06 січня 2026 р. Справа № 520/20816/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.10.2025, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., м. Харків, повний текст складено 14.10.25 у справі № 520/20816/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Харківській області
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі за текстом також -відповідач, ГУНП в Харківській області), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати Наказ №409 о/с від 16.07.2025 начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області полковника поліції Петра Токаря про звільнення за п. 8 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_1 (РНОКПП № НОМЕР_1 ) з посади заступника начальника Харківського районного управління поліції № 1 - начальника кримінальної поліції ГУНП в Харківській області;
- поновити ОСОБА_1 (РНОКПП № НОМЕР_1 ) на посаді заступника начальника Харківського районного управління поліції № 1 - начальника кримінальної поліції ГУНП в Харківській області з 16.07.2025, враховуючи вимоги ст. 371 КАС України про негайне виконання;
- судові витрати у справі покласти на відповідача.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано Наказ №409 о/с від 16.07.2025 начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області полковника поліції Петра Токаря про звільнення за п. 8 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_1 з посади заступника начальника Харківського районного управління поліції № 1 - начальника кримінальної поліції ГУНП в Харківській області.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Харківського районного управління поліції № 1 - начальника кримінальної поліції ГУНП в Харківській області з 16.07.2025.
Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Харківського районного управління поліції № 1 - начальника кримінальної поліції ГУНП в Харківській області з 16.07.2025 зі збереженням місця роботи і посади за ОСОБА_1 як таким, що увільнений від виконання своїх службових обов'язків.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права; має місце невідповідність висновків, викладених у оскаржуваному рішенні обставинам справи. Наводить обставини справи, зазначені ним у відзиві на позовну заяву та звертає увагу, що з моменту призову на військову службу, за громадянами України, які були призвані на військову службу під час мобілізації на строк до її закінчення зберігаються: місце роботи, посада та середній заробіток на підприємстві, установі, організації, незалежно від підпорядкування та Форми власності, у яких вони працювали на час призову. Гарантії, встановлені частиною 3 статті 119 КЗпП України, спрямовані на забезпечення права громадян на працю та її оплату, які повинні виконати свій конституційний обов'язок захисту Батьківщини. Проте у спірних правовідносинах «призов на військову службу під час мобілізації» та «служба у добровільному порядку (за контрактом)» не є тотожними поняттями. Звертає увагу, що позивач добровільно перейшов зі служби в поліції на військову службу до Військової частини НОМЕР_2 , яка підпорядковується Міністерству оборони України, що перешкоджає можливості подальшого проходження служби в поліції, оскільки згідно зі статтею 66 Закону № 580-VIII поліцейський не може під час проходження служби займатися іншою оплачуваною діяльністю, крім науково-педагогічної, наукової або творчої, а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки вважає доводи відповідача безпідставними, а оскаржуване рішення ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу в Національній Поліції України та перебував на посаді заступника начальника Харківського районного управління поліції № 1 - начальника кримінальної поліції ГУНП в Харківській області.
26.06.2025 позивач уклав контракт з Міністерством Оборони України на проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України.
Позивач є військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_2 , що підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 26.06.2025 за № 182 та довідкою форми № 5 від 01.07.2025, виданою Військовою частиною НОМЕР_2 .
16.07.2025 наказом начальника ГУНП в Харківській області П. Токаря № 409о/с позивача звільнено з органів Національної поліції України на підставі п. 8 ч. 1 ст. 77 (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)) Закону України «Про Національну поліцію» з 16.07.2025.
Позивач уважає таке звільнення протиправним, та з метою захисту порушеного права на працю звернувся до суду з позовом у цій справі.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з моменту призову на військову службу, за громадянами України, які були прийняті на військову службу за контрактом зберігаються: місце роботи, посада та середній заробіток на підприємстві, установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали на час призову, і при цьому прийняття на військову службу за контрактом не є тотожним з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій), на яку посилається ГУНП в Харківській області, як на підставу звільнення ОСОБА_1 , та дійшов висновку, що Наказ ГУНП в Харківській області №871 від 01.12.2020 в частині застосування до начальника Шевченківського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення у вигляді догани (п. 2 наказу), є необґрунтованим та безпідставним, а отже протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці регулюються Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України).
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України регулюються нормами Закону України «Про національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII).
Положеннями частини першої статті 3 Закону № 580-VIII визначено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 59 Закону, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
За матеріалами справи, обґрунтовуючи правомірність звільнення позивача зі служби в поліції, ГУ НП в Харківській області посилається на норми п.8 ч.1 ст.77 Закону №580-VIII та на те, що ОСОБА_1 фактично перейшов на роботу у Збройні Сили України, що перешкоджає можливості подальшого проходження служби в поліції.
Так, норми ст.77 Закону №580-VIII передбачають, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, в тому числі у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) (п.8 ч.1 ст.77 Закону).
Разом з цим нормами ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов'язком громадянина України. Громадяни відбувають на військову службу відповідно до закону.
Вказане кореспондується також з положеннями ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232- XII (далі - Закон №2232).
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до ст.2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Статтею 119 КЗпП України встановлені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків.
Так, зокрема, ч.3 вказаної статті визначено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до ч.2 ст.39 Закону №2322 громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП України, а також ч.1 ст.53 і ч.2 ст.57 Закону України «Про освіту», ч.2 ст.44, ч.1 ст.54 і ч.3 ст.63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», ч.2 ст.46 Закону України «Про вищу освіту».
Таким чином нормами Закону №2322 не врегульовано порядок збереження робочого місця за поліцейським, що призваний на військову службу під час мобілізації. Водночас за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
З огляду на зазначене застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства. Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17 та від 16 липня 2020 року у справі №400/2884/18.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено.
Воєнний стан в розумінні положень ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року №389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Отже, з моменту призову на військову службу, за громадянами України, які були прийняті на військову службу за контрактом зберігаються: місце роботи, посада та середній заробіток на підприємстві, установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали на час призову.
Водночас прийняття на військову службу за контрактом не є тотожним з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій), на яку посилається ГУНП в Харківській області, як на підставу звільнення ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що гарантії, встановлені ч.3 ст.119 КЗпП України, спрямовані на забезпечення права громадян на працю та її оплату, які повинні виконати свій конституційний обов'язок захисту Батьківщини.
З огляду на викладене, враховуючи положення ч.3 ст.119 КЗпП України, висновок суду першої інстанції про те, що ГУНП в Харківській області не мало права звільняти позивача зі служби в поліції, в тому числі на підставі п.8 ч.1 ст.77 Закону № 580-VIII, є обґрунтованим і законним.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування Наказу №409 о/с від 16.07.2025 начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області полковника поліції Петра Токаря про звільнення за п. 8 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_1 з посади заступника начальника Харківського районного управління поліції № 1 - начальника кримінальної поліції ГУНП в Харківській області, підлягають задоволенню.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту у національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та має бути адекватним наявним обставинам і виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч.1 ст.235 та статті 240-1 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, єдиним можливим рішенням суду є поновлення такого працівника на займаній або прирівняній до займаної посаді.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо необхідності допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Харківського районного управління поліції № 1 - начальника кримінальної поліції ГУНП в Харківській області з 16.07.2025.
Суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, доводи сторін спору, врахувавши вищезазначені норми матеріального права та процесуального права, зокрема,щодо оцінки доказів, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 у справі № 520/20816/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц