06 січня 2026 р.Справа № 524/13774/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22.10.2025 по справі № 524/13774/25
за позовом Кременчуцького відділу Управління державної міграційної служби України в Полтавській області
до громадянина Російської Федерації ОСОБА_1
про затримання із поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, з метою забезпечення примусового видворення за межі території України, в порядку ст. 289 КАС України
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22.10.2025 задоволено позов Кременчуцького відділу Управління державної міграційної служби України в Полтавській області до громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про затримання із поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, з метою забезпечення примусового видворення за межі території України, в порядку ст. 289 КАС України.
На зазначене рішення суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку представник апелянта посилається на ст.ст. 289, 295 КАС України та вказує, що відповідач будучи громадянином РФ не орієнтується у законодавстві України, оскільки жодної освіти, в тому числі юридичної в Україні не отримував. Перебуваючи в ПТПІ, де пересування обмежено, апелянту стало відомо, що можна скористатись безоплатною правовою допомогою, у зв'язку з чим він 03.11.2025 звернувся до Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, до якого написав заяву про надання безоплатної вторинної правової допомоги - оскарження рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22.10.2025 по справі № 524/13774/25 та надав згоду на обробку персональних даних, які листом №7477.5-192/7477.1.2-25 від 03.11.2025 Чернігівський ПТПІ направив адресату. Доручення на надання безоплатної правничої допомоги від 17.11.2025 №5398/2025-4109565 було видано 17.11.2025. Оскільки відповідач в цей час перебував і на даний момент перебуває в Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців і осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, який розташований в с. Розсудів, Чернігівського району, Чернігівської області на відстані 50 км від обласного центру - м. Чернігова та 15 км від кордону з Республікою Білорусь, тому з метою забезпечення безпеки, конфіденційне побачення з адвокатом відбулось засобами відеозв'язку 19.11.2025, в ході спілкування апелент повідомив про причини незгоди з оскаржуваним рішенням та необхідність витребування документів потрібних для поновлення строку на апеляційне оскарження. Посилаючись на обставини та обґрунтування, викладені в клопотанні, апелент просить поновити строк на апеляційне оскарження.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2025 витребувано з Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області справу № 524/13774/25.
Справа № 524/13774/25 надійшла до Другого апеляційного адміністративного суду 26.12.2025.
Перевіривши доводи клопотання та матеріали справи, колегія суддів вважає, що клопотання апелянта про поновлення строку не підлягає задоволенню з таких підстав.
Колегія суддів зауважує, що право на апеляційне оскарження закріплено також у статті 293 КАС України і реалізується у спосіб подання в установленому порядку апеляційної скарги, форма та зміст якої також визначається процесуальним законом.
Вимоги до форми і змісту апеляційної скарги передбачені у статті 296 КАС України.
Механізм реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення врегульовано Главою першою Розділу ІІІ КАС України.
Відповідно до частини першої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 295 КАС України, учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно з ч. 3 ст. 295 КАС України строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Приписами ст. 289 КАС України визначені особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства.
Відповідно до ч. 16 ст. 289 КАС України апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, визначених цією статтею (справи з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства), можуть бути подані в десятиденний строк з дня проголошення судового рішення. Оскарження рішення про затримання іноземця або особи без громадянства не зупиняє його виконання.
Статті 286-289 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють спеціальні відносно статті 295 цього Кодексу строк на апеляційне оскарження і порядок обчислення цього строку, але водночас не обмежують повноваження суду апеляційної інстанції щодо поновлення строку на апеляційне оскарження в порядку частини третьої статті 295 вказаного Кодексу.
Отже, розгляд справ з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства є одним із видів спеціального провадження, в якому подача апеляційної скарги на рішення суду та розгляд справи апеляційним судом здійснюється в межах десятиденного строку.
Причини пропуску строку на апеляційне оскарження у визначених указаними статтями справах підлягають оцінці на предмет їх поважності в загальному порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, із урахуванням визначених цими статтями особливостей, і суд апеляційної інстанції не обмежений у повноваженні щодо поновлення цього строку за наявності відповідних підстав.
Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 28.02.2020 у справі № 323/1433/19.
Згідно з частиною третьою статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
У пункті 4 частини першої статті 299 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження в разі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Тобто, вказаною нормою закону однією з обставин, за яких суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, є визнання неповажними наведених скаржником підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Суд поновлює або продовжує процесуальний строк, якщо визнає поважною причину пропуску даного строку (поважність причин повинен доводити скаржник).
Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Проаналізувавши вищенаведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що ними чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документу повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України також передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі, гарантує стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР.
Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
У абзацах другому, третьому підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 верховенство права охарактеризовано як панування права в суспільстві. Верховенство права, за позицією Суду, вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Зокрема, у пункті 40 справи «Пономарьов проти України» (заява №3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
Сутність цього принципу полягає у тому, що в разі винесення судом рішення, що набрало законної сили, воно не може бути піддане сумніву.
Окрім цього 20.09.2022 ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Завалій та інші проти України» (заяви № 23342/14, 42968/15, 1686/17, 64516/17; далі також Рішення), у якому зазначив, що вже встановлював порушення принципу юридичної визначеності за подібних обставин у рішеннях у справах «Пономарьов проти України» (заява №3236/03, від 03.04.2008) та «Устименко проти України» (заява №32053/13, від 29.10.2015). І, беручи до уваги обставини заяв, Суд не вбачає підстав для іншого висновку в цій справі. Суди, порушуючи принцип юридичної визначеності, приймали до розгляду за відсутності достатніх підстав і задовольняли скарги, подані поза межами встановленого законодавством десятиденного строку для апеляційного оскарження.
За висновком Суду, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції щодо всіх заявників.
Водночас у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ілхан проти Туреччини» ((В.П.), №22277/93, 27.06.2000, параграф 59) зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Тому, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.
Цей висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №520/109/20.
Верховний Суд звертає увагу й на практику Європейського суду з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30.06.2006 у справі «Каменівська проти України» (заява №18941/04), у якій наголошено, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21.02.1975, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. Guйrin v. France, рішення від 29.07.1998, п. 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (див. Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28.10.1998, Reports 1998-VIII, с. 3255, п. 45).
Колегія суддів також відзначає, що питання поновлення процесуального строку, у тому числі й строку на апеляційне оскарження, є процедурним і вирішується шляхом постановлення судом апеляційної інстанції відповідної ухвали, яка повинна бути належним чином мотивована й містити, зокрема, мотиви, з яких суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення цього строку або для відмови у такому поновленні, норми закону, якими керувався суд, постановляючи ухвалу.
Питання належної мотивації судом свого висновку щодо поновлення строку на апеляційне оскарження досліджувалось Верховним Судом й у постанові від 14.12.2020 у справі №521/2816/15, у якій колегія суддів, здійснивши аналіз норм процесуального права, якими регламентовано строки апеляційного оскарження, та врахувавши усталену практику Європейського суду з прав людини, навела такі правові позиції: - «…апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження».
Вищевикладене дає колегії суддів підстави для висновку про те, що апеляційний перегляд справи належить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства. Право на апеляційний перегляд справи гарантується, однак його реалізація повинна відбуватись з дотриманням встановлених процесуальним законом вимог, зокрема, в межах визначеного строку апеляційного оскарження.
Це право повинно реалізовуватись зацікавленими особами добросовісно, без зайвих зволікань, а строк апеляційного оскарження може бути поновлено лише за наявності поважних причин, які обумовлюються існуванням об'єктивних обставин, підтверджених доказами. Поновлюючи строк на апеляційне оскарження, суди повинні навести належні мотиви, які б вказували на наявність достатніх підстав для такого висновку та засвідчували, що поновлення строку не порушує принципів верховенства права та одних з його основних елементів: правової визначеності; остаточності рішень суду.
Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, щодо сплати судового збору.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасника справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом. Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. З метою виконання процесуального обов'язку дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії.
Суд зазначає, що підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з дійсно непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання апеляційної скарги.
У пункті 41 справи "Пономарьов проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що "Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків".
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення у справі «Мушта проти України» (заява № 8863/06) нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не повинні перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
З аналізу вищевикладеного вбачається, що КАС України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин. Суд поновлює або продовжує процесуальний строк, якщо визнає поважною причину пропуску цього строку (поважність пропуску повинен доводити скаржник).
Під поважними причинами необхідно розуміти лише ті обставини, які були чи є об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду у визначений законом строк. У кожній справі суд має перевірити, чи наводить особа, яка заявляє клопотання про поновлення строку на оскарження судового рішення, такі підстави.
Матеріали справи свідчать, що 22.10.2025 судом у відкритому судовому засіданні ухвалено рішення по справі № 524/13774/25.
Згідно протоколу судового засідання №5327852 від 22.10.2025 технічна фіксація здійснювалась за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку: vkz.court.gov.ua.
З запису технічної фіксації судового засідання встановлено, що судом першої інстанції у відкритому судовому засіданні 22.10.2025 роз'яснено громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 права та обов'язки. На питання судді чи зрозумілі права та обов'язки ОСОБА_1 відповів: "Так".
На питання судді: "Юрій Вікторович перекладач вам потрібен?" Обжигайло Ю.В. відповів: "Ні".
На питання судді: "Чи потрібен вам захисник?" Обжигайло Ю.В. відповів: "Я думаю, ні".
На питання судді: "Українську мову розумієте?" Обжигайло Ю.В. надав відповідь: "Да, я тут школу оканчивал, техникум оканчивал".
Відповідно до протоколу судового засідання від 22.10.2025 судом роз'яснено порядок набрання законної сили рішення суду та порядок подання апеляційної скарги.
Як вбачається з тексту рішення, судом першої інстанції було роз'яснено учасникам справи, що рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги в 10-ти денний строк з дня його проголошення.
ОСОБА_1 отримав копію оскаржуваного рішення 22.10.2025, що підтверджується розпискою, яка міститься в матеріалах справи.
Апеляційна скарга подана до суду 26.11.2025 року, тобто після закінчення процесуального строку на апеляційне оскарження.
Як вже зазначалось вище, в обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження апелянт посилався на те , що він не орієнтується у законодавстві України; 03.11.2025 звернувся до Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, лише 17.11.2025 видано Доручення на надання безоплатної правничої допомоги від 17.11.2025 №5398/2025-4109565 , а конфіденційне побачення з адвокатом відбулось засобами відеозв'язку 19.11.2025, в ході спілкування апелент повідомив про причини незгоди з оскаржуваним рішенням та необхідність витребування документів потрібних для поновлення строку на апеляційне оскарження, відтак, на переконання апелянта, строк на апеляційне оскарження повинен бути поновлений.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що, зважаючи на встановлені статтею 289 Кодексу адміністративного судочинства України строки оскарження судових рішень, та враховуючи той факт, що апелянт був присутній під час винесення та проголошення оскаржуваного рішення 22 жовтня 2025 року, останньому роз'яснено строки та порядок його апеляційного оскарження (враховуючи, що під час розгляду справипозивач повідомив суд , що Українську мову розуміє та перекладач не потрібен), останнім днем для подання апеляційної скарги є 03 листопада 2025 року.
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 08 лютого 2023 року у справі № 717/314/22, зазначив, що, оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Доводи апелянта щодо звернення 03.11.2025 до Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, щодо видання 17.11.2025 Доручення на надання безоплатної правничої допомоги від 17.11.2025 №5398/2025-4109565 , щодо конфіденційного побачення з адвокатом 19.11.2025 не можуть слугувати поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження, оскільки такі обставини виникли як в останній день строку на апеляційне оскарження так і після пропущення апелянтом десятиденного строку апеляційного оскарження, який закінчився 03 листопада 2025 року.
Більш того, апелянтом не надано доказів негайного звернення з вимогою надати безоплатного адвоката після ознайомлення з повним текстом рішення суду 22.10.2025 року, так само як існування об'єктивних перешкод для негайного звернення для вирішення цього питання, а тому зволікання відповідача з таким питанням не може вважатися поважною причиною пропуску строку звернення до суд з апеляційною скаргою.
Також апелянт не зазначив поважних причин неможливості подання апеляційної скарги самостійно.
Доводи апелянта щодо незнання законодавства України належними та допустимими доказами не підтверджено.
Враховуючи вищевикладене в сукупності , колегія суддів зазначає, що наведені апелянтом у клопотанні про поновлення строку на звернення до суду обставини не є поважними та не пов'язані з дійсними істотними перешкодами для звернення до суду та залежать виключно від волі апелянта. Зокрема, суд звертає увагу, що у разі незрозумілості суті прийнятого судом рішення, апелянт не був позбавлений можливості звернутись за відповідною допомогою до спеціаліста (фахівця) у області права (адвоката) протягом найбличного часу після прийняття судом рішення.
Виходячи з наведеного, враховуючи присутність відповідача у відкритому судовому засіданні при проголошенні судом спірного рішення , роз'яснення судом порядку та строків апеляційного оскарження рішення, колегія суддів вважає, що апелянтом не доведено наявності обставин, що перешкоджали йому звернутись до суду з апеляційною скаргою в межах строку, визначеного статтею 289 КАС України та становили об'єктивно непереборні перешкоди, які пов'язані з дійсними істотними труднощами у реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення, причини пропуску строку апеляційного оскарження зазначені апелянтом не є поважними, а тому суд не знаходить підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22 жовтня 2025 року.
За таких обставин, в задоволенні клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження слід відмовити.
Відповідно до ч. 3 ст. 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Керуючись ст. 118, 121, ч.3 ст.243, 295, 298, 299, ч.2 ст.321, ст.325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)Подобайло З.Г.
Судді(підпис) (підпис)Ральченко І.М. Чалий І.С.