихідної допомоги при звільненні, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2 102 грн 00 коп;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді у відставці Долинського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.07.2020 року у розмірі 2 197 грн 00 коп., з 01.12.2020 року у розмірі 2 270 грн 00 коп, з 01.01.2021 року у розмірі 2 270 грн 00 коп, 01.07.2021 року у розмірі 2 379 грн 00 коп, 01.12.2021 року у розмірі 2 481 грн 00 коп,, з 01.01.2022 року у розмірі 2 481 грн 00 коп, з 01.07.2022 року у розмірі 2 600 грн 00 коп, з 01.12.2022 року у розмірі 2 684 грн 00 коп, з 01.01.2023 року у розмірі 2 684 грн 00 коп, з 01.01.2024 року у розмірі 3028 грн 00 коп, з 01.01.2025 року у розмірі 3028 грн 00 коп., від посадового окладу, та відповідних доплат за вислугу років та перебування на адміністративній посаді, враховуючи раніше виплачені суми, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області провести нарахування та виплату вихідної допомоги судді у відставці Долинського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2025 року - 3028 грн 00 коп., враховуючи раніше виплачені суми, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині виплати вихідної допомоги та стягнення суддівської винагороди за останній місяць;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області, як суб'єкта владних повноважень, не на користь яких ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.
Ухвалою судді від 02 червня 2025 позовну заяву залишено без руху, та надано позивачеві строк для усунення її недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року позов повернуто позивачу у зв'язку з не усуненням недоліків позовної заяви.
Ухвала суду мотивовано тим, що позивач у визначений судом строк для усунення недоліків не усунув їх.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, оскаржив її в апеляційному порядку. Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
Згідно з частиною першою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Частиною першою статті 233 КЗпП України (в редакції чинній до 19.07.2022 року) встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
Частиною другою цієї статті передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
За змістом статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору переданого на вирішення суду у цій справі є виплата позивачу невірно обрахованої суддівської винагороди за період з 01.07.2020 по 28.02.2025 та вихідної допомоги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 в справі № 755/12623/19 визначила природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вказавши, що такий заробіток за природою є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію. Незаконне звільненні - це незаконне припинення роботодавцем із працівником трудового договору в односторонньому порядку. Водночас виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений.
Статтею 233 КЗпП України визначені строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. На момент виникнення спірних правовідносин частина друга вказаної норми встановлювала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частині другій статті 233 КЗпП України. Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право, згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь-яким строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право, згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника.
Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з частини другої статті 233 КЗпП України.
Аналогічна за своїм змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 420/10861/21, від 04.08.2022 у справі № 380/6129/20, від 18.08.2022 у справі № 560/7496/20, від 04.05.2023 у справі № 560/3294/22, від 04.05.2023 року у справі №560/3294/22, яка у відповідності до положень статті 242 КАС України є обов'язковою для врахування.
Щодо посилань суду першої інстанції на положення статті 233 КЗпП України у редакції чинній після 19.07.2022 року, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Відповідно до статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд зробив висновок про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Аналогічна правова позиція міститься в рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22.
Так частина позовних вимог в цій справі стосуються виплати позивачу невірно обрахованої суддівської винагороди за період з 01.07.2020 по 19.07.2022 та вихідної допомоги які, відповідно до статті 233 КЗпП України (у редакції, що діяла на час спірних правовідносин), не обмежуються будь-яким строком звернення до суду.
Право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 та від 27 квітня 2023 року у справі №420/14777/22.
Таким чином суд першої інстанції безпідставно залишив позов без руху в цій частині та в подальшому повернув позов щодо таких вимог.
Відтак, колегія суддів зробила висновок про необхдність задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись: статтями, 320, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя Л.А. Божко
суддя Ю. В. Дурасова
суддя О.М. Лукманова